Справа №759/19692/24
Провадження №2/752/4341/25
06 жовтня 2025 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Дураєвої А.О.,
представника позивача Гарголя В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-
Адвокат Гарголь Віталій Віталійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 11.10.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровали шлюб, який був розірваний на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08.01.2020 у справі №757/3483/19-ц.
Від шлюбу мають малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З червня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати окремо, а дочка ОСОБА_3 залишилася проживати разом з матір'ю ОСОБА_2 .
10.07.2018 ОСОБА_3 була доставлена працівниками поліції до Вишгородської ЦРЛ, оскільки вона опинилася без батьківського піклування, через те, що мати перебувала у стані алкогольного сп'яніння.
11.07.2018 ОСОБА_3 було передано її батьку ОСОБА_1 та з того часу малолітня дитина зареєстрована та проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у середній загальноосвітній школі № 222 Святошинського району м. Києва. Також вона отримала грамоту за успіхи у вивченні української мови.
Характеристика, надана середньою загальноосвітньою школою № 222, дає підстави вважати, що ОСОБА_3 має належне піклування, утримання та виховання з боку її батька ОСОБА_1 . Він забезпечує свою дочку усім необхідним для її повноцінного фізичного, ментального та розумового розвитку, сприяє задоволенню усіх її потреб та створенню належних умов життя.
В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 з 11.07.2018 участі в духовному та фізичному вихованні дочки не приймає, особистим та шкільним життям не цікавиться, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвитку, та взагалі ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків.
Крім того, відповідач не надає ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини вже впродовж п'яти років.
ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 , не забезпечує її необхідним харчування, медичним доглядом, лікуванням дитини, що негативно впливає на її духовний та моральний розвиток, як складову виховання, без поважних причин залишила дочку без материнської уваги та турботи, відтак поведінка відповідача відносно її дочки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.
Просив позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05.11.2024 постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
17.01.2025 постановлено ухвалу про передачу цивільної справи за підсудністю.
18.02.2025 постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та залучено тертю особу.
11.04.2025 та 24.04.2025 постановлені ухвали про відмову у задоволенні клопотання про проведення підготовчого засідання в режимі відеоконференції.
11.06.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідач своїм право на подачу відзиву не скористалася.
Представник позивача адвокат Гарголь В.В. підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що ОСОБА_1 - це син її подруги, у них дружні стосунки. З ОСОБА_2 вона (свідок) немає ніяких стосунків. У ОСОБА_1 є дочка ОСОБА_3 , їй 10 років. ОСОБА_2 бачила лише на весіллі. ОСОБА_3 живе з бабою та дідом. До того як ОСОБА_1 забрали у Збройні Сили України, ОСОБА_3 жила з батьком. Матір дівчинки вона не знає. ОСОБА_1 з дитиною навесні 2024 року переїхав до батьків. Де проживає ОСОБА_2 вона не знає.
Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що ОСОБА_1 - це його син. ОСОБА_2 - це колишня невістка, у них нормальні стосунки. У сина є дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приблизно 7 років назад матір покинула дитину на зупинці у м. Вишгород, перехожі викликали поліцію, яка забрала ОСОБА_3 і відвезла її до лікарні. ОСОБА_3 з лікарні забрав батько і повіз додому. Батько з дочкою стали жити вдвох. ОСОБА_2 жила окремо з іншим чоловіком. Згодом син і онука переїхали жити до них, бо в квартирі ОСОБА_1 почався ремонт. Матір раз на півроку навідувала дитину. Де зараз знаходиться ОСОБА_2 , він не знає. Рік тому назад ОСОБА_2 приходила до них. Матір не бере ніякої участі у вихованні дочки. Він та баба утримують онуку, батько висилає гроші на утримання дочки. Чому ОСОБА_2 не відвідує ОСОБА_3 , йому також невідомо. Дитина сама видалила з телефону номер матері, бо не хоче спілкуватися з нею.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що ОСОБА_1 - це її син, у них дружні стосунки. З ОСОБА_2 були також добрі стосунки. У сина є дочка ОСОБА_3 , 2015 року народження. Матір ОСОБА_3 - ОСОБА_2 участі у виховані дочки не бере. Де знаходиться ОСОБА_2 , їй не відомо. ОСОБА_3 з батьком переїхали до них навесні 2024 року. В серпні 2024 року ОСОБА_1 призвали до Збройних Сил України. З 2024 року ОСОБА_2 приходила лише один раз, після цього вона не приходила. Матір на утримання дочки грошей не дає. Батько надає гроші на утримання дитини. ОСОБА_3 не хоче спілкуватися з матір'ю. На зв'язку з вчителями був тільки син. Зараз ОСОБА_3 добре навчається та ходить до художньої школи.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що ОСОБА_1 - це син її сусідів, з яким вона товаришує. ОСОБА_2 вона не знає. У ОСОБА_1 є 10-річна дочка ОСОБА_3 . ОСОБА_2 після весілля бачила приблизно пару разів. З дитиною до батьків приходив лише ОСОБА_1 . ОСОБА_1 піклувався про дочку, водив її в садочок, потім у школу. Дівчинка вихована, добре одягнена, має усе необхідне. ОСОБА_1 з дочкою деякий час жив з батьками, бо в нього в квартирі відбувався ремонт.
Малолітня ОСОБА_3 суду пояснила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мама приходила до неї, дзвонила, а потім перестала. Де зараз згаходиться її мама, вона не знає. Навчається у школі № 222 та в художній школі № 5. Дід на машині відвозить її до школи та забирає. З домашнім завданням їй допомагає баба. Зараз її батько на війні. Баба купує усе необхідне, речі та продукти. Маму бачила приблизно два роки назад, мама приходила на її день народження. З батьком спілкується нечасто, бо він на завданнях. Коли вона хворіє, то її лікуванням займається баба. Їй 10 років, вона живе по АДРЕСА_2 . У неї є своя кімната, робочий стіл, ноутбук. Ноутбук їй подарувала її сім'я (баба, дід та батько). Ноутбук потрібен їй для навчання. Номер мами у неї є, але вона їй не телефонує, бо багато навчається, а інколи просто забуває зателефонувати. Матір їй не дзвонить, у неї є інша дитина. Хоче, щоб матір позбавили батьківських прав.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 11.10.2014 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний на підставі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 08.01.2020 у справі №757/3483/19-ц.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04.04.2024 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . За зазначеною адресою також зареєстрований ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого Комунальної лікарні «Вишгородська центральна районна лікарня» від 11.07.2018 ОСОБА_3 у віці 3 роки та 6 місяців була доставлена поліцією у лікарню з с. Демищів. Повний діагноз: інфекція сечовивідних шляхів, фурункул лівого лісового носового ходу, піодермія носових ходів.
Також з вищезазначеної виписки встановлено, що дитина 10.07.2018 була доставлена поліцією в денне відділення Комунальної лікарні «Вишгородська центральна районна лікарня», оскільки опинилася без батьківського піклування.
Відповідно до листа Служби у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.07.2018 №40-1779 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалено передати її батьку ОСОБА_1 . Встановлено, що матір дитини ОСОБА_2 проживала разом з дитиною та співмешканцем за адресою: АДРЕСА_4 . На теперішній час матір до Служби не зверталася, на телефонні дзвінки не відповідає, її місце перебування не відоме.
11.07.2018 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передано її батьку ОСОБА_1 , що підтверджується актом про факт передачі дитини, складеного Комунальною лікарнею «Вишгородська центральна районна лікарня».
Відповідно до довідки середньої загальноосвітньої школи №222 Святошинської районної в місті Києва державної адміністрації від 27.08.2024 №01-26/224 ОСОБА_3 навчається в СЗШ №222 Святошинського району м. Києва у 4-А класі.
Відповідно до характеристики учениці 4-А класу середньої загальноосвітньої школи № 222 Святошинського району м. Києва ОСОБА_3 навчається в закладі загальної середньої освіти з першого класу. За час навчання зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована учениця. Оволоділа учбовим матеріалом на високому рівні. Навчається із задоволенням. Має гарно розвинене мовлення, прекрасне логічне мислення. У ОСОБА_3 чудова пам'ять, швидко та досконало запам'ятовує навчальний матеріал, легко відтворює і вміло оперує вивченим матеріалом. На уроках завжди активна, уважна, багато працює додатково, успішно виконує творчі завдання. В груповій роботі завжди стає лідером групи. Дівчинка добросовісно виконує домашні завдання. Бере активну участь у навчальних проєктах. Учениця володіє системою понять в межах, визначених навчальною програмою. Уміє розпізнавати об'єкти, які охоплюються засвоєними поняттями різного рівня узагальнення, відповідь аргументує новими прикладами. Уміє знаходити джерело інформації та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми, самостійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляє творчі здібності у навчальній діяльності. Висловлює оцінні судження, частину їх пояснює та ілюструє прикладами. Працює самостійно. Має схильність до предметів гуманітарного та естетичного циклу, добре малює. Користується авторитетом у класі. Правила здорового способу життя і безпечної поведінки завжди свідомо виконує. Бере активну участь у шкільному житті та житті класу. Тато, бабуся та дідусь цікавляться навчанням дитини та відповідально ставляться до її виховання в сім?ї. Відкликаються на прохання класного керівника, регулярно відвідують школу.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.06.2025 №107-4718 Орган опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу у Збройних Силах України. Малолітня ОСОБА_3 , 2015 року народження, на теперішній час проживає разом з бабою та дідом за адресою: АДРЕСА_5 . Умови проживання дитини створені належним чином. Дівчинка забезпечена усім необхідним для повноцінного розвитку та комфортного проживання. Спеціалісти Служби зв'язалися із матір?ю дитини ОСОБА_2 через мобільний застосунок Вайбер. Матір категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав. У письмовому поясненні, надісланому на електронну адресу Служби 06.05.2025, ОСОБА_2 зазначає, що на теперішній перебуває за кордоном. Востаннє бачилась з дочкою у березні 2024 року, потім спілкувалася з нею по відеозв?язку, по СМС повідомленню у мобільному телефоні, востаннє писала їй 26.04.2025, але ОСОБА_3 не спілкується з нею. Мати вважає, що дочку налаштовують проти неї. На час проживання в Україні вона виявляла бажання приїздити до дочки щотижня, але зустрічі відбувалися за згодою бабусі (матері колишнього чоловіка) виключно у квартирі за місцем проживання дитини.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР №789-XII від 27.02.1991 року, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення мати спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК Україниє усталеною.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Згідно з п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі №522/10703/18 вказано, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 164 СК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов'язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність при виконанні батьківських обов'язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір'ю. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що батько не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір'ю у новій сім'ї. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі №722/225/23 (провадження № 61-248св24) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір'ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дітей. Та обставина, що тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей. Матері не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23).
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року в справі №553/449/20 зазначено, що очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі № 522/9895/22 зазначено, що доводи касаційної скарги про ненадання відповідачем, який перебуває за кордоном, матеріальної допомоги на утримання дитини, колегія суддів не приймає, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже сама по собі не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов'язків із виховання дитини.
Суд враховує, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» наголошується, що взаємне задоволення від спільного перебування батьків і дітей є фундаментальним елементом сімейного життя, а тому втручання до нього має відбуватися у вузьких рамках, визначених статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що, незважаючи на певний вільний розсуд держави в справі відібрання дітей під державну опіку, відбирання дітей від батьків означає відрізання дітей від свого коріння, що може бути виправданим лише у виняткових випадках. У той же час, як вбачається зі змісту рішень Європейського суду з прав людини «Z та інші проти Сполученого Королівства» від 10.05.2001 та «A. проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998, в контексті вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод держава повинна приділяти особливу увагу захисту дітей від поганого поводження з боку інших осіб, у тому числі шляхом здійснення своєчасних превентивних заходів.
Судом встановлено, що матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідачка ОСОБА_2 .
Суд відзначає, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю та тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Такий захід можке застосовуватись лише у виняткових випадках і тільки за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.
Суд вважає, що позивач не надав суду доказів, які беззаперечно підтверджували винну поведінку відповідачки та свідоме нехтування нею своїми обов'язками. Позивачем не доведено обставин свідомого ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків, навмисного нехтування ними, та як наслідок, необхідності застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім'ї, та підтримання зв'язків з матір'ю, неможливість застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.
Позивачем в ході розгляду справи не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом саме позбавлення матері батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Суд вважає, що позбавлення матері батьківських прав не змінить життя дитини на краще.
Саме лише перебування відповідачки за кордоном не свідчить про невиконання нею своїх батьківських обов'язків.
До того ж, сам позивач вказує на те, що на даний час встановити місцезнаходження матері дитини не виявляється можливим.
У справі № 722/225/23 Верховний Суд зазначив, що вимушене тимчасове перебування матері за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створює певні труднощі у налагодженні стосунків з дітьми. Але при цьому вона не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки. З наявних у справі доказів вбачалося, що жінка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.
Позбавлення батьківських прав без заслуховування особи є порушенням її прав. Згідно із законодавством, рішення про позбавлення батьківських прав може бути прийняте лише судом, який зобов'язаний забезпечити сторонам, зокрема батькам, можливість надати свої пояснення та докази.
Та обставина, що відповідачка тимчасово не бачиться з донькою, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.
У справі відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування тощо.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
У цій справі не встановлено існування будь-якої реальної загрози від відповідачки, як матері, благополуччю її дочки, водночас, лише сам факт окремого проживання матері, не відвідування нею школи, не надання матеріальної допомоги на утримання дочки не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав відносно її малолітньої дочки.
Зі свідчень свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_11 встановлено, що матір іноді навідувала дитину.
Сам по собі факт недостатнього спілкування матері з дитиною також не може бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки тільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення.
Суд зауважує, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Позбавлення батьківських прав відносно дитини та освідомлення цього самою дитиною несе в собі негативний вплив на її свідомість.
Судом було з'ясовано думку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка повідомила суд, що матір слід позбавити батьківських прав.
Однак, як неодноразово зазначав Верховний Суд, думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови від 26.04.2023 року в справі № 520/17217/13-ц, від 02.08.2023 року в справі № 707/1704/21).
А тому, на переконання суду, висловлена малолітньою дитиною позиція за вищевикладених обставин, не може вважатися такою, що відповідає її найкращим інтересам.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім'ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
Щодо висновку Органу опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.06.2025 №107-4718, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Слід зазначити, що висновок органу опіки та піклування, згідно з яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього дочки, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).
Аналіз висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав свідчить про те, що він не є переконливим та об'єктивним, адже не містить відомостей про те, яким саме чином позбавлення відповідачки батьківських прав захистить інтереси її дочки, а також не наведені обставин, які б свідчили про намагання органу опіки та піклування, як відповідального за захист прав дітей, об'єктивно визначити ставлення матері до дитини, вжити заходи для налагодження спілкування матері та дочки.
Після звернення позивача і до надання висновку орган опіки і піклування не попереджав матір про її поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, об'єктивно не оцінив обставини неучасті матері у вихованні дитини, а виконав лише функцію констатації факту неучасті матері у житті дитини та рекомендував до застосування крайнього способу обмеження права матері на участь у житті та вихованні дитини.
З огляду на вказане, з урахуванням встановлених обставин суд вважає, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім'ю та увагу від обох батьків, та інтересам матері, а тому не приймається.
За встановлених обставин суд вважає, що позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідатиме інтересам самої дитини, оскільки це приведе до розриву родинних зв'язків між матір'ю та дочкою та матиме більше негативних наслідків для дитини, яка буде позбавлена батьківського піклування з боку матері, ніж позитивних.
При цьому збереження родинних зв'язків між матір'ю та дочкою, в цьому випадку превалює над бажанням батька позбавити відповідача батьківських прав.
Крім того, судом не було встановлено існування тих виключних обставин, які б дійсно свідчили про об'єктивну необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав та про те, що прийняття судом такого рішення відповідає найкращим інтересам самих дітей.
Враховуючи наведене, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи як з найкращих інтересів дитини, які превалюють над інтересами їх батька, суд приходить до висновку про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, що має наслідком залишення позовних вимог без задоволення.
Водночас, відповідно до правила п.18 Постанови № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини суд надає тоді, коли, враховуючи конкретні обставини справи та особисті характеристики відповідача, дійшов висновку про відсутність підстав для позбавлення його батьківських прав.
Таким чином, суд вважає, що відповідач має змінити своє ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та належним чином виконувати обов'язки по її утриманню, вихованню тощо, а тому вважає за необхідне покласти на Орган опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Також суд роз'яснює позивачу, що залишення відповідачем поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються, оскільки у задоволенні позовних вимог повністю відмовлено.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків по відношенню до дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме більше уваги приділяти фізичному та духовному розвитку, матеріальному забезпеченню дитини.
Покласти на Орган опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Юри, 9, кім. 422, код ЄДРПОУ 37498740.
Третя особа: Орган опіки та піклування в особі Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м. Київ, просп. Берестейський, 97; код ЄДРПОУ 37395418.
Рішення складене 06.10.2025.
Суддя Ж. І. Кордюкова