65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"06" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2466/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу
за позовом: Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" (код ЄДРПОУ 44207632, 65101, м. Одеса, вул. Комарова Михайла, буд. 10)
про стягнення 61989,83 грн.
Позивач Національний банк України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" про стягнення 61989,83 грн.
Як на підставу своїх вимог заявник посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 107433 про постачання природного газу.
Ухвалою суду від 26.06.2025 позовну заяву Національного банку України прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 26.06.2025 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 26.06.2025 о 20:13.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, враховуючи обставини, пов'язані із запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривалі повітряні тривоги, приймаючи до уваги навантаження суду, період перебування головуючого у справі судді у щорічній відпустці, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа розглянута поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 14.03.2024 між Національним банком України (далі - споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" (далі - постачальник) було укладено договір №107433 постачання природного газу.
Відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується постачати споживачу природний газ-09123000-7 (далі - газ та/або природний газ) та здійснювати замовлення потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу та потужності в розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором.
Згідно з п. 1.3. договору, орієнтовний обсяг постачання газу/обсяг для замовлення потужності за договором - 440,822 тис.куб.м.
За умовами п. 2.2. договору, обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених кодексом ГРМ. При цьому, у разі повірки або технічної несправності комерційного вузла обліку (основного) дублюючий вузол обліку газу вважається комерційним.
Відповідно до п.2.6. договору, місцями постачання природного газу (визначаються відповідно до заявок споживача) є: м. Львів, вул. Коперника, 4; вул. Каліча Гора, 12; м. Одеса, вул. Рішельєвська, 8; м. Харків, майдан Театральний, 1; вул. 23 Серпня, 66; м. Хмельницький, вул. Володимирська, 91.
Згідно з п. 2.7. договору, строк постачання природного газу та здійснення замовлення потужності: протягом строку дії договору, починаючи з дати початку постачання природного газу за цим договором, зазначеної споживачем у листі про початок постачання природного газу, який надсилається споживачем на офіційну електронну адресу постачальника. За необхідності разом з листом про початок постачання природного газу споживач надсилає постачальнику заяву на коригування планових обсягів газу та потужності на розрахунковий місяць (пункт 2.3. цього договору).
В пункті 4.2. договору визначено, що загальна вартість цього договору становить не більше 11092796,32 грн. з ПДВ і включає в себе: загальну вартість потужності, яка замовляється для споживача за цим договором, та визначається як добуток замовлених обсягів потужностей на тариф; загальну вартість природного газу; сплату податків і зборів, обов'язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені відповідно до чинного законодавства України, усіх інших витрат постачальника.
За умовами п. 6.2.1. договору, постачальник зобов'язується забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором, за умови дотримання споживачем дисципліни відбору газу та розрахунків за його постачання з урахуванням вимог пунктів 4.7, 4.8 та підпункту 4.7.1 пункту 4.7 цього договору.
У пункті 7.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.
Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором винна сторона, що встановлюється за згодою сторін або за рішенням суду, повинна відшкодувати іншій стороні на її вимогу збитки в повному обсязі, якщо вони завдані в період чи внаслідок виконання умов цього договору.
Пунктом 7.4. договору передбачено, що постачальник несе відповідальність за майнову шкоду у повному обсязі, заподіяну споживачеві внаслідок обмеження/припинення постачання газу в пунктах призначення, що здійснене з порушенням установленого законодавством порядку.
У разі, якщо постачання газу споживачу припинено безпідставно постачальником та/або оператором ГРМ/ГТС, постачальник відшкодовує споживачу вартість або об'єм недовідпущеного газу, який обчислюється, виходячи з підтвердженого обсягу газу на відповідний період з урахуванням періоду безпідставного припинення газопостачання, та вартість робіт з припинення і повторного відновлення подачі газу після його безпідставного припинення. При цьому постачальник зобов'язаний додатково сплатити споживачу штраф у розмірі 0,5 % від загальної вартості цього договору, зазначеної у пункті 4.2 цього договору.
У разі відмови постачальника в односторонньому порядку виконувати цей договір або у разі розірвання цього договору з ініціативи споживача у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням постачальником зобов'язань за цим договором (крім випадків, визначених розділом 8 цього договору), постачальник сплачує споживачу штрафні санкції у розмірі 20% від загальної вартості цього договору, визначеної у пункті 4.2 цього договору.
Під односторонньою відмовою постачальника від виконання цього договору сторони розуміють у тому числі, але не виключно, отримання споживачем повідомлення від постачальника про неможливість постачати газ/замовити потужність за цим договором з пропозицією про дострокове розірвання цього договору. У такому разі договір вважається розірваним та припиняє свою дію з дати сплати постачальником на вимогу споживача штрафних санкцій у повному обсязі.
Відповідно до п. 14.1. договору, договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін/накладення кваліфікованого електронного підпису уповноваженою особою сторони, яка робить це останньою (у разі укладання у вигляді електронного документа з накладанням кваліфікованого електронного підпису) і діє в частині постачання газу/замовлення потужності до 30.04.2025, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
26.03.2024 між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" було підписано додатковий договір, в якому сторони дійшли згоди викласти п.п. 12.1., 12.2., 13.5. договору у новій редакції та доповнити розділ 13 договору пунктом -13.12.
В період з квітня 2024 по січень 2025 року сторонами у межах дії договору було складено та підписано:
- акт приймання- передачі природного газу №6203324043 від 30.04.2024 в обсязі 2,511197 тис. м3 на суму 45118,94 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324044 від 30.04.2024 в обсязі 14,64600 тис. м3/добу на суму 2400,35 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу №6203324053 від 31.05.2024 в обсязі 0,38192 тис. м3 на суму 7443,83 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324054 від 31.05.2024 в обсязі 1,28808 тис. м3/добу на суму 211,10 грн.;
- акт приймання- передачі природного газу №6203324063 від 30.06.2024 в обсязі 0,55126 тис. м3 на суму 11757,41 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324064 від 30.06.2024 в обсязі 0,46550 тис. м3/добу на суму 76,30 грн.;
- акт приймання- передачі природного газу №6203324073 від 31.07.2024 в обсязі 0,54459 тис. м3 на суму 11222,93 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324074 від 31.07.2024 в обсязі 0,54749 тис. м3/добу на суму 89,72 грн.;
- акт приймання- передачі природного газу №6203324083 від 31.08.2024 в обсязі 0,52662 тис. м3 на суму 12667,45 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324084 від 31.08.2024 в обсязі 0,49040 тис. м3/добу на суму 80,38 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу №6203324093 від 30.09.2024 в обсязі 0,50450 тис. м3 на суму 11893,51 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324094 від 30.09.2024 в обсязі 0,52200 тис. м3/добу на суму 85,55 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу №6203324103 від 31.10.2024 в обсязі 17,85706 тис. м3 на суму 454573,32 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324104 від 30.10.2024 в обсязі 17,99125 тис. м3/добу на суму 2948,60 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу №6203324113 від 30.11.2024 в обсязі 57,34473 тис. м3 на суму 1549559,44 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324114 від 30.11.2024 в обсязі 57,74290 тис. м3/добу на суму 9463,55 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу №6203324123 від 31.12.2024 в обсязі 72,55905 тис. м3 на суму 1987546,93 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203324124 від 31.12.2024 в обсязі 69,97390 тис. м3/добу на суму 11468,11 грн.;
- акт приймання-передачі природного газу №6203325013 від 31.01.2025 в обсязі 71,30248 тис. м3 на суму 2106033,40 грн.;
- акт на компенсацію потужності №6203325014 від 31.01.2025 в обсязі 76,26925 тис. м3/добу на суму 50536,03 грн.
Впродовж дії договору позивачем сплачено відповідачу грошові кошти, як оплату за постачання природного газу та компенсацію замовленої потужності природного газу у розмірі 4118607,42 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстрами початкових міжбанківських розрахункових документів, за якими проведені операції у системі автоматизації процесів банківської та фінансово-господарської діяльності Національного банку України.
14.01.2025 відповідач звернувся до позивача з листом №69/01-2025, в якому повідомив про реорганізацію товариства та скорочення обсягу господарської діяльності у сфері постачання природного газу споживачам.
20.01.2025 відповідач звернувся до позивача з листом №83/02-2025, в якому наголосив про своєчасність виконання зобов'язань, передбачених договором, та гарантував повне та безумовне виконання всіх умов і положень договору протягом усього періоду його дії.
27.01.2025 відповідач листом №93/02-2025 повідомив позивача про припинення діяльності з постачання природного газу з 01.02.2025, та, як зазначає позивач, фактично припинив постачання природного газу на об'єкти останнього.
29.01.2025 позивач звернувся до відповідача з листом №65-0008/7272, в якому вимагав негайно надати пояснення щодо припинення постачання газу та повідомити про готовність забезпечення постачання газу на об'єкти позивача.
03.02.2025 відповідач листом №104/04-2029 повідомив Національний банк України, що ТОВ "НЕП" не може в подальшому виконувати обов'язки постачальника за договором та акцентував, що припинення договору викликано об'єктивними та не залежними від волі відповідача обставинами, а тому підстави для покладення на відповідача відповідальності за невиконання умов договору постачання відсутні.
У зв'язку з односторонньою відмовою відповідача від виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем нараховано штрафні санкції в розмірі 2218559,26 грн. та надіслано відповідачу 04.02.2025 претензію №65-0008/8604 про їх сплату.
05.02.2025 відповідач звернувся до позивача з листом №05022025 про досудове врегулювання виниклого спору між сторонами.
11.02.2025 позивач звернувся до відповідача з листом №65-0008/10684, в якому просив сплатити нараховані штрафні санкції у строк, визначений претензією, та повідомив, що позивач розпочав процедуру досудового врегулювання спору у спосіб, визначений законодавством України та умовами договору.
17.02.2025 позивач надіслав відповідачу заяву №65-008/11848 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій заявив про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2156569,43 грн., що складається із заборгованості банку за поставлений у січні 2025 року природний газ, за надані в січні 2025 року послуги з транспортування природного газу для внутрішніх віртуальних точок виходу з невизначеним фізичним розташуванням до газорозподільних систем (оплата потужності).
18.02.2025 відповідач листом №18022025 просив позивача відкласти прийняття рішень, зокрема, щодо зарахування зустрічних однорідних вимог.
03.03.2025 позивач листом №65-0008/16026 повідомив відповідача, що позивач розпочав процедуру досудового врегулювання та згідно з заявою від 17.02.2025 ним було здійснено часткове зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2156569,43 грн., а саме: припинено зобов'язання Національного банку України перед ТОВ "НЕП" щодо сплати за поставлений у січні 2025 року природний газ на суму 2106033,40 грн. відповідно до акта приймання-передачі природного газу №6203325013 від 31.01.2025 та за надані в січні 2025 року послуги з транспортування природного газу для внутрішніх віртуальних точок виходу з невизначеним фізичним розташуванням до газорозподільних систем (оплата потужності) на суму 50536,03 грн. відповідно до акта на компенсацію потужності №6203325014 від 31.01.2025; частково припинено зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій на суму 2156569,43 грн. Також позивач у вказаному листі наголосив на необхідності сплати залишку штрафних санкцій у розмірі 61989,83 грн.
Проте, залишок штрафних санкцій за договором у розмірі 61989,83 грн. відповідачем не сплачено, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
За змістом приписів статей 11, 16 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 20 ГК України передбачено право кожного суб'єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 14.03.2024 між Національним банком України (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" (постачальник) було укладено договір №107433 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується постачати споживачу природний газ-09123000-7 та здійснювати замовлення потужності щодо кожного періоду та обсягу постачання газу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу та потужності в розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК України та ГК України (чинний на момент виникнення спірних відносин), правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Правила постачання природного газу (далі - Правила) розроблені на виконання п. 17 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" та регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС (п. п. 1, 2 розділу І Правил).
Постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором (п. 2 розділу ІІ Правил).
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, у пункті 1.2 договору сторони дійшли згоди, що орієнтований річний обсяг постачання газу/обсяг для замовлення потужності становить 440,822 тис. куб. м.
На виконання умов договору сторонами був підписаний Додаток 5 до договору, відповідно до якого сторони погодили Орієнтовні планові обсяги постачання газу на період квітень 2024 року - березень 2025 року, що в загальному склав - 440,822 тис. куб. м.
Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 договору встановлено, що споживач має право: отримувати природний газ в обсягах та на умовах, визначених цим договором.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме листом відповідача №93/02-2025 від 27.01.2025, яким повідомлено Національний банк України про припинення діяльності з постачання природного газу з 01.02.2025, підтверджено обставину односторонньої відмови відповідача від виконання договору та постачання природного газу споживачу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Умовами пункту 10.1 договору визначено, що розірвання цього договору можливе за письмової згоди сторін, за рішенням суду та у випадках, передбачених цим договором.
Згідно з пунктом 10.3 договору, постачальник не має права вимагати зміни або розірвання цього договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися під час укладення цього договору.
З огляду на вищенаведене, у відповідача були відсутні правові підстави для припинення постачання природного газу позивачу за укладеним між сторонами договором.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У пункті 7.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством України.
Відповідно до п. 7.2. договору, у разі невиконання або неналежного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором винна сторона, що встановлюється за згодою сторін або за рішенням суду, повинна відшкодувати іншій стороні на її вимогу збитки в повному обсязі, якщо вони завдані в період чи внаслідок виконання умов цього договору.
Пунктом 7.4. договору передбачено, що постачальник несе відповідальність за майнову шкоду у повному обсязі, заподіяну споживачеві внаслідок обмеження/припинення постачання газу в пунктах призначення, що здійснене з порушенням установленого законодавством порядку.
У разі, якщо постачання газу споживачу припинено безпідставно постачальником та/або оператором ГРМ/ГТС, постачальник відшкодовує споживачу вартість або об'єм недовідпущеного газу, який обчислюється, виходячи з підтвердженого обсягу газу на відповідний період з урахуванням періоду безпідставного припинення газопостачання, та вартість робіт з припинення і повторного відновлення подачі газу після його безпідставного припинення. При цьому постачальник зобов'язаний додатково сплатити споживачу штраф у розмірі 0,5 % від загальної вартості цього договору, зазначеної у пункті 4.2 цього договору.
У разі відмови постачальника в односторонньому порядку виконувати цей договір або у разі розірвання цього договору з ініціативи споживача у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням постачальником зобов'язань за цим договором (крім випадків, визначених розділом 8 цього договору), постачальник сплачує споживачу штрафні санкції у розмірі 20% від загальної вартості цього договору, визначеної у пункті 4.2 цього договору.
Під односторонньою відмовою постачальника від виконання цього договору сторони розуміють у тому числі, але не виключно, отримання споживачем повідомлення від постачальника про неможливість постачати газ/замовити потужність за цим договором з пропозицією про дострокове розірвання цього договору. У такому разі договір вважається розірваним та припиняє свою дію з дати сплати постачальником на вимогу споживача штрафних санкцій у повному обсязі.
Враховуючи те, що відповідач, як постачальник, не виконав свої зобов'язання за договором в частині здійснення постачання природного газу позивачу, надіслав позивачу лист від 27.01.2025 №93/02-2025 про припинення постачання природного газу з 01.02.2025, суд доходить висновку, що такі дії відповідача свідчать про односторонню відмову від виконання зобов'язання, яка договором чи законом не передбачена, та має наслідком застосування господарських санкцій, встановлених пунктом 7.4 договору.
Так, загальний розмір штрафних санкцій, що підлягали відшкодуванню відповідачем в порядку п.7.4 договору, складає 2218559,26 грн. (11092796,32 грн. х 20%).
Суд, здійснивши перевірку розрахунку штрафу, дійшов висновку про правильне його нарахування.
В свою чергу, як слідує з матеріалів справи, заявою від 17.02.2025 позивачем було здійснено часткове зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2156569,43 грн., а саме: припинено зобов'язання Національного банку України перед ТОВ "НЕП" щодо сплати за поставлений у січні 2025 року природний газ на суму 2106033,40 грн. відповідно до акта приймання-передачі природного газу №6203325013 від 31.01.2025 та за надані в січні 2025 року послуги з транспортування природного газу для внутрішніх віртуальних точок виходу з невизначеним фізичним розташуванням до газорозподільних систем (оплата потужності) на суму 50536,03 грн. відповідно до акта на компенсацію потужності №6203325014 від 31.01.2025; частково припинено зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій на суму 2156569,43 грн.
З урахуванням наведеного, залишок штрафних санкцій складає 61989,83 грн.
Відповідно до частин першої - третьої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно з частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Так, відповідно до положень статей 202 та 601 ЦК України, заява Національного банку України №65-0008/11848 від 17.02.2025 про зарахуванням зустрічних однорідних вимог, надіслана ТОВ "Нові енергетичні проекти", за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Згідно ст. 601 ЦК України, вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким вимогам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18, від 23.09.2020 у справі № 904/2215/19.
Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Якщо угода, подана згідно вимог ст. 601 ЦК України, суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування частини 1, пункту 2 частини 2 статті 16 ЦК України.
Суд враховує, що цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином. Наведене вбачається з положень статті 204 ЦК України, у якій зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі №344/2483/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
За правилом частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
В матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним в установленому порядку одностороннього правочину про зарахуванням зустрічних однорідних вимог, що враховується судом при розгляді даної справи.
Отже, з огляду на часткове зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2156569,43 грн., а саме: припинення зобов'язання Національного банку України перед ТОВ "НЕП" щодо сплати за поставлений у січні 2025 року природний газ на суму 2106033,40 грн. відповідно до акта приймання-передачі природного газу №6203325013 від 31.01.2025 та за надані в січні 2025 року послуги з транспортування природного газу для внутрішніх віртуальних точок виходу з невизначеним фізичним розташуванням до газорозподільних систем (оплата потужності) на суму 50536,03 грн. відповідно до акта на компенсацію потужності №6203325014 від 31.01.2025; часткове припинення зобов'язання відповідача щодо сплати штрафних санкцій на суму 2156569,43 грн., залишок штрафних санкцій, які підлягають сплаті на користь позивача, складає 61989,83 грн.
Доказів перерахування відповідачем на користь позивача 61989,83 грн. штрафу суду не надано.
Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
З огляду на задоволення позову, судові витрати, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" (код ЄДРПОУ 44207632, 65101, м. Одеса, вул. Комарова Михайла, буд. 10) на користь Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106, 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9) - 61989 (шістдесят одну тисячу дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн. 83 коп. штрафних санкцій за договором №107433 від 14.03.2024, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 06 жовтня 2025 р.