490/5982/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/5982/25
1 - кп/490/1488/2025
07 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150010004041 від 22.07.2025р., за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Нова Одеса Миколаївської області, громадянина України, з базовою вищою освітою- бакалавр, раніше не судимого, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, працює сапером першої категорії гуманітарної організації "ХАЛО Траст", зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 - 3 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 ,
сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 ,
Наказом начальника Головного управління Національної поліції (далі - ГУНП) в Миколаївській області (по особовому складу) від 07.11.2015р. № 4о/с ОСОБА_3 призначено на посаду поліцейського батальйону патрульної служби ГУНП в Миколаївській області, із одночасним присвоєнням спеціального звання «рядовий поліції», спеціальний жетон з індивідуальним номером 0004855.
Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (по особовому складу) від 10.12.2015р. № 21о/с рядового поліції ОСОБА_3 призначено на посаду інспектора роти № 2 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області.
Наказом Голови Національної поліції України (по особовому складу) від 30.07.2016р. № 549о/с рядовому поліції ОСОБА_3 , достроково та на один ступінь вище від звання, передбаченого займаною штатною посадою, у порядку заохочення, присвоєно спеціальне звання «лейтенант поліції».
Відповідно до наказу начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (по особовому складу) від 12.07.2018р. № 669о/с лейтенанта поліції ОСОБА_3 призначено на посаду інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області.
Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 3 ст. 18 КК України, органи Національної поліції України віднесені до правоохоронних органів, а лейтенант поліції ОСОБА_3 перебуваючи на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області, є службовою особою правоохоронного органу.
Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (по особовому складу) від 06.05.2021р. № 383о/с лейтенанта поліції ОСОБА_3 , на підставі рапорту ОСОБА_3 , звільнено з посади інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області, з 14.05.2021р.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закон) суб'єктами декларування є особи зазначені у ч. 1 ст. 3 цього Закону, у тому числі зазначені у підпункті «з» пункту 1 частини 1 цієї статті - поліцейські.
Частиною 1 ст. 65-1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в ч. 1 ст. 3 цього ж закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.
В абзаці 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, зазначені у п. 1, п. п. «а», «в» - «г» п. 2 ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.
Також, в абзаці 2 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особи, які припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або іншу діяльність, зазначену у п.п. «а», «в» - «г» п. 2 ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, зобов'язані до 1 квітня наступного року після року припинення діяльності подати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку заповнення та подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого наказом Національного агентства від 08.11.2023р. № 252/23, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.11.2023р. за № 1965/41021, декларація заповнюється та подається особисто суб'єктом декларування шляхом заповнення відповідної електронної форми після автентифікації у персональному електронному кабінеті. Декларація подається незалежно від того, перебуває суб'єкт декларування в Україні чи за її межами. Паперова копія декларації до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) не подається.
Згідно п. п. 1, 2 п. 2 розділу ІІ вищевказаного Порядку щорічна декларація - декларація, яка подається відповідно до частини першої статті 45 Закону (щороку), абзацу другого частини другої статті 45 Закону (після припинення діяльності (після звільнення)) у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року, а декларація при звільненні - це декларація, яка подається відповідно до абзацу першого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» - протягом 30 днів з дня припинення діяльності.
Така декларація подається за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, та містить інформацію станом на останній день такого періоду, яким є останній день здійснення діяльності.
Під раніше поданими деклараціями розуміються декларації, що були подані до Реєстру відповідно до Закону, крім декларації кандидата на посаду.
Відтак, відповідно до п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_3 є суб'єктом, на якого поширюється дія цього Закону та, відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону, примітки до ст. 366-2 КК України, зобов'язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тобто є суб'єктом декларування та суб'єктом злочину.
Відповідно до Закону України від 08.07.2022р. № 2381-IX «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо особливостей застосування законодавства у сфері запобігання корупції в умовах воєнного стану», який набрав чинності 03.08.2022р., суб'єкт декларування зобов'язаний подати декларацію, кінцевий строк подання якої припадає на період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», протягом дев'яноста календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Законом України від 20.09.2023р. № 3384-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», який набрав чинності 12.10.2023р., відновлено декларування у порядку та строки, що визначені ст. 45 Закону.
Разом з тим, у пункті 2-7 розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону визначено, що особи, які у 2022-2023 роках не подали декларацію відповідно до статті 45 цього Закону, кінцевий строк для подання яких настав до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану», подають такі декларації не пізніше 31 січня 2024 року.
Враховуючи наведене, ОСОБА_3 зобов'язаний був не пізніше 31.01.2024р. подати щорічну декларацію (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2021 рік, шляхом заповнення відповідної форми на веб-сайті Національного агентства в Реєстрі.
Таким чином, ОСОБА_3 , після звільнення 14.05.2021р. з посади інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Миколаївській області, будучи суб'єктом декларування, відповідно до п. п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», діючи умисно, будучи повідомленим про необхідність подання декларації у встановленому Законом України «Про запобігання корупції» порядку, перебуваючи за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_2 , маючи реальну можливість та достовірно знаючи про обов'язковість подання ним щорічної декларації (після звільнення) до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, станом на 18.07.2025р. не подав, шляхом реєстрації та внесення необхідних відомостей на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції за встановленою формою, щорічну декларацію (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2021 рік, яку необхідно було подати в період часу з 00 год. 00 хв. 01.01.2022р. до 00 год. 00 хв. 31.01.2024р.
Вказані дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ст. 366 - 3 КК України, а саме як умисне неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
01.08.2025р. між прокурором Миколаївської окружної прокуратури Миколпаївської області ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 укладено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 62025150010004041 від 22.07.2025р.
Згідно з угодою, ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні зазначеного діяння, зобов'язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, сприяв у розслідуванні кримінального провадження щодо нього, щиро розкаявся у вчиненому і визнав свою вину, надаючи визнавальні покази. Протиправними діями ОСОБА_3 не спричинено тяжких наслідків та не заподіяно матеріальної шкоди.
Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди, ОСОБА_3 буде призначене покарання за ст. 366 - 3 КК України, у виді штрафу в розмірі 2 500 (двох тисяч п'ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 (сорок дві тисячі п'ятсот) гривень, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України строком на 1 (один) рік.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
Санкцією ст. 366 - 3 КК України, передбачено покаряння у вигляді штрафу від двох тисяч п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі строком на один рік, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Так, злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим, віднесений до категорії нетяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише суспільним інтересам, а отже угода про визнання винуватості може бути укладена.
Частиною 7 ст. 474 КПК України, встановлено, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.
Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали суд прийшов до віисновку, що: 1) умови угоди відповідають вимогам цього Кодексу та/або закону, діям обвинуваченого надана належна оцінка та правильна правова кваліфікація кримінального правопорушення; 2) умови угоди відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) укладення угоди було добровільним, що підтвердили всі учасники в судовому засіданні; 5) обвинувачений запевнив суд про можливість виконання ним взятих на себе за угодою зобов'язань; 6) наявні фактичні підстави для визнання винуватості.
Суд встановив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь - яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений в присутності захисника, цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.
Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства, тож зазначена угода може бути затвердженню судом.
Міра покарання, узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжкого злочину, наявності обставини, яка пом'якшуєх покарання, а тому істотно знижує ступінь тяжкості злочину, а саме: щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Приписами ст. 472 КПК України встановлено, що в угоді про визнання винуватості крім іншого зазначаються узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.
Таким чином, законодавцем надано право сторонам угоди самостійно визначатись з мірою покарання з врахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, суспільної небезпеки, суспільного інтересу та інш.
У Постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 638/15818/14-к зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України визначає порядок здійснення кримінального провадження (ст. 1 КПК України), а статті 468 - 476 цього Кодексу регулюють особливості кримінального провадження на підставі угод. Разом із тим, кримінальне процесуальне законодавство не визначає матеріально-правових підстав призначення кримінального покарання чи звільнення від нього чи від його відбування (ці питання регулюються законом про кримінальну відповідальність).
Згідно з положеннями ст. 471 і ст. 472 КПК України, зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Ця умова угоди відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України зобов'язує суд призначити узгоджене сторонами покарання, якщо він дійде висновку про можливість затвердження угоди. Разом із тим, ні положення статей 471, 472 КПК України, ні зміст самої угоди про примирення чи визнання винуватості не можуть тлумачитись як такі, що визначають певну особливу матеріально-правову природу призначеного на підставі угоди покарання, що відрізняється від аналогічного покарання, призначеного судом при здійсненні кримінального провадження в загальному порядку (без угоди).
Положення статей 471 і 472 КПК України, стосовно того, що зміст угоди про примирення та угоди про визнання винуватості включає узгоджене сторонами покарання та згоду підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, не можуть тлумачитись як такі, що визначають умовою відповідної угоди ще й обов'язок підозрюваного, обвинуваченого відбути узгоджене покарання у визначеному сторонами розмірі.
Умова угоди щодо узгодженої міри покарання породжує обов'язок для суду при затвердженні відповідної угоди призначити саме це покарання, а тому цю умову слід вважати реалізованою в момент ухвалення судом вироку, яким призначено визначене угодою покарання.
За таких обставин, ураховуючи зазначену вище позицію Верховного Суду, суд не вбачає підстав не призначити обвинуваченому покарання, узгоджене сторонами угоди.
Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України, не встановлено.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК України та КК України, дії ОСОБА_3 кваліфіковані правильно, покарання, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для виправлення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.
Цивільний позов по справі не заявлено, процесуальні витрати відсутні.
Речові докази по справі відсутні.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
На підставі вище викладеного та керуючись ст. 314, ч. 1 ст. 369, ч .2 ст. 373, ст. ст. 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 01.08.2025р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025150010004041 від 22.07.2025р., укладену між прокурором Миколаївської окружної прокуратури Миколпаївської області ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 - 3 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 42 500 (сорок дві тисячі п'ятсот) гривень, з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України строком на 1 (один) рік.
Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
Головуючий ОСОБА_1