02 жовтня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 372/4865/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10852/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зінченка О.М., у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності та реєстрації земельних ділянок, -
У вересні 2024 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області Коваль Р. звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив:
усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 2,97 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 13.02.2008 № 234;
усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 19.12.2016 за індексним номером 33007761 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 із припиненням речових прав щодо неї;
усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017 площею по 0,99 га кожна;
стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір (а.с. 2-28).
Позовна заява обґрунтована тим, що розпорядженням Обухівської РДА Київської області № 1743 від 23.11.2007 надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 12-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Красненської сільської ради Обухівського району Київської області.
Розпорядженням Обухівської РДА № 234 від 13.02.2008 затверджено розроблений проект землеустрою та передано у приватну власність, серед інших, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 земельні ділянки площею по 0,99 га кожна.
На підставі вказаного розпорядження зазначені вище громадяни отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, яким присвоєно наступні кадастрові номери:
- ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015, площею 0,99 га - державний акт серії ЯЕ № 995345, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100487 від 10.11.2008;
- ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:05:002:0016, площею 0,99 га - державний акт серії ЯЕ № 995346, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100484 від 27.10.2008;
- ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:05:002:0017, площею 0,99 га - державний акт серії ЯЕ № 995347, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100489 від 18.11.2008.
Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, а також Реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належні їм земельні ділянки не відчужували та залишаються їх власниками на даний час. При цьому, вказані особи відомості про реєстрацію речового права на належне їм нерухоме майно до Реєстру речових прав на нерухоме майно, не вносили.
В той же час, право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015, площею 0,99 га, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом № 1819 від 19.12.2016 перейшло до його дружини ОСОБА_1 , про що державним нотаріусом Чортківського районної державної нотаріальної контори Долібою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 33007761 від 19.12.2016.
Перевіркою законності набуття первинним власниками земельних ділянок Красненської сільської ради Обухівського району Київської області установлено, що їх відведення передбачалось за рахунок земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення. Разом з тим установлено, що передані громадянам земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення.
За інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 01.08.2024 р. № 02-390 встановлено, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017, частково накладаються на землі лісогосподарського призначення та розташовані в межах державного лісового фонду (квартал 81 виділ 12 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 р. року та квартал 81 виділ 29 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 р). Погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок не надавалось.
Таким чином, факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.
Крім того, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 23.06.2023 № 576 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, відносяться до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і частково розташовані у кварталі 81 вказаного лісництва.
Також, відомості про приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією з кадастрової карти Національної кадастрової системи України, згідно якої спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах шару «Ліси».
Відтак, розпорядженням Обухівської РДА від 13.02.2008 р. № 234 передано у власність земельні ділянки лісогосподарського призначення без згоди землекористувача, всупереч вимогам ч.5 ст.116, ч.ч.1, 2 ст.149 Земельного кодексу України.
Вилучення земельних лісових ділянок загальною площею 2,97 га відноситься до виключної компетенції КМУ, а не Обухівської РДА.
Обухівська РДА не мала повноважень на вилучення і розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення за межами населеного пункту с. Красне Обухівського району, які перебувають у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства. Також порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.
Таким чином, позивач вважав, що розпорядження Обухівської РДА від 13.02.2008 р. №234 підлягає визнанню судом недійсними, а отримані у приватну власність земельні ділянки підлягають поверненню належному власнику.
Право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 . З метою поновлення порушених прав держави та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, державна реєстрація підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, для забезпечення можливості держави реалізувати правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди в користуванні ними шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок в державному земельному кадастрі з припиненням права власності за відповідачами на ці ділянки, відомості про що містяться в Державному земельному реєстрі (а.с. 2-28).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 березня 2025 року позов керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності та реєстрації земельних ділянок - задоволено.
Усунуто перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 2,97 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 13.02.2008 № 234.
Усунуто перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора від 19.12.2016 за індексним номером 33007761 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 із припиненням речових прав щодо неї.
Усунуто перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017площею по 0,99 га кожна .
Стягнуто з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 9084,00 грн. по 3028 грн. з кожного.
ОСОБА_3 від сплати судового збору звільнено(а.с. 149-163).
Не погодившись з рішенням районного суду, 21 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині відповідача ОСОБА_1 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора від 19 грудня 2016 року про держану реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 із припиненням речових прав щодо неї, скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 - відмовити повністю; стягнути судові витрати (а.с. 176-188).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що відповідач ОСОБА_1 19 грудня 2016 року отримала свідоцтво на право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,99 га, з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 для ведення особистого селянського господарства на території Красненської сільської ради Обухівського району Київської області. Земельна ділянка була отримана чоловіком на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 13 лютого 2008 року за № 234. При оформленні спадщини будь-які обмеження нотаріусом виявлені не були, що вказує на правомірність набуття відповідачем даної земельної ділянки.
Судом першої інстанції було залишено поза увагою лист Київської обласної державної адміністрації від 10 липня 2024 року, долучений до матеріалів справи, що вони не мають відомостей та відповідних документів, що дана земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду. Відтак, позов був поданий в інтересах органу, який не вбачає порушення його прав відповідачем.
Разом з тим, позовна заява та оскаржуване рішення не містить даних, чиї права порушив відповідач, що також вказує на безпідставність позовних вимог.
Вказував, що відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України «про місцеві адміністрації» (в редакції, чинній на момент прийняття розпорядження) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Отже, володіння, користування та розпорядження об'єктами права державної власності здійснює місцева державна адміністрація, якою у спірних правовідносинах є Обухівська районна державна адміністрація. В даному випадку, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації № 234 від 13 лютого 2008 року затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015. Вказане свідчить про те, що власник земельної ділянки - Обухівська районна державна адміністрація реалізувала свою волю та надала згоду на вибуття вказаної земельної ділянки із державної власності шляхом надання у приватну власність.
Разом з тим, вважав, що факт порушення процедури при прийнятті розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 234 від 13 лютого 2008 року щодо передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.
У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин фактичні та правові норми, вбачається невідповідність заходу утручання держави в право власності на спірну земельну ділянку, критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 знали або могли знати про те, що законність набуття ними права власності на спірну земельну ділянку буде віддаватись сумніву у зв'язку з можливими порушеннями, що були допущені місцевою державною адміністрацією чи іншими особами.
Крім того, звертав увагу, що позивачем надано докази затвердження матеріалів лісовпорядкування лише у 2015 році, тобто після прийняття розпорядження Обухівської РДА № 234 від 13.02.2008 року щодо передачі у власність земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015.
Судом не було досліджено, що вказані землі були надані лісогосподарським підприємствам у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України.
Відсутня можливість встановити, що земельна ділянка лісового фонду, яка нанесена на планшет лісовпорядкування, дійсно перетинається із земельною ділянкою з кадастровим номером 3223185100:05:002:0015, яка належним чином нанесена на публічну кадастрову карту, що також свідчить про безпідставність задоволення позовних вимог.
Також, судом не встановлено на підставі чого і коли прокурором була проведена перевірка прийняття рішень і йому стало відомо про прийнято розпорядження Обухівської РДА.
Крім того, посилався на те, що ОСОБА_4 став власником вказаної земельної ділянки в 2008 році, що перевищує десятирічний строк позовної давності, визначений законодавством (а.с. 176-188).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судовому засіданні року представник ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г.В. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» - адвокат Семко В.Ю. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази.
Про розгляд справи апеляційним судом 02 жовтня 2025 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області, Київська обласна державна адміністрація, Обухівська районна державна адміністрація, були сповіщені 21 липня 2025 року повідомленнями до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожна особа окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. Відповідач ОСОБА_2 , про розгляд справи судом 02 жовтня 2025 року була сповіщена 25 липня 2025 року врученням поштового повідомлення про що є відмітка працівників пошти про вручення особисто адресату поштового відправлення суду. Повідомлення відповідача ОСОБА_3 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Факт належного сповіщення відповідача ОСОБА_1 підтвердив в суді її представник - адвокат Кулініченко Г.В. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 224-237).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні, визначивши важливість кожного на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не вправі виходити за межі апеляційної скарги та переглядає судове рішення лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Обухівської РДА Київської області № 1743 від 23.11.2007 року надано дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 12-ом громадянам (згідно додатку) загальною площею 11,88 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу державної власності в адміністративних межах Красненської сільської ради Обухівського району Київської області (а.с. 29)
В додатку до розпорядження № 1743 від 23.11.2007 року в списку під номерами 10, 11 та 12 вказані ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 30)
Розпорядженням Обухівської РДА Київської області № 234 від 13.02.2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель громадянам (згідно додатку) загальною площею 11,88 га в адміністративних межах Красненської сільської ради Обухівського району Київської області. Передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності 12-ом громадянам (згідно додатку) та надано дозвіл ТОВ «НВК «Горизонт» встановити межі земельних ділянок та зони обмежень в натурі (на місцевості) та виготовити державні акти на право власності на землю (а.с. 31)
В додатку до розпорядження № 234 від 13.02.2008 року в списку під номерами 10, 11 та 12 вказані ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с. 32).
З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №995346 від 27.10.2008 р. вбачається, що ОСОБА_6 на підставі розпорядження Обухівської РДА від 13.02.2008 р. №234 є власником земельної ділянки площею 0,9900 га, земельна ділянка розташована на території Красненської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3223185100:05:002:0016 (а.с. 33)
Згідно з копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №995347 від 18.11.2008 р. ОСОБА_3 на підставі розпорядження Обухівської РДА від 13.02.2008 р. № 234 є власником земельної ділянки площею 0,9900 га, земельна ділянка розташована на території Красненської сільської ради Обухівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3223185100:05:002:0017 (а.с. 34)
З інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 06.05.2024 р. вбачається, що земельні ділянки кадастровий номер 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення, приватна власність, площа 0,99 га, місце розташування Київська область, Обухівський район, Красненська сільська рада, власники ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 (а.с. 35-37).
19.12.2016 року державним нотаріусом Чортківської районної державної нотаріальної контори Доліба О.В. було видано свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина ОСОБА_1 , спадщина складається з земельної ділянки за кадастровим номером 3223185100:05:002:0015 (а.с. 42)
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 377347338 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 3223185100:05:002:0015, площею 0,99 га, для ведення особистого селянського господарства, дата державної реєстрації 19.12.2016 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 1819, виданий 19.12.2016 р., видавник Чортківська районна державна нотаріальна контора (а.с. 38-41)
З листа Філії «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» № 02-390 від 01.08.2024 року вбачається, що відповідно до викопіювань з картографічної бази даних земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017 частково накладаються на землі лісового фонду, а саме квартал 81 виділа 29,30,31,32 Обухівського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 81 виділа 12,13,14 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року. Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, не надавали жодних погоджень на вилучення, чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок (переведення до інших категорій), що розташовані в кварталі 81 виділа 29,30,31,32 (12,13,14) Обухівського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 (2003) року, в адміністративних межах Обухівського району Київської області (а.с. 43)
Згідно листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 10-100.223-8199/2-24 від 29.08.2024 року за інформацією наданою Відділом № 6 Управління надання адміністративних послуг ГУ згідно проекту формування території та населених пунктів Красненської сільської ради та с. Красне Перше, земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017 розташовані на території Красненської сільської ради за межами населеного пункту с. Красне (а.с. 78).
На лист Обухівської окружної прокуратури № 56-7135 вих/24 від 14.08.2024 року Департамент містобудування та архітектури Київської обласної військової адміністрації надав відповідь №793/31.01/31.03.02/2024 від 23.08.2024 року, в якій зазначено, що юридичне управління апарату Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) не вживало заходів цивільно-правового характеру та не зверталося до суду з позовом про повернення у державну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017 (а.с. 82-83).
Листом № 56-7637 вих/24 від 03.09.2023 року Обухівська окружна прокуратура повідомила Київську ОДА, що нею буде подано до суду відповідну позовну заяву (а.с. 84).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (див. постанову Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 (адміністративні провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19)).
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19)).
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).
В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно з частинами першою, п'ятою статті 35 цього Закону кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, Автономна Республіка Крим). Викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).
Відтак, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.
Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 наведеного Положення здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 420/4540/22 зроблено висновок про те, що дані з Google Maps, який є безкоштовним картографічним веб-сервісом від компанії Google, а також набором застосунків, побудованих на основі цього сервісу й інших технологій Google, можна вважати допустимим та достовірними доказами, оскільки вони збираються з різних джерел, таких як супутники, автомобільні камери, додатки користувачів та інших джерел, а також з урахуванням того, що Google постійно оновлює та перевіряє дані, щоб забезпечити їх точність та актуальність.
З інформації філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 01.08.2024 № 02-390 вбачається, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017 частково накладаються на землі лісогосподарського призначення та розташовані в межах державного лісового фонду (квартал 81 виділ 12 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року та квартал 81 виділ 29 Обухівського лісництва відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року). Погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок не надавалось.
Відтак, факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003, 2014 років, в тому числі проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад.
Разом з тим, за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 23.06.2023 № 576 вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, відносяться до лісів Обухівського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і частково розташовані у кварталі 81 вказаного лісництва (а.с. 72).
Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищевказаним органом висловлено також Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».
Також, відомості про приналежність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджується інформацією з кадастрової карти Національної кадастрової системи України, згідно якої спірна земельна ділянка частково знаходяться в межах шару «Ліси».
Таким чином, факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, наданими ДП «Київське лісове господарство» та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект».
Встановлено, що Кабінет Міністрів України не приймав рішень про вилучення із державної власності земельної ділянки з кадастровими номерами 3223185100:05:002:0015, 3223185100:05:002:0016, 3223185100:05:002:0017, загальною площею 2,97 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, а Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не погоджувало зміну цільового призначення вказаних земельних ділянок.
За інформацією філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 01.08.2024 № 02-390 встановлено, що вказане підприємство згоди на вилучення із постійного користування підприємства спірних земельних ділянок не надавало.
У частині правильності встановлення цих обставин судове рішення суду першої інстанції не оспорюється.
Колегія суддів погоджується із доводами прокурора, що розташування спірної земельної ділянки у межах кварталу 81 Обухівського лісництва за чинним законодавством, свідчить про її часткове віднесення до земель лісогосподарського призначення.
Територіям земель лісогосподарського призначення законодавець надав особливий, виключний статус.
Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.
Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у пункті 53 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, у зв'язку із чим рішення органу місцевого самоврядування є незаконним, рішення про державну реєстрацію - скасуванню, а земельні ділянки, які утворились шляхом поділу - поверненню у державну власність.
У позовній заяві, апеляційній скарзі прокурор вказував, що належним способом захисту порушених прав у вказаній справі є пред'явлення саме негаторного позову.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (пункти 65-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (пункти 70-71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц( провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірних земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
Таким чином, встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що підлягає задоволенню заявлений прокурором негаторний позов про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, оскільки спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22 (провадження № 61-9518св23), від 11 червня 2024 року у справі № 370/600/22 (провадження № 61-781св24), від 24 липня 2024 року у справі № 369/13957/21 (провадження № 61-1323св24) та від 22 січня 2025 року у справі № 369/11387/22 (провадження № 61-14648св24) і підстав відступу від такихсуд апеляційної інстанції у цій справі не вбачає.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, у зв'язку із невірно обраним позивачем способом захисту.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження, принципу змагальності судового процесу.
Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін.
Посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 та від 20 грудня 2023 року у справі № 916/1517/22 є помилковим.
Так, прокурор вказує, що у вказаних постановах міститься висновок, що зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16 надано тлумачення такого висновку та зазначено, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Водночас, у справі, яка переглядається, колегією суддів встановлено, що спірна земельна ділянка належить на праві власності відповідачам, що в свою чергу спростовує вищенаведені доводи позивача.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 .
З огляду на положення ст. 367 ЦПК України, межі доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не перевіряв законність рішення суду першої інстанції відносно відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно з вимогами пп. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є відмова в задоволенні позову в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , з Обухівської окружної прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 4 542 грн.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 12 березня 2025 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності та реєстрації земельних ділянок.
Стягнути з Обухівської окружної прокуратури Київської області (код ЄДРПОУ - 0290999627) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 4 542 грн.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 03 жовтня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов