Справа № 127/21503/24
Провадження № 22-ц/801/2110/2025
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.
Доповідач:Оніщук В. В.
02 жовтня 2025 рокуСправа № 127/21503/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О.,
з участю секретаря судового засідання Кашпрук М. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу апеляційними скаргами ОСОБА_2 та адвоката Вдовцова Сергія Петровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Шаміної Ю. А. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у порядку поділу спільного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 серпня 2009 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який 14 грудня 2023 року за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області розірвано (справа № 127/29410/23).
У період шлюбу подружжям за спільні кошти придбано транспортні засоби:
- «Land Rover Freelander», номер кузова (VIN)- НОМЕР_1 , 2012 року випуску, об'єм двигуна - 2179, тип палива - дизельне паливо, кількість сидячих місць - 5.
- «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», номер кузова (VIN)- НОМЕР_2 , 2004 року випуску, об'єм двигуна - 2148, тип палива - дизельне паливо, кількість сидячих місць - 3.
Державна реєстрація права власності на вказані автомобілі була здійснена на ім'я ОСОБА_2 , проте зважаючи, що вказані транспортні засоби були придбані сторонами в період шлюбу за спільні кошти, є всі достатні підстави вважати, що вищезазначені транспортні засоби є спільною сумісною власністю подружжя, а частки майна позивача та відповідача відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України є рівними.
Втім відповідно до інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях (філія ГСЦ МВС), наданої на адвокатський запит № б/н від 30 травня 2024 року, відповідачкою було відчужено вищезазначені транспортні засоби, а саме автомобіль «Land Rover Freelander» відчужено 26 серпня 2023 року, а автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» - 23 травня 2024 року.
ОСОБА_1 вказує, що спірні автомобілі ОСОБА_2 відчужила без його згоди, більше того відповідні правочини були вчинені відповідачкою не в інтересах сім'ї та не на її потреби, будь-яких коштів від реалізації вказаних транспортних засобів позивач не отримав. Про їх відчуження позивачу стало відомо лише після розірвання шлюбу з відповідачкою.
Відповідно до консультаційного висновку Вінницької торгово-промислової палати про середньоринкову вартість колісних транспортних засобів № ІК-36/1 від 20 червня 2024 року середня ринкова вартість легкового автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», 2004 року випуску, становить 299 170 грн, а середня ринкова вартість легкового автомобіля «Land Rover Freelander», 2012 року випуску - 625 910 грн.
Водночас вартість транспортних засобів, яка зазначена у договорах купівлі-продажу транспортних засобів, не заслуговує на увагу, оскільки визначається сторонами договору за домовленістю та на час їх придбання, а не на момент розгляду справи у суді, та не підтверджена жодним документом щодо проведеної оцінки відповідно до вимог ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Таким чином, зважаючи на те, що відповідачка відчужила спірні автомобілі, які є спільною власністю подружжя без письмової згоди чоловіка та за відсутності доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім'ї, враховуючи презумпцію рівності часток, є всі достатні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації за належну йому 1/2 частку у праві власності на це майно.
Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на його користь:
- грошову компенсацію середньої ринкової вартості 1/2 частки автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», 2004 року випуску, у розмірі 149 585 грн;
- грошову компенсацію середньої ринкової вартості 1/2 частки автомобіля «Land Rover Freelander», 2012 року випуску, у розмірі 312 955 грн;
- вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2025 року позов було задоволено частково та вирішено у порядку поділу майна стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», номер кузова НОМЕР_2 , 2004 року випуску, у розмірі 149 585 грн.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки у порядку поділу майна на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля «Land Rover Freelander», 2012 року випуску, у розмірі 312 955 грн відмовлено, вирішено питання судових витрат.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не довів, що він не давав свою згоду на відчуження автомобіля «Land Rover Freelander» під час перебування у шлюбі, а також не довів належними та допустимими доказами, що отримані внаслідок відчуження транспортного засобу кошти були використані відповідачкою не на потреби сім'ї. Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за частку автомобіля «Land Rover Freelander».
Водночас, місцевий суд дійшов висновку про те, що після розірвання сторонами шлюбу спільним сумісним майном подружжя можна вважати автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», який був зареєстрований за відповідачкою та вибув з її володіння 27 квітня 2024 року, вже після розірвання шлюбу.
Суд першої інстанції зауважив, що ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву зазначила, що вказаний автомобіль було відчужено на користь матері позивача, про що йому було відомо, однак такі доводи відповідача жодним чином не підтверджені.
Матеріали справи письмової згоди позивача на відчуження автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» та використання коштів від його реалізації в інтересах сім'ї не містять.
Докази, надані ОСОБА_2 , стосовно надання нею 15 серпня 2023 року довіреності на ім'я позивача на розпорядження спірним транспортним засобом, не свідчать про згоду позивача на відчуження вказаного автомобіля. До того ж, укладені правочини не містять жодних відомостей стосовно їх вчинення з метою добровільного поділу спільного сумісного майна подружжя.
Враховуючи викладене, суд вважав, що відповідачка порушила майнові права позивача на належну йому частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль, а тому права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту шляхом стягнення з відчужувача належної йому 1/2 частки від вартості цього автомобіля у розмірі 149 585 грн.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 липня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, сторони подали апеляційні скарги.
Адвокат Вдовцов С. П. в інтересах ОСОБА_1 просить рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 серпня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Рибчинський В. П., Голота Л. О.
Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2025 року апеляційні скарги було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а також витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2025 року справу призначено до розгляду на 02 жовтня 2025 року о 10 год 15 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали апеляційні скарги
Доводи апеляційної скарги сторони позивача зводяться до доводів позовної заяви.
Також представник ОСОБА_1 зазначає, що у судовому засіданні ОСОБА_2 підтверджувала факт перереєстрації транспортного засобу «Land Rover Freelander» на свою матір, тобто коштів за автомобіль відповідачка не отримувала, а тому і не могла їх потратити на потреби сім'ї, як це зазначено у оскаржуваному рішенні.
Крім того, судом першої інстанції розглянуто питання поділу спільної сумісної власності, до складу якого входять автомобіль «Land Rover Freelander» та автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI». Визначено, що спільною сумісною власністю є лише автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI». Однак цей факт є суперечливим, оскільки обидва транспортні засоби придбані подружжям під час сімейного життя.
ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі зазначає, що у процесі розірвання шлюбу з позивачем, ще до його юридичного розірвання, подружжям було вирішено здійснити добровільний поділ майна - транспортних засобів подружжя: автомобіль «Land Rover Freelander» залишався відповідачці з сином для зручності, а автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» залишався позивачу, оскільки вказаний автомобіль є вантажним автомобілем і позивач вважав доцільним залишити його для здійснення підприємницької діяльності, зокрема, за КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Домовленість зводилась до того, що автомобіль «Land Rover Freelander» відповідачка переоформлює на свою матір, а на «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» надає довіреність з правом його відчуження на чоловіка (позивача) та його рідного брата, а вони, коли будуть вважати за потрібне, тоді й реалізують його.
У зв'язку з відсутністю спору, враховуючи інтереси кожного подружжя, сторонами вирішено у такий спосіб в натурі поділити вказані автомобілі.
Судом було проігноровано ту обставину, що питання розподілу автомобілів, в тому числі автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» подружжям вирішено, ще в період перебування їх в шлюбі. Так, 15 серпня 2023 року ОСОБА_2 на виконання домовленостей надала довіреність, якою уповноважено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його брата ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 розпоряджатися (продати за умови сплати податку доходу фізичних осіб обмінятися, здати в оренду, позичку) належного їй транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», випуску 2004 року, шасі (кузов) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 . Довіреність видана строком на два роки з правом передоручення і дійсна до 15 серпня 2025 року.
Відповідачка звертає увагу на те, що довіреність не містить права продажу автомобіля «Land Rover Freelander», який був переоформлений на матір відповідачки 26 серпня 2023 року, що також свідчить про реалізацію домовленостей подружжя. Більше того, домовленостей досягнуто в період шлюбу.
Вказана довіреність є доказом добровільної згоди на продаж автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», а подальше його переоформлення як виявилось не на сторонню особу, а на матір ОСОБА_1 , доводить його обізнаність та цілковиту фактичну згоду на таке переоформлення.
Доказів того, що вказаний автомобіль був переоформлений без відома позивача, останнім не надано, більше того продаж авто його рідним братом їх рідній матері свідчить якраз про обізнаність щодо цього. При цьому відповідачка не отримала жодного доходу від реалізації вказаного автомобіля.
Проте суд першої інстанції не звернув належної уваги на природу правовідносин, які виникли між сторонами та їх родичами, та вирішив справу, виходячи з формальної відсутності письмової згоди позивача на продаж автомобіля.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Мельничук І. А. - просить залишити апеляційну скаргу сторони позивача без задоволення. Також адвокат просила стягнути з позивача на користь відповідачки понесені нею витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн.
Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 до суду не надходив.
В судовому засіданні представник позивача власну апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній підстави, щодо задоволення апеляційної скарги відповідачки заперечував.
Відповідач на її представник в судовому засіданні власну апеляційну скаргу підтримали з посиланням на викладені у ній підстави, щодо задоволення апеляційної скарги позивача заперечували.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З 01 серпня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, що не заперечується сторонами.
27 вересня 2013 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», номер кузова (VIN)- НОМЕР_2 , 2004 року випуску та 06 листопада 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на автомобіль «Land Rover Freelander», номер кузова (VIN)- НОМЕР_1 , 2012 року випуску, що підтверджується відомостями із Єдиного державного реєстру транспортних засобів, наданим РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях 30 травня 2024 року (а. с. 13-16, том 1).
15 серпня 2023 року ОСОБА_2 довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Мультян Н. М. та зареєстрованою за № 1979, уповноважила позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що мешкають у АДРЕСА_1 , які вправі діяти незалежно один від одного, розпоряджатися (продати, за умови сплати податку з доходу фізичних осіб, обміняти, здати в оренду, позичку), належним відповідачці транспортним засобом «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», 2004 року випуску, номер кузова (VIN)- НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Довіреність видана строком на два роки з правом передоручення і дійсна до 15 серпня 2025 року (а. с. 48, том 1).
26 серпня 2023 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу, укладеному у Сервісному центрі МВС України 0541, за 30 000 грн відчужила належний їй автомобіль «Land Rover Freelander», 2012 року випуску, ОСОБА_4 , яка є матір'ю відповідачки, що не заперечується сторонами (а. с. 141, 143, том 1).
14 грудня 2023 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/29410/23 шлюб між сторонами було розірвано (а. с. 8-9, том 1).
27 квітня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 (комітент), на підставі довіреності від 15 серпня 2023 року, уклала договір комісії № 7417/7081 з ФОП ОСОБА_5 (комісіонер), відповідно до умов якого комітент передав комісіонеру з метою подальшого продажу спірний транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI». Ціна продажу визначена комітентом складає 11 600 грн. Договір та акт технічного стану транспортного засобу № 7414/24/1/000481 від 27.04.2024 року підписано ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а. с. 52, том 1).
30 квітня 2024 року ФОП ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу № 7414/7081 за 11 600 грн відчужив спірний автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 50, том 1).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив суд у порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки двох транспортних засобів - «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» та «Land Rover Freelander», набутих подружжям у шлюбі, у зв'язку із відчуженням відповідачкою без його згоди та не в інтересах сім'ї.
Із матеріалів справи колегією суддів встановлено, що під час перебування у шлюбі 15 серпня 2023 року відповідачка надала довіреність на розпорядження автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Після цього 26 серпня 2023 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продаж відчужила автомобіль «Land Rover Freelander» своїй матері.
14 грудня 2023 року шлюб між сторонами за рішення суду було розірвано.
27 квітня 2024 року довірена особа ОСОБА_3 від імені відповідачки передав спірний автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» за договором комісії ФОП ОСОБА_5 для його подальшої реалізації.
30 квітня 2024 року ФОП ОСОБА_5 відчужив вказаний автомобіль за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 .
У судах першої та апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_2 надала письмові та усні пояснення, відповідно до яких їх із позивачем подружжя до розірвання шлюбу дійшло згоди щодо поділу транспортних засобів, які перебували у їх спільній сумісній власності. Так, було вирішено, що автомобіль «Land Rover Freelander» залишається дружині, а автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» переходить у власність чоловіка.
На реалізацію домовленості відповідачка надала довіреність на право розпорядження транспортним засобм «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» позивачеві та його рідному братові, який як згодом виявилося після розірвання шлюбу відчужив спірний автомобіль на користь їх матері - ОСОБА_6 .
Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що автомобіль «Land Rover Freelander» був відчужений відповідачкою у період перебування у шлюбі із позивачем 26 серпня 2023 року. Доказів того, що вказаний автомобіль був проданий без відома позивача суду не надано. Відомостей щодо оскарження ОСОБА_1 правочину щодо відчуження спірного рухомого майна з тих підстав, що майно відчужено без його згоди матеріали справи не містять. За наявності факту перебування сторін у шлюбі та відсутності доказів використання коштів від продажу спільного майна не в інтересах сім'ї, місцевий суд дійшов переконання, що укладений одним із подружжя договір був здійснений в інтересах сім'ї. З огляду на те, що позивач не довів те, що він не давав свою згоду на відчуження спірного автомобіля, а також не довів належними та допустимими доказами, що отримані внаслідок відчуження транспортного засобу кошти були використані відповідачем не на потреби сім'ї, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за частку автомобіля «Land Rover Freelander».
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, є повністю обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги сторони позивача вказаного не спростовують.
Окрім того апеляційний суд вважає, що обставини відчуження автомобіля «Land Rover Freelander» відповідачкою на користь своєї матері через невеликий проміжок часу після надання 15 серпня 2023 року нею довіреності, зокрема, позивачеві на розпорядження автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» послідовно свідчать про поділ спільного майна подружжя за взаємною згодою.
Водночас апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції про стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації половини вартості автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI».
У своєму рішенні місцевий суд покликався на те, що відповідачка у відзиві вказувала, що автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI» було відчужено на користь матері позивача, про що йому було відомо, однак такі доводи відповідача жодним чином не підтверджені.
Разом з тим такі висновки суду є хибними, оскільки стороною відповідача при поданні відзиву на позовну заяву також подано клопотання про витребування доказів, згідно якого остання просила витребувати у Відділу ДРАЦС у м. Вінниці ЦМУ МЮ (м. Київ) витяги (інформацію) з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження ОСОБА_1 та його рідного брата ОСОБА_3 . Клопотання обґрунтовано неможливістю самостійно відповідачем отримати таку інформацію у той час, як така інформація необхідна для підтвердження родинних відносин між позивачем та новим власником відчуженого автомобіля, а також особою, яка діяла на підставі довіреності, оформлюючи відповідне відчуження (а. с. 58-60, том 1).
Втім у задоволенні клопотання місцевий суд своєю ухвалою від 26 лютого 2025 року відмовив (а. с. 136-137, том 1).
Також 28 березня 2025 року представник відповідачки знову заявила клопотання про витребування у позивача та ОСОБА_3 копії їх свідоцтв про народження (а. с. 146), однак вказане клопотання судом першої інстанції не було вирішено взагалі.
Водночас, на переконання колегії суддів, з урахуванням встановлених обставин справи, з огляду на предмет позову, позицію сторони позивача, обґрунтування позиції відповідачки, питання родинних відносин позивача з власником відчуженого автомобіля (матір позивача), а також особою, яка діяла на підставі довіреності, оформлюючи відповідне відчуження між сторонами правочинів (рідний брат позивача), є важливим для повного та всебічного розгляду справи.
У судовому засіданні представник позивача підтвердив факт родинних відносин між ОСОБА_1 та його братом ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу між сторонами, за договором комісії на підставі наданої відповідачкою довіреності передав спірний автомобіль для його подальшої реалізації ФОП ОСОБА_5 , який згодом відчужив вказаний автомобіль за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 , яка є матір'ю позивача.
Окрім того апеляційний суд враховує, що доказів отримання ОСОБА_2 доходу від реалізації спірного автомобіля матеріали справи не містять. Особистої участі у розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 не брав та не надавав жодних пояснень чи спростувань щодо наявності спільної домовленості подружжя про поділ транспортних засобів, а також перереєстрації його братом одного зі спірних автомобілів на їх матір.
З урахуванням категорії спору та конкретних встановлених при розгляді цієї справи обставин, апеляційний суд доходить висновку, що права ОСОБА_1 не були порушені ОСОБА_2 , а задоволення позовних вимог не відповідатиме завданню цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги представника позивача не знайшли свого підтвердження, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи у відповідній частині.
Натомість доводи апеляційної скарги відповідачки є обґрунтованими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу сторони позивача без задоволення, натомість апеляційну скаргу відповідачки задовольнити та скасувати рішення суд першої інстанції у частині задоволення позовних вимог.
У справі було ухвалено додаткове рішення про розподіл судових витрат, яке підлягає скасуванню, оскільки є похідним від основного рішення суду.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, понесені ним судові витрати в судах першої та апеляційної інстанції слід залишити за ним.
Разом з тим з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь відповідачки 2 243,76 грн (а. с. 222, том 1) сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.
Окрім того стороною відповідачки у судах першої та апеляційної інстанції заявлялися клопотання про стягнення з позивача понесених нею витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 11 000 грн та у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн (а. с. 158-169, том 1, а. с. 6-10, том 2).
Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Інтереси ОСОБА_2 у судах першої та апеляційної інстанції представляла адвокат Мельничук І. А.
На підтвердження понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у місцевому суді представник надала суду: договір про надання правничої допомоги №29/07-24 від 29 липня 2024 року, розрахунки наданих послуг від 05 серпня 2024 року, 27 вересня 2024 року, 28 квітня 2025 року, прибуткові касові ордери № 05/08 від 05 серпня 2024 року, №27/09 від 27 вересня 2024 року, №28/04-1 від 28 квітня 2025 року на загальну суму 11 000 грн. Апеляційному суду адвокат Мельничук І. А. надала розрахунок наданих послуг від 19 вересня 2025 року та прибутковий касовий ордер № 19/09 від 19 вересня 2025 року на суму 6 000 грн.
Також до заяв про стягнення витрат на правничу допомогу було долучено докази їх надсилання стороні позивача.
За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Як встановлено із матеріалів справи, проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу позивач не заперечував.
Отже, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з нього на користь відповідачки слід стягнути 11 000 грн понесених нею витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції та 6 000 грн понесених нею витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Вдовцова Сергія Петровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2025 року у частині задоволених позовних вимог і розподілу судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у порядку поділу спільного майна подружжя у частині вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя грошової компенсації середньої ринкової вартості 1/2 частки автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter 208 CDI», 2004 року випуску, у розмірі 149 585 грн.
У решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 липня 2025 року скасувати.
Судові витрати, понесені ОСОБА_1 в судах першої та апеляційної інстанції, залишити за ним.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, понесені нею у суді першої інстанції, у розмірі 11 000 грн (одинадцять тисяч грн).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 243,76 грн (дві тисячі двісті сорок три грн 76 коп) за подання апеляційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу, понесені нею у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 000 грн (шість тисяч грн).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський