Справа №:755/12153/23
Провадження №: 2/755/4145/25
"06" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретарів - Булгакової Є.І., Стрижеуса В.А., Лазоришин А.В., Мовчан А.С.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення фактів спільного проживання та перебування на утриманні, визнання майна спільною сумісною власністю, -
17.08.2023 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідачки про встановлення фактів спільного проживання та перебування на утриманні, визнання майна спільною сумісною власністю, у якому просить: встановити факт спільного проживання позивачки та відповідачки на момент придбання спірного майна; встановити факт перебування відповідачки на утриманні позивачки в зв'язку з навчанням у відповідності до ст. 199 СК України на момент придбання спірного майна; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін спору.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що у червні 2023 року позивачка довідалась про порушення своїх майнових прав, відповідно строки позовної давності для звернення до суду із цим позовом не пропущені. Визнання квартири спільною сумісною власністю не перешкоджатиме сторонам у подальшому вирішити спірні питання в договірному порядку, або поділити майно за згодою чи звернутись до суду із позовом про виділ частки в натурі або ж застосувати правила щодо припинення частки в спільному майні з виплатою компенсації тощо. Позивачка вказує, що проживала спільно зі своєю донькою (відповідачкою у справі) однією сім'єю, та за спільною домовленістю у 2014 році була придбана спільна квартира, яка за домовленістю з відповідачкою, в інтересах сім'ї, була зареєстрована на ім'я відповідачки. Квартира є спільною сумісною власністю набутою під час спільного проживання та за час перебування відповідачки на утриманні позивачки, відповідно до положень ст. 199 СК України. Встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні необхідне для підтвердження позивачкою свого права на спірне майно. 03.10.2014 року був посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири між продавцем квартири та відповідачкою. При цьому, розрахунок за договором було здійснено за особисті кошти позивачки, а саме: заощаджені позивачкою кошти та позичені нею кошти, які в подальшому позивачка повернула позикодавцям. У 2014 році відповідачка була студенткою 4 курсу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, а відтак не мала ні власних доходів, ні заощаджень на придбання квартири відповідної вартості. Спірна квартира купувалось позивачкою в інтересах сім'ї, себе та доньки. Квартира була придбана за кошти позивачки і за попередньою домовленістю формально оформлена на відповідачку у зв'язку з довірливими сімейними відносинами. До червні 2023 року відповідачка не порушувала майнових прав позивачки стосовно квартири. Квартира купувалась від забудовника і окрім її придбання за власні кошти позивачки, остання також за власні кошти зробила в квартирі ремонт та облаштувала її необхідною технікою і меблями. Отже, спірне майно є спільною сумісною власністю і купувалось в інтересах сім'ї. Про порушення своїх прав позивачка дізналась коли побачила оголошення про продаж відповідачкою квартири, ще й за ціною нижчою від ринкової. Про намір продажу квартири відповідачка позивачку не повідомила, її думки щодо вчинення такого правочину не з'ясувала. Отже, відповідачка ухиляється від умов досягнутої між сторонами попередньої домовленості та бажає розпорядитись квартирою, вважає майно особистою власністю, а не спільною сумісною власністю сторін. Договір купівлі-продажу квартири був спрямований на її набуття сім'єю (мати та донька), при цьому розрахунок за квартиру був здійснений за особисті кошти позивачки, а відповідачка фактично формально була зазначена покупцем квартири. Станом на 2014 рік сторони у справі були зареєстровані та проживали в кв. АДРЕСА_2 , яка з 06.06.2001 року належала сторонам в рівних долях на праві приватної власності. Позивачка бажаючи забезпечення належного рівня життя своєї родини, акумулювала власні заощадження та додатково позичила кошти, з метою купівлі спірної квартири. Відповідачка станом на 2014 рік була студенткою і не мала власних джерел доходів. На період купівлі квартири, та упродовж всього періоду навчання, відповідачка перебувала на утриманні позивачки. Позивачка добросовісно виконувала положення ст. 199 СК України, вважає що квартира є спільною сумісною власністю, набутою під час спільного проживання та за час перебування відповідачки на утриманні позивачки. Відповідачка є донькою позивачки, на момент укладення договору сторони проживали разом однією сім'єю, вели спільний побут. Спірне майно фактично придбане за спільні кошти членів сім'ї, а відтак квартира є їх спільною сумісною власністю. Під час укладення договору купівлі-продажу позивачка керуючись внутрішнім переконанням прийшла висновку про оформлення права власності стосовно квартири на відповідачку, оскільки у той час сторони проживали однією сім'єю, квартира купувалась в інтересах сім'ї, сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет та тісні сімейні стосунки. Позивачка вказує, що не відмовлялась від свого майнового права на квартиру та завжди вважала її спільною сумісною власністю. Поведінка відповідачки підштовхнула позивачку до висновку про хибність уявлення щодо правового статусу спірного майна. На момент укладання договору за кошти позивачки та оформлення права власності на ім'я відповідачки, позивачка до кінця не усвідомлювала наслідки таких дій і не могла передбачити, що відповідачка забажає розпорядитись спільним майном без згоди позивачки. Хибність висновків була спровокована переконанням про те, що батьки мають всебічно сприяти розвитку дитини, яка хоча й досягла повноліття, однак продовжує навчання з метою здобуття спеціальності, що забезпечить їй можливість в подальшому працевлаштуватись та мати власний незалежний від батьків дохід. Забезпечення умов для такого розвитку та навчання пов'язане з належним наданням матеріальної допомоги, що має бути достатньою та не ставити повнолітнього у становище вибору між можливістю подальшої освіти і здобуття спеціальності та між необхідністю працевлаштування для власного матеріального забезпечення. Поведінка позивачки була направлена на забезпечення конституційних прав доньки, із якою вони були однією сім'єю: право на житло; право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло; право на освіту. У питанні майна, що є об'єктом спільної сумісної власності позивачки та відповідачки, слід застосувати аналогію закону та застосувати норми, що регулюють питання поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності чоловіка та дружини, оскільки саме природа стосунків, що складаються між чоловіком та дружиною є найбільш близькою до стосунків, що складаються між батьками та дітьми.
Ухвалою суду від 21.08.2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 21.08.2023 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 01.09.2023 року відкрите провадження у справі та призначений розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 07.12.2023 року задоволено заяву позивача про виклик свідків.
Ухвалою суду від 07.12.2023 року задоволені клопотання обох сторін про витребування доказів.
Протокольною ухвалою суду від 06.03.2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про виклик свідка.
Ухвалою суду від 19.03.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 19.03.2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 09.07.2024 року закрите підготовче провадження у справі і призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою суду від 17.10.2024 року доручено Уманському міськрайонному суду Черкаської області забезпечити проведення відеоконференції за участі свідка ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 26.02.2025 року доручено Уманському міськрайонному суду Черкаської області забезпечити проведення відеоконференції за участі свідка ОСОБА_5 .
Протокольною ухвалою суду від 04.03.2025 року задоволено заяву представника відповідача про виклик свідка.
22.09.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що сторона відповідача не визнає заявлених позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову, а також застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Відповідачка вказує, що викладені у позовній заяві вимоги є безпідставними, позов не обґрунтований і не підлягає до задоволення. Позивачка помилково вважає квартиру спільною сумісною власністю набутою під час спільного проживання та стверджуючи про перебування відповідачки на її утриманні. Відповідачка вважає помилковими посилання позивачки на положення ст. 199 СК України та зазначає, що лише факт навчання повнолітньої дитини не означає потребу в її утриманні батьками. До спірних правовідносин не може бути застосоване законодавство про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, адже за своєю природою та моральними засадами проживання однією сім'єю повнолітніх дітей та батьків не тотожне спільному проживанню чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу Крім того, сам лише факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не дає підстави вважати, що вони ведуть спільне господарство. Доказів спільного проживання, спільності бюджету, участі у витратах на утримання житла, його ремонту немає. Самі лише показання свідків, фотографії не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання. Застосування аналогії закону у спосіб, який пропонує позивач, суперечить положеннями СК України, якими врегульовано можливість батьків і дітей бути самостійними власниками майна, навіть якщо вони проживають спільно. Позиція позивача щодо наявності у неї права спільної сумісної власності на квартиру є помилковою. Позивачка не довела доказами наявність у неї права власності на квартиру, його порушення або спорювання відповідачем. Позивачка стверджує, що придбала квартиру за власні кошти, однак точної ціни не пам'ятає, договору купівлі-продажу не має, що вказує на те, що позивачка не мала відношення до набуття права власності на спірну квартиру. Лише через 9 років позивачка чомусь вирішила, що має право на квартиру, яка належить відповідачці за договором купівлі-продажу. Позивачка зазначає, що позичала кошти для придбання квартири, однак відсутні докази, що позичені кошти вона витратила на придбання квартири. Докази купівлі квартири за кошти позивачки відсутні. Одноосібна власність відповідачки на спірну квартиру підтверджується договором купівлі-продажу від 03.10.2024 року, актом приймання-передачі квартири, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Сплата вартості квартири підтверджується відповідачкою, як покупцем, підтверджується платіжним дорученням від 03.10.2014 року на суму 1645093,80 грн. Утримання квартири відповідачкою підтверджується укладеними нею договорами на отримання житлово-комунальних послуг. Факт спільного проживання є нейтральним відносно права власності на спірне майно, він не доводить і не спростовує вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю, яке належить відповідачці, оскільки сторони у справі не є подружжям, для якого факт спільного проживання має юридичне значення при поділі спільного майна. Факт спільного проживання не є і не може бути доказом придбання позивачкою спірного майна за власні кошти. Якщо б факт спільного проживання мав юридичне значення, що відповідачка не могла б придбати квартиру без згоди позивачки, проте законодавством не передбачено надання батьками повнолітній дитині дозволу на придбання нерухомого майна, навіть якщо вони проживають разом.
04.10.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої вбачається, що позивачка підтримує раніше заявлені позовні вимоги та додатково представник позивача зазначає, що відповідачка жодним чином не спростовує факту спільного проживання та перебування її на утриманні матері під час придбання спірної квартири. Відповідачкою не спростовано того факту, що вона будучи повнолітньою студенткою на момент придбання квартири не мала джерел доходів для придбання майна на суму 1645093,80 грн. та не мала доходів для ремонту і облаштування квартири проживаючи спільно з позивачкою і перебуваючи на її утриманні. Відповідачка на час придбання квартири була студенткою, спільно проживала з позивачкою і перебувала на її утриманні. Перебування відповідачки на утриманні позивачки стороною відповідача не спростовано. Посилаючись на положення ч. 1 ст. 173 СК України відповідачка фактично визнає факт спільного проживання на момент придбання спірного майна. Ведення спільного господарства є очевидним в умовах спільного проживання, перебування відповідачки на утриманні матері в період навчання та відсутності у відповідачки доходів на час придбання квартири. Не потребує додаткового доведення питання того чи є діти «членами сім'ї» і жодних доказів ведення з дітьми спільного господарства не потрібно, щоб вважати їх «членами сім'ї». Визначення поняття «член сім'ї» є важливою умовою застосування положень ч. 4 ст. 368 ЦК України. Наявність у відповідача оригіналу договору купівлі-продажу та інших документів не є безспірним фактом права її особистої власності на квартиру. Поскільки квартиру зареєстровано на відповідачку, то і оригінали документів знаходяться у неї. На дивлячись на посилання відповідачки, позивачка вірно пам'ятає суму коштів, які було витрачено на придбання квартири. Докази проведення ремонту у спірному житлі є додатковим підтвердженням спільної власності на квартиру та що її було придбано в інтересах сім'ї. Відповідачем не спростованого того, що ремонті роботи та облаштування квартири було здійснено за кошти позивача. Відповідачка не має доказів того, що квартиру було придбано за її кошти і за її кошти проведене її облаштування. Відповідачкою не було докладено зусиль ні для купівлі квартири, ні для її ремонту. Оскільки спірна квартира зареєстрована на ім'я відповідачки, тому договори про постачання житлово-комунальних послуг укладені також з нею.
11.10.2023 року до суду надійшли заперечення сторони відповідача, у яких зазначається, що позивачка намагається безпідставно отримати у власність майно, яке їй не належить. Всупереч стандартам доказування позивачка намагається перекласти тягар доказування на відповідачку. Разом з цим, наявні у справі докази підтверджують одноосібну власність відповідачки на квартиру. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до досягнення ними 23 років, не може виражатись в обов'язку купувати дітям квартиру. Обов'язок, передбачений ст. 199 СК України не є абсолютним і це не є безумовною і беззаперечною підставою для заперечення права власності повнолітньої особи. Сторона позивача безпідставно застосовує аналогію закону про поділ спільного сумісного майна подружжя до правовідносин, які виникають між батьками та дітьми. Зазначені відносини не є подібними. Оскільки позивачем не доведено право спільної сумісної власності на квартиру, то з урахуванням положень ч. 1 ст. 173 СК України відсутні підстави для застосування аналогії закону. Безпідставними є і посилання сторони позивача на положення ч. 4 ст. 368 ЦК України, оскільки позивачем не доведено, що спільна квартира набута в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї.
05.03.2024 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення сторони позивача у яких представник вказує, що отриманий відповідачкою дохід в 4 кварталі 2014 року в сумі 1711313,00 грн. був отриманий від продажу квартири АДРЕСА_3 . Ця квартира купувалась в квітні 2014 року за кошти позивачки у ПАТ ХК «Київміськбуд» і за домовленістю між сторонами спору та інтересах сім'ї була оформлена на відповідачку. 02.10.2014 року квартира АДРЕСА_3 була продана і одразу 03.10.2024 року придбана спірна квартира. Оскільки попередня квартира також була оформлена на відповідачку, то і кошти від її продажу надійшли саме відповідачці. Ураховуючи, що спірна квартира була більш вдалою за плануванням та розміщенням, донька та мати вирішили продати попередню квартиру та одразу купити нову спірну квартиру. Першу квартиру також було придбано за кошти позивачки і формально оформлено на ім'я відповідачки. На час купівлі-продажу квартир між сторонами були гарні сімейні відносини і позивачка погоджуючись на оформлення права власності на ім'я відповідачки не задумувалась над можливими наслідками, адже сторони розуміли, що майно є спільним. Обставини справи свідчать, що фактичним покупцем спірного майна була не відповідачка, а позивачка.
13.03.2024 року до суду надійшли додаткові письмові пояснення сторони відповідача, у яких представник вказує, що за офіційними даними ОСОБА_6 не мала доходів у формі грошових коштів, які вона могла би позичити позивачці. ОСОБА_5 за 2013 рік мала дохід у сумі 14085,91 грн., а тому виникають обґрунтовані сумніви, що зазначена особа могла позичити позивачці 170000,00 грн. ОСОБА_7 за 2013 рік мав дохід у сумі 114635,34 грн., при цьому, за твердженням позивача надав їй у борг 700000,00 грн. Разом з цим, відповідачка за офіційними даними у період 2010-2014 р.р. отримала дохід в загальній сумі 1725745,72 грн., отже мала кошти для купівлі спірної квартири. Позивачка лише після отримання відомостей про доходи відповідачки, почала стверджувати, що квартира АДРЕСА_3 також була куплена за її кошти.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду показала, що вона є сусідкою сторін по вул. Братиславській в м. Києві десь з 2000-2001 року. На вул. Братиславській квартира була приватизована, це був колишній гуртожиток. Зі сторонами у свідка були гарні сусідські відносини, разом ростили дітей, відпочивали. Сторони весь час проживали разом і станом на 2014 рік також. Між сторонами були гарні відносини, як між мамою та донькою, теплі, сімейні відносини були, мати працювала та забезпечувала родину. Позивачка працювала в онкоцентрі і досі там працює, а відповідачка навчалась в школі, потім вступила до медуніверситету. Свідку не відомо про доходи відповідачки станом на 2014 рік. Мати кормила та одягала свою доньку, утримувала її. Позивачка казала свідку, що придбала квартиру, а іншу продала і мабуть ще коштів добавила. Свідок була на новосіллі. За твердженням свідка, спірну квартиру було придбано за кошти позивачки, оскільки остання хотіла покращити умови проживання. Також позивачка зробила в квартирі ремонт. Новосілля в квартирі було коли на дворі вже було холодно, позивачка пряниками Св. Миколая пригощала, це був десь кінець 2015 року. На новосіллі було багато людей, друзі, родичі, куми. На той час квартира була повністю облаштована, меблі, техніка, дуже гарна квартира, у ній вже повністю все було, був зроблений дорогий ремонт. Станом на кінець 2015 року у сторін були гарні, добрі, сімейні відносини. Відповідачка обирала що треба для квартири, а позивачка купувала. Відповідачка навчалась і свідок не думає, що вона могла без мами прожити. Позивачка ніколи не казала, що відповідачка десь працює. Позивачка гарна сусідка та турботлива мати, вона медсестрою в онкноцентрі працювала і ще підробляла.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 суду показав, що він є сусідом сторін та добре їх знає десь з 2000 року. По сусідству проживали приблизно до 2016 року. Десь 5 років тому відповідача була на Дні народження у помешканні свідка, також свідок часто бачив відповідачку на камерах внутрішнього спостереження. Сторони завжди жили разом, як донька та мама, у них були гарні відносини. Позивачка завжди була на роботі, а дружина свідка допомагала їй з дитиною. Відповідачка не працювала і всім необхідним її забезпечувала позивачка. Сторони не сварились, були гарною сім'єю. Позивачка цілодобово працювала на 3-4 роботах. Відповідачка жила за кошти своєї мами, яка також оплачувала її навчання, давала кишенькові. Відповідачка навчалась в медуніверситеті, а потім ще в інтернатурі і позивачка її повністю забезпечувала. Свідок був присутнім на новосіллі у спірній квартирі, яка була куплена за гроші позивачки. Позивачка мріяла мати велику квартиру і жити з донькою. Новосілля в квартирі було у 2015 році. Свідок допомагав позивачці возити матеріали в квартиру: цемент, пісок тощо (десь 2 рази), і при цьому відповідачка жодного разу присутня не була. Матеріали свідок лишав внизу, а далі вже будівельна бригада займалась. На новосілля квартира була вже повністю готова, гарний дорогий ремонт, все шикарно, за останньою модою. Квартира була повністю придатна для проживання. Свідок стверджує, що ремонт в квартирі був здійснений повністю за кошти позивачки, відповідачка доходів не мала, сиділа вдома. Позивачка в онкоцентрі працювала, також підробляла і здавала в оренду автомобіль. Квартиру позивачка купляла для обох. На скільки відомо свідку, відповідачка трохи підпрацьовувала лаборантом. За час коли свідок був сусідом сторін, відповідачка нічого без своєї матері не могла. Особисто свідок не бачив аби позивачка в когось кошти позичала.
Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що вона познайомилась з позивачкою у 2011 році по роботі. Відповідачку свідок особисто не знає. З позивачкою свідок спілкувалась до 2018 року. В 2014 році позивачка захотіла купити нову квартиру, гарний варіант був, але коштів не вистачало і вона звернулась до свідка з проханням позичити 170 тис. грн. Свідок надала кошти і була написана розписка в присутності чоловіка свідка. Кошти свідок дала на початку 2014 року, а повернула позивачка кошти на початку 2019 року і після цього свідок написала розписку, що не має претензій до позичальниці. Кошти надавалась у безпроцентну позику. Свідок пояснила, що позивачка її добра знайома, часто спілкувались, вона допомагала свідку та її чоловіку, коли свідок хворіла. Свідку відомо, що відповідачка є донькою позивачки і як казала остання, у 2014 році відповідачка ще навчалась, була студенткою. У 2014 році сторони проживали в якійсь хрущівці, у них вдома свідок не була. Позивачка один раз звернулась до свідка та навіть фактично не просила кошти, але свідок зі своїм чоловіком вирішили допомогти, оскільки були на той час гарні доходи. Свідок та її чоловік були підприємцями, обробляли поля, а сама свідок ще мала 3 великі магазини, тож фактично надані в позику кошти були спільними. Після повернення коштів свідок повернула позивачці розписку і написала, що всі кошти повернуто, це було десь після нового року 2019 р. Свідку відомо, що позивачка придбала квартиру і була цим дуже задоволена. Свідок є ФОП і зареєстрована по 2 групі, а її чоловік ФОП - 3 групи, декларації про доходи завжди подавали. Свідок ФОП з 2002 року і завжди достовірно декларувала свої доходи. До курсу долара позика не була прив'язана, було видано 170 тис. грн. і повернуто 170 тис. грн. Кошти свідком передавались в лікарні, оскільки на той час вона хворіла і проходила процедури.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду показала, що знає сторін, оскільки працювала лікарем в лікарні і позивачка привела на прийом свою доньку, яка на той час була десь у 8-9 касі. В 2008 році свідок звернулась по допомогу до позивачки, оскільки мати свідка захворіла на онкологію. Позивачка розповідала свідку, що в неї якісь суперечки з донькою з приводу квартири, але свідку це не цікаво. Позивачка звернулась до свідка з проханням позичити кошти, оскільки хотіла придбати квартиру, адже на той час умови проживання сторін були незадовільні. Свідок була вдячна позивачці за допомогу по хворій матері, тому позичила кошти скільки могла, бо позивачці було треба більше. Кошти були надані в гривнях з еквівалентом 500 дол. США. і доломились, що кошти будуть повертатись по курсу долара. В подальшому позивачка всі кошти повернула і у свідка претензій до неї немає. Свідок знайома з позивачкою десь з 2006-2007 року, у 2008 році свідок лікувала доньку позивачки. Свідку відомо, що позивачка сама виховувала дитину. Також свідку відомо, що відповідачка вступила в медуніверситет, закінчила його і десь рік була сімейним лікарем родини свідка. Гроші свідок передала в квартирі сторін по вул. Братиславська . Стосунки між сторонами були нормальні, як у матері та доньки. Кошти були позичені десь у 2013 чи 2014 р.р. і про отримання коштів була написана розписка, але не нотаріальна. Домовились, що кошти позивачка поверне протягом 5 років, але вона повернула їх раніше по курсу долара. Розписку свідок повернула позивачці, коли остання віддала кошти, і свідок написала на ній що претензій немає. Якось позивачка подзвонила свідку, подякувала за кошти та сказала, що придбала квартиру. Свідок працювала дитячим стоматологом, отримала спадок від матері, а також мала депозит, тому змогла позичити кошти. Кошти були повернуті десь у кінці 2018 напочатку 2019 р.р. Коли позивачка позичала кошти, то казала, що хоче придбати квартиру. Позивачка працювала медсестрою в онкоцентрі, в неї вузька спеціалізація - крапельниці, хіміотерапія, люди завжди вдячні, зрозуміло, що пацієнти віддячують.
В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній, просить позов задовольнити і додатково пояснила суду, що сторони у справі проживали однією сім'єю та за домовленістю між собою придбали спірну квартиру і оформили право власності на ім'я відповідачки. Квартиру було придбано за кошти позивачки, які вона у тому числі позичала, а потім віддавала кошти позикодавцям. Відповідачка була студенткою і власних грошей не мала. Квартира була придбана в інтересах сім'ї і до червня 2023 року все було добре, відповідачка прав позивачки не порушувала. Позивачка також за власні кошти зробила ремонт в квартирі та облаштувала її необхідною технікою і меблями. Про порушення своїх прав позивачка дізналась коли побачила оголошення про продаж спірної квартири за заниженою ціною. Відповідачка вирішила без дозволу позивачки продати спірну квартиру, тобто ухилилась від попередніх домовленостей із матір'ю та вважає майно своєю особистою власністю. На початку 2014 року сторони домовились придбати майнові права на квартиру по вул. Алішера Навої і в квітні 2014 року було оформлене право власності на зазначену квартиру. В подальшому сторони знайшли кращу квартиру, продали попередню і придбали спірну квартиру. В період купівлі майна відповідачка перебувала на утриманні позивачки, адже була студенткою і отримувала лише маленьку стипендію, отже не мала коштів на придбання квартири. Сторони проживали однією сім'єю, біли зареєстровані в одному житловому приміщенні і позивачка хотіла забезпечити належний рівень життя для своєї родини, а тому витратила всі свої кошти на купівлю спірної квартири та її облаштування. У даній справі слід застосувати ті самі підходи, які застосуються до чоловіка та жінки, що не перебувають у шлюбі. Стосовно іншої квартири, яка була зареєстрована за позивачкою та відповідачкою, представник пояснила, що у 2001 році відповідачка була малолітньою, тому мати оформила квартиру на обох в рівних долях, адже відповідачка була ще дитиною, а можливо по тій квартирі була приватизація. Коли було продано квартиру на вул. Алішера Навої , в подальшому було придбано спірну квартиру, оскільки остання сподобалась більше. Квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки вона набута під час спільного проживання сторін та перебування доньки на утриманні матері згідно ст. 199 СК України. Позивачка добросовісно виконувала свій обов'язок, передбачений ст. 199 СК України. Встановлення фактів спільного проживання та перебування відповідачки на утриманні матері, є додатковим підтвердженням права позивачки на квартиру. Розрахунок за договором з придбання спірної квартири було здійснено за кошти позивачки, які були заощаджені та позичені нею за борговими розписками. Дані медичного університету, в якому навчалась відповідачка, підтверджують відсутність у неї коштів для придбання квартири, а кошти отримані відповідачкою в 4 кварталі 2014 року в сумі 1711313,00 грн. були доходом від продажу квартири на вул. А. Навої , яку було придбано позивачкою за власні кошти та оформлено на ім'я відповідачки за спільною згодою сторін. Доводів позивача стороною відповідача не спростовано, а відповідачка лише надала згоду на оформлення майна на її ім'я, оскільки на той час вона проживала зі своєю матір'ю однією сім'єю. Сторони домовились про продаж квартири на вул. А. Навої та придбання спірної квартири, яка була кращою від попередньої. Відповідачка станом на 2014 рік була студенткою, не мала власних коштів та заощаджень для придбання квартир. Обидві квартири були придбані за власні кошти позивачки, а також за власні кошти позивачки у спірній квартирі був проведений ремонт та облаштування. Спірна квартира була придбана в інтересах сім'ї і є спільною сумісною власністю. Склалась ситуація, коли позивачка придбавши квартиру за власні кошти, зробивши в ній ремонт, закупивши всі необхідні меблі та техніку в інтересах сім'ї, для себе та доньки, позбавлена будь-яких прав на спірну квартиру.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просить відмовити у задоволенні позову і пояснив суду, що спір не є майновим, а є з'ясуванням стосунків між матір'ю і донькою. Відповідачка мала власні кошти на купівлю спірної квартири від продажу квартири по вул. А. Навої , також з 2013 року вона працювала та отримувала заробітну плату, крім того отримувала стипендію та мала власні заощадження. Тільки коли сторона відповідача надала докази отримання відповідачкою доходу від продажу квартири по вул. А. Навої , позивачка стала казати, що кошти позичались нею на купівлю квартири по вул. А. Навої . Сторона позивача реагує лише на докази відповідачки і вже після їх отримання починає змінювати свою позицію. У даній справі не можна застосовувати аналогію права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають без реєстрації шлюбу, бо відносини у цій справі не є подібними до прав подружжя. Відповідачем подано докази наявності у неї коштів для купівлі спірної квартири, саме відповідачка є стороною договору купівлі-продажу квартири, саме вона здійснювала оплату за квартиру, підписувала акт приймання-передачі квартири, укладала договори на постачання житлово-комунальних послуг. Ніякого дозволу на придбання квартири мати доньці не давала, як це передбачено для подружжя. Всі документи на квартиру знаходяться у відповідачки і якщо б між сторонами були довірливі відносини, то ці документи були б у позивачки. Метою цього позову є накладення арешту на квартиру, чого сторона позивача і домоглась з особистих неприязних відносин. Про розміщення оголошень щодо продажу квартири відповідачка позивачці не повідомляла, оскільки саме відповідачка є власницею майна, а позивачка не має до нього ніякого відношення. Крім того, оголошення розміщувались для аналізу ринку і подальшої здачі квартири в оренду за ринковою ціною. Відповідачка не має доводити де в неї взялись кошти на купівлю квартири по вул. А. Навої , вона отримувала доходи, працювала без офіційного оформлення, отримувала стипендію та забезпечувала себе сама. Мета позову - створення перешкод у реалізації відповідачкою свого права власності, саме тому позивачем було подано заяву про забезпечення позову. Правові підстави для задоволення позову відсутні, не доведено зв'язку між коштами та майном, на початку розгляду справи сторона позивача казала про одну квартиру, а потім перейшли на другу. Як позивачка витрачала свої кошти не відомо і не доведено. Згідно договору купівлі-продажу відповідачка є власницею квартири і цей статус неможна змінити такими вимогами, які заявлені у цьому позові. Надані стороною позивача різні чеки, квитанції тощо не можна достеменно прив'язати до ремонту спірної квартири. Відповідачка є одноосібною власницею квартири, саме вона сплачувала її вартість, а сторона позивача пропонує суду на віру прийняти їх позицію. Відповідачка не є фіктивною стороною договору купівлі-продажу, завжди утримувала власну квартиру, договори по житлово-комунальним послугам укладені саме з нею. Спільного проживання і ведення спільного господарства не доведено, адже лише показів свідків чи фотографій не достатньо для такого висновку. Докази витрат відповідачки на професійну правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів від дня ухвалення у справі рішення.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін та покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі наявні у справі докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно встановивши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як убачається з матеріалів справи, позивачка є рідною матір'ю відповідачки, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (Т. 1, а.с. 37).
Сторони з серпня 2001 року зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 , яка належить їм в рівних долях, що підтверджується копіями їх паспортів, витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва, довідками про місце реєстрації та свідоцтвом про право власності на квартиру від 06.06.2001 року (Т. 1, а.с. 35-36, 38, 50-51, 53-54).
Згідно наявних в матеріалах справи розписок, позивачка 22.01.2014 року отримала в борг від ОСОБА_5 170 тис. грн., 28.01.2014 року позивачка отримала в борг від ОСОБА_7 700 тис. грн., а 29.01.2014 року позивачка отримала в борг від ОСОБА_6 42 тис. грн. (Т. 1, а.с. 55-57).
За даними ДПС за період 01.01.2010-03.10.2014 р.р. інформації про доходи ОСОБА_6 не знайдено, у ОСОБА_5 за 2013 рік зафіксований дохід в сумі 14085,91 грн., у ОСОБА_7 за 2013 рік зафіксований дохід в сумі 113991,72 грн. (Т. 2, а.с. 103-108).
За матеріалами справи встановлено, що 03.10.2014 року між ТОВ «Максимум», як продавцем, та ОСОБА_4 , як покупцем, був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною продажу 1645093,80 грн. (Т. 1, а.с. 190-193).
У п. 13 вказаного договору зазначено, що покупець на момент підписання цього договору в шлюбі не перебуває, однією сім'єю ні з ким не проживає, грошові кошти, за які набувається квартира, є його особистою власністю, про що є відповідна заява, зміст якої доведено до відома продавця.
Убачається, що 03.10.2014 року відповідачка здійснила банківський платіж на оплату вартості квартири в сумі 1645093,80 грн., того ж дня між сторонами договору купівлі-продажу був підписаний акт прийому-передачі квартири і відповідачка отримала витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за нею права власності на квартиру (Т. 1, а.с. 194-197).
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачкою 03.10.2014 року (Т. 1, а.с. 40).
Стосовно спірної квартири 06.10.2014 року відповідачка уклала з ТОВ «Інвестбудгаличина» договори: про надання додаткових послуг з утримання будинку та прибудинкової території; про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення; про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території (Т. 1, а.с. 198-217).
На підтвердження посилань про проведення позивачкою ремонту у спірній квартирі та її облаштування, остання надала суду договори, чеки, квитанції, товарні чеки, рахунки на оплату тощо (Т. 1, а.с. 60-147).
Разом з цим, зі змісту наданих документів не можна дійти обґрунтованого висновку про те, хто саме замовляв товари та послуги, для чого вони були замовлені та де використані, адже в одному випадку відсутні дані замовника, в іншому адреси доставки, дані платника тощо, а частина документів є лише власними записами та розрахунками, тому суд не може визнати такі докази достатніми.
Крім того, сам по собі факт здійснення ремонтних робіт особою, за якою право власності на нерухоме майно не зареєстроване, не може змінювати виду власності і не призводить до визнання такого майна спільною сумісною власністю.
Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, у 4 кварталі 2014 року відповідачка отримала дохід від продажу нерухомого майна в сумі 1711313,00 грн. (Т., а.с. 75).
За даними трудової книжки відповідачки встановлено, що в період 2010-2016 роки вона навчалась в Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця, а в період квітень 2013 - грудень 2013 року працювала на посаді інженера відділу механізмів протипухлинної терапії за строковим трудовим договором (Т. 2, а.с. 76-77).
Згідно інформації Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, відповідачка навчалась в університеті протягом 2010-2016 років і за період до часу придбання спірної квартири їй був нарахований дохід у загальній сумі 7762,30 грн., а після купівлі квартири до закінчення навчання - 9299,24 грн. (Т. 2, а.с. 80-92).
За даними ДПС у 2010 році відповідачці нарахований дохід в сумі 2978,94 грн., в 2011 році - 4162,09 грн., за 2012 рік - 261,27 грн., за 2013 рік - 7030,42 грн., а в 4 кварталі 2014 року відповідачкою отримано дохід в сумі 1711313,00 грн. (Т. 2, а.с. 109).
Водночас, за матеріалами справи встановлено, що 02.10.2014 року між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , як покупцями, був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 за ціною 1711313,00 грн. (Т. 2, а.с. 190).
Згідно п. 10 вказаного договору, продавець стверджує, що на момент набуття права власності на квартиру, що відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала і належна їй квартира не є спільною сумісною власністю.
Убачається, що під час посвідчення договору купівлі-продажу від 02.10.2014 року, ОСОБА_4 склала окрему заяву на ім'я ПН КМНО Іванової Л.М. про те, що вона на момент набуття права власності на квартиру, яка відчужується за цим договором, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала, і ця квартира не є спільною сумісною власністю (Т. 2, а.с. 191).
На виконання ухвали суду про витребування доказів, ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» надало документи про порядок набуття відповідачкою права власності на квартиру АДРЕСА_3 , яка в подальшому 02.10.2014 року була нею відчужена.
Із наданих документів вбачається, що 12.02.2014 року між ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та відповідачкою був укладений договір купівлі-продажу майнових прав по квартирі АДРЕСА_7 за ціною 970187,50 грн. (Т. 2, а.с. 241-244).
Згідно банківської квитанції від 19.02.2014 року відповідачка сплатила на користь ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» 970187,50 грн. на виконання умов договору купівлі-продажу майнових прав (Т. 2, а.с. 249).
04.03.2014 року ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» видало відповідачці довідку про те, що нею сплачено 970187,50 грн., що відповідає оплаті 100% вартості майнових прав (Т. 2, а.с. 248).
01.04.2014 року ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» та відповідачка підписали Акт прийому-передачі квартиру інвестору, а саме: квартири АДРЕСА_3 (Т. 2, а.с. 247).
24.04.2014 року на ім'я відповідачки було видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 і цього ж дня право власності на зазначену квартиру було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Т. 2, а.с. 144-146).
За змістом ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статями 4, 5 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.ст. 76-80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Положеннями ст.ст. 81, 89 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У цій справі позивачка посилаючись на те, що за її особисті кошти було придбано квартиру АДРЕСА_3 на ім'я відповідачки, яка в подальшому була відчужена і за ці та інші особисті кошти позивачки було придбано спірну квартиру на ім'я відповідачки, у якій позивачка за особисті кошти здійснила ремонт та її облаштування, вважає, що така квартира є спільною сумісною власністю.
Сторона позивача вважає, що у даному випадку має бути застосовано аналогію закону щодо права власності на майно набуте чоловіком та/або жінкою за час їх спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Позивачка вважає, що на спільність спірного майна вказують також факти спільного проживання сторін, відсутність доходів у відповідачки на час набуття квартири і її перебування на утриманні матері.
На переконання суду, така позиція сторони позивача є хибною, запропоновану аналогію в даній ситуації застосувати не можливо, оскільки СК України визначає умови за яких майно набуте батьками та дітьми є спільною сумісною власністю, при цьому установлення будь-яких додаткових юридичних фактів, як то спільне проживання та перебування на утриманні не є підставою для визнання такого майна спільною сумісною власністю, адже законом передбачено зовсім інші підстави для висновку про спільність майна.
Суд уважає, що в даній справі заявлені підстави позову фактично не відповідають його предмету, тобто обраному позивачем способу захисту, адже за наведених у позові підстав позивач фактично говорить про її особисту власність на квартиру, але просить визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю.
Статтею 1 СК України передбачено, що Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Згідно ст. 2 СК України, Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
За змістом ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Положеннями ст. 8 СК України визначено, що якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.
Разом з цим, нормами Сімейного кодексу України, зокрема ст.ст. 173, 175 СК України, врегульовано майнові відносини батьків та їх дітей.
Згідно ч. 1 ст. 173 СК України, батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути самостійними власниками майна.
Частиною 1 ст. 175 СК України передбачено, що майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Отже, визнання майна спільною сумісною власністю можливе за умови, якщо воно було набуте батьками і їх дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів.
Натомість позивачка стверджує, що відповідачка не приймала жодної участі у придбанні квартири, її ремонті та облаштуванні, однак при цьому просить визнати квартиру спільною сумісною власністю.
Частина 4 ст. 368 ЦК України фактично викладає положення аналогічні ч. 1 ст. 157 СК України про те, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Приписами ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Слід зазначити, що ураховуючи положення ст. 368 ЦК України, навіть у справах щодо спільності майна набутого за час спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, доведенню підлягають не лише факти спільного проживання, а також набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Також суд звертає увагу, що посилання сторони позивача на існування між нею та відповідачкою домовленості про спільність майна нічим не підтверджено, таких домовленостей сторона відповідача не визнає, а у договорах стосовно обох квартир відповідачкою стверджувалось, що майно не є спільною сумісною власністю.
При вирішенні спору суд не приймає до уваги покази свідків про спільне проживання сторін, оскільки такі фактичні дані не є доказами на підтвердження спільності майна, ураховуючи, що за вимогами про визнання квартири спільною сумісною власністю позивачка мала довести придбання нерухомого майна за рахунок спільної праці/спільних коштів матері та доньки.
Покази свідків в частині знаходження відповідачки на утриманні позивачки і придбання спірної квартири за кошти позивачки, хоч самі по собі і не є достатніми для відповідного судового висновку, але додатково вказують на те, що позивачкою не підтверджено набуття квартири за рахунок спільної праці/спільних коштів матері та доньки, що є обов'язковою обставиною для доказування, з огляду на вимоги позивача про визнання майна спільною сумісною власністю.
В матеріалах справи наявні докази на підтвердження того, що позивачка у січні 2014 року позичила кошти в загальній сумі 912 тис. грн., а в лютому 2014 року відповідачкою були внесені кошти з оплати вартості майнових прав на квартиру по вул. А. Навої в сумі 970187,50 грн.
Разом з цим, суд зазначає, що звертаючись із позовом до суду сторона позивача не вказувала на те, що квартиру було придбано за кошти від продажу квартири по вул. А. Навої і лише після отримання судом даних про розмір доходу відповідачки в 4 кварталі 2014 року, позиція сторони позивача почала змінюватись шляхом додавання нових обставин про походження коштів для купівлі спірної квартири.
Відповідна зміна стороною позивача обставин справи не додає достовірності позиції позивача при вирішенні питання щодо спірного майна, адже позивач не пояснив суду, чому викладаючи обставини про купівлю спірної квартири за власні кошти (позичені та заощаджені), першочергово не йшлося про купівлю спірної квартири за кошти від продажу квартири на вул. А. Навої . Суд не може припустити, що такі важливі обставини позивачка могла, до прикладу, забути.
Будь-яких домовленостей між сторонами, на які посилається сторона позивача про те, що спірна квартира вважалась ними спільною сумісною власністю, судом не встановлено, а для визнання майна спільною сумісною власності підстав немає через не доведення позивачем набуття квартира за рахунок спільної праці та спільних коштів матері і доньки.
Позивачем, у правовій площині, не надано обґрунтованих пояснень з приводу того, чим була викликана необхідність реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачкою, якщо за твердженням позивача це майно купувалось за її кошти та інтересах обох сторін. Чому у такому разі квартира не була зареєстрована на обох і що конкретно та об'єктивно заважало позивачці прийняти участь у набутті права власності на квартиру, суду не пояснено.
За обставин не доведення стороною позивача набуття спірного майна за рахунок спільної праці та спільних коштів позивачки і відповідачки, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
Стосовно заяви сторони відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної даності суд зазначає, що не надає оцінки обставинам викладеним у цій заяві, не робить висновків про сплив або дотримання строків позовної даності при звернення позивача до суду, оскільки у задоволенні позову відмовлено по суті, а питання спливу строків позовної даності можуть бути вирішені лише у разі якщо суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи, що у цій справі суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позову, застосовані ухвалою суду від 21.08.2023 року заходи забезпечення позову слід скасувати відповідно до вимог ч. 9 ст. 158 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 1, 2, 3, 8, 173, 175 СК України, ст. 368 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення фактів спільного проживання та перебування на утриманні, визнання майна спільною сумісною власністю - відмови.
Застосовані ухвалою суду від 21.08.2023 року заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №1673 від 03.10.2014 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Сохніч К.М. - скасувати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 06.10.2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя -