Справа № 127/26871/25
Провадження № 3/127/5778/25
07.10.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною шостою статті 121, статтею 124, частинами першою та другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
20.08.2025 о 14.45 год по вул. Р. Скалецького, 13 в м. Вінниці ОСОБА_1 керував елетробайком марки Surron потужністю до 4 кВт, який не був зареєстрований у встановленому законом порядку, без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також без посвідчення водія відповідної категорії. Крім того, виконуючи маневр обгону, не переконався у в тому, що водій транспортного засобу, який рухався попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту ліворуч, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки Toyota, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . У результаті зазначеного транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушень не визнав і суду пояснив, що він їхав своєю смугою руху, суцільну лінію дорожньої розмітки не пересікав. Зіткнення з автомобілем відбулось у його смузі руху. Поліції він повідомив, що робив обгін, але це не відповідає дійсності - автомобіль стояв на узбіччі та почав виконувати розворот, він намагався уникнути зіткнення, тому змістився в сторону. Мопед реєстрації не підлягає і посвідчення водія на нього не потрібно, відповідно не потрібна і страховка. Мопед йому придбали батьки, тому він і не здійснював його реєстрацію, оскільки йому повідомили, що така реєстрація не потрібна.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , його захисника та законного представника, думку представника потерпілої, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 221 КпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.
З матеріалів справи випливає, що на момент події, яка є предметом судового розгляду, ОСОБА_1 було повних шістнадцять років. Саме тому надані суду матеріали мають бути розглянуті саме судом.
ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні зауважили, що протоколи про адміністративне правопорушення були складені з порушенням визначеного КпАП порядку, оскільки при їх оформленні не була залучення законний представник неповнолітньої особи.
Згідно з частиною першою статті 254 КпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до частини другої статті 254 КпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
А частиною третьою статті 254 КпАП визначено, що протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Зі змісту частини другої статті 258 КпАП випливає, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, застереження, визначені частиною третьою статті 254 та частиною другою статті 258 КпАП у цьому випадку відсутні.
Відповідно до частини першої статті 270 КпАП інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники).
Наведені вище норми КпАП не містять застережень в частині того, що законний представник має бути залучений на стадії складання протоколу про адміністративне правопорушення. Не містять таких застережень і приписи частини першої статті 268 КпАП, якою визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Тому доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності про порушення порядку складання протоколів про адміністративне правопорушення суд вважає такими, що не узгоджуються з наведеними вище приписами КпАП.
Захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зауважила, що її підзахисний не може бути суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 121, частиною першою та другою статті 126 КпАП, оскільки електробайк, який керував її підзахисний не підлягає державній реєстрації, для здійснення керування ним не потрібне відповідне посвідчення водія та, відповідно не потрібний чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Оцінюючи доводи захисника в цій частині, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до примітки до статті 121 КпАП під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 - 128-1, частинах першій і другій статті 129, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Згідно з визначенням, наданим у частині першій статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.
Зі змісту визначення, наданого у частині першій статті 1 Закону № 2344-III, випливає, що легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Також частиною першою статті 1 Закону № 2344-III визначено, що низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.
У пункті 1.10 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) надане визначення термінів, що наведені у цих Правилах. Зокрема, механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Крім того, у постанові від 01.03.2018 (справа № 278/3362/15-к) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує встановлену вказаним визначенням межу. Водночас для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено.
Отже, як зазначив ВС у цьому судовому рішенні, будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об'єму належить до механічних транспортних засобів.
У постанові від 15.03.2023 (справа № 127/5920/22) ВС зазначив, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 Цивільного кодексу, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна. Для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Разом з тим, у постанові від 22.02.2023 (справа № 379/1366/20) ВС зауважив, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегве тощо) для переміщення учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий приводиться в рух електричним двигуном.
Як суд зазначив вище, у частині першій статті 1 Закону № 2344-III надані визначення електричного колісного транспортного засобу, легкого персонального електричного транспортного засобу, а також низькошвидкісного легкого електричного транспортного засобу.
З огляду на викладене суд твердження ОСОБА_1 та його захисника в частині того, що керований ним електробайк не є транспортним засобом вважає неспроможними і такими, що суперечать наведеним вище приписам нормативно-правових актів.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності обов'язку здійснювати державну реєстрацію керованого ОСОБА_1 транспортним засобом, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до підпункту «б» пункту 2.1 ПДР вдій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон);
Реєстрація транспортних засобів регламентована Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 07.09.1998 за № 1388 (далі - Порядок).
Згідно з абзацом першим пункту 7 Порядку власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб'єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Абзацом другим пункту 7 Порядку визначено, що експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в сервісних центрах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.
У постанові від 27.12.2019 (справа №310/4817/17) ВС зауважив, що законом встановлена реєстрація мопедів та отримання посвідчення водія на їх керування, незалежно від їх користування чи на вулично-дорожній, чи на автомобільній дорозі державного значення. Зокрема, ВС зауважив, що Законом України від 17.11.2008 № 586-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення дорожнього руху» з 1 січня 2010 року передбачена обов'язкова реєстрація мопедів.
З огляду на викладене суд вважає твердження ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності обов'язку зареєструвати керований ОСОБА_1 транспортний засіб хибними і такими, що суперечать приписам наведених вище норм.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 та його захисника в частині того, що для керування зазначеним вище електробаком не потрібне посвідчення водія, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII) кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Зі змісту абзацу другого частини другої статті 15 Закону № 3353-XII випливає, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано, зокрема, мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку.
Крім того, у наведеній вище постанові від 27.12.2019 (справа №310/4817/17) ВС звернув увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів № 511 від 20.05.2009 затверджена нова редакція Положення про порядок надання посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами та передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їхніх типів і призначення, поділяються на категорії, в тому числі А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт. Тому, на переконання ВС, законом встановлена реєстрація мопедів та отримання посвідчення водія на їх керування, незалежно від їх користування чи на вулично-дорожній, чи на автомобільній дорозі державного значення.
При цьому абзацом третім частини другої статті 15 Закону № 3353-XII визначено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії, зокрема, А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.
За результатами судового розгляду суд встановив, що потужність електродвигуна керованого ОСОБА_1 не перевищувала 4 кВт, тому доводи захисника останнього в частині відсутності обов'язку отримувати посвідчення водія категорії А слушні. Разом з тим, такі доводи суперечать приписам абзацу другого частини другої статті 15 Закону № 3353-XII. Тому твердження ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності обов'язку мати посвідчення водія на здійснення керування наведеним вище транспортним засобом суд вважає хибними і такими, що суперечать наведеним вище приписам нормативно-правових актів.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності в ОСОБА_1 обов'язку мати страховий поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до визначення, наданого у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 3720-IX), власник наземного транспортного засобу (далі - власник транспортного засобу) - особа, яка є власником відповідно до закону або законним володільцем (користувачем) наземного транспортного засобу на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, договору оренди або на інших законних підставах.
Згідно з визначенням, наданим у пункті 4 частини першої статті 1 Закону № 3720-IX наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - транспортні засоби таких категорій: автомобілі, мотоцикли (у тому числі моторолери та мотоколяски), мопеди, причепи до автомобілів; інші транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, вантажу, багажу, пошти та/або обладнані спеціальним устаткуванням/обладнанням, за умови що відомості про такі транспортні засоби внесено до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, передбаченого Законом України "Про дорожній рух".
Зі змісту частини першої статті 4 Закону № 3720-IX випливає, що предметом договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених цим Законом.
А частиною другою статті 4 Закону № 3720-IX визначено, що об'єктом страхування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб внаслідок настання страхового випадку.
З огляду на викладене, а також враховуючи обставини, з'ясовані судом під час судового розгляду справи, під час керування ОСОБА_1 транспортним засобом його цивільна відповідальність мала бути застрахована відповідно до приписів Закону № 3720-IX. Відповідно останній є суб'єктом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КпАП.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності в діях ОСОБА_1 ознак порушення вимог ПДР, що призвело до ДТП, суд вважає за доцільне зауважити таке.
З диспозиції статті 124 КпАП випливає, що відповідальність за зазначеною нормою настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху (далі - ПДР), що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Слід звернути увагу, що зазначена норма є бланкетною.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушив вимоги підпункту «б» пункту 14.2 ПДР.
Зі змісту зазначеного пункту ПДР випливає, що перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що, зокрема, водій транспортного засобу, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч.
До протоколу про адміністративні правопорушення суду надана схема місця ДТП, відповідно до якої зафіксоване розташування транспортних засобів, місце їх зіткнення, а також виявлені на автомобілях механічні пошкодження. Крім того, представник потерпілої надав у судовому засіданні фото з місця події, відомості у яких узгоджуються з відомостями, викладеними у схемі ДТП. Суд також враховує, що за клопотанням захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, судом був оглянутий запис з камер зовнішнього спостереження. Оглянутий запис підтверджує місце зіткнення транспортних засобів, яке зазначене у схемі ДТП, а також спростовує твердження захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині того, що покажчик повороту автомобіля Toyota на момент виконання маневру повороту ліворуч був вимкнутий.
ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував факту зіткнення транспортних засобів у місці, яке зафіксоване на схемі ДТП, однак зауважив, що автомобіль марки Toyota до зіткнення почав маневр розвороту. Також суд враховує, що у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення наявне посилання на те, що ОСОБА_1 , виконуючи маневр обгону, не переконався у в тому, що водій транспортного засобу, який рухався попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту ліворуч, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки Toyota, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . При цьому суд враховує, що зіткнення зазначених транспортних засобів мало місце на смузі зустрічного руху для них. Тому доводи ОСОБА_1 та його захисника в частині відсутності в діяння ОСОБА_1 ознак порушення вимог ПДР суд вважає неспроможними. Також суд встановив, що внаслідок зазначеного зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
З огляду на викладене суд дійшов до переконання, що за результатами судового розгляду був підтверджений факт недотримання ОСОБА_1 вимог підпункту «б» пункту 14.2 ПДР.
Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що діяння ОСОБА_1 за наведеними вище фактами охоплюється складом правопорушень, передбачених: частиною шостою статті 121 КпАП, за ознаками керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим в Україні в установленому порядку; статтею 124 КпАП - порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів; частиною першою статті 126 КпАП - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса; частиною другою статті 126 КпАП - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Вирішуючи питання щодо виду та міри адміністративного стягнення, яке слід застосувати до ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне зауважити таке.
Згідно з частиною першою статті 13 КпАП до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.
Зі змісту частини другої статті 13 КпАП випливає, що у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 89, 121-127, 130, статтею 139, частиною третьою статті 154, частиною другою статті 156, статтями 173, 173-2, 173-4, 174, 183-1, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 цього Кодексу.
Оцінюючи пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, фактичні обставини справи, суд вважає, що правові підстави для застосування приписів статті 24-1 КпАП відсутні, натомість ОСОБА_1 з метою попередження вчинення будь-яких правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху має понести відповідальність на загальних засадах.
Санкцією статті закону про адміністративне правопорушення встановлені адміністративні стягнення у виді штрафу, позбавлення права керування транспортним засобом.
При цьому статтею 23 КпАП регламентовано, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно з наданими суду матеріалами справи ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності, за вчинення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, притягнутий не був. Однак, суд враховує, що останній у вчиненому не розкаявся, а також вчинив ряд правопорушень, пов'язаних із забезпеченням безпеки дорожнього руху.
Згідно з приписами частини другої статті 36 КпАП, до останнього необхідно застосувати адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для накладення на ОСОБА_1 найсуворішого адміністративного стягнення, передбаченого санкцією закону про адміністративну відповідальність, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до частини першої статті 30 КпАП позбавлення наданого даному громадянинові права полювання застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.
Зі змісту частини першої статті 39 КпАП випливає, що у разі якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
Отже, суд враховує, що з наданих суду матеріалів випливає, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності притягнутий не був. Тому правові підстави для ствердження про систематичне вчинення ОСОБА_1 правопорушень відсутні. Саме тому суд вважає за доцільне з метою попередження вчинення ОСОБА_1 нових правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху застосувати до нього стягнення у виді штрафу з урахуванням приписів частини другої статті 36 КпАП.
Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Керуючись статтями 121, 124, 126, 283, 284 КпАП, суд
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною шостою статті 121, статтею 124, частинами першою та другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до приписів частини другої статі 36 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: