06 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 922/596/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря судового засідання Погребняк А.М.,
за участю представників сторін,
позивача - Рижков Ю.В. -директор; Косінцев К.В.;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, вх. №1403 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від "14" травня 2025 р. (суддя Калантай М. В., повий текст складено 26.05.2025) у справі № 922/596/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціальне конструкторське технологічне бюро "Гідромодуль", м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський автомобільний завод", м.Харків,
про стягнення 525 679,14 грн.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю спеціальне конструкторське технологічне бюро "Гідромодуль" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківський автомобільний завод" про стягнення 525679,14грн., з яких: 328322,00грн. основного боргу, 166674,77грн. інфляційних втрат, 30682,37грн. 3% річних.
Рішенням Господарського суду Харківської області від "14" травня 2025 р. у справі №922/596/25 задоволено позов.
Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням , апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою та клопотанням.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Поступова оплата відповідачем наданих послуг не во всіх випадках свідчить про визнання заборгованості, як вказав суд першої інстанції. Така оплата відбувалась із значною перервою, що не дає можливості погодитись з висновками суду про настання перерви у строку позовної давності у зв'язку із фактичним визнанням боргу відповідачем.
Правничу допомогу, яку надавав представник позивача останньому, навряд чи можна охарактеризувати як професійну, оскільки адвокат не надав відповіді належним чином на запитання суду, не надав правових обґрунтувань необхідності задоволення позовних вимог, які стали б правовою основою задоволення позовних вимог.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В.
Відповідною ухвалою Східного апеляційного господарського суду апеляційна скарга, залишена без руху з підстав висвітлених у вказаній ухвалі.
До канцелярії Східного апеляційного господарського суду надійшло клопотання щодо виконання вимог ухвал , якими були усунуті встановлені раніше недоліки.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, вх. №1403 Х/1 на рішення господарського суду Харківської області від "14" травня 2025 р. у справі №922/596/25; встановлено учасникам справи строк до 04.08.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи; витребувано матеріали оскарження по справі №922/596/25 з Господарського суду Харківської області.
Також, колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2025 у справі, у зв'язку з відпусткою судді члена колегії Сгари Е.В., апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Склярук О. І., суддя Гетьман Р. А., суддя Россолов В. В.
До суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №922/596/25.
До суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції позивач вказує на те, що з матеріалів справи слідує що відповідач здійснював часткову оплату за договором, тобто вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач не погоджується з обсягом наданих позивачем послуг або з їх вартістю і саме тому не здійснював їх повну оплату.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 18.09.2025 призначено справу № 922/596/25 до розгляду на "06" жовтня 2025 р. о 10:15 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.
У судове засідання 06.10.2025 представники позивача прибули, висловились на підтримку своїх доводів.
Представник відповідача в судове засідання 06.10.2025 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Як зазначалося вище, рішенням по справі позовні вимоги задоволено.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
25.11.2021 року між позивачем, як Виконавцем, та відповідачем, як Замовником, укладено договір про надання послуг з ремонту №2/259, за умовами якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з ремонту, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги (п.1.1. договору).
Перелік обумовлений договором послуг був узгоджений в підписаній обома сторонами Специфікації (Додаток №1) на загальну суму 954600,00грн. (з ПДВ).
Відповідно до п.3.1 договору його загальна сума складається з вартості наданих послуг згідно Актів здачі-приймання наданих послуг.
Згідно з п. 3.2 договору розрахунки за надані послуги здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 30-ти робочих днів після підписання Акту здачі-приймання наданих послуг з ремонту і проведення вхідного контролю представниками ВТК Замовника.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що після ремонту проводяться випробування на обладнанні та агрегатах Замовника за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 2 представниками ВТК Замовника та представниками Виконавця. Після випробувань Виконавець надає Замовнику зворотній Акт прийому-передачі (Додаток №3), а також Акт здачі-приймання наданих Послуг з ремонту (Додаток № 4), в якому відображається перелік наданих Послуг та їх вартість.
У п.6.1. договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.
Договір набирає чинності з дня його підписання обома Сторонами та скріплення печатками і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання Сторонами (п. 9.1 договору).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач за умовами договору надав відповідачу послуги з ремонту на загальну суму 954 600,00грн., що підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі-приймання наданих послуг №240 від 08.12.2021 на суму 187200,00грн., №241 від 08.12.2021 на суму 223200,00грн., №238 від 09.12.2021 на суму 100560,00грн., №242 від 09.12.2021 на суму 253560,00грн., №243 від 09.12.2021 на суму 190080,00грн.
На оплату вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу рахунки №464 від 08.12.2021 на суму 187200,00грн., №468 від 08.12.2021 на суму 223200,00грн., №467 від 09.12.2021 на суму 100560,00грн., №469 від 09.12.2021 на суму 253560,00грн., №470 від 09.12.2021 на суму 190080,00грн.
З наданих позивачем банківських виписок слідує, що відповідач в порушення умов п.3.2 договору оплату наданих позивачем послуг здійснив лише частково - на загальну суму 626 278,00грн. та з порушенням встановлених строків, а саме: 18.04.2022 згідно з рахунком №468 від 08.12.2021 сплачено 145 468,00грн., 18.04.2022 згідно з рахунком №470 від 09.12.2021 сплачено 190 080,00грн., 31.05.2022 згідно з рахунком №469 від 09.12.2021 сплачено 190 170,00грн., 09.12.2021 згідно з рахунком №467 від 09.12.2021 сплачено 100 560,00грн.
Інша частина вартості наданих за договором послуг відповідачем оплачена не була, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 328 322,00 грн. (954600,00грн. - 626278,00грн.)
28 листопада 2024 року позивач направив на адресу відповідача лист №27/11-1 від 27.11.2024, в якому просив підписати Акт звірки та сплатити боргу у сумі 328 322,00 грн.
Втім, до даного часу відповідач свій обов'язок не виконав.
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом, в якому останній просив стягнути з відповідача на свою користь 328322,00грн. основного боргу, 166674,77грн. інфляційних втрат, 30 682,37грн. 3% річних.
Вище вказано, що рішенням у справі позов було задоволено.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на нижче викладене.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства, органів державної влади тощо. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судова колегія зазначає, що укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Вище вказано, що позивач за умовами договору надав відповідачу послуги з ремонту на загальну суму 954 600,00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі-приймання наданих послуг №240 від 08.12.2021 на суму 187200,00грн., №241 від 08.12.2021 на суму 223200,00грн., №238 від 09.12.2021 на суму 100560,00грн., №242 від 09.12.2021 на суму 253560,00грн., №243 від 09.12.2021 на суму 190080,00грн.
Слід зазначити, що акт виконаних робіт (наданих послуг) є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, та, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи (надані послуги).
Позивач надав відповідачу послуги ремонту за договором на загальну суму 954600,00грн., які відповідач оплатив частково (на загальну суму 626 278,00грн.) та з порушенням встановленого строку, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість в розмірі 328 322,00 грн.
Отже, факт отримання відповідачем відповідних послуг є підставою для виконання останнім зобов'язання в частині оплати товару.
Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази повної та своєчасної оплати наданих за договором послуг.
Колегія суддів зазначає, що підписавши договір про надання послуг з ремонту №2/259, відповідач погодив його умови, в тому числі щодо того, що розрахунки за надані послуги здійснюються шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом 30-ти робочих днів після підписання Акту здачі-приймання наданих послуг з ремонту і проведення вхідного контролю представниками ВТК Замовника.
Беручи до уваги викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору, враховуючи неподання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості наданих послуг на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 328 322,00грн. основного боргу.
Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 166674,77грн. інфляційних втрат, 30682,37грн. 3% річних.
Судова колегія з цього приводу зазначає на таке.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
На підставі вищевказаних норм законодавства та умов договору позивач здійснив нарахування відповідачу 166 674,77 грн. інфляційних втрат, 30 682,37грн. 3% річних.
Судова колегія, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності, судова колегія зазначає на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
При цьому, слід враховувати положення статті 264 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Так, за матеріалами справи, відповідач здійснював часткову оплату за договором, тобто вчиняв дії, що свідчать про визнання ним свого боргу.
В матеріалах відсутні будь-які докази того, що відповідач не погоджується з обсягом наданих позивачем послуг або з їх вартістю і саме тому не здійснював їх повну оплату.
Остання часткова оплата наданих за договором послуг здійснена відповідачем 31.05.2022, а тому трирічний строк позовної давності було перервано у вказану дату та він розпочався заново.
Позов у справі подано позивачем 23.02.2025, що підтверджується поштовим конвертом, в якому позовна заява надійшла до господарського суду Харківської області.
Таким чином, господарський суд першої інстанції вірно зазначив на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом не було пропущено загальний строк позовної давності.
Окрім того, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину."
Також, відповідно до п. 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, твердження відповідача про те, що позивач пропустив строки позовної давності, є необґрунтованими.
Не можна погодитися і з посиланнями відповідача на п.18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, оскільки з зазначеної норми вбачається неможливість застосування приписів ст.625 ЦК України у період воєнного стану виключно у правовідносинах позики (кредитування), однак у даній справі предметом спору є заборгованість, що виникла у інших правовідносинах, а саме щодо надання послуг ремонту.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00грн.
Згідно зі ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до ст. 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00грн. підтверджується договором про надання правничої допомоги б/н від 17.01.2025, розрахунком суми гонорару, що містить перелік наданих адвокатом послуг та їх вартість, Актом прийняття-передачі наданих послуг від 21.02.2025, платіжною інструкцією №9965 від 22.01.2025 про сплату 30 000,00грн. за адвокатську правову допомогу за договором б/н від 17.01.2025, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ №002489 від 10.03.2021, ордером серії АХ №1241500 від 21.02.2025.
Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, згідно наданого позивачем Розрахунку суми гонорару до договору про надання правничої допомоги б/н від 17.01.2025, адвокатом були надані послуги на загальну суму 30 000,00 грн., що були пов'язані з розглядом даної справи та полягали в наступному: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин (1год.) - 2000,00грн.; вивчення та правовий аналіз матеріалів справи (1год.) - 3000,00грн., проведення розрахунків до позовної заяви (2год.) - 10 000,00грн., підготовка процесуальних документів, а саме складання позовної заяви до суду - (3год.) - 15 000,00грн.
Визначена сторонами договору про надання правничої допомоги б/н від 17.01.2025 вартість виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) не суперечить рекомендованим (мінімальним) ставкам адвокатського гонорару, затвердженим рішенням ради адвокатів Харківської області №13/1/7 від 21.07.2021.
Відповідачем, відповідно до приписів частин 5 та 6 ст. 126 ГПК України, не надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката або інших заперечень щодо неспівмірності заявлених витрат позивача, пов'язаних з розглядом справи.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, де, між іншим, вказано на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, зокрема, у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції відповідає вказаним критеріям, є співмірною з виконаною адвокатом роботою.
А отже, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, 30 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції становлять співмірні і розумні витрати позивача на правову допомогу у справі.
Таким чином, колегія суддів, проаналізувавши наявні у справі докази, зважаючи на вказані положення чинного законодавства, враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн.
Аргументи апелянта на те, що правничу допомогу, яку надавав представник позивача останньому, навряд чи можна охарактеризувати як професійну, оскільки адвокат не надав відповіді належним чином на запитання суду, не надав правових обґрунтувань необхідності задоволення позовних вимог, які стали б правовою основою задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки позивачем надано правове обґрунтування заявлених позовних вимог, з відповідними доказами, які підтверджують зміст заявлених позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права. у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський автомобільний завод" на рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2025 у справі № 922/596/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Харківської області від 14.05.2025 у справі №922/596/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.10.2025.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов