07 жовтня 2025 року м. Чернівці Справа № 717/2000/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на ухвалу Кельменецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Телешмана О.В.,
У серпні 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Оскаржуваною ухвалою суду від 04 вересня 2025 року зупинено провадження у справі позовом ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №754/947/22, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ТОВ «Українські фінансові операції» подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить посилання на докази, що військова частина НОМЕР_1 , у якій відповідач проходить військову службу за контрактом - переведена на воєнний стан або залучена до проведення антитерористичної операції.
Також і відсутні докази, що відповідач виконує завдання у зоні бойових дій, що унеможливлює участь в судовому розгляду та подавати докази.
Вважає, що суд першої інстанцій прийняв до уваги неналежний, не допустимий доказ, наданий відповідачем, який не відповідає критеріям достовірності та достатності.
Провадження №22-ц/822/884/25
Наводить практику Верховного Суду з приводу застосування норми п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
За приписами ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема в п.14 ч.1 ст.353 цього Кодексу (зупинення провадження у справі) розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною ч.13 ст.7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, ця справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань й заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що на підставі п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України слід зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №754/947/22, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що указаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у серпні 2025 року звернувся до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.2-16).
З довідки №693/54371 від 03.09.2025 року МОУ ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 (а.с.150).
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписи цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.
Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи, відтак суд повинен виходити з того, що тяганина при вирішенні цивільних справ вважається грубим порушенням цивільно-процесуального законодавства та є неприпустимою.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава зупинення провадження у справі застосовується виключно з метою забезпечення можливості дотримання процесуальних прав учасників процесу, закріплених нормами ЦПК України, зокрема на безперешкодну участь сторін у судовому процесі, та з метою виконання обов'язку суду щодо повного та об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.
Надалі строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався, та продовжений до цього часу.
Так, у частині першій статті 252 ЦПК України визначені випадки, коли суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України свідчить про те, що суд може зупинити провадження у справі лише у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку: а) палатою; б) об'єднаною палатою; в) Великою Палатою Верховного Суду та прийняття ними справи до свого провадження. Така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
Відповідні правові висновки щодо застосування норм процесуального права викладені у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 354/612/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/18957/18, від 21 липня 2021 року у справі № 265/2189/20, від 18 травня 2022 року у справі № 296/685/20, від 01 лютого 2023 року у справі № 127/34633/21, від 21 червня 2023 року у справі № 757/55435/18-ц.
При цьому, така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли на розгляді перебуває справа, за наслідками перегляду якої Верховний Суд може прийняти постанову, у якій міститься правовий висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (ч.2 ст. 416 ЦПК України).
Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування схожої (ідентичної) справи на розгляді у суді касаційної інстанції та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи.
Так, в ухвалі від 16.07.2025 року (справа №754/947/22) Велика Палата Верховного Суду навела мотиви колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 04 червня 2025 року, яка передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а саме, що «…з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу.
Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан.
Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання колегії суддів, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій.
Тому, з урахуванням процесуальних прав військовослужбовця, у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України мова йде саме про переведення ЗСУ на воєнний стан. Ця норма процесуального права не містить виключень щодо ситуацій, коли здійснення конкретних завдань військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі у військовій частині ЗСУ під час воєнного стану, об'єктивно не перешкоджають йому приймати участь у судових засіданнях. У цьому випадку, до внесення змін у процесуальне законодавство, використання військовослужбовцем свого права, залежить від його власної совісті. Це не позбавляє суд права оцінювати ці дії з точки зору добросовісності учасника процесу…».
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне прийняти справу до провадження Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справах, в яких сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань.
Відтак, доводи апеляційної скарги ТОВ «Українські фінансові операції» не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сам факт перебування на службі у військовій частині під час дії воєнного стану є доказом того, що військовослужбовець живе і керується вимогами Статуту, виконанням поставлених актуальних завдань, не розпоряджається своїм часом.
А доводи з приводу бездоказового застосування судом першої інстанції норми п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України є безпідставними, оскільки судом першої інстанції здійснено зупинення провадження саме на підставі п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України, критика якої в мотивах апеляційної скарги відсутня.
Враховуючи те, що висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК України).
Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог процесуального права, підстави для скасування ухвали відсутні.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» залишити без задоволення.
Ухвалу Кельменецького районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк