ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.10.2025Справа № 910/8694/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47-Б; ідентифікаційний код: 03491091)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАФТАБУД" (03035, м. Київ, вулиця Урицького, 45, кімната 902-Б, ідентифікаційний код 37116285)
про стягнення 250 000,00 грн,
Київський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАФТАБУД» про стягнення 250 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою КМУ від 21.06.2022 № 738, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача суми мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.09.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву.
09.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача подано відповідь на відзив.
30.09.2025 через підсистему "Електронний суд" відповідачем подані заперечення.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАФТАБУД" звернулось через Єдиний державний вебпортал електронних послуг «Дія» з заявою на отримання гранту на власну справу № UQS656.
Відповідно до інформації, наданої Відповідачем в заяві на отримання гранту на власну справу № UQS656 (оригінал письмового доказу наявний у Відповідача), фактичне місце провадження діяльності збігається із зареєстрованим: місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 45, приміщення 902- Б.
Згідно до долученого відповідачем до заяви на отримання гранту на власну справу бізнес-плану (оригінал письмового доказу наявний у відповідача), який є невід'ємним додатком до зазначеної заяви, метою отримання гранту від держави на розвиток власного бізнесу у розмірі 250 000,00 грн є розвиток бізнесу з переробки та реалізації молочної продукції, а саме виробництва твердих сирів та реалізації готової продукції.
Зокрема, кошти планувалось витратити на придбання молоковоз з цистерною на 2000 літрів (автотранспорту для збору молочної продукції серед місцевого населення).
Крім того, відповідач повідомив і про залучення власних для розвитку зазначеного бізнесу коштів у розмірі 130 000,00 грн.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 738 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту.
Так, відповідно до інформації, зазначеної в заяві на отримання гранту на власну справу (оригінал письмового доказу наявний у відповідача) кількість працівників, яких відповідач планував найняти зазначена - 2.
09.01.2024 Державним центром зайнятості прийнято рішення (наказ № 6) про надання відповідачу мікрогранту на розвиток власного бізнесу в сумі 250 000,00 грн.
18.01.2024 відповідачем подано заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту (оригінал письмового доказу наявний в AT «ОЩАДБАНК»), згідно якої Відповідач приєднався до умов договору про надання мікрогранту, що оприлюднений на офіційному сайті Державного центру зайнятості в мережі інтернет, вільний доступ здійснюється за адресою (доменним ім'ям): www.dcz.gov.ua.
Згідно з виписки, наданої AT «ОЩАДБАНК» (оригінал письмового доказу наявний в AT «ОЩАДБАНК»), на рахунок відповідача 16.02.2024 зараховано кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн.
Згідно з документів, наданих AT «ОЩАДБАНК» кошти мікрогранту відповідачем витрачено на купівлю автомобіля VOLKSWAGEN MULTIVAN з бочкою харчовою об'ємом 1000 л. (номер АІ 875800) - 250 000,00 грн - договір купівлі продажу автомобіля від 08.08.2024.
Загальна сума використаних коштів мікрогранту становить 250 000,00 грн
19.09.2024 фахівцями Київського міського центру зайнятості здійснено перевірку виконання умов договору мікрогранту відповідачем та складено Акт перевірки/огляду дотримання умов договору мікрогранту/гранту за № 566, яким встановлено, що кошти мікрогранту у сумі 250 000,00 грн використані за цільовим призначенням у повному обсязі. Обов 'язкова умова договору в частині створення нових робочих місця протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача не виконана. Працевлаштовано 1 особу після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача.
Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до встановлених під час перевірки фактів, виявлено, що відповідачем не виконано обов'язкову умову мікрогранту, передбаченого нормами Порядку № 738 та договору про надання мікрогранту - працевлаштовано лише одну особу після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача (дата зарахування - 16.02.2024 , дата працевлаштування працівника - 13.09.2024).
Звертаючись до суду за даним позовом позивач стверджує, що відповідач в порушення умов Порядку № 738 не працевлаштував протягом шести місяців з дня зарахування коштів мікрогранту працівників та фактично не виконав обов'язкову умову надання мікрогранту, кошти у розмірі 250 000,00 грн підлягають поверненню.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» державна підтримка надається суб'єктам малого і середнього підприємництва, які відповідають критеріям, встановленим частиною третьою статті 55 Господарського кодексу У країни.
Державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки. Програми державної підтримки розробляються та впроваджуються спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва із залученням інших центральних органів виконавчої влади та громадських організацій, що представляють інтереси суб'єктів малого і середнього підприємництва. Державні програми підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України в установленому законом порядку.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» надання фінансової державної підтримки здійснюється спеціально уповноваженим органом у сфері розвитку малого і середнього підприємництва, іншими органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, Українським фондом підтримки підприємництва та іншими загальнодержавними фондами, регіональними та місцевими фондами підтримки підприємництва.
Фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.
Основними видами фінансової державної підтримки є:
1) часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб'єктів малого і середнього підприємництва;
2) часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями;
3) надання гарантії та поруки за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва;
4) надання кредитів, у тому числі м ікро кредитів, для започаткування і ведення власної справи;
5) надання позик на придбання і впровадження нових технологій;
6) компенсація видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами;
7) фінансова підтримка впровадження енергозберігаючих та екологічно чистих технологій;
8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.
Порядок використання коштів державного бюджету для фінансової державної підтримки суб'єктів малого і середнього підприємництва затверджується відповідно до вимог бюджетного законодавства.
Відповідно до статей 12 і 16 Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» затверджено Порядок надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу (постанова Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 738, далі - Порядок № 738), який визначає умови, критерії, механізм надання безповоротної державної допомоги фізичним особам, суб'єктам господарювання у формі мікрогрантів.
Метою надання мікрогрантів є сприяння зайнятості населення, створення або розвиток вже існуючого бізнесу.
Пунктом 9 Порядку № 738 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що заява формується отримувачем особисто або у відділенні уповноваженого банку засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) після проходження ним ідентифікації та автентифікацїї з використанням інтегрованої системи електронної ідентифікації, електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, та/або інших засобів ідентифікації, які дають змогу однозначно встановлювати особу отримувача.
Судом встановлено, що 09.01.2024 Державним центром зайнятості прийнято рішення (наказ № 6) про надання відповідачу мікрогранту на розвиток власного бізнесу в сумі 250 000,00 грн.
18.01.2024 відповідачем подано заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту (оригінал письмового доказу наявний в AT «ОЩАДБАНК»), згідно якої Відповідач приєднався до умов договору про надання мікрогранту, що оприлюднений на офіційному сайті Державного центру зайнятості в мережі інтернет, вільний доступ здійснюється за адресою (доменним ім'ям): www.dcz.gov.ua.
Згідно з виписки, наданої AT «ОЩАДБАНК» (оригінал письмового доказу наявний в AT «ОЩАДБАНК»), на рахунок відповідача 16.02.2024 зараховано кошти мікрогранту у розмірі 250 000,00 грн.
Згідно з документів, наданих AT «ОЩАДБАНК» кошти мікрогранту відповідачем витрачено на купівлю автомобіля VOLKSWAGEN MULTIVAN з бочкою харчовою об'ємом 1000 л. (номер АІ 875800) - 250 000,00 грн - договір купівлі продажу автомобіля від 08.08.2024.
Загальна сума використаних коштів мікрогранту становить 250 000,00 грн
Пунктом 20 Порядку, зокрема, визначено, що обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці протягом трирічного строку реалізації проекту. У разі призову отримувача на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідними документами та заявою на ім'я керівника регіонального центру зайнятості, виконання обов'язкової умови договору мікрогранту тимчасово зупиняється та продовжується після демобілізації отримувача.
Положеннями пункту 21 Порядку передбачено, що державний центр зайнятості через регіональні, міські, районні, міськрайонні центри зайнятості, філії регіональних центрів зайнятості (далі - центр зайнятості) здійснює моніторинг та контроль виконання умов договору мікрогранту, зокрема шляхом періодичних виїзних оглядів місця провадження господарської діяльності отримувача, протягом трьох років з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку або до повного виконання обов'язкової умови договору мікрогранту, визначеної абзацом третім пункту 20 цього Порядку.
Так, 19.09.2024 фахівцями Київського міського центру зайнятості здійснено перевірку виконання умов договору мікрогранту відповідачем та складено Акт перевірки/огляду дотримання умов договору мікрогранту/гранту за № 566, яким встановлено, що кошти мікрогранту у сумі 250 000,00 грн використані за цільовим призначенням у повному обсязі. Обов 'язкова умова договору в частині створення нових робочих місця протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача не виконана. Працевлаштовано 1 особу після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача.
Відповідно до встановлених під час перевірки фактів, виявлено, що відповідачем не виконано обов'язкову умову мікрогранту, передбаченого нормами Порядку № 738 та Договору про надання мікрогранту - працевлаштовано лише одну особу після шестимісячного терміну з дня зарахування коштів на рахунок отримувача (дата зарахування - 16.02.2024 , дата працевлаштування працівника - 13.09.2024).
Умовами пункту 20 Порядку, зокрема, передбачено, що у разі невиконання обов'язкової умови договору мікрогранту, зокрема нестворення отримувачем робочих місць протягом шести місяців з дня зарахування коштів на його рахунок та непрацевлаштування на них осіб згідно з умовами цього Порядку, сума мікрогранту протягом одного місяця після закінчення такого шестимісячного періоду повертається отримувачем у повному обсязі уповноваженому банку на рахунок, з якого здійснюється перерахування мікрогранту.
27.11.2024 Київським міським центром зайнятості видано наказ за № 1243 «Про повернення коштів мікрогранту», виплачених відповідачу.
03.12.2024 на адресу провадження діяльності відповідача направлено рішення про повернення коштів з зазначенням підстав його прийняття та реквізитами дня повернення коштів мікрогранту.
Жодного підтвердження факту сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів у вигляді повернення мікрогранту в сумі 250 000,00 грн.сторонами спору до суду не подано.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді повернення мікрогранту в сумі 250 000,00 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.
Разом з тим, відповідач у додатках до відзиву на позов надав довідку від 25.08.2025, згідно з якою на підприємстві станом на зазначену дату працюють дві особи: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
До відзиву додано Наказ № 7-к від 12.09.2024 року, яким ОСОБА_2 прийнятий на посаду водія за основним місцем. Наказ про прийняття на роботу ОСОБА_1 до відзиву не надавався. Участь ОСОБА_1 у діяльності ТОВ зафіксована лише у Протоколі № 1 від 27.04.2010 Загальних зборів учасників товариства, яким було затверджено Статут товариства та обрано ОСОБА_1 директором. Цей документ лише засвідчує його статус учасника та директора, але не підтверджує створення робочих місць та працевлаштування осіб за умовами договору мікрогранту.
Більше того, за даними ЄІАС, на підприємстві відображається лише один працівник - ОСОБА_2 , із датою початку трудових відносин 13.09.2024. Відомості про створення нового робочого місця або інших працівників у системі відсутні. Таким чином, навіть за наявності довідки та Протоколу, офіційна інформація ЄІАС підтверджує фактичне оформлення лише одного працівника, з порушенням шестимісячного терміну передбаченого Порядком №738.
Відповідно до абзацу 3 пункту 20 Порядку № 738 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), обов'язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дати зарахування коштів на рахунок отримувача робочих місць та працевлаштування на них осіб на строк не менше 24 місяців протягом трирічного строку реалізації проекту. Граничною датою виконання цієї умови у даному випадку було - 16.08.2024.
Фактично, відповідачем працевлаштовано лише одного працівника - ОСОБА_2 , і дата початку його трудових відносин (13.09.2024) перевищує встановлений шестимісячний термін. Інші документи, включно з довідкою та Протоколом, підтверджують лише участь ОСОБА_1 у діяльності товариства, але не виконують вимогу Порядку № 738 щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб.
З огляду на викладене, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого підтвердження.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАФТАБУД" (03035, м. Київ, вулиця Урицького, 45, кімната 902-Б, ідентифікаційний код 37116285) кошти мікрогранту в розмірі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. на спеціальний рахунок, відкритий для операцій надання мікрогратнів на створення або розвиток власного бізнесу в Акціонерному товаристві "Ощадбанк" (ідентифікаційний код 00032129) IBAN НОМЕР_1 .
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАФТАБУД" (03035, м. Київ, вулиця Урицького, 45, кімната 902-Б, ідентифікаційний код 37116285) на користь Київського міського центру зайнятості (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 47 Б; ідентифікаційний код 03491091) судовий збір в розмірі 3 750 (три тисячі сімсот п'ятдесят) грн 00 коп.
4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 06.10.2025
Суддя І.О. Андреїшина