65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"29" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/938/25
За позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595)
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Одеська міська рада (Біржова площа, 1, м. Одеса, 65004, код ЄДРПОУ 26597691).
До відповідача: Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України (65082 м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 3, код ЄДРПОУ 01530125)
За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова (код ЄДРПОУ 02071091, адреса: вулиця Всеволода Змієнка, 2, Одеса, Одеська область, 65000), Міністерство освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185, адреса: проспект Берестейський, 10, м. Київ, 01135), Фонд державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945, адреса: вулиця Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133)
про виселення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Шпак І.А.
Представники сторін:
Від позивача: Бондар А.Г. - в порядку самопредставництва;
Від третьої особи (Одеська міська рада): Павлюк В.С. - в порядку самопредставництва; Каланжова А.О. - в порядку самопредставництва; Явченко Д.В. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: Лисевич В.В. - в порядку самопредставництва;
Від третьої особи (Одеський національний університет імені І.І. Мечникова): Постна Д.А. - на підставі довіреності від 19.12.2024р. №01-01-2817
Від третьої особи (Міністерство освіти і науки України ): не з'явився;
Від третьої особи ( Фонд державного майна України): не з'явився;
В засіданні брали участь:
Від позивача: Бондар А.Г. - в порядку самопредставництва;
Від третьої особи (Одеська міська рада): Явченко Д.В. - в порядку самопредставництва;
Від відповідача: Лисевич В.В. - в порядку самопредставництва;
Від третьої особи (Одеський національний університет імені І.І. Мечникова): Постна Д.А. - на підставі довіреності від 19.12.2024р. №01-01-2817
Від третьої особи (Міністерство освіти і науки України ): не з'явився;
Від третьої особи ( Фонд державного майна України): не з'явився;
Суть спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України про виселення з нежитлового приміщення першого та другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Ухвалою суду від 17.03.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/938/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.04.2025р. Ухвалою суду від 15.04.2025р. відкладено підготовче засідання на 29.04.2025р. Ухвалою суду від 29.04.2025р. залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору- Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України, Фонд державного майна України та залучено третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Одеську міську раду, відкладено підготовче засідання на 22.05.2025р. Ухвалою суду від 22.05.2025р. відкладено підготовче засідання на 03.07.2025р. Ухвалою суду від 03.07.2025р. підготовче засідання відкладено на 15.07.2025р. Ухвалою суду від 15.07.2025р. закрито підготовче провадження у справі №916/938/25, призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2025р. Ухвалою суду від 12.08.2025р. повідомлено сторін про призначення судового засідання на 09.09.2025р. Ухвалою суду від 09.09.2025р. відкладено розгляд справи на 19 вересня 2025р. Ухвалою суду від 19.09.2025р. у справі оголошено перерву до 29.09.2025р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивач - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, позовну заяву підтримує, наполягає на її задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, що надійшла до суду 18.04.2025р.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Одеська міська рада, підтримує позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з підстав, викладених у запереченнях, що надійшли до суду 02.07.2025р.
Відповідач - Фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 16.04.2025р., додаткових поясненнях, що надійшли до суду 17.04.2025р.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, проти задоволення позову заперечує з підстав, викладених у поясненнях, що надійшли до суду 09.05.2025р., 23.06.2025р.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -Міністерство освіти і науки України, свою позицію щодо позову виклала у поясненнях, що надійшли до суду 12.05.2025р.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Фонд державного майна України, свою позицію щодо позову виклала у поясненнях, що надійшли до суду 01.07.2025р.
Позивач у справі - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, зазначив, що 07.05.1999р. на підставі розпорядження голови міськвиконкому від 07.05.1999р. № 490-01р між Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради та Фізико-хімічним інститутом захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України було укладено договір оренди № 122/1, предметом якого, відповідно до п. 1.1 Договору, є передача у строкове платне користування приміщення першого, другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул.Преображенська, 18.
Додатковим погодженням від 26.06.2004р. продовжено термін дії Договору до 01.05.2005р.
підставі листа Орендаря від 23.04.2004 01-14/3864. Окрім того, за договір переукладено у новій редакції.
У подальшому, на виконання розпорядження міського голови від 20.07.2001р. № 770, затверджено нову редакцію договору оренди нежитлового приміщення № 122/1 між Фізико-хімічним інститутом захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України (далі - Орендар) та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Орендодавець), відповідно до умов п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення першого та другого поверхів і підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18.
Відповідно до пункту 4.1. Договору об'єкти оренди передано Орендарю виключно для використання під лабораторії, курси підвищення кваліфікації.
Згідно з п. 1.2. Договору термін його дії договору до 01.05.2005р..
Як зазначає позивач, умовами п. 2.2. Договору встановлено, що за орендоване приміщення Орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання Договору оренди місяць 1,0 грн. в рік. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.
Пунктом 2.5. Договору передбачено, що розмір орендної плати змінюється у випаду зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку передбаченому чинним законодавством.
Надалі, додатковим погодженням від 13.07.2005р. продовжено термін дії Договору до 01.04.2006р. Додатковим погодженням від 04.04.2006р. продовжено термін дії Договору до 01.03.2007р. Додатковим погодженням від 02.04.2007р. продовжено термін дії Договору до 01.04.2008р., та зобов'язано Орендаря нести додаткові зобов'язання пов'язані з охороною та використанням пам'ятника містобудування та архітектури. Додатковим погодженням від 20.05.2008р. продовжено термін дії Договору від 19.05.2009р.. Додатковим погодження від 20.05.2009р. продовжено термін дії Договору до 19.05.2010р. Додатковим погодженням від 21.05.2010р. продовжено термін дії Договору до 21.05.2012р. Додатковим погодженням від 13.06.2012р. продовжено термін дії Договору до 12.05.2015р. та змінно банківські реквізити Орендаря, змінено назву Орендаря з «Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради» на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради». Додатковим договором від 30.04.2015р. продовжено термін дії Договору від 30.03.2018р. та внесено зміни щодо цільового призначення, а саме: для використання під розміщення організації. Додатковим договором від 30.03.2018р. продовжено термін дії Договору до 30.04.2018р. Додатковим договором від 08.10.2019р. продовжено термін дії Договору до 08.10.2020р.
Позивач зазначає, що на його адресу надійшли листи Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова від 11.11.2024р. № 06.09-01-2477 (вхід № 01-14/1944 від 15.11.2024р.) та від 23.12.2024р. № 01-01-2845 (вхід № 01-14/2166 від 24.12.2024р.) відносно приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, з яких вбачається, що об'єкт за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 перебуває на балансовому обліку Одеського національного університету імені 1.1.Мечникова.
Також позивач зазначив, що йому відомо про те, що згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України від 29.09.2016р. № 1164 вищевказаний об'єкт закріплено на праві господарського відання за Одеським національним університетом імені І.І. Мечнікова.
При цьому, позивач зазначає, що відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. № 266-ХХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області», керуючись ст.ст. 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 та розпорядження Одеського міського голови від 23.05.2002р. № 715-01р «Про оформлення свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна», виконавчий комітет Одеської міської ради доручив Комунальному підприємству «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» провести технічну інвентаризацію об'єктів нежитлового фонду комунальної власності, зокрема приміщення першого та другого поверхів і підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18.
Відповідно до листа Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» повідомлено Представництво по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (нині- Департамент комунальної власності Одеської міської ради), що станом на 21.08.2004р. в КП «ОГБТІ та РОН» домоволодіння, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, зареєстровано за виконкомом Воднотранспортного райради депутатів трудящих відповідно до рішення Виконкому Воднотранспортного райради № 159 від 22.11.1948 р.
Разом з тим, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради 25.12.2024р. здійснено комісійне обстеження об'єкту оренди, але доступ до об'єкту не надано, про що складено акт обстеження, додатком до якого є матеріали фотофіксації.
Позивач зазначає, що згідно з п 2.4.1. п.п. «в» Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради саме на Департамент покладено здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності.
За таких обставин, позивач вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами за Договором оренди №122/1, підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Позивач звертає увагу, що за актом приймання-передачі від 01.05.2014 Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
З 01.02.2020р. введений в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019р., п.2 Прикінцевих та перехідних положень якого встановлено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в Порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Тобто, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020р. та був передбачений Законом України № 2269-ХІІ (втратив чинність 31.01.2020р.), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020р. включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020р.) у силу вимог абзацу 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-ІХ має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ.
Таким чином, позивач вважає, що законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-ХІІ, в тому числі й у період після втрати вказаним законом чинності.
Враховуючи, що строк Договору оренди №122/1 закінчився 01.10.2020р., позивач вважає, що порядок його продовження регулюється саме положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019р., відповідно до ч.1 ст.18 якого в редакції станом на 29.12.2020р. продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно з абз.1 ч.2 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Позивач зазначає, що відповідач не звертався до нього (Орендодавця) з заявою про продовження строку дії договору оренди у визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» строк та з дотриманням порядку подачі такої заяви, передбаченого цим Законом.
Таким чином, договір оренди припинив свою дію 08.10.2020р. у зв'язку із закінчення строку, на який його було укладено, та, відповідно, у відповідача відсутні правові підстави для користування спірним нежитловим приміщенням.
Посилаючись на положення ст.ст.15, 16, 785 Цивільного кодексу України, ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», позивач вважає, що ним обрано такий спосіб захисту свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу як виселення відповідача з приміщень першого та другого поверхів і підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, адже з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов'язок повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.
У даному випадку, як зазначає позивач, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повернення орендованого ним майна орендодавцю як його власнику, тобто продовжує користуватись спірним нежитловим приміщенням.
Отже, вимога про виселення відповідача є обґрунтованою та такою, що забезпечує поновлення порушеного права позивача як орендодавця.
Також, позивач зауважив, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду реалізуючи права, закріплені у ст. 145 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України та діючи в інтересах територіальної громади м. Одеса.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Одеська міська рада, позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підтримує повному обсязі та додатково зазначає, що у період існування СРСР, згідно вимог ст. 11 Конституції СРСР 1977 року, державі належало на праві власності майно всіх державних, торгівельних та комунальних підприємств, організованих державою, житловий фонд, а також інше майно, необхідне для виконання завдань, що стоять перед державою.
Тільки з прийняттям у 1990 році Закону СРСР «Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР» державною власністю стала загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Згідно зі ст. 31 Закону УРСР «Про власність» до державної власності в Україні належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальна власність).
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону УРСР «Про власність» суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Згідно вимог п. 5 Постанови Верховної ради УРСР «Про введення в дію Закону УРСР «Про власність» від 26.03.1991 року Раді Міністрів України доручалось забезпечити за участю Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів розмежування майна між власністю Української РСР та власністю відповідно Кримської АРСР, міста Києва та інших областей.
В подальшому, як зазначає третя особа, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ затверджений Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради, та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування.
Згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.
Третя особа звернула увагу суду на те, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.09.2004 року № 586 «Про реєстрацію об'єкта комунальної власності м. Одеси», прийнятим на підставі зазначеного вище рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року, ст.ст. 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, розпорядження Одеського міського голови від 23.05.2002 р. № 715-01р., КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» доручено провести технічну інвентаризацію об'єктів нежитлового фонду комунальної власності, в переліку яких, серед іншого, заначено приміщення першого, другого поверхів та підвалу, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, яке є предметом спору.
За таких обставин, Одеська міська рада вважає, що територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради на законних підставах набула право власності на нежитлове приміщення першого, другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18.
Третя особа також зазначила, що судами касаційних інстанцій вже встановлювався факт того, що весь житловий та нежитловий фонд в межах міста Одеси, за виключенням державної власності, колективної власності та особистої власності, перейшов до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, посилаючись на постанови Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі № 522/31671/13- ц, від 02.06.2021 року у справі № 904/48/20.
Щодо відсутності державної реєстрації спірного об'єкту за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, третя особа зазначає, що державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності».
Стосовно тверджень відповідача про те, що будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, загальною площею 637 кв.м, перебуває у державній власності та була закріплена за ОНУ імені І.І. Мечникова на праві господарського відання наказом Міністерства освіти і науки України від 29.09.2016 року № 1164, третя особа зазначила, що у даній справі предметом позову є виселення відповідача з нежитлового приміщення першого та другого поверхів і підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, і відповідачем не доведено, що нежитлові приміщення першого та другого поверхів і підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, та будівля загальною площею 637 кв.м, яка закріплена за ним на праві господарського відання, є одними і тими самими приміщеннями.
Крім того, в матеріалах справи наявний лист КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 31.08.2004 року № 6623, з якого вбачається, що станом на 21.08.2004 року будівля, розташована за адресою: вул. Преображенська, 18 в м. Одеса зареєстрована за «Исполкомом Водно-транспортного райсовета депутатов трудящихся согласно Решению Исполкома Водно-транспортного райсовета від 22.11.1948 року № 159».
Третя особа також вважає, що має місце суперечлива поведінка відповідача, що проявляється в укладанні 07.05.1999 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та Фізико-хімічним інститутом навколишнього середовища і людини Міністерства освіти і Національної академії наук України (Орендар) договору оренди нежитлового приміщення № 122/1, відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення загальною площею 317,47 кв.м І, ІІ поверх та підвал, за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, з метою розміщення лабораторії курсів підвищення кваліфікації.
В подальшому вказаний договір оренди неодноразово продовжувався відповідними додатковими погодженнями на підставі укладених додаткових угод.
На думку третьої особи, вказане свідчить, що відповідач, укладаючи вищевказаний договір оренди, а також численні додаткові угоди щодо продовження терміну дії даного договору, погоджувався з його змістом та не піддавав сумнівам те, що спірні приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси. Також відповідач не заперечував наявність відповідних повноважень у Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на укладення вказаного договору.
Зазначене підтверджується також наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, листом Фізико-хімічного інституту від 16.04.2004 року № 73, направленим на адресу Представництва по управлінню комунальної власності Одеської міської ради, яким відповідач повідомляв про відсутність своїх власних приміщень для провадження необхідної діяльності та просив продовжити дію договору оренди від 07.05.1999 року № 122/1 строком на 5 років.
З урахуванням наведеного, та оскільки договір оренди припинив свою дію 08.10.2020 року, а відповідач не звертався до позивача з заявою про продовження строку дії даного договору у визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» строк, третя особа вважає, що у Фізико-хімічного інституту відсутні правові підстави для користування спірним майном, а тому позовні вимоги про виселення є законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо посилання Одеського національного університету імені І.І. Мечникова на той факт, що об'єкт нерухомого майна, площею 637 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 (раніше - вул. Радянської армії, 18), був переданий останньому на баланс відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.04.1962 р. № 265 та акта приймання-передачі від 30.08.1962 р., внаслідок чого вказаний об'єкт перейшов у загальнодержавну, а пізніше державну власність, третя особа зазначила, що перебування майна на балансі не є підставою та доказом виникнення у особи права власності на це майно, оскільки така підстава для набуття права власності не передбачена законом.
Відповідач- Фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України, проти позову заперечує, посилаючись на те, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 05.04.1962р. № 265 «Про передачу на баланс Одеського державного університету імені І.І. Мечникова приміщення колишнього гаражу «Інтурист» по вулиці Радянської армії, 18» Одеському державному університету імені І.І. Мечникова передано на баланс приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Радянської армії, 18 (вул. Преображенська, 18), для розміщення проблемної науково - дослідної лабораторії паливних елементів. Згідно акту приймання передачі від 30.08.1962р. загальна площа приміщення склала 637 кв.м.
Указом Президента України від 11.09. 2000 року № 1059/2000 «Про надання деяким вищим навчальним закладам статусу національних» Одеському державному університету імені І.І. Мечникова надано статус національного з найменуванням «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова», який є правонаступником Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, про що зазначено у п. 1.5 Статуту Одеського національного університету імені І.І Мечникова затвердженого наказом Міністерством освіти і науки України від 10.01.2017р. № 30.
Посилаючись на положення ст.6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та ст. 70 Закону України «Про вищу освіту», відповідач зазначив, що матеріально-технічна база і правовий режим майна закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, які закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність. Повноваження засновника (засновників) закладу вищої освіти щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюються відповідно до законодавства.
Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 29.09.2016р. № 1164 закріплено на праві господарського відання за Одеським національним університетом імені І.І. Мечникова будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, загальною площею 637 кв.м, у зв'язку із чим відповідач вважає, що фактично будівля за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 є державною власністю і знаходиться на балансі Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
У вищезазначеній будівлі розташовані структурні підрозділи Одеського національного університету імені І.І. Мечникова та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України.
Відповідач зазначив, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.01.2024р. № 7-р «Про реорганізацію Одеського державного екологічного університету та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України» та наказу Міністерства освіти і науки України від 16.01.2024р. № 47 «Про реорганізацію Одеського державного екологічного університету та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України» було прийнято рішення про реорганізацію Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України шляхом приєднання до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Відповідно до пункту 3 зазначеного розпорядження, пункту 2 наказу МОН України правонаступником Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України є Одеський національний університет імені І.І. Мечникова.
На даний час Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН, України та НАН України перебуває у стані припинення та на базі інституту створено структурний підрозділ Одеського національного університету імені І.І. Мечникова а саме фізико - хімічний інститут захисту здоров'я людини і довкілля.
Відповідач вважає що Департамент комунальної власності Одеської міської ради не надав жодного документа, який би підтверджував право власності на будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, у зв'язку з чим у Департаменту комунальної власності Одеської міської ради не має права вимоги щодо виселення з будівлі, яка йому не належить.
За таких обставин, відповідач вважає, що позов подано неналежним позивачем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) та відсутній предмет спору.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, повністю підтримує позицію відповідача у справі та додатково зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII в першій редакції до об'єктів загальнодержавної (республіканської) власності, зокрема, належить майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
На думку третьої особи, зазначене підтверджується положеннями Постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 р. №311, якою затверджено Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), в межах якого власністю областей визначено об'єкти народної освіти. До об'єктів народної освіти вказаним Переліком віднесено: дошкільні виховні та позашкільні навчально-виховні заклади, середні загальноосвітні навчально-виховні заклади, педагогічні училища, школи-інтернати, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, будинки учителя, інститути удосконалення вчителів, методичні кабінети, фільмотеки, підрозділи по господарському обслуговуванню установ і закладів народної освіти, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
Таким чином, третя особа вважає, що заклади вищої освіти не віднесені до народної освіти у розумінні вказаного Переліку, а отже, майно закладів вищої освіти (вищих навчальних закладів) не є таким, що віднесено до власності областей.
Також, третя особа зазначає, що п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 р. №311 встановлює, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Третя особа також звернула увагу на те, що згідно з положеннями Статуту Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова університет станом на 1991 рік визнавався учбово-науковим закладом, юридичною особою, що перебуває на державному (республіканському) бюджеті (п. 1.1, 1.2, 1.4 Статуту).
Закон УРСР «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII в першій редакції у ст. 34 визначає, що в Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Таким чином, третя особа дійшла висновку, що майно закладів вищої освіти, і, зокрема, Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (на той час - Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова) не належить до майна, що передається до комунальної власності.
Третя особа вважає, що самого посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» та рішення Одеської обласної ради народних депутатів «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» від 25.11.1991 № 266-ХХІ, за відсутності доказів приймання-передачі конкретного об'єкту нерухомого майна (за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18) недостатньо для встановлення права комунальної власності на відповідний об'єкт.
Посилаючись на положення ст. 58 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII в першій редакції, п. 1.5. Статуту Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова станом на 1991 рік, ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» №185-V від 21.09.2006 р. в першій редакції, третя особа вважає, що Одеському національному університету імені І. І. Мечникова було передано об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, що, згідно з положеннями чинного на той момент законодавства, визначається майном університету (майном закладу вищої освіти), внаслідок чого вказаний об'єкт перейшов у загальнодержавну, а пізніше - державну власність (у відповідності з положеннями ст. 326 Цивільного кодексу України).
На сьогодні відповідний об'єкт нерухомого майна площею 637 кв. м. перебуває на балансі та в господарському віданні ОНУ імені І. І. Мечникова, у державній власності в управлінні Міністерства освіти і науки України, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності.
Щодо посилання Одеської міської ради в своїх поясненнях на те, що «відповідачем не доведено, що нежитлові приміщення першого та другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, та будівля, загальною площею 637 кв.м, яка закріплена за ними на праві господарського відання, є одними і тими самими приміщеннями», третя особа зазначає, що виходячи з рішення Виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих №265 від 05.04.1962 р. та Акту приймання-передачі від 30.08.1962 року, ОНУ імені І. І. Мечникова набув речові права на весь об'єкт нерухомого майна і площа нерухомого майна за адресою м. Одеса, вул. Преображенська, 18, що перебуває в державній власності, поглинає заявлені позивачем 317,47 кв.м.
Також, третя особа зауважила, що позивачем не було індивідуалізовано об'єкт нерухомого майна, що не дозволяє визначити його як окремий об'єкт, який не входить до нерухомого майна площею 637 кв.м. Вказане також унеможливлює чітке визначення позовних вимоги позивача у зв'язку з неможливістю встановлення, з яких саме приміщень позивач вимагає виселити відповідача.
Щодо орендних правовідносин між Фізико-хімічним інститутом захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, третя особа зазначила, що статус орендодавця за договором оренди не підтверджує автоматично наявність права власності чи будь-яких інших речових прав особи на майно, передане в оренду.
При цьому, третя особа вважає, що суперечлива поведінка відповідача не може змінювати речові права ОНУ імені І. І. Мечникова як самостійного суб'єкта правовідносин, а так само не може змінювати правовий титул майна, і не є підтвердженням речових прав Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на об'єкт нерухомого майна.
Щодо управління майном третя особа зазначила, що ОНУ імені І. І. Мечникова з часу передачі відповідного об'єкту нерухомого майна у 1962 році повною мірою виконував і виконує правомочності з володіння, користування та розпорядження майном в межах, передбачених наданими речовими правами.
Крім того, ОНУ імені І. І. Мечникова здійснювалися заходи щодо оформлення свого речового права на відповідний об'єкт нерухомого майна (зокрема, лист від 23.06.1998 р. №19 05, лист від 28.08.2009 р. №119/21), та ОНУ імені І.І. Мечникова використовує та утримує належне майно (Договір №1000208341 ЗП-2025 про закупівлю послуг з розподілу електричної енергії та послуг із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії за державні кошти/власні кошти від 30.01.2025 р. ).
Також, третя особа звернула увагу на те, що перебування нерухомого майна площею 637 кв. м. за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 в державній власності та на балансі ОНУ імені І. І. Мечникова неодноразово підтверджувалося органами державної влади (зокрема, лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/11-11467 від 12.07.2012 р., лист Фонду державного майна України №10-62-10732 від 27.04.2025 р. з додатком - Витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна).
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Фонд державного майна України, у своїх поясненнях зазначає, що відповідно до положень законів України «Про управління об'єктами державної власності», «Про Фонд державного майна України», постанов Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності та від 30 листопада 2005 р. № 1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об'єктів державної власності» Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Реєстр) формується та ведеться Фондом з 2005 року згідно з поданою суб'єктами управління інформацією щодо об'єктів державної власності.
За даними, наданими Міністерством освіти і науки України, в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно, зокрема кафедра хім. метод. защ. (загальна площа 637 кв. м) за класифікаційним угрупуванням: 1273.1 - «Пам'ятки історії та архітектури» відповідно до Класифікатора державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15 березня 2006 року № 461, та місцезнаходженням: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, яке перебуває на балансі Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (код за ЄДРПОУ: 02071091, суб'єкт управління - Міністерство освіти і науки України) (відповідна інформація наявна в матеріалах справи).
Водночас, відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань передають функції з управління об'єктами державної власності господарським структурам та здійснюють контроль за діяльністю господарських структур, ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; здійснюють управління корпоративними правами держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб'єктів управління до Фонду інформації про об'єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб'єктів управління.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Міністерство освіти та науки України, у своїх поясненнях зазначає, що в силу приписів ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності“, ст. 70 Закону України «Про вищу освіту“, спірне майно належить до матеріально-технічної баз закладу вищої освіти, є державним майном.
Міносвіти зазначає, що не погоджувало передачу в комунальну власність та/або вилучення спірного майна, яке призначено для забезпечення потреб закладу освіти - Інституту.
Як зазначає третя особа, порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій визначено постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. № 1482, якою затверджено Положення «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності“ (далі - Положення).
Відповідно до п. 4 цього Положення передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням: органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктом «б“ пункту 2 цього Положення.
Пунктом 10 Положення передбачено, що передача оформляється актом приймання- передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об'єктом, або самоврядна організація втрачає таке право.
Як зазначає третя особа, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.01.2024р. № 7-р «Про реорганізацію Одеського державного екологічного університету та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України“ та наказу Міністерства освіти і науки України від 16.01.2024р. № 47 «Про реорганізацію Одеського державного екологічного університету та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України“ було прийнято рішення про реорганізацію Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України шляхом приєднання до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, який є правонаступником Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України 16.04.2025.
За таких обставин, третя особа вважає, що відсутні підстави для виселення Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України з спірних приміщень.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є виселення Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України з нежитлового приміщення першого і другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
При цьому, в ході розгляду справи було встановлено, що основним питанням, яке має бути вирішено судом для повного, всебічного та справедливого розгляду цієї справи по суті, є встановлення власника нежитлового приміщення першого і другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18.
Суд вважає за необхідне зауважити, що в період існування СРСР, згідно вимог ст. 11 Конституції СРСР 1977 року державі належало на праві власності майно всіх державних, торгівельних та комунальних підприємств, організованих державою, житловий фонд, а також інше майно, необхідне для виконання завдань, що стоять перед державою.
Згідно наявного в матеріалах справи листа КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» від 31.08.2004 р. № 6623 будівля, розташована за адресою: вул. Преображенська, 18 в м. Одеса зареєстрована за (мовою оригіналу) «Исполкомом Водно-транспортного райсовета депутатов трудящихся согласно Решению Исполкома Водно-транспортного райсовета від 22.11.1948 року № 159».
Отже, зазначена будівля належала на праві власності державі.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих №265 від 05.04.1962 р. вирішено передати на баланс Державного університету ім.Мечникова під розміщення науково-дослідної лабораторії паливних елементів будівлю колишнього гаражу «Інтурист» по вул.Радянської Армії (Преображенська), 18.
Згідно Акту від 30.08.1962р., на виконання зазначеного рішення Виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих, на баланс Державного університету ім. Мечникова передано одноповерхову кам'яну будівлю, по генплану літ.»Б», з підвалом, у будинку №18 по вул. Радянської Армії (Преображенська), загальною площею 608 кв.м.
З прийняттям у 1990 році Закону СРСР «Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР» державною власністю стала загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Згідно зі ст. 31 Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII до державної власності в Україні належить загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно- територіальних одиниць (комунальна власність).
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону УРСР «Про власність» суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Згідно з ч. 1-2 ст. 33 Закону УРСР «Про власність» управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада Української РСР і місцеві Ради народних депутатів Української РСР, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів Української РСР.
Частиною 1 ст. 34 вказаного Закону визначено, що до об'єктів загальнодержавної (республіканської) власності, зокрема, належить майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.
За ст.34 Закону УРСР «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-X в Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Згідно вимог п. 5 Постанови Верховної ради УРСР «Про введення в дію Закону УРСР «Про власність» від 26.03.1991 року Раді Міністрів України доручалось забезпечити за участю Кримської АРСР, а також виконавчих комітетів обласних рад народних депутатів розмежування майна між власністю Української РСР та власністю відповідно Кримської АРСР, міста Києва та інших областей.
При цьому, у ст. 58 Закону УРСР «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII закріплено, що матеріально-технічна база навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Вилучення земель, основних фондів навчально- виховних закладів республіканського значення провадиться за згодою Верховної Ради Української РСР, інших - за згодою місцевих Рад народних депутатів.
Одночасно слід зауважити, що у п. 1.5. Статуту Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова станом на 1991 рік зазначено, що майно, закріплене за університетом, є державною (республіканською) власністю і належить йому на правах оперативного управління. Університет уповноважений здійснювати контроль за ефективністю використання і збереженням майна, закріпленого за факультетами, інститутами, інженерними, учбово-науковими центрами. Майно університету не може бути вилучене і передане іншим особам без згоди університету.
Отже, станом на 1991 рік, майно, закріплене за Одеським державним університетом ім. І. І. Мечникова на праві оперативного управління, у тому числі будівля колишнього гаражу «Інтурист» по вул.Радянської Армії (Преображенська), 18, відносилося до матеріально-технічної бази навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», прийнятою відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", постановлено затвердити перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається; установити, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Згідно переліку державного майна України, що передаються до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до власності областей у сфері народна освіта передаються дошкільні виховні та позашкільні навчально-виховні заклади, середні загальноосвітні навчально-виховні заклади, педагогічні училища, школи-інтернати, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, будинки учителя, інститути удосконалення вчителів, методичні кабінети, фільмотеки, підрозділи по господарському обслуговуванню установ і закладів народної освіти, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
Отже, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 не передбачалося передачі закладів вищої освіти (їх матеріально -технічної бази) до комунальної власності областей.
Дійсно, в подальшому на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ був затверджений Перелік державного майна, що передано у власність Одеської обласної ради, та Перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, та згідно з п. 1 розділу «Житлово-комунальне господарство» додатку 2 до вказаного рішення у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів.
Однак, згідно п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 р. №311 державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Згідно з положеннями п. 1.1, 1.2, 1.4 Статуту Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова університет станом на 1991 рік визнавався учбово-науковим закладом, юридичною особою, що перебуває на державному (республіканському) бюджеті.
Таким чином, майно закладів вищої освіти, і, зокрема, Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова ( зараз - Одеського національного університету імені І. І. Мечникова) не належить до майна, що передавалося до комунальної власності згідно з положеннями Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII, Постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» від 05.11.1991 р. №311, а тому не могло бути передано до комунальної власності адміністративно-територіальної одиниці міста Одеси рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ.
За таких обставин, приміщення першого, другого поверхів та підвалу, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, безпідставно були включені виконавчим комітетом Одеської міської ради до переліку об'єктів нежитлового фонду комунальної власності, щодо яких КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» було доручено провести технічну інвентаризацію згідно рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.09.2004 року № 586 «Про реєстрацію об'єкта комунальної власності м. Одеси».
Суд вважає за необхідне також зауважити, що Указом Президента України від 11.09.2000 р. № 1059/2000 «Про надання деяким вищим навчальним закладам статусу національних» Одеському державному університету імені І.І. Мечникова надано статус національного з найменуванням «Одеський національний університет імені І. І. Мечникова», який є правонаступником Одеського державного університету імені І. І. Мечникова, про що зазначено у п. 1.5 Статуту Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, затвердженого наказом Міністерством освіти і науки України від 10.01.2017р. № 30.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та ст. 70 Закону України «Про вищу освіту», матеріально-технічна база і правовий режим майна закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.
Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу вищої освіти з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.
Повноваження засновника (засновників) закладу вищої освіти щодо розпорядження державним майном у системі вищої освіти здійснюються відповідно до законодавства.
Майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством.
Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 (зі змінами), визначено, що Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує контроль за діяльністю підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, організовує планово-фінансову роботу на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів. Відповідно до пункту 89 цього Положення, Міносвіти здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління, та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 29.09.2016р. № 1164 закріплено на праві господарського відання за Одеським національним університетом імені І.І. Мечникова будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, загальною площею 637 кв.м.
Таким чином, будівля за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 є державною власністю і знаходиться на балансі Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, що також підтверджується Витягом з Єдиного реєстру державної власності, згідно з яким обліковується державне нерухоме майно : зокрема, кафедра хім. Метод. Защ. (загальна площа 637 кв.м) за класифікаційним угрупуванням: 1273.1 - «Памятки історії та архітектури» відповідно до класифікатора державного майна, затвердженого наказом фонду державного майна України від 15.03.3006р. №461, та за місцезнаходженням: м. Одеса, вул. Преображенська, 18 (суб'єкт управління - Міністерство освіти і науки України).
Суд звертає увагу на те, що Єдиний реєстр об'єктів державної власності формується та ведеться Фондом з 2005 року згідно з поданою суб'єктами управління інформацією щодо об'єктів державної власності, відповідно до положень законів України «Про управління об'єктами державної власності», «Про Фонд державного майна України», постанов Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності та від 30 листопада 2005 р. № 1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об'єктів державної власності».
Наказ Міносвіти від 29.09.2016 № 1164 «Про закріплення державного майна за Одеським національним університетом імені І.І. Мечникова“ є чинним та не скасованим.
З пояснень Міністерства освіти та науки та матеріалів справи вбачається, що Міносвіти не погоджувало передачу в комунальну власність та/або вилучення спірного майна, яке призначено для забезпечення потреб закладу освіти.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій визначено постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. № 1482 Положення «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності“.
Відповідно до п. 4 Положення передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням: органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктом «б“ пункту 2 цього Положення.
Пунктом 10 Положення передбачено, що передача оформляється актом приймання- передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об'єктом передачі виникає з дати затвердження органом, який створив комісію, акта приймання-передачі, а орган, уповноважений управляти державним майном, що здійснював управління об'єктом, або самоврядна організація втрачає таке право.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній акт приймання -передачі об'єкта державної власності - нежитлових приміщень загальною площею 317,47 кв.м, до комунальної власності територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради.
Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.01.2024р. № 7-р «Про реорганізацію Одеського державного екологічного університету та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України» та наказу Міністерства освіти і науки України від 16.01.2024р. № 47 «Про реорганізацію Одеського державного екологічного університету та Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України» було прийнято рішення про реорганізацію Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України шляхом приєднання до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Відповідно до пункту 3 розпорядження КМУ, пункту 2 наказу МОН України правонаступником Фізико - хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України є Одеський національний університет імені І.І. Мечникова.
Враховуючи все викладене, суд дійшов висновку про те, що нежитлові приміщення першого, другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,37 кв.м, розташовані за адресою: м.Одеса, вул. Преображеньска, 18, є державною власністю, входять до сфери управління Міністерства освіти та науки України.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд ( ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні ( ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Суд також зазначає, що згідно ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерство освіти та науки України не уповноважувало Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (а у подальшому і Департамент комунальної власності Одеської міської ради) на укладання Договору оренди №122/1 від 07.05.1999р. та подальше його продовження.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019р. у справі № 924/831/17, від 28.11.2019р. у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022р. у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022р. у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022р. у справі № 904/7841/21, від 29.08.2023р. у справі №910/5958/20).
За таких обставин, враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, що є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України з нежитлового приміщення першого, другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
При винесені даного рішення суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача відповідно до ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізико-хімічного інституту захисту навколишнього середовища і людини МОН України та НАН України про виселення з нежитлового приміщення першого, другого поверхів та підвалу, загальною площею 317,47 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 18, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Повне рішення складено 07 жовтня 2025 р.
Суддя Н.В. Рога