Справа №: 636/5454/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №: 11-сс/818/1246/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
30 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме - підозрюваного та його захисника, належним чином повідомлених про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 17.09.2025,-
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора Лозівської окружної прокуратури Харківської області, відрядженого до Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, ОСОБА_8 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62023170020003478 від 26.12.2023 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
ОСОБА_6 продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 15.11.2025, включно, із визначеною заставою у розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 211 960 грн 00 коп.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
На зазначену ухвалу слідчого судді захисник підозрюваного, адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник посилається на недоведеність існування вказаних в клопотанні ризиків та відсутність нових ризиків, які б давали підстави для продовження застосування найбільш суворого запобіжного заходу. Вважає, що зміст клопотання прокурора щодо наявності ризиків, повністю дублює зміст клопотання, яким підозрюваному обрано запобіжний захід.
На переконання захисника, слідчим не надано жодного доказу, які б підтверджували реальність існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України і можливість підозрюваного вчинити дії, спрямовані на переховування від органу досудового розслідування та суду, оскільки з подій 12.2023 року минуло майже два роки, протягом яких, підозрюваному було відомо і про наявність кримінального провадження і про покарання, проте, він не вчинив жодних протиправних дій та не перешкоджав ходу досудового розслідування, а звернувся за допомогою до захисника, що свідчить про відсутність у нього намірів переховуватися. При цьому, як вказує захисник, ключовим фактором, який забезпечує належну процесуальну поведінку підозрюваного, є не те, що він утримується під вартою, а те, що він бажає законним та правовим способом захистити себе та очистити своє ім'я від необґрунтованих зауважень.
Вважає, що сама лише тяжкість кримінального правопорушення, не може бути єдиною підставою для продовження застосування найсуворішого виду запобіжного заходу.
Також вважає необґрунтованим ризик впливу на свідків, оскільки матеріали справи не містить доказів, навіть ймовірного впливу, оскількивін бажає законним та правовим способом захистити себе та очистити своє ім'я від необґрунтованих зауважень і довести необґрунтованість підозри. А отже, цей ризик, на думку захисника, відсутній.
Вчинити інше кримінальне правопорушення, він також не може, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, які б давали підстави вважати таке припущення органу досудового розслідування реальним та змістовним, жодних ризиків щодо існування цих ризиків, прокурором не надано.
Вважає, що сторона обвинувачення лише дублює заявлені в клопотанні про обрання запобіжного заходу доводи, щодо існування ризиків, проте, не наводить нових доводів, що відповідні ризики не зменшились.
Визначений розмір застави, захисник вважай завідомо непомірним для нього, оскільки слідчим суддею не враховано, що єдиним джерелом доходу підозрюваного, є грошове забезпечення військовослужбовця, яке з грудня 2023 року йому не виплачувалось, а отже, внести його він не зможе в такому розмірі через брак коштів.
На думку захисника, стороною обвинувачення не було зазначено у клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування, що, на думку захисника, є обов'язковою умовою для прийняття позитивного рішення щодо продовження застосування запобіжного заходу.
Крім цього, вважає, що не було дотримано процедуру вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6 , оскільки воно не було вручено йому в день його складання, а тому вважає, що ОСОБА_6 не набув статусу підозрюваного, що унеможливлювало застосування до нього будь-якого запобіжного заходу.
А тому, вважає, що в даному випадку, ухвала підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали про застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов1язання або домашнього арешту у нічний час.
Позиції учасників апеляційного провадження.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи за їх відсутністю.
Беручи до уваги, вищенаведене, керуючись вимогами ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності сторін, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Другим СВ (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023170020003478 від 26.12.2023 за підозрою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відповідно до якого, ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, 14.11.2023 не з'явився з відпустки до місця несення служби в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення служби, обов'язки з військової служби за посадою не виконував, поза місцем служби у медичні установи України не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, час проводив на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
На даний час в провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебуває обвинувальний акт по кримінальному провадженню №62023170020003478 від 26.12.2023 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Станом на 17.09.2025 підготовче засідання у кримінальному провадженні судом не проведене.
Обвинуваченому ОСОБА_6 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 20 вересня 2025 року.
Прокурором заявлено клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, у зв'язку з тим, що ризики, встановлені при обранні запобіжного заходу, передбачені пп.1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не відпали на теперішній час та є актуальними.
Задовольняючи вказане клопотання слідчого, судом було встановлено продовження існування ризиків, що були раніше встановленими, та вважав, що ОСОБА_6 може переховуватись від органів досудового розслідування, з огляду на суворість можливого покарання, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким, за що передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
При цьому, судом враховано, що, навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину, в даному випадку, не може бути єдиним виправданням тримання під вартою обвинуваченого, а тому при вирішенні вказаного клопотання, крім наявності ризиків, передбачених пп.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не відпали на теперішній час та є актуальними, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінив в сукупності всі обставини, в тому числі і: тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; факт вчинення злочину проти встановленого порядку несення військової служби (військового кримінального правопорушення); те, що ОСОБА_6 ніде не працює, його репутацію.
З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку, що підстав для обрання іншого, більш м'якого запобіжного заходу, не встановлено, і вважав доцільним продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Разом з тим, судом було, відповідно до вимог ст.182 КПК України, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, застосовано до обвинуваченого заставу у розмірі, визначеному п.2 ч.5 ст.182 КПК України, яка здатна забезпечити виконання обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину покладених на нього обов'язків, передбачених КПК України, з визначенням застави в розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 211 960 грн (3028 х 70 = 211 960 грн).
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На думку колегії суддів, не виключена можливість з боку обвинуваченого переховуватись від суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи тяжкість покарання, що йому загрожує, у разі визнання винуватим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, так як існує вірогідність, що він, враховуючи характер його діяльності, з огляду на суворість покарання за кримінальне правопорушення, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду. При цьому, суворість покарання за кримінальне правопорушення, не вирішальним чинником, проте, наслідки та ризик втечі для нього у цьому випадку, можуть бути признаними як менш небезпечними, ніж покарання і процедура виконання покарання. При цьому, слід врахувати, що очікування можливого суворого покарання має значення під час оцінки ризику переховування від суду. Зазначена обставина, на думку колегії суддів, на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності сама по собі може бути мотивом та підставою переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій. При цьому, слід урахувати, що військова агресія проти України, є обставиною (ризиком), яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, внаслідок чого, даний ризик є актуальним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що на час проведення апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, що існував на час застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не втратив свою актуальність, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого йому обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім того, не виключений ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість обвинуваченим здійснювати незаконний вплив на свідків, з метою примушування до зміни показань чи відмови від показань, враховуючи, що йому відомі анкетні дані, місце мешкання свідків у цьому кримінальному провадженні, з метою примушування до зміни показань чи відмови від показань, а на даний час свідки не допитані, що, з урахуванням порядку допиту свідків безпосередньо судом під час судового розгляду, свідчить про існування вказаного ризику.
Крім цього, перебуваючи на волі, як військовослужбовець, обвинувачений може вчинити інші військові злочини, пов'язані з ухиленням від виконання військових обов'язків, зокрема, передбачені ст.ст.407, 408 КПК України, що вказує на продовження існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
На час розгляду даного провадження, відсутні дані, які б свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, наведених у клопотанні прокурора та встановлених у попередніх ухвалах суду про запобіжний захід обвинуваченого, що стало б підставою для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред'явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, №182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).
Порядок розгляду судом клопотання про продовження запобіжного заходу відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
З висновками суду щодо доведеності наявності ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України та необхідності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, погоджується і колегія суддів.
Твердження захисника з приводу необґрунтованості підозри і вказаних у клопотанні ризиків спростовуються матеріалами справи, та на цьому етапі провадження судом не вирішуються, оскільки такі питання підлягають оцінці судом під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювання доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.
Що стосується доводів захисника обвинуваченого про зміну розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК).
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (частина 5 статті 182 КПК).
Так, зі структури статті 5 Конвенції, в цілому, та її пункту 3, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007, заява №42440/06). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув'язнення обвинуваченого. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (рішення ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain, заява №12050/04, § 79). У рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 (заява №31315/96, § 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ні в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
У той же час не можна допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Колегія суддів звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан обвинуваченого; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу обвинуваченого; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «професійне середовище» обвинуваченого; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Виходячи з відомостей, наявних в матеріалах справи, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення. Відповідно до вимог ст.182 КПК України, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового стану обвинуваченого, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, слідчий суддя вважав, за можливе застосувати до ОСОБА_6 заставу у розмірі, визначеному п.2 ч.5 ст.182 КПК України, яка здатна забезпечити виконання обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину покладених на нього обов'язків, передбачених КПК України, та призначив заставу в розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в сумі 211 960 грн (3028 х 70 = 211 960 грн).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що застава у розмірі 211 960 грн. є достатньою у співставленні з існуючими ризиками та даними про особу обвинуваченого для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених законом.
Тобто, на переконання колегії суддів, з огляду на обставини кримінальних правопорушень, лише запобіжний захід у виді тримання під вартою із заставою у розмірі 211960 грн., яка не є завідомо непомірною для ОСОБА_6 здатний забезпечити виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків та запобігти встановленим ризикам.
Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, або зменшення розміру застави.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами поданої апеляційної скарги.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, 176-206, 331,392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 422-1, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 17.09.2025 року про продовження щодо підозрюваного за ч.5 ст.407 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 15.11.2025 включно, з визначенням розміру застави, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ _______________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4