СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 2-1207/2000
пр. № 2/759/8152/25
01 жовтня 2025 року
Святошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Петренко Н.О.
за участю секретаря судових засідань Ганнисика А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої київської державної нотаріальної контори, третя особа Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про зняття арешту з нерухомого майна, ,
І. Зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про зняття арешту (заборони) з квартири АДРЕСА_1
мотивуючи свої вимоги наступним:
Арешт на Квартиру був накладений ухвалою Радянського районного суду м. Києва від 21 липня 2000 року у цивільній справі № 2-1207/2000. Виконання ухвали було доручено Першій Київській нотаріальній конторі.
Рішенням Радянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2000 року, яке набрало законної сили, позов було задоволено, договір купівлі-продажу квартири визнано недійсним, та постановлено: «Першій Київській Державній нотаріальній конторі зняти заборону з зазначеної квартири».
Після смерті власника квартири, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), позивач, як спадкоємець, прийняла спадщину. Однак, при спробі отримати свідоцтво про право на спадщину встановлено, що арешт (обтяження) досі значиться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження: 1437342).
Відповідач - Перша Київська державна нотаріальна контора - відмовилася зняти арешт, посилаючись на відсутність необхідної ідентифікаційної інформації у рішенні суду від 13.11.2000.
Позивач стверджує, що чинність арешту обмежує її права як спадкоємця, створює перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину та в користуванні й розпорядженні майном, що є порушенням її конституційного права власності
ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні рішення у справі.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20 серпня 2025 року відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
ІІІ. Позиції учасників судового провадження.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву чи заперечень проти позову до суду не надав.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом та норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.
Судом встановлено, що ухвалою Радянського районного суду м. Києва від 21 липня 2000 року у цивільній справі N? 2-1207/2000 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною, прийнято рішення накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , виконання ухвали доручити Першій київській нотаріальній конторі.
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 03 квітня 2025 року щодо квартири АДРЕСА_1 , є обтяження а саме: Тип обтяження: арешт (архівний запис), Реєстраційний номер обтяження: 1437342, який був зареєстрований 03.11.2004 18:53:36 реєстратором Перша Київська Державна нотаріальна контора на підставі ухвали, б/н, 21.07.2000, Нарсуд р-н Радянський, при цьому додатково зазначені: Архівний номер: 2588397KIEV1, Архівна дата: 21.07.2000, Дата виникнення: 21.07.2000, що підтверджує наявність чинного архівного запису про обтяження.
Під час вчинення нотаріальних дій було виявлено, що позивач не може оформити спадщину після смерті бабусі, оскільки встановлено наявність обтяження (арешту нерухомого майна) на належну спадкодавцю частку будинку, що є спадковим майном.
Позивач в інший спосіб, крім зняття арешту із спадкового майна в судовому порядку захистити своє порушене право не може.
Так, за змістом ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за №296/5 від 22.02.2012 року, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Враховуючи, що державним нотаріусом зупинено видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав наявності заборони відчуження на спадкове майно, позивач набула право звернення до суду з позовом, як спадкоємиця померлого власника арештованого майна.
З аналізу норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту вбачається, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини встановлені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до висновку Верховного Суду України від 15 березня 2013 року у справі №6-26цс13, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Згідно з ст. 59 зазначеного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, позов про зняття арешту з майна боржника може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, право приватної власності є непорушним.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Вказане положення покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ч. 1,ч. 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На даний час відсутні будь - які документи щодо накладення арешту як у нотаріальній конторі так і в суду, однак, арешт, накладений на спірне майно, знято не було.
На даний час відсутні будь-які стягнення за виконавчими документами з померлої бабусі позивача.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що на даний час існує потреба в арешті вищезазначеного майна.
На теперішній час наявність цього обтяження (арешту) квартири перешкоджає позивачу в оформленні спадщини.
Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту їх права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273, 280,354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Першої київської державної нотаріальної контори, третя особа Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.
Зобов'язати Першу Київську державну нотаріальну контору зняти арешт (заборону) на квартиру АДРЕСА_1 , що зареєстрований 03.11.2004 18:53:36 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 1437342, реєстратор: Перша Київська Державна нотаріальна контора, підстава обтяження: ухвала Радянського районного суду м. Києва від 21 липня 2000 року у цивільній справі № 2-1207/2000
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Н.О. Петренко