02 жовтня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 367/942/17
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7100/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шестопалової Я.В., в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
У лютому 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аванс у розмірі 30 780,00 доларів США, що відповідає 831060,00 гривень відповідно до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 1707,66 доларів США, що відповідає 46 106, 82 гривень відповідно до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, проценти за користування чужими грошовими коштами грошові кошти у розмірі 11993,25 доларів США, що відповідає 323 817,75 гривень відповідно до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, та судові витрати (т. 1 а.с. 2-5).
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що 24 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу, згідно якого сторони зобов'язались в строк не пізніше кінця І кварталу 2015 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу на праві власності № 25498220 від 12 серпня 2014 року.
З метою виконання зобов'язань позивач передала відповідачу в рахунок попередньої оплати 30 780,00 доларів США, що відповідає 831 060,00 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, а відповідач зобов'язався підготувати за свій рахунок документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири в зазначений договором строк.
Суму залишку загальної вартості квартири у розмірі 6 750 доларів США позивач повинен сплатити відповідачу у день підписання договору купівлі-продажу квартири, оскільки загальна вартість вище зазначеної квартири згідно договору становить 37 530 доларів США.
Позивач неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією про укладення основного договору, але після підписання попереднього договору відповідач фактично почав уникати від виконання зобов'язань з останньою.
Так, 18 березня 2015 року позивач письмово звернулася до відповідача з проханням повернути сплачені позивачем кошти за вище зазначену квартиру у розмірі 30 780,00 доларів США, що відповідає 831060,00 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, оскільки в даній квартирі мешкають сторонні особи, відсутність яких у квартирі мав забезпечити відповідач.
Даним фактом відповідач порушив п. 1.4 та п. 1.5 попереднього договору. Звернення позивачки залишилось без відповіді, та кошти відповідач не повернув.
Також, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання відповідач має сплатити проценти у загальній сумі, що складає 1707,66 доларів США, що відповідає 46 106,82 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року, а також проценти за користування чужими грошовими коштами, що складає 1 1993,25 доларів США, що відповідає 323 817,75 гривень у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року (т. 1 а.с. 2-5).
17 травня 2017 року від відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких останній вказував, що відповідач жодним чином не уникав спілкування з позивачем, та не вчиняв жодних дій, які мали б вигляд ухилення від виконання своїх зобов'язань, а навпаки пропонував позивачу укласти основний договір купівлі-продажу квартири. Відповідач добросовісно бажав укласти Основний договір купівлі-продажу на квартиру АДРЕСА_1 - «3» (шість літера «З») та жодним чином не уникав виконувати зобов'язання за Попереднім договором купівлі-продажу. Вказував, що у квартирі ніхто не проживає.
Вважав, що ухилення від виконання умов Попереднього договору купівлі-продажу були саме з боку позивача. Зважаючи на поведінку позивача, а саме на її досить тривалу відсутність та уникнення будь-якого спілкування з приводу укладення Основного договору купівлі-продажу, вважав, що відповідач вправі застосувати штрафні санкції у розмірі 20% від суми отриманих коштів на момент розірвання Попереднього договору, які передбачені у підписаному Попередньому договорі купівлі-продажу від 24.11.2014 року (п.4.7.). Відтак, 20% суми від сплачених грошових коштів у розмірі 481 091 грн. (що на момент передачі коштів складало 30 780,00 доларів США згідно з комерційним курсом продажу готівкового долара США) при підписані Попереднього договору купівлі-продажу становить - 96 218 грн., що у еквіваленті становить 3 644 доларів США у відповідності до курсу НБУ станом на 10.02.2017 року (в момент заявлення позову позивачем).
Крім того, звертав увагу суду, що розрахунки між відповідачем та позивачем проводились в гривні, а в договорі визначався еквівалент у доларах США, а тому всі розрахунки мають проводитись у гривні. (т. 1 а.с. 42-45).
19 вересня 2017 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено доводи, аналогічні як у запереченнях, наданих відповідачем (т. 1 а.с. 71-74).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аванс у розмірі 30 780,00 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення згідно курсу НБУ складає 1 292 144,40 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 000,00 гривень. В іншій частині позову - відмовлено (т. 2 а.с. 78-86).
Не погоджуючись із рішенням районного суду, 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (т. 2 а.с. 100-109).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не заперечував факт отримання 30 780 доларів США. Однак, вказана обставина не відповідає дійсності, оскільки всі розрахунки між сторонами були здійснені у національній валюті України - гривні, що відповідає п. 4.14 Попереднього договору і сума на момент передачі становила 481 091 грн., про що і зазначено у відзиві і неодноразово наголошувалось в судових засіданнях. Разом з тим, відсутні докази, які б підтверджували факт передачі ОСОБА_2 грошових коштів у іноземній валюті, а саме доларах США.
Крім того, суд не надав оцінку діям позивача, яка постійно ігнорувала листи та звернення ОСОБА_1 щодо оформлення Основного договору.
Вказував, що суд першої інстанції стягуючи грошові кошти як аванс, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення дійшов висновку, що заявлена позивачем сума грошових коштів до стягнення не є ні авансом, ні завдатком. Такі висновки суду є суперечливими з резолютивною частиною судового рішення, а також не узгоджуються з нормами чинного законодавства.
Також, зазначав, що суд першої інстанції проігнорував твердження сторони відповідача, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Вважав, що доводи районного суду, що грошові кошти не повернуті відповідачем позивачу є безпідставно набутими та мають бути повернуті позивачу з підстав ст. 1212 ЦК України є хибними, оскільки звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 не обґрунтовувала заявлений нею позов вказаними обставинами та вважала, що грошові кошти передала на виконання умов договору, який на її думку відповідає вимогам чинного законодавства (т. 2 а.с. 100-109).
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10 лютого 2025 року дану справу було призначено головуючому судді Гаращенко Д.Р., судді, які входять до складу колегії: Євграфова Є.П., Болотов Є.В. (т. 2 а.с. 110).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року - залишено без руху, надавши строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду (т. 2 а.с. 114-115)
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року (т. 2 а.с. 135).
Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного суду № 769/06.1-01/25 від 27 травня 2025 у зв'язку з переведенням судді-доповідача Гаращенка Д.Р. до складу іншої судової палати та зміною спеціалізації призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи № 367/942/17 (а/п 22-ц/824/7100/2025 (т. 2 а.с. 139).
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2025 року дану справу було призначено головуючому судді - Левенцю Б.Б., судді, входять до складу колегії: Саліхов В.В., Євграфова Є.П. (т. 2 а.с. 140).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року прийнято до свого провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні Київського апеляційного суду(м. Київ, вул. Солом'янська,2-А) (т. 2 а.с. 142).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і покладалась на розсуд суду.
Інші особи,які берутьучасть усправі до суду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені на зазначені ними поштові адреси, тобто належним чином, про що у справі є докази. Позивачка ОСОБА_2 про розгляд справи апеляційним судом 02 жовтня 2025 року була сповіщена 31 липня 2025 року про що є відмітка працівників пошти про вручення особисто адресату поштового відправлення суду. Повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , кожного окремо, повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Поряд з цим, представник ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. в судовому засіданні підтвердила факт належного повідомлення ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 143-148, 151-172).
02 жовтня 2025 року від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Маракушева Р.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на зайнятість в інших справах, проте доказів наявності поважних причин неявки (зайнятість в інших справах, у т.ч. призначених раніше тощо) до суду не надано (т. 2 а.с. 163-170).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, відповідно до п. 1.1 якого, за цим договором Продавець зобов'язуються в майбутньому, в строк не пізніше кінця І кварталу 2015 року, укласти договір купівлі-продажу (Основний договір) нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири (в подальшому - Об'єкт).
Квартира, що відчужується за даним договором, розташована в АДРЕСА_1 та має наступні характеристики: загальна площа - 41.7, житлова площа - 16.6, кількість кімнат - 1 (одна), поверх - 4-й (четвертий - мансарда). (пункт 1.2 Попереднього договору).
Квартира належить Продавцю на підставі права власності індексний номер № 25498220 від 12.08.2014 року та витягу з єдиного державного реєстру індексний номер № 25498333 від 12.08.2014 року. (пункт 1.3 Попереднього договору).
Відповідно до п. 2.1. Попереднього договору, загальна вартість квартири на день укладання договору становить еквівалент суми - 37 530 (тридцять сім тисяч п'ятсот тридцять) доларів США. Вартість 1 кв.м загальної площі квартири становить еквівалент суми 900 (дев'ятсот) доларів США.
В підтвердження наміру придбати Об'єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу (Основного договору), Покупець передав, а продавець прийняв до підписання цього договору суму в еквіваленті 30 780 доларів США, що є 82 % від загальної вартості Об'єкту (п. 2.2. попереднього договору).
Суму в еквіваленті 6 750 доларів США, що є 18 % від загальної вартості Об'єкту Покупець сплачує у день підписання договору купівлі-продажу (Основного договору) (п. 2.3. попереднього договору).
Продавець зобов'язується підготувати за свій рахунок та в строк до укладання Основного договору документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири (п. 3.1.1).
У випадку розірвання договору з ініціативи Продавця через невиконання Покупцем своїх зобов'язань за договором, Продавець повертає Покупцеві всі отримані від нього кошти в термін 3 (три) місяці, стягнувши при цьому з покупця штрафні санкції у розмірі 20 % від суми отриманих коштів на момент розірвання договору, або Продавець має право звернутися до суду з вимогою про примушення укласти основний договір, на умовах, визначених цим договором (п. 4.7.).
Всі суми згідно цього договору сплачуються в гривні відповідно до комерційного курсу продажу готівкового долара США на день розрахунку (п. 4.14).
Сторони не заперечували факт укладення в простій письмовій формі вищевказаного договору від 24 листопада 2014 року.
Статтею 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 546 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.
В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17, від 03 серпня 2022 року у справі №910/6232/21 та від 14 лютого 2023 року у справі №910/15531/21 зазначено, що аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Оскільки укладення попереднього договору від 24 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було обумовлене наявністю у сторін намірів щодо укладення в подальшому договору купівлі-продажу нерухомого майна, який згідно з частиною 1 статті 657 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, то недотримання сторонами вимог щодо нотаріального посвідчення попереднього договору вказує про його нікчемність відповідно до частини 1 статті 220 ЦК України.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року (справа № 916/3156/17) погодилась з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, щодо того, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду також погодилась з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № б-З08цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц щодо того, що якщо недійсність правочину установлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що попередній договір купівлі-продажу є нікчемним в силу закону.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що предметом спору є повернення авансу, внесеного на виконання умов попереднього договору від 24.11.2017 року.
Однак, оскільки укладений між сторонами правочин нікчемний, відповідно передані за таким правочином кошти не є авансом чи завдатком.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказувала, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.
Так, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 ЦК України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1,2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 (на виконання укладеного у простій письмовій формі попереднього договору від 24 листопада 2014 року) передала ОСОБА_1 30 780 доларів США, які вважала авансом, з метою укладення у подальшому не пізніше кінця І кварталу 2015 року, договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири в АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем грошових коштів від позивача є неспроможними, оскільки в суді першої інстанції відповідач вказаного факту не заперечував.
При цьому, в підтвердження наміру придбати Об'єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі-продажу (Основного договору), Покупець передав, а продавець прийняв до підписання цього договору суму в еквіваленті 30 780 доларів США, що є 82 % від загальної вартості Об'єкту (п. 2.2. попереднього договору). Зазначений договір було підписано сторонами, будь-яких зауважень з приводу того, що грошові кошти передані не були зазначений договір не містить.
У особи виникає зобов'язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 439/1683/18.
Докази того, що між сторонами існують якісь договірні правовідносини, у матеріалах справи відсутні, оскільки попередній договір є нікчемним в силу вимог закону.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави, у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Положення частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого отримання.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 357/8975/20.
Спірні правовідносини не є договірними, тому заявлені позивачем вимоги повинні вирішуватися відповідно до статті 1212 ЦК України.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів (переданих за нікчемним правочином), підлягають задоволенню відповідно до статті 1212 ЦК України.
Відповідний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 947/26577/19.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим, частина друга статті 524 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Оскільки позивачка ОСОБА_2 передала відповідачу ОСОБА_1 грошову суму в еквіваленті 30 780 доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_1 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу еквівалентна 30 780 доларів США станом на час подання позову у лютому 2017 року складала 831 060 грн., проте станом на день ухвалення рішення районного суду про стягнення з відповідача не виконаного останнім вищевказаного грошового зобов'язання сума боргу еквівалентна 30 780 доларів США становила 1 млн 292 тис. 144 грн. 40 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми частини другої статті 533 ЦК України, є безпідставними.
Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до положень цієї норми, еквівалентної 40 тис. доларів США в межах позовних вимог.
Відповідна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження 14-727цс19).
Врахувавши положення ст. 533 ЦК України та п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно якого у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 30 780 доларів США, що станом на день ухвалення рішення становить відповідно до встановленого курсу НБУ України становить 1 292 144,40 гривень.
Однак, судом першої інстанції було помилково зазначено у резолютивній частині про стягнення вказаної суми коштів як «авансу», оскільки в даному випадку відсутні правові підстави для застосування ст. 570 ЦК України, а підлягають застосуванню положення ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 374 суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції й викладення абзацу другого резолютивної частини рішення в наступній редакції: Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 30 780,00 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення згідно курсу НБУ складає 1 292 144, 40 гривень.
Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року - змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 30 780,00 доларів США, що станом на день постановлення судового рішення згідно курсу НБ України складає 1 292 144, 40 гривень.
В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 03 жовтня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов