30 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/22613/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 року (головуючий суддя Кучугурна Н.В.)
в адміністративній справі №160/22613/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 20.08.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в
Дніпропетровській області, викладені у листі №41403-31772/М-01/8-0400/24 від 19.07.2024 щодо не виключення із розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 , при призначенні щомісячної страхової виплати днів не роботи з поважних
причин пов'язаних з простоєм, оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 , з дня призначення, виключивши із обрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати період простою (з 20.04.2022 по 08.08.2023), оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні.
В обґрунтування позову зазначено, що 10.07.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про здійснення перерахунку щомісячної страхової виплати для призначення, виключивши з обрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати, у зв'язку з простоєм оголошеним на підприємстві, проведення розрахунку середньої заробітної плати виходячи періоду, який передував простою, оголошеному на підприємстві. На зазначене звернення позивач отримав відмову, що і стало підставою для звернення до суду для захисту прав.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 року позов задоволено.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладені у листі від 19.07.2024 №41403-31772/М-01/8-0400/24, щодо не виключення із розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 , при призначенні щомісячної страхової виплати днів не роботи з поважних причин пов'язаних з простоєм, оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні;
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з дня призначення, виключивши із обрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати період простою (з 20.04.2022 по 08.06.2023), оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що у зв'язку із введенням воєнного стану на території України оголошений ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» простій є для позивача тимчасовим невиконанням роботи та вимушеним невиходом на роботу у період з 20.04.2022 по 08.06.2023, що є поважною причиною, внаслідок якої місяці спірного розрахункового періоду вважаються такими, в яких застрахована особа не працювала з поважних причин. Таким чином, період з 20.04.2022 по 08.06.2023 має бути виключений з розрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати позивача.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що пунктом 3 Порядку № 1266 зазначено, що місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду. Поважні причини - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема, шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період. перелік поважних причин є вичерпним, така причина як “простой» відсутня в наведеному переліку, відповідно, відсутні підстави для виключення часу простою з розрахункового періоду. за який позивачу обчислено середню заробітну плату для визначення страхових виплат. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював в ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та звільнений 23.06.2023 у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, п. 2 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується записами у трудовій книжці серія НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки МСЕК від 07.05.2024 серії 12ААА №144448 та довідки до акта огляду медико-соціальною комісією серії 12ААГ №573580 позивачу встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 65% та встановлена третя група інвалідності, що підтверджується відповідною довідкою та не заперечується відповідачем у відзиві.
10.07.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про здійснення перерахунку щомісячної страхової виплати для призначення, виключивши із обрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати період з 20.04.2022 по 08.06.2023 у зв'язку із простоєм, оголошеним на підприємстві, а також про проведення розрахунку середньої заробітної плати, виходячи з періоду, який передував простою, оголошеному на підприємстві.
Листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 19.07.2024 №41403-31772/М-01/8-0400/24 відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку з тих підстав, що простій на підприємстві не відноситься до поважних причин, визначених пунктом 3 Порядку № 1266.
Також в листі зазначено, що розрахунковим періодом, за який позивачу обчислено середню заробітну плату, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок з червня 2022 року по травень 2023 року.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не виключення із розрахунку середньої заробітної плати позивача при призначенні щомісячної страхової виплати днів не роботи з поважних причин пов'язаних з простоєм, оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні (з 20.04.2022 по 08.08.2023).
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 1105-XIV передбачено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування (соціальне страхування) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Згідно пункту 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 1105-XIV встановлено, що професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Пунктом 1 ч. 7 ст. 30 Закону № 1105-XIV передбачено, що страхові виплати складаються, в тому числі із щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата).
Частиною 2 ст. 31 Закону № 1105-XIV встановлено, що щомісячні страхові виплати підлягають перерахуванню щороку, з 1 березня, на коефіцієнт, що враховує показники зростання споживчих цін та середньої заробітної плати (доходу) в Україні.
Сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячної заробітної плати, яку потерпілий мав до ушкодження здоров'я (ч.1 ст. 36 ЗУ № 1105-XIV).
Страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду потерпілому з дати встановлення професійного захворювання (п. 1 ч. 1 ст. 41 ЗУ № 1105-XIV).
Відповідно до ч. 6 ст. 41 Закону № 1105-XIV страхові виплати здійснюються протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК.
Строк здійснення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого під час наступного огляду МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до уповноваженого органу управління.
При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв'язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров'я.
Слід зазначити, що механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, у разі настання страхового випадку, а також оплати перших 5-ти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників визначає Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 №1266 (Порядок №1266).
Відповідно до п. 3 Порядку № 1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та/або страхові внески на відповідні види загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов'язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв'язку з військовою агресією рф проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини). В такому ж порядку обчислюється середньоденна сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески.
При цьому, пунктом 11 Порядку № 1266 визначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку.
Відповідно до п. 12 Порядку № 1266 якщо у розрахунковому періоді перед настанням страхового випадку застрахована особа з поважних причин не мала заробітку або страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата визначається виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) або її частини, встановленої на день настання права на страхову виплату.
У разі коли тарифна ставка (посадовий оклад) не встановлена та відповідні дані відсутні, розрахунок проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (або її частини), встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
В силу п. 13 Порядку № 1266 середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров'я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно положень ч. 1 ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Відповідно д ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачу 07.05.2024 встановлена третя група інвалідності за наслідками професійного захворювання та 65% стійкої втрати працездатності.
Управлінням пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області був визначений середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому з урахуванням часу простою на підприємстві, у зв'язку з російською військовою агресією, оскільки на думку відповідача, простій не відноситься до поважних причин та не може бути виключений з розрахункового періоду.
Листом ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» від 02.07.2024 №501а/2 та відповідними наказами підтверджено період перебування ОСОБА_1 у простої 20.04.2022 по 08.06.2023.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Отже, у зв'язку із введенням воєнного стану на території України оголошений ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» простій є для позивача тимчасовим невиконанням роботи та вимушеним невиходом на роботу у період з 20.04.2022 по 08.06.2023, що є поважною причиною, внаслідок якої місяці спірного розрахункового періоду вважаються такими, в яких застрахована особа не працювала з поважних причин.
Таким чином, період з 20.04.2022 по 08.06.2023 має бути виключений з розрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати позивача.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім цього, суд апеляційної інстанції ураховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19, в якій сформульовано висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам:
забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання;
бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду;
узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
З урахуванням установлених обставин, наведених положень чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладені у листі від 19.07.2024 №41403-31772/М-01/8-0400/24, щодо не виключення із розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 при призначенні щомісячної страхової виплати днів не роботи з поважних причин пов'язаних з простоєм, оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з дня призначення, виключивши із обрахункового періоду при розрахунку середньої заробітної плати період простою (з 20.04.2022 по 08.06.2023), оголошеним на ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 30.09.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова