Справа № 760/15304/20 Головуючий у І інстанції Козленко Г.О.
Провадження №22-ц/824/12098/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
03 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2022року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_2 підписав заяву № б/н від 16 лютого 2012 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Банк зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 02 червня 2020 року має заборгованість у розмірі 61844,32 грн, яку банк просив стягнути з останнього на свою користь, а також судові витрати в розмірі 2102,00 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2022року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 16 лютого 2012 року в розмірі 43384,70 грн та судовий збір в розмірі 2102,00грн.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Калінін С.К. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без надання належної оцінки доказам по справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надана банком Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 16 лютого 2012 року, що підписана ОСОБА_1 , не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру кредиту, порядку його погашення, строку кредитування, розміру процентів за користування кредитом, відповідальності за неналежне виконання зобов'язань, а Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, всупереч положенням ст. ст. 207,1055 ЦК України та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем не підписані і не доводять про досягнення між сторонами по справі домовленості щодо розміру процентів за користування кредитом, розміру пені та штрафу на умовах визначеними цими документами.
Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач самостійно та безпідставно спрямовував кошти відповідача на погашення заборгованості за договірними відсотками, такий порядок погашення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами між сторонами, в письмовій формі, не погоджувався, а односторонні та безпідставні дії позивача щодо погашення (списання) відсотків за рахунок кредиту і додавання до тіла кредиту не відповідають суті кредитних правовідносин, оскільки проценти є платою за використання кредитних коштів.
Таким чином, враховуючи різницю між сумою безпідставно погашених (списаних) договірних відсотків за рахунок кредиту і доданих позивачем до тіла кредиту разом з сумою безпідставно спрямованою позивачем на погашення складових заборгованості, апелянт вважає, що станом на 02 червня 2020 року, фактично отримані та використані відповідачем кошти, в добровільному порядку, повернуті АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
Тобто, заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) відсутня.
30 липня 2025 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» від представника АТ КБ «Приватбанк» - Абібулаєвої Т.Г. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2022 року залишити без змін.
Зокрема, у відзиві зазначає, що відповідач не заперечує факту користування карткою та здійснення відповідних витрат з рахунку. Весь час обслуговування рахунку (з 2012 року) відповідач був обізнаний з сумою кредитного ліміту та відсотковою ставкою, адже інформація про розмір нарахованих відсотків була доступна відповідачеві з Виписки по рахунку, а розмір запозичених коштів залежав виключно від волі відповідача. Встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження від клієнта, а лише надає клієнту можливість використати суму кредитного ліміту або утриматися від її використання.
Крім того, жодних звернень від відповідача з питань оскарження чи безпідставного списання коштів та/або виконання конкретної транзакції по його картці третіми особами без відповідного дозволу, з приводу розміру сплачених ним відсотків і порядку користування кредитом протягом більш ніж 10 років до Банку не надходило.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Калініа С.К. не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банк не довів наявність між сторонами домовленості про ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушеня термінів виконання договірних зобов'язань.
Натомість суд вважав доведеним фактичне отримання та використання коштів, відтак дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 лютого 2012 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій зазначено, що вона разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Зі змісту цієї анкети-заяви вбачається, що відповідач ознайомився і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді, зобов'язався виконувати їх вимоги, регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку www.privatbank.ua.
На підставі цієї заяви банк відкрив відповідачу картковий рахунок та видав кредитну картку Універсальна (термін дії до 01/17)з встановленим на неї кредитним лімітом.
У подальшому відповідачу було видано ще чотири кредитних картки, термін дії останньої виданої картки - до 11/22.
Розмір доступного кредитного ліміту неодноразово змінювався, що підтверджується відповідною довідкою долученої до матеріалів справи позивачем..
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, довідку про зміну умов кредитування, виписку по рахунку відповідачки.
Із позову вбачається, що відповідач свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконує протягом тривалого часу, не здійснює відповідні платежі щодо погашення кредиту, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилася прострочена заборгованість за кредитом, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Клієнт зобов'язаний контролювати достатність коштів на картковому рахунку, необхідних для списання банком комісії за проведення операцій по карткових рахунках, передбачених тарифами.
Згідно розрахунку, поданого АТ КБ «Приватбанк», відповідач має заборгованість, яка станом на 02 червня 2020 року становить 61844,32 грн та включає в себе заборгованість по кредиту (тіло кредиту) в розмірі - 43384,07 грн; заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 18459,62 грн.
З наданої позивачем виписки про рух коштів вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами і періодично вносив платежі на погашення заборгованості, що не заперечується і самим відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У Анкеті-заяві підписаної сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач неправомірно зараховував кошти на погашення відсотків, які відповідач сплачував на погашення тіла кредиту апеляційний суд критично оцінює, виходячи з наступного.
З прийняттям пропозиції кредитування рахунку, відповідач прийняв й обов'язок з повернення тіла кредиту та сплати відсотків в розмірі і на умовах, які відображено у виписці по рахунку.
Сплата тіла та відсотків протягом тривалого часу в обсязі і на умовах запропонованих банком, за відсутності зі сторони відповідача дій, які б свідчили про непогодження ним розміру такої відсоткової ставки, як то звернення до банку, ініціювання розірвання кредитного договору, визнання його недійсним тощо, свідчить про акцептування оплатності кредитного зобов'язання, в силу ч 2. ст. 642 ЦК України.
Жодних звернень від відповідача з питань оскарження чи безпідставного списання коштів та/або виконання конкретної транзакції по його картках третіми особами без відповідного дозволу, з приводу розміру сплачених ним відсотків і порядку користування кредитом протягом більш ніж 10 років до банку не надходило.
Таким чином, твердження представника відповідача щодо непогодження з умовами кредитування не узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами, фактом використання відповідачем кредитних коштів і діями спрямованими на виконання договору в тому числі в частині сплати відсотків та погашення заборгованості по карті після його укладення та під час користування кредитними коштами.
Посилання сторони відповідача в апеляційній скарзі на факт не погодження останнього з умовами і правилами надання банківських послуг не спростовує обов'язку Відповідача з повернення позичених коштів - тіла кредиту.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджено факт отримання кредитних кошті, їх використання, добровільного погашення відсотків протягом тривалого часу, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставин справи, від яких залежить вирішення спору, перевірив доводита надані сторонами докази та дійшов до правильноговисновку про задоволення позовних вимоги щодо стягнення заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду.
При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.
Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.
Так як, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Калініна Сергія Костянтиновича залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2022рокубез змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар