22 вересня 2025 року м. Київ
Справа № 357/7533/22
Провадження: № 22-ц/824/11556/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шмарова Олексія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року, ухвалене під головування судді Ярмоли О. Я.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання у складі десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 загинув ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який 26 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» був призваний на військову службу. Вказує, що вона є цивільною дружиною померлого військовослужбовця, з яким проживала однією сім'єю 6 років, була пов'язана з ним спільним побутом та мала взаємні права та обов'язки. Встановлення факту проживання однією сім'єю їй необхідно для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як члена сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, однак, таке її право заперечується відповідачем. З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу у період з 16 червня 2016 року по 31 травня 2022 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішення, адвокат Шмаров О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції безпідставно прийняв та приєднав до матеріалів справи відзив відповідачки на позовну заяву, оскільки він поданий з пропуском строку, встановленого ЦПК України, і такий строк пропущено без поважних причин. Стверджує, що суд першої інстанції протиправно не здійснив ні огляду мобільного телефону позивачки, де зберігаються відомості, на які позивач посилалася як на підставу своїх вимог, ні фіксування змісту переписки в телефоні позивачки для встановлення того, чи дійсно надані нею роздруківки з месенджеру Viber можуть підтвердити обставини того, що позивачка та ОСОБА_3 вважали себе чоловіком та дружиною та піклувалися один про одного. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав неналежним доказом інформаційну довідку з військової частини НОМЕР_1 від 23 серпня 2022 року за №7030, де зазначено, що у ОСОБА_3 є цивільна дружина ОСОБА_1 , оскільки заступник командира ІНФОРМАЦІЯ_5 лейтенант ОСОБА_4 в межах своїх повноважень провів спілкування з військовослужбовцем ОСОБА_3 , під час якого отримав відомості про сімейний стан ОСОБА_3 . Разом з тим, дані обставини не повинен був спростовувати суд першої інстанції у своєму рішенні, з огляду на те, що лейтенант ОСОБА_4 не є свідком у даній справі, а за клопотанням сторони відповідачки суд повинен був допитати вказану особу в якості свідка на спростування викладеної офіційної інформації з в/ч НОМЕР_1 .
Крім того, скаржник стверджує, що суд першої інстанції повністю викривив покази свідків, які були допитані зі сторони позивачки, а саме: ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Разом з тим, свідки зі сторони відповідачки, які були допитані під присягою у залі суду ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) надали свідчення, які базувалися на показах з чужих слів. Вони не є родичами, не є колегами по роботі, не сусіди, не входили до кола друзів. Крім того апелянт вважає, що суд першої інстанції явно переоцінив критерії доведення факту проживання однієї сім'єю без реєстрації шлюбу, оскільки позивачка ніколи не заявляла про те, що в її сім'ї був спільний бюджет, вона заявляла, що в сім'ї були розподілені обов'язки: ОСОБА_3 працював, а вона вела домашнє господарство. Разом з цим, витрачання коштів відбувалося за їх взаємною згодою.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві, зокрема, зазначає про те, що під час судового розгляду в суді першої інстанції, ОСОБА_1 повідомила, що не збиралась укладати шлюб з загиблим до моменту або купівлі спільного майна, або народження дитини. Крім того, у підтвердження існування сімейних стосунків позивачки з ОСОБА_3 , скаржницею не було надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Шмарова О. В. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року скасовано, провадження у справі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Шмаров О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Шмарова О. В. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року залишено без змін.
Не погодившись з таким судовим рішенням, адвокат Шмаров О. В. в інтересах ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріалнього права рішення суду просив скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 09 травня 2025 року справу призначено судді-доповідачу Невідомій Т.О. у складі колегії суддів: головуючий суддя Невідома Т.О., судді Верланов С. М., Нежура В.А.
В судовому засіданні адвокат Шмаров О. В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, з викладени в ній підстав та просив задовольнити.
Адвокат Речицька Я. О. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити рішення без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 1985 р. н., відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію» 26.02.2022 року був призваний на військову службу до ВЧ НОМЕР_1 на період дії воєнного стану (т. 1, а. с.17).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 загинув (т.1, а. с.16, 18).
З матеріалів справи убачається, що при прийнятті на службу у в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_3 не заповнював анкету щодо своїх анкетних даних. При спілкуванні заступника командира ІНФОРМАЦІЯ_6 лейтенанта ОСОБА_4 з військовослужбовцем ОСОБА_3 , останній зазначив прізвище своїх родичів і цивільної дружини і відповідні дані були внесені до списку обліку військовослужбовців підрозділу. Родичами ОСОБА_3 (з його слів) були - мати і цивільна дружина ОСОБА_1 ,1993р.н. із зазначенням адреси проживання та номерів мобільних телефонів (т.1, а. с.19-20).
Матеріали справи містять банківські виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 в підтвердження витрат на товари в магазинах району, де знаходилося помешкання відповідача, а також, в підтвердження вчинення позивачкою платежів з поповнення мобільного зв'язку ОСОБА_3 та відповідачки (т. 1, а. с.37-53).
21.11.2019 року ОСОБА_1 уклала декларацію з лікарем, ОСОБА_14 . В даній декларації зазначена адреса позивача: АДРЕСА_1 . Довірена особа пацієнта - ОСОБА_3 (т.1, а. с.34).
Позивачка надала результати медичного обстеження з лабораторії «Сінево», від 21.05.2019 року обстеження проходили позивач та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 35, 36).
Матеріали справи також містять чисельні чеки та видаткові накладні в підтвердження купівлі товарів, в період з жовтня 2016 року, платником, замовником значиться ОСОБА_3 (Т.1, а. с. 54-62, 65-70).
В ході розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки, показання яких сторонами подавалися на підтвердження відповідних позицій.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
Перевіряючи такі висновки суду, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зазначено, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) вказано, що «для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім'єю спрямоване на довготривалі відносини».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частини перша - третя статті 100 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), зроблено висновок, що «процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц).
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка ОСОБА_3 та жінки ОСОБА_1 без шлюбу у період з 16 червня 2016 року по 31 травня 2022 року, ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог надала письмові докази: банківські виписки за її картковим рахунком (т. 1, а. с. 37-53); декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, укладені нею та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 34, 196); результати медичного обстеження ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 35-36); чеки та видаткові накладні, платником за якими є ОСОБА_3 (т.1, а. с. 54-62, 65-70, 72-73); копії квитанції про оплату мобільного зв'язку, де платником є ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 63-64, 74-75); довідку в/ч НОМЕР_1 від 23 серпня 2023 року № 7030 (т. 1, а. с. 19); протоколи опитування осіб від 29 липня 2022 року (т. 1, а. с. 22-33) тощо. До позовної заяви було додано листування у месенджері «Viber» з ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 82-85, 87, 88-97). Також, у судовому засіданні було відібрано показання свідків; 18 січня 2023 року від представника позивача до суду першої інстанції надійшло, зокрема, клопотання про огляд телефона позивача, мотивоване тим, крім іншого, що переписка у «Viber» є належним електронним доказом у справі (т. 1, а. с. 206-207);
Так, в суді першої інстанціїрозглядались клопотання про огляд телефона позивача та щодо інших клопотань, поданих 18 січня 2023 року (зокрема, прослуховування телефонної розмови, долучення фотодоказів, визнання явки відповідача обов'язковою тощо), проте рішення щодо такого клопотання не було ухвалено;
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказувала, що суд першої інстанції проігнорував її клопотання про огляд телефона, що необхідно для порівняння наданих суду роздруківок та оригіналів такого листування, тоді як вказана інформація може підтвердити обставини, на які вона посилається. Вказувала про можливість проведення експертизи на вміст відповідної інформації у неї в телефонні (т. 2, а. с. 80-92);
Ураховуючи те, що суд першої інстанції відхилив клопотання позивачки про огляд її телефона з метою перевірки автентичності та повноти листування у «Viber», колегія суддів, керуючись пунктом 6 частини другої статті 356 та частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 369/7772/15-ц, вважала за необхідне дослідити відповідне листування як новий доказ, поданий із поважних причин. При цьому, колегія суддів, забезпечуючи дотримання права сторін на подання та дослідження доказів і виконуючи вказівки Верховного Суду щодо мотивованого прийняття чи відхилення нових доказів, у ході апеляційного перегляду дослідила переписку у «Viber» між позивачкою та загиблим, яка охоплювала період із січня 2022 року до дня смерті ОСОБА_3 .
З матеріалів справи убачається, що метою звернення позивачки із вказаним позовом є встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, з метою отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ №168 та ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому, питання, чи має певне юридичне значення встановлюваний факт, вирішується залежно від мети його встановлення.
Аналонічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2024 року у справі №161/9609/22.
Колегія суддів відмічає, що в даному випадку обставиною, від якої безпосередньо залежить призначення одноразової грошової допомоги, є належність заявниці до кола осіб, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначений закон є спеціальним і прямо встановлює категорії осіб, які мають право на отримання такої допомоги, однак при цьому відсилає до норм Сімейного кодексу України для визначення кола членів сім'ї загиблого (ч. 2 ст. 16-1 Закону).
Сімейний кодекс України у ст. 3 закріплює, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, і сім'я може створюватися не лише на підставі зареєстрованого шлюбу, а й на інших підставах, що не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Водночас сам Сімейний кодекс не встановлює конкретного строку, необхідного для визнання осіб такими, що проживали однією сім'єю.
Вирішення цього питання забезпечується через відсилку у ст. 8 СК України до Цивільного кодексу України. Саме норми ЦК конкретизують критерії для визнання факту проживання осіб однією сім'єю з юридичними наслідками. Так, ч. 4 ст. 1264 ЦК України передбачає, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При цьому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 звернув увагу на необхідність розмежування сфери дії статті 74 СК України та статті 1264 ЦК України. Стаття 74 СК України регулює підстави набуття права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю без шлюбу, тоді як стаття 1264 ЦК України визначає коло осіб - спадкоємців четвертої черги. Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими й до них підлягає застосуванню стаття 1264 ЦК України.
Отже, у системному зв'язку: спеціальний Закон «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсилає до Сімейного кодексу України; Сімейний кодекс у ст. 8, у свою чергу, відсилає до Цивільного кодексу, а Цивільний кодекс у ч. 4 ст. 1264 встановлює визначальний критерій - п'ятирічний строк проживання однією сім'єю до відкриття спадщини.
Відтак, саме наявність документально підтвердженого спільного проживання заявниці з військовослужбовцем протягом щонайменше п'яти років до дати його смерті є ключовою юридичною умовою для встановлення її належності до кола осіб, які мають право на отримання передбаченої законом допомоги.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції були допитані свідки, показання яких сторонами подавалися на підтвердження своїх позицій. Зокрема, свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_16 повідомили, що позивачка ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_3 з 2016 року, вела з ним спільний побут, мала спільні інтереси, а сусіди та колеги сприймали їх як подружжя. Позивачка, за їхніми словами, піклувалася про ОСОБА_17 .
Водночас, свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які перебували у близьких стосунках із матір'ю загиблого та проживали по сусідству, зазначили, що позивачку вони не знали й уперше бачили лише у 2021-2022 роках. Вони наголосили, що до цього часу ОСОБА_3 підтримував тісний зв'язок зі своєю матір'ю, регулярно приходив до неї на обіди та родинні свята. Ці свідки підтвердили наявність певних відносин між позивачкою та ОСОБА_3 , проте не як подружжя чи як стале сімейне співжиття протягом тривалого часу.
Отже, показання свідків у справі є суперечливими: частина свідчень підтверджує факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_3 з 2016 року, тоді як інші ставлять під сумнів саме тривале та стабільне проживання однією сім'єю у п'ятирічний період, що має вирішальне значення для застосування ч. 4 ст. 1264 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що жоден із допитаних свідків не був постійно вхожим до квартири, де мешкали ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а тому не був безпосереднім свідком ведення ними спільного господарства чи побуту. Крім того, позивачка вселилася до квартири ОСОБА_3 , коли в ній уже був зроблений ремонт і були наявні всі меблі, тобто, будь-яких поліпшень житла чи ремонтних робіт не проводилося. Відтак такі покази не можуть братися судом беззаперечно до уваги.
Суд також звертає увагу, що свідки позивачки, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , стверджували, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 були подружжям, водночас, вони були обізнані про те, що шлюб між ними не зареєстрований, проте їх влаштовував саме такий спосіб проживання. Сама ж позивачка повідомила суду про те, що не вважала за потрібне реєструвати шлюб із ОСОБА_3 , доки не матиме з ним спільного майна чи дітей, що свідчить про несформованість наміру створювати сім'ю.
Водночас, і докази відповідачки, ОСОБА_2 , не узгоджуються з установленими обставинами справи: ОСОБА_3 не перебував в інших шлюбах, а надані відповідачем фото (т. 1, а. с. 165) не підтверджують наявності сімейних чи інтимних стосунків з іншими жінками. Припущення ОСОБА_2 із цього приводу були спростовані показами свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
Відтак, досліджені судом першої інстанції покази свідків підтверджують лише факт дружніх, інтимних стосунків між позивачкою та ОСОБА_3 . Встановлені обставини справи та наведені позивачкою підстави не є такими, з якими закон пов'язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах (аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц та від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19).
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано урахував й те, що в матеріалах справи відсутні будь-які спільні фотографії ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , фото в колі його чи своєї родини. Єдиною світлиною, наданою позивачкою, є фото з кладовища із зображенням надмогильного вінка з написом «від дружини». Однак, цей напис був зроблений за бажанням самої ОСОБА_1 і не може підтверджувати її реальний статус дружини.
При цьому, з матеріалів справи убачається, що на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки позивачка надала суду також такі докази: банківські виписки по рахунку ОСОБА_1 та чеки в підтвердження витрат у районах місця проживання відповідача (т.1, а. с. 37-53), декларацію з лікарем ОСОБА_14 від 21.11.2019 року з вказаною адресою проживання (т.1, а. с.34), результати спільного медичного обстеження від 21.05.2019 (т.1, а. с. 35-36), численні чеки та видаткові накладні, де платником вказаний ОСОБА_3 (період - частково 2016-2019 роки.; т.1, а.с.54-62, 65-70), а також документи, що підтверджують поповнення мобільного зв'язку на користь відповідача та ОСОБА_3 (т.1, а. с. 37-53). Крім того, в ході апеляційного перегляду справи судом також було досліджено листування у «Viber» позивачки з загиблим, яка охоплювала період часу із січня 2022 року по день смерті ОСОБА_3 .
Колегія суддів дослідила наведені матеріали в сукупності, та аналіз їх змісту свідчить про те, що жоден з наданих доказів не підтверджує безперервного факту спільного проживання позивачки та відповідача протягом п'ятирічного строку, необхідного за ч. 4 ст. 1264 ЦК. Зокрема, із декларації 21.11.2019 року та результатів обстеження 21.05.2019 року слідує наявність спільних контактів і того, що обстеження відбувалося одночасно, проте, ці документи фіксують факти не раніше 2019 року і не доводять проживання саме з травня 2017 року.
Щодо банківських виписок, чеків та накладних, колегія суддів відмічає, що хоча вони і засвідчують певні фінансові операції та покупки, проте не встановлюють самі по собі факту постійного спільного господарювання або спільного місця проживання за період, що охоплює п'ятий рік до відкриття спадщини; у випадках, де датування документів відноситься до 2016 року, із змісту тих документів не вбачається, що вони підтверджують саме спільне проживання (відсутні адресні дані, довірчі правовідносини, акти спільного користування житловим приміщенням тощо).
Відтак, з огляду на те, що ключова для вирішення питання про право на отримання допомоги обставина, факт спільного проживання «однією сім'єю» не менше п'яти років до відкриття спадщини (з 31.05.2017) не підтверджена наданими доказами, вважається, що заявниця не довела наявності підстав, необхідних для визнання її особою, яка має право на відповідну одноразову грошову допомогу. Відтак, встановлення відповідного факту у заявленому обсязі не може бути визнане доведеним.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факту, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу протягом щонайменше п'яти років до моменту відкриття спадщини, що прямо передбачено ч. 4 ст. 1264 ЦК України. Саме наявність такого строку є визначальною умовою для віднесення особи до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця та для виникнення у неї права на отримання передбаченої Законом допомоги.
Разом з тим, колегія суддів не в повній мірі погоджується з мотивами, покладеними судом першої інстанції в основу рішення. Висновки про відсутність у позивачки спільних із загиблим майнових чи немайнових прав не є першочерговою підставою для відмови. Матеріали справи дійсно свідчать про наявність між позивачкою та ОСОБА_3 відносин, які мали ознаки подружнього співжиття (спільний побут, взаємна турбота, певна спільність бюджету). Однак, встановлені обставини не підтверджують необхідного п'ятирічного строку проживання однією сім'єю, що й виключає можливість задоволення заяви.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Відтак, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 рокупідлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, при цьому його резолютивна частина залишається без змін.
При цьому, інші доводи апеляційної скарги, зокрема, щодо порушення строків приєднання відзиву, неналежності доказів відповідачки, перекручення показів свідків, колегія суддів розглянула та вважає такими, що не впливають на висновки у справі. Адже, наведені обставини не спростовують встановлених судом фактів і не підтверджують наявності передбачених законом підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Шмарова Олексія Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2023 року змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура