вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4255/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (м. Запоріжжя)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за дистриб'юторським договором № 620 від 14.04.2021 у загальному розмірі 301 728 грн. 73 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (далі - відповідач) заборгованість за дистриб'юторським договором № 620 від 14.04.2021 у загальному розмірі 301 728 грн. 73 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 204 573 грн. 60 коп. - основний борг;
- 60 625 грн. 63 коп. - пеня;
- 31 859 грн. 72 коп. - інфляційні втрати;
- 4 669 грн. 78 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за дистриб'юторським договором № 620 від 14.04.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 31.05.2021 товар на суму 92 988 грн. 00 коп., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, з урахуванням його щомісячного подорожчання на 2,5% з липня 2021 року по липень 2025 року (48 місяців), в сумі 204 573 грн. 60 коп. (92 988,00 + (92 988,00 * 2,5% * 48)). За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 в сумі 60 625 грн. 63 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по червень 2023 року в сумі 31 859 грн. 72 коп., а також 3% річних за період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 у сумі 4 669 грн. 78 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2025 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 34346/25 від 07.08.2025).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.08.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 07.08.2025 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 07.08.2025 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 07.08.2025 о 16:46 (а.с.32).
За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, судом встановлено, що ухвала суду від 07.08.2025 вважається врученою відповідачу 07.08.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.32).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 07.08.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129374267) надіслано судом 07.08.2025, зареєстровано в реєстрі 07.08.2025 та забезпечено надання загального доступу 08.08.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 07.08.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (07.08.2025), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 22.08.2025.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
У той же час судом враховано, що від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі (вх. суду № 41651/25 від 23.09.2025), в яких відповідач вказує про те, що позовні вимоги є незаконним та не підлягають задоволенню з огляду на таке:
- позивач маніпулює інформацією, яка викладена в договорі, та намагається стягнути з відповідача надмірну суму. Відповідач зазначає, що з положень Специфікації вбачається, що щомісячне зростання ціни можливе лише у період з 60-го дня та по 180-й день з моменту підписання Специфікації, оскільки до 60-го дня на товар діє ціна без підвищення, а після спливу 180-ти днів - підвищення ціни неможливе, оскільки виходить за погоджені сторонами строки на оплату за товар;
- у разі прострочення оплати, та відповідно до положень пункту 9.3 частини 9 дистриб'юторського договору № 620 від 14.04.2021 до відповідача можуть бути застосовані пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за весь період прострочення, тому розрахунок позивача (92 988 грн. 00 коп. + (92 988 грн. 00 коп. * 2,5 * 48) = 204 573 грн. 60 коп.) є необгрунтованим, оскільки виходить за межі періоду зростання ціни товару;
- відповідно до положення частини 3 Специфікації № 1 від 27.04.2021 до договору боргове зобов'язання відповідача перед позивачем становить: 92 988 грн. 00 коп. + (92 988 грн. 00 коп. * 0,025 * 4) = 92 988 грн. 00 коп. + 9 298 грн. 80 коп. = 102 286 грн. 80 коп., оскільки сума основного боргу (вартості товару) може змінюватись щомісячно в межах 180-ти днів з моменту підписання зазначеної Специфікації, то відповідно нарахована сума після спливу вказаного строку є не основним боргом, а пенею, так як діє на постійній основі (2,5% щомісячно). Відповідно до умов дистриб'юторського договору № 620 від 14.04.2021 нарахування такої пені не передбачено, жодної додаткової угоди для її застосування не укладалось та застосування такої пені законом не передбачено, а отже вимога по її сплаті є незаконною. Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, відповідно до якої, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом;
- крім того, позивачем було порушено істотні умови дистриб'юторського договору №620 від 14.04.2021, а саме: відповідно до підписаної сторонами Специфікації позивач з моменту її підписання (27.04.2021) був зобов'язаний поставити протягом 5-ти робочих днів, але відповідно до видаткової накладної РН-01410 від 31.05.2021 строк поставки було значно порушено;
- щодо нарахування пені у розмірі 60 625 грн. 63 коп. відповідач зазначає, що відповідно до положень пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України (які діяли на момент укладання договору та припинились вже після подання позовної заяви) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки Специфікація до договору була підписана 27.04.2021, то 24.10.2021 (180-й день) є останнім днем для належного виконання зобов'язання за договором та з цієї дати починає обраховуватись строк, передбачений пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України, а отже і нарахування пені в тому числі і подвійної облікової ставки має граничний строк, а саме до 24.04.2022 (відповідна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 (провадження № 12-79гс23). Відповідач зауважує, що оскільки договором не передбачено, що сторони погодилися відступити від положень пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України та застосувати інший строк для нарахування штрафних санкцій, то у позивача не має жодних підстав нараховувати пеню після настання 24.02.2022. Також відповідач зазначає, що йому незрозуміло звідки позивачем брались показники розміру подвійної облікової ставки та чи відповідають вони дійсності, тому він вважає, що нарахування пені у розмірі 60 625 грн.00 коп. є незаконним, а саме: значно перевищує строки нарахування пені та така пеня є такою, яка не передбачена договором;
- щодо інфляційних витрат у розмірі 31 859 грн. 72 коп. та 3% річних, відповідач зазначає, що оскільки нарахування інфляційних витрат та 3% річних настали у період дії воєнного стану, то відповідач вважає такі обставини форс-мажорними, посилаючись на положення частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- відповідач зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Такою обставиною є настання війни, через яку ТОВ "Індустріальна Група Юкран" отримала значні економічні збитки, тому застосування інфляційних витрат та 3% річних до підприємства в умовах війни може ускладнити економічну кризу підприємства;
- щодо пропуску строків позовної давності відповідач зазначає, що трирічний строк, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України, закінчився 31.12.2024. У той же час, позивач звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, а саме у серпні 2025 року.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. суду № 41661/25 від 23.09.2025), в якій він просить суд застосувати позовну давність, посилаючись на таке:
- умовами пункту 11.1. дистриб'юторського договору № 620 від 14.04.2021 передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12. 2021, тому, відповідно до положень статті 257 Цивільного кодексу України строк на подання позовної заяви за договором закінчився 31.12.2024;
- оскільки позивач звернувся з позовом лише у серпні 2025 року, то строк на подання позовної заяви було пропущено більше ніж на півроку;
- поважних причин пропуску строку, а також доказів, які підтверджують їх наявність, позивачем надано не було, отже сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 08.09.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 06.10.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частинами 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, розмір заборгованості за поставлений товар та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 14.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (далі - дистриб'ютор, відповідач) укладено дистриб'юторський договір № 620 (далі - договір, а.с. 8-10), відповідно до умов пункту 2.1. якого постачальник надає дистриб'ютору право придбавати у постачальника та продавати таку продукцію на території третім особам, для чого постачальник зобов'язується передати у встановлені строки продукцію у власність дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується приймати продукцію та оплачувати її на умовах договору.
Згідно з пунктами 1.1.3. та 1.1.4. договору в даному договорі вживаються, зокрема, такі терміни із наступним значенням:
- продукція - мінеральні добрива виробництва постачальника згідно з ТУ У 20.1-34155997-025:2019 та ТУ У 20.1-34155997-028:2021 (пункт 1.1.3. договору);
- територія - територія Дніпропетровської області (пункт 1.1.4. договору).
До договору був підписаний Додаток № 1, в якому сторонами було визначено найменування товару та його ціну (а.с.11).
У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх невиконаних зобов'язань за ним - до належного і повного виконання таких зобов'язань.
Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.
Слід відзначити, що договори дистрибуції належать до так званих "непоіменованих" договорів, які можуть укладатися в силу принципу свободи договору, закріпленого у статтях 3, 6, 627 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору поставки (купівлі-продажу), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України, та надання послуг (маркетинг, просування), який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для зазначених видів договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Спір між сторонами виник внаслідок порушення умов договору в частині, що підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України (договір поставки).
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
У розділі 7 договору сторонами були визначені, зокрема, умови щодо вартості продукції, а саме: вартість продукції визначається у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору (пункт 7.1. договору);
Умовами пункту 5.1. договору визначено, що поставка продукції здійснюється партіями на підставі підписаних сторонами Специфікацій.
У пункті 6.6. договору сторони погодили, що строк поставки продукції визначається сторонами у відповідній Специфікації щодо кожної окремої партії продукції.
У відповідності до вказаних умов договору, позивачем та відповідачем була підписана Специфікація № 1 від 27.04.2021 до дистриб'юторського договору № 620 від 14.04.2021 (далі - Специфікація, а.с.12), в якій сторонами погоджені, зокрема, такі умови:
- загальна вартість товару по Специфікації без ПДВ складає 74 388 грн. 80 коп., ПДВ складає 18 597 грн. 20 коп., всього з ПДВ складає 92 986 грн. 00 коп. (пункт 2 Специфікації);
- строк поставки товару по Специфікації - 5 робочих днів від дати отримання постачальником підписаної Специфікації до договору (пункт 4 Специфікації).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до пункту 5.5. договору перехід права власності й ризиків втрати або ушкодження продукції відбувається в момент передачі продукції дистриб'ютору.
Згідно з умовами пункту 6.10. договору передача продукції оформляється сторонами шляхом підписання накладної на продукцію.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 31.05.2021 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 92 988 грн. 00 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 на суму 92 988 грн. 00 коп. (а.с.13).
Товар, зазначений у видатковій накладній № РН-01410 від 31.05.2021, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна від 31.05.2021 підписана позивачем та відповідачем та скріплена їх печатками без будь-яких зауважень, отже підписанням видаткової накладної № РН-01410 від 31.05.2021 сторони підтвердили, що зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають.
Суд також зауважує, що товар, визначений умовами договору (пункт 1.1.3. договору), у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.
Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару за видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 на суму 92 988 грн. 00 коп. відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за ним.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Так, у розділі 7 договору сторонами були визначені, зокрема, умови щодо порядку розрахунків, а саме:
- умови оплати продукції визначається сторонами у відповідній Специфікації щодо поставки кожної окремої партії продукції (пункт 7.2. договору);
- розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування суми платежу в безготівковій формі на поточний банківський рахунок постачальника або іншим способом, не забороненим чинним законодавством України (пункт 7.4. договору).
Відповідно до умов пункту 3 Специфікації сторонами були погоджені такі умови оплати товару: оплата товару у розмірі 100% від вартості товару, зазначеної в пункті 1 Специфікації, має бути здійснена протягом 180 днів від дати підписання Специфікації з щомісячним подорожчанням - 2,5% на залишок неоплаченої заборгованості на кінець поточного місяця, якщо товар не оплачено протягом перших 60-ти днів з дати підписання Специфікації (пункт 3 Специфікації).
Доказів оплати відповідачем поставленого позивачем 31.05.2021 товару матеріали справи не містять.
Позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов'язання за дистриб'юторським договором № 620 від 14.04.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 31.05.2021 товар на суму 92 988 грн. 00 коп., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, з урахуванням його щомісячного подорожчання на 2,5% з липня 2021 року по липень 2025 року (48 місяців), в сумі 204 573 грн. 60 коп. (92 988,00 + (92 988,00 * 2,5% * 48)). За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 в сумі 60 625 грн. 63 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по червень 2023 року в сумі 31 859 грн. 72 коп., а також 3% річних за період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 у сумі 4 669 грн. 78 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було вказано вище, у пункті 3 Специфікації сторонами були погоджені такі умови оплати товару: оплата товару у розмірі 100% від вартості товару, зазначеної в пункті 1 Специфікації, має бути здійснена протягом 180 днів від дати підписання Специфікації з щомісячним подорожчанням - 2,5% на залишок неоплаченої заборгованості на кінець поточного місяця, якщо товар не оплачено протягом перших 60-ти днів з дати підписання Специфікації.
Проаналізувавши погоджений сторонами порядок та строк оплати поставленого за видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 на суму 92 988 грн. 00 коп. товару, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, судом встановлено, що граничним строком оплати поставленого за видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 товару є 25.10.2021.
Також суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем поставленого 31.05.2021 товару.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем за видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Доводи відповідача щодо порушення самим позивачем строків поставки товару судом відхиляються, оскільки таке порушення не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару у строки, узгоджені сторонами в договору. Наявність такого порушення та його наслідки не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки не має правового значення для вирішення даного спору; вказані обставини можуть бути предметом розгляду у справі за позовом відповідача щодо стягнення з постачальника штрафних санкцій за період прострочення поставки товару.
Також судом відхиляються заперечення відповідача щодо безпідставного збільшення позивачем ціни поставленого товару на 2,5% щомісяця після 180-го дня, оскільки висновки відповідача в цій частині зроблені внаслідок помилкового розуміння змісту умов Специфікації.
Слід відзначити, що у пункті 3 Специфікації сторонами було узгоджене щомісячне подорожчання на 2,5% залишку неоплаченої заборгованості на кінець поточного місяця, якщо товар не оплачено протягом перших 60-ти днів з дати підписання Специфікації. Жодних умов щодо обмеження строку подорожчання (зокрема, і 180-ма днями) умови договору (Специфікації) не містять.
Таким чином, виходячи зі змісту пункту 3 Специфікації, сторони досягли згоди, що таке подорожчання відбувається щомісяця на 2,5% від неоплаченого залишку вартості товару до моменту його повної оплати.
Позивачем здійснено такий розрахунок заборгованості за поставлений згідно з видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 товар:
92 988,00 + (92 988,00 * 2,5% * 48) = 204 573,60, де:
- 92 988 грн. 00 коп. - ціна товару, зазначена у видаткові накладній № РН-01410 від 31.05.2021;
- 2,5% - щомісячне подорожчання;
- 48 - кількість місяців у періоді з липня 2021 року по липень 2025 року;
- 204 573 грн. 60 коп. - заборгованість за поставлений згідно з видатковою накладною № РН-01410 від 31.05.2021 товар станом на 31.07.2025.
Господарським судом здійснено перевірку зазначеного позивачем розрахунку основного боргу у даній справі, та встановлено, що:
- під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості;
- період, протягом якого відбувається щомісячне подорожчання товару, визначений позивачем (48 місяців з липня 2021 року по липень 2025 року) не виходить за межі визначеного судом (фактично, це 49 місяців);
- арифметично в межах цього періоду розрахунок проведено вірно.
При цьому відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення основний борг, розмір якого є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий його розмір підлягає стягненню з відповідача.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 204 573 грн. 60 коп. є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 204 573 грн. 60 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Пунктом 9.3. договору передбачено, що у випадку прострочення дистриб'ютором строків оплати поставленої продукції, дистриб'ютор зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від прострочення суми оплати за весь період прострочення.
Суд відзначає, що сторонами в договорі не був погоджений інший строк нарахування пені.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 9.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 в сумі 60 625 грн. 63 коп.
Аналізуючи визначений позивачем період нарахування пені, а також заперечення відповідача в цій частині, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України був неодноразово продовжений.
Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, і дія вказаного Закону фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Спірний договір був укладений між сторонами 14.04.2021, що свідчить про обізнаність сторін зі змінами до положень, зокрема, статті 232 Господарського кодексу України, які набули чинності 02.04.2020, отже вже діяли на момент підписання договору.
У той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236" продовжено на всій території України дію карантину до 30.06.2023.
Отже, дія карантину неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27.06.2023 № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.
За таких обставин позивач мав право нараховувати пеню від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (з 26.10.2021) та по дату завершення карантину (по 30.06.2023).
У той же час, позивач на підставі пункту 9.3. договору нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 в сумі 60 625 грн. 63 коп.
Отже, період прострочення, визначений позивачем, не виходить за межі періоду прострочення, визначеного судом.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.5), та встановлено, що під час його проведення позивачем була вірно визначена сума заборгованості; період прострочення, визначений позивачем, не виходить за межі періоду, визначеного судом; арифметично в межах визначеного позивачем періоду розрахунок пені здійснено арифметично вірно.
Отже, заперечення відповідача в частині необґрунтованості вимог позивача про стягнення пені відхиляються судом.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 60 625 грн. 63 коп.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по червень 2023 року в сумі 31 859 грн. 72 коп.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, судом враховано таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат (а.с. 6), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування інфляційних втрат, який не виходить за межі періоду, визначеного судом; арифметично розрахунок в межах визначеного позивачем періоду проведено вірно.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 31 859 грн. 72 коп.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 28.10.2021 по 30.06.2023 у сумі 4 669 грн. 78 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 7), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування 3% річних, який не виходить за межі періоду, визначеного судом; арифметично розрахунок в межах визначеного позивачем періоду проведено вірно.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 4 669 грн. 78 коп.
Слід також відзначити, що відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості, яка мотивована тим, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності.
З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина 1 статті 254 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Суд також враховує, що частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У той же час, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020: з 12.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020, та в подальшому був продовжений, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 до 30.06.202.
Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.
Крім того, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента №133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025 та на даний час не скасовано.
Отже, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії на території України воєнного стану починаючи з 24.02.2022 строк позовної давності (загальної та спеціальної) збільшено на увесь строк його дії.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним принципом, дія нормативно-правового акту в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Наразі, судом встановлено, що перебіг позовної давності було продовжено відповідно до Закону України від 30.03.2020 № 540-IX та Закону України від 15.03.2022 № 2120-ІХ, дія яких розповсюджується на спірні правовідносини, на період дії на території України карантину та воєнного стану.
Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду - 04.08.2025, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності не пропущений, відтак, заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.
В силу вимог частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду щодо можливості зменшення інфляційних втрат та 3% річних у справі № 903/602/24 зазначила про таке.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Суд наголошує, що в справі, що розглядається, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3% річних) та є мінімальними гарантіями позивача захистити свої майнові інтереси.
Щодо зменшення інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24.
З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими.
На підставі викладеного, клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних не підлягає задоволенню.
З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постановах від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21, від 17.08.2022 у справі № 922/854/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору від 14.04.2021, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаними договором.
Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство повністю зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Відтак, аргументи відповідача в цій частині судом відхиляються.
Крім того, судом під час прийняття рішення у даній справі проаналізовано фактичні обставин справи на предмет можливості застосування до них права суду на зменшення розміру штрафних санкцій (пені), за наслідками чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Між тим, суд звертає увагу, що:
- прострочення у даній справі суд розцінює як істотне, оскільки прострочення станом на момент прийняття рішення у справі складає майже 3 роки;
- ступінь виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого 31.05.2021 товару складає 0%; товару ні у визначені договором строки ні в процесі розгляду справи навіть частково оплачений відповідачем не був;
- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є спірозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;
- відсутність будь-яких об'єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов'язань за договором;
- інфляційні процеси в Україні: зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення;
- особливе значення порушення зобов'язань в умовах воєнного стану, під час якого суб'єкти господарювання додатково відчувають негативний вплив пов'язаний з військовою агресією (систематичні повітряні тревоги, аварійні та планові відключення електропостачання тощо), вплив яких перебуває поза волею учасників господарювання.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені) у даній справі.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 3 620 грн. 74 коп.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 620 грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" про стягнення заборгованості за дистриб'юторським договором № 620 від 14.04.2021 у загальному розмірі 301 728 грн. 73 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (вулиця Березинська, будинок 80, приміщення 312, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 40917833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" (вулиця Цимлянська, будинок 29-А, м. Запоріжжя, 69034; ідентифікаційний код 34155997) - 204 573 грн. 60 коп. основного боргу, 60 625 грн. 63 коп. пені, 31 859 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 4 669 грн. 78 коп. 3% річних та 3 620 грн. 74 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 06.10.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко