Номер провадження: 33/813/1925/25
Номер справи місцевого суду: 495/8518/24
Головуючий у першій інстанції Топалова А. Л.
Доповідач Карташов О. Ю.
06.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Карташова О.Ю.
за участю секретаря судового засідання Рудуман А.О.
представника особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Гербей Андрія Анатолійовича (який приймає участь у розгляді в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі клопотання про закриття провадження у справі та апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць, що становить 605 грн 60 коп.
Як вбачається з постанови суду першої інстанції, 12.09.2024 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 579045 від 09.09.2024 з доданими до нього матеріалами відносно ОСОБА_1 за ч. 1ст. 130 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 579045 від 09.09.2024 ОСОБА_1 09.09.2024 09.09.2024 року о 20 годині 58 хвилин по вул.Франка в м.Білгород-Дністровський Одеської області керувала автомобілем марки «Crysler 200C», н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей). Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння відмовилась, відсторонена шляхом передачі транспортного засобу іншому водієві. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначаючи, що оскаржувана постанова суду першої інстанції є незаконною та не обґрунтованою, просить її скасувати, винести нову постанову, в якій закрити провадження у справі № 495/8518/24 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що висновок суду першої інстанції про доведеність вини апелянта за ч. 1 ст. 130 КУпАП не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами, які на переконання апелянта були неповно досліджені судом з точки зору їх належності та допустимості.
Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП апелянт вважає таким, що складений з порушенням вимог законодавства, а тому не може вважатися допустимим доказом і бути покладеним в основу доведеності вини особи, що притягається.
В скарзі зазначається, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не взято до уваги, що огляд на стан сп'яніння водія у встановленому порядку зі свідками, із застосуванням Алкотестеру “Драгер» не проводився, і виключно на думку працівників поліції, стан сп'яніння виражався у запаху алкоголю з порожнини рота та у почервонінні очей. До протоколу додано направлення до медичного закладу та акт огляду на стан сп'яніння, які апелянт не підписувала і які на ознайомлення не надавались, а акт огляду взагалі складений після протоколу, що підтверджується зазначеним у документах часом їх складання. Також, зауважується, що наявне направлення на проведення огляду на стан сп'яніння від 09 вересня 2024 року зазначено інформацію яка не відповідає дійсності, а саме що апелянта було доставлено працівниками поліції до Білгород-Дністровської лікарні, і взагалі проходження огляду на стан сп'яніння в медичному закладі скаржниці не пропонували.
Крім того, акцентується увага на тому, що в протоколі відсутні відомості про те, що хід виявлення адміністративного правопорушення фіксувався за допомогою технічних записів і що такі записи долучені до протоколу. Один з долучених відеофайлів взагалі не містить маркування, часу та дати зйомки. Відеозйомка є фрагментарною та не відкриває всю суть правопорушення.
Також, апелянтом в скарзі наголошується, що інспектором поліції їй її права та обов'язки роз'яснено не було, що як наслідок позбавило її права та можливості реалізувати своє право на захист.
Апелянт вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що вона є суб'єктом відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Сам по собі факт почервоніння очей не може бути достатньою підставою для висновку про вживання алкоголю, і саме лише твердження працівника поліції (без будь-яких об'єктивних ознак та даних) щодо наявності у апелянта певних ознак алкогольного сп'яніння не може бути єдиним доказом на підтвердження наявності таких. Звертається увага на тому, що факт “наявності запаху алкоголю з порожнини рота та почервоніння очей» у апелянта були встановлені працівниками поліції ще до зупинки транспортного засобу, тобто вночі та на відстані, вказане підтверджується рапортом працівника поліції, в якому зазначено, що ОСОБА_1 була зупинена за порушення вимог ст. 129 КУпАП, однак копію протоколу за зазначеною статтею до матеріалів справи не долучено. Наголошується, що працівниками поліції не було повідомлено законодавчо встановлену підставу для зупинки, що свідчить незаконність такої зупинки. Незаконні дії працівників поліції не можуть у майбутньому породжувати законних вимог до особи.
Окрім зазначено, в скарзі зазначається, що протокол та направлення на огляд містять суперечності у часі, з зазначеного часу у документах вбачається що направлення на огляд водія відбулось вже після складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Також, апелянт вважає за потрібним звернути увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №579045 був складений 09.09.2024 року, матеріали направлені на розгляд до суду 12.09.2024 року, перше судове засідання у справі відбулось 05.09.2025 року, а це майже через рік з дня складання протоколу. Постанова по справі прийнята 08 вересня 2025 року, тобто через 365 днів (один календарний рік) з моменту складання протоколу.
В клопотанні про закриття провадження по справі, яке ОСОБА_1 подала до апеляційного суду 02.10.2025 року, остання просить закрити провадження по справі у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Заслухавши доповідь судді апеляційної інстанції, думку захисника ОСОБА_1 , адвоката Гербей А.А., який підтримав доводи апеляційної скарги та клопотання про закриття провадження по строкам, просив їх задовольнити. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги та клопотання про закриття провадження, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Даних вимог закону при винесенні постанови міськрайонним судом дотримано.
Згідно пункту 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП.
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 579045 від 09.09.2024 який підписано особою без зауважень; рапортом поліцейцського Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області Сливинського О.О. від 09.09.2024; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, про проходження якого ОСОБА_1 відмовилась; направленням на огляд до КНП «Білгород-Дністровська МП» водія ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.09.2024, яким порушник не скористалась; письмовим поясненням ОСОБА_1 , у яких остання зазначила, що 09.09.2024 перед тим як сісти за кермо свого автомобіля випила кілька пляшок слабоалкогольних напоїв, після чого була зупинена працівниками поліції на вул.Франко в м.Білгород-Дністровський, згідна з протоколом, отримала копію протоколу та тимчасове посвідчення водія; відеофайлом, яким зафіксована чітка відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою алкотестера "Драгер" та у медичному закладі.
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 , встановленою постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року в порушенні нею вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, за кваліфікуючою ознакою - відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Щодо доводів апелянта про незаконність зупинки транспортного засобу, то апеляційний суд зауважує, що предметом розгляду у цій справі є оцінка дій працівників поліції при проведенні огляду на стан наркотичного сп'яніння водія. Законність підстави зупинки транспортного засобу не охоплюється диспозицією ст. 130 КУпАП і дії поліції щодо законності таких підстав можуть бути оскаржені в окремому порядку, зокрема, в адміністративному.
Відтак доводи скарги, щодо незаконності дій працівників поліції під час складання адміністративних матеріалів не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно неї протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколах про адміністративні правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять.
Окрім цього, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху незгода водія із причинами зупинки або ненадання працівниками поліції доказів вчинення правопорушення, не позбавляє водія обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння.
Також, апеляційний суд не погоджується з твердженнями апелянта про те, що відеозапис є недопустимим доказом.
Наданий відеозапис апеляційний суд визнає відповідним п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 р. № 1026, оскільки, хоча й наданий частинами, проте на ньому зафіксована чітка відмова ОСОБА_1 від проходження огляду..
Відсутність посилання у протоколі на номер технічного засобу, за допомогою якого здійснювалась відеозйомка, не спростовує обставин об'єктивно зафіксованих на наявному в матеріалах відеозаписі та не виключає належність та і допустимість даного доказу.
Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 складений з дотриманням вимог ст.ст. 254/256 КУпАП та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до нього.
Щодо тверджень в апеляційній скарзі відсутність свідків під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, то апеляційний суд зазначає, що присутність таких є необхідною у разі, якщо немає можливості застосування технічних засобів відеозапису, на що вказує ст. 266 КУпАП. Однак така можливість була реалізована працівниками поліції, оскільки під час складання протоколу застосовувались технічні засоби відеозапису. Матеріали вказаного відеозапису долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги про розбіжності у часі складання протоколу та часі складання направлення також не заслуговують на увагу, оскільки при розгляді справи перевага надається змісту доказу та даний доказ суд оцінює в сукупності з іншими доказами у справі.
Крім того, не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу встановлення факту оформлення відповідного направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.
Твердження ОСОБА_1 , щодо не роз'яснення їй її прав та обов'язків, передбачених законодавством України, повністю спростовується протоколом про адміністративне правопорушення, де вона поставила свої підписи у тому числі з приводу роз'яснення їй прав та обов'язків, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Будь-яких заяв, зауважень, скарг, при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не подавала, дії працівників поліції не оскаржувала, а навпаки в додаткових поясненнях визнала провину.
Всі інші апеляційні доводи апелянта мають формальний характер та спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Такі доводи не спростовують встановлених обставин того, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1ст.130 КУпАП.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП, то воно не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.
Протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було складено 09.09.2024 року, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області розглянув справу про адміністративне правопорушення 08.09.2025 року, тобто в передостанній день до спливу строку накладення стягнення, тобто в межах строку встановленого ст. 38 КУпАП.
Твердження апелянта про те, що перше судове засідання було призначено майже через рік після надходження матеріалів до суду, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Крім того здебільшого розгляд справи відкладався за клопотанням самого апелянта.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 Статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 щодо закриття провадження, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.Ю. Карташов