02 жовтня 2025 року м. Київ
Справа №718/2160/23
Провадження: № 22-ц/824/11776/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В.А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Самокиші Вікторії Юріївни в інтересах Акціонерного товариства «Сенс Банк»
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Хоменко В. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс-Банк» про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних від простроченої суми,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що рішенням Кіцманського районного суду від 06.03.2023 року у справі № 718/1862/22 стягнуто на його користь з АТ «Сенс-Банк» заборгованість по неповернутому банківському вкладу у загальному розмірі 1 858320 грн, яка складається з:1 764360 грн сума банківського вкладу з урахуванням індексу інфляції та 93960 грн три проценти річних, де вимоги в частині стягнення трьох процентів річних заявлені за період з 06.09.2019 року по 05.09.2022 року, а вимоги в частині стягнення інфляційних втрат заявлені по липень 2022 року. Зауважує, що вказане рішення, яке набрало законної сили, виконано відповідачем лише 26.05.2023 року. Тобто, до цього моменту вклад залишався неповернутим, у зв'язку із чим наявні правові підстави для нарахування відповідно до вимог ст. 625 ЦК України інфляційних втрат за період із серпня 2022 року по травень 2023 року (включно) в розмірі 115 841,04 грн і 3 % річних від простроченої суми за період з 06.09.2022 року по 25.05.2023 року в розмірі 22 481,75 грн. Також, ОСОБА_1 вказує, що в межах справи № 718/1862/22 не заявлялися вимоги про стягнення на його користь з АТ «Сенс-Банк» 3 % річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України за період з 03.04.2017 року по 05.09.2019 року, сума яких становить 76 026,08 грн. Крім того, додав, що з рішення Кіцманського районного суду від 06.03.2023 року в справі № 718/1862/22 вбачається, що 24.11.2014 року він звертався до ПАТ «Укрсоцбанк» стосовно укладеного договору банківського вкладу та повернення грошових коштів, однак листом від 08.01.2015 року ПАТ «Укрсоцбанк» повідомило його про те, що вказаний ним договір банківського вкладу із банком не укладався та в ПАТ «Укрсоцбанк» не обліковується. ПАТ «Укрсоцбанк» не відкривав депозитні рахунки, не приймав і не зараховував депозитні кошти згідно договорів з депозитного обслуговування.
ОСОБА_1 зазначає, що нарахування 3 % річних на суму заборгованості в розмірі 1 044 000 грн здійснюється з наступного дня після відмови банку виплатити банківський вклад, тому за період прострочення повернення вкладу з 09.01.2015 року по 05.09.2019 року він має право на отримання 3 % річних, при цьому, рішенням Кіцманського районного суду від 06.03.2023 року в справі № 718/1862/22 уже стягнуто на його користь 3 % річних за період з 06.09.2019 року по 05.09.2022 року.
На підставі викладеного, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд стягнути з АТ «Сенс-Банк» на його користь 145 873,97 грн - три проценти річних за період з 09.01.2015 року по 05.09.2019 року (включно), 22 481,75 грн - три проценти річних за період з 06.09.2022 року по 25.05.2023 року (включно) та 115 841,04 грн - інфляційні втрати за період із серпня 2022 року по травень 2023 року (включно), а також вирішити питання розподілу судових витрат.
РішеннямГолосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 145 873,97 грн - три проценти річних за період з 09.01.2015 року по 05.09.2019 року (включно), 22 481,75 грн - три проценти річних за період з 06.09.2022 року по 25.05.2023 року (включно) та 115 841,04 грн - інфляційні втрати за період із серпня 2022 року по травень 2023 року (включно).
Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» на користь ОСОБА_1 2 143,49 грн сплаченого судового збору.
Стягнуто з АТ «Сенс-Банк» в дохід держави 698,48 грн судового збору.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Самокиша В. Ю. в інтересах АТ «Сенс Банк»подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких, суд може зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, ураховуючи конкретні обставини кожної справи. Вважає, що в даному випадку нарахування 3 % річних можливе виключно за період прострочення виконання судового рішення, тобто, вважає, що в даному випадку стягнення можливе за 7 днів, з 18.05.2023 року по 26.05.2023 року. Крім того, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у справах №466/2145/21 від 04.09.2024 року; 718/1862/22 від 26.11.2024 року вважає, що суд залишив поза увагою та не врахував пропуск позивачем позовної давності. Крім того, є незрозумілим, з чого виходив суд, стягуючи в дохід держави судовий збір у розмірі 698 грн 48 коп.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Тарновецький В. І. в інтересах ОСОБА_1 вважав необгрунтваними доводи апеляційної скарги, зазначив, що доводи банку про те, що нарахування 3 % річних можливе виключно за період невиконання судового рішення є помилковими, адже, грошове зобов'язання виникло між сторонами саме на підставі договору банківського вкладу. Вказує, що доводи відповідача про застосування до даних правовідносин строків позовної давності спростовуються практикою Верховного Суду, зокрема, і у справах з аналогічних правовідносин, де відповідачем є АТ «Сенс Банк»
В судовому засіданні адвокат Самокиша В. Ю. в інтересах АТ «Сенс Банк» підтримала апеляційну скаргу з викладених в ній підстав.
Адвокат Тарновецький В. І. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ «Сенс Банк» задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06.03.2023 року у справі № 718/1862/22 стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по неповернутому банківському вкладу в загальному розмірі 1 858 320 грн, яка складається з суми банківського вкладу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1 764 360 грн та трьох процентів річних у розмірі 93 960 грн. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь держави 18 583,20 грн судового збору (т. 1, а. с.12 зв.-22 зв.).
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18.05.2023 року у справі № 718/1862/22 рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06.03.2023 року в частині стягнення судового збору на користь держави змінено. Стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 405,00 грн. В решті рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06.03.2023 року залишено без змін (т. 1, а. с. 23-33 зв.).
Постановою Верховного Суду від 26.11.2024 року у справі № 718/1862/22 рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06.03.2023 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18.05.2023 року залишено без змін (т. 1 а. с. 244-т. 2, а. с. 6).
Судом також встановлено, що 24.05.2023 року Кіцманським районним судом Чернівецької області видано виконавчий лист у справі № 718/1862/22 (т. 1, а. с. 34-34 зворот).
26.05.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Каращук К.Л. відкрито виконавче провадження № 71905124 на підставі вказаного виконавчого листа (т. 1, а. с. 35-36).
Цього ж дня, відповідачем сплачено борг на користь ОСОБА_1 у справі № 718/1862/22 (т. 1, а. с. 37).
29.05.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Каращук К. Л. перераховано позивачу 1 858 320 грн згідно з виконавчим листом Кіцманського районного суду Чернівецької області № 718/1862/22 від 24.05.2023 року, стягнутих з АТ «Сенс Банк» ВП № 71905124 (т. 1, а. с. 38).
В межах справи № 718/1862/22 ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь суму неповернутого банківського вкладу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1 764 360 грн за період з 2014 року по 2022 рік, а також 3 % річних в розмірі 93 960 грн за період з 06.09.2019 року по 05.09.2022 року і такі його вимоги судом задоволено.
Також судами під час розгляду справи № 718/1862/22 встановлено, що станом на 03.10.2014 року згідно договору та розпоряджень, позивачем, ОСОБА_1 , передано, а ПАТ «Укрсоцбанк» отримано банківський вклад на загальну суму 1 044 000 грн.
24.11.2014 року ОСОБА_1 звертався до ПАТ «Укрсоцбанк» стосовно укладених договір банківського вкладу та повернення грошових коштів.
ПАТ «Укрсоцбанк» листом від 08.01.2015 року №09-202-86/96-193 повідомив ОСОБА_1 , що вказаний ним договір банківського вкладу із банком не укладався та в ПАТ «Укрсоцбанк» не обліковується. ПАТ «Укрсоцбанк» не відкривав депозитні рахунки, не приймав та не зараховував депозитні кошти згідно договорів з депозитного обслуговування, зазначені позивачем.
Правонаступником АТ «Укрсоцбанк» є АТ «Альфа-Банк» з 03.10.2019 року.
Відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємцівта громадських формувань АТ «Альфа-Банк» змінило найменування на АТ «Сенс Банк» з 30.11.2022 року.
Обґрунтовуючи звернення до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 06 березня 2023 року у справі № 718/1862/22 було стягнуто на його користь з АТ «Сенс Банк» заборгованість за неповернутим банківським вкладом у загальному розмірі 1 858 320 грн, однак зазначене рішення відповідачем виконано лише 26 травня 2023 року.
У зв'язку з цим, на думку позивача, до моменту фактичного виконання рішення зобов'язання банку залишалося невиконаним, що створює правові підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Зокрема, він просив стягнути:
115 841,04 грн - інфляційні втрати за період із серпня 2022 року по травень 2023 року включно;
22 481,75 грн - 3 % річних за період з 06.09.2022 року по 25.05.2023 року включно;
145 873,97 грн - 3 % річних за період з 09.01.2015 року по 05.09.2019 року включно.
Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що в межах попередньої справи № 718/1862/22 він не заявляв вимог про стягнення 3 % річних за період з 03.04.2017 року по 05.09.2019 року, а також підкреслював, що нарахування процентів розпочинається з наступного дня після відмови банку повернути вклад, тобто, з 09.01.2015 року, коли ПАТ «Укрсоцбанк» листом повідомив його про відсутність укладеного депозитного договору.
Отже, позивач вважав, що має право на отримання зазначених сум як компенсації за прострочення виконання грошового зобов'язання банком та просив суд стягнути їх з АТ «Сенс Банк» разом із судовими витратами.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що грошове зобов'язання між сторонами виникло саме на підставі договору банківського вкладу, а тому, на відповідача, АТ «Сенс Банк», покладається обов'язок повернути суму вкладу з урахуванням інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.
Суд зазначив, що рішення Кіцманського районного суду від 06.03.2023 року у справі № 718/1862/22, яким уже було стягнуто заборгованість за вкладом, набрало законної сили, проте, виконане відповідачем лише 26.05.2023 року. Відтак, до цього моменту банківський вклад залишався неповернутим, що свідчить про триваюче порушення грошового зобов'язання.
З огляду на це суд дійшов висновку, що позивач має право на додаткове стягнення інфляційних втрат за період з серпня 2022 року по травень 2023 року, а також трьох процентів річних за періоди з 09.01.2015 по 05.09.2019 року та з 06.09.2022 по 25.05.2023 року, оскільки такі нарахування є способом захисту майнових прав кредитора у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (ст. 1060 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів відмічає, що після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи ст. 625 ЦК України у разі його невиконання.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 24.04.2024 року в справі № 336/3084/20.
З матеріалів справи убачається, що 24.11.2014 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про повернення вкладу.
Тобто, після звернення до банку із заявою про повернення вкладу, між ОСОБА_1 та банком припинилися договірні відносини за договором банківського вкладу.
Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 року в справі № 727/898/19 зазначив, що у цивільному законодавстві закріплено конструкцію розірвання договору (ст. ст. 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.
Отже, у відповідача виник обов'язок по поверненню вкладу з моменту отримання вимоги від позивача.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, грошове зобов'язання банк не виконав, у зв'язку із чим рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області 06.03.2023 року у справі № 718/1862/22 стягнуто з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованість по неповернутому банківському вкладу, яка складається з суми банківського вкладу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних у примусовому порядку, яке виконане відповідачем 26.05.2023 року.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду та саме до цього зводяться висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 року в справі № 703/2718/16-ц.
Тобто, судове рішення в справі № 718/1862/22 не змінило правовідносин сторін.
Отже, судом першої інстанції обґрунтовано та повно встановлено факт неправомірного користування відповідачем чужими грошовими коштами, що, у розумінні закону, є простроченням виконання грошового зобов'язання. Така поведінка боржника порушує не лише договірні умови, а й загальні принципи належного виконання зобов'язань, передбачені статтею 526 Цивільного кодексу України.
У зв'язку із цим, до спірних правовідносин правомірно застосовано приписи частини другої статті 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Застосування цих положень має на меті не лише компенсувати матеріальні втрати кредитора, але й відновити баланс сторін шляхом відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.
Відтак, суд першої інстанції цілком обгрунтовано виходив із того, що моментом, з якого починається обчислення строку прострочення, є дата односторонньої відмови ОСОБА_1 від договору банківського вкладу після відмови банку повернути належні йому кошти, тобто з 09.01.2015 року. Відповідно, період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат охоплює час від розірвання договору до повного виконання банком свого грошового зобов'язання, тобто до 26.05.2023 року.
За таких обставин, беручи до уваги заявлені позовні вимоги, принцип диспозитивності цивільного судочинства, а також періоди, за які суми вже були стягнуті у справі № 718/1862/22, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 :
145 873,97 грн - три проценти річних за період з 09.01.2015 по 05.09.2019 року (включно);
22 481,75 грн - три проценти річних за період з 06.09.2022 по 25.05.2023 року (включно);
115 841,04 грн - інфляційних втрат за період із серпня 2022 по травень 2023 року (включно).
Суд першої інстанції ретельно перевірив правильність розрахунків, наданих позивачем, і визнав їх обґрунтованими. Водночас відповідач не подав жодних контррозрахунків або доказів, що спростовували б зазначені дані, що додатково підтверджує їх достовірність.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 268 ЦК України, позовна давність не поширюється на вимоги вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.
Цей висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема викладеною у постановах від 30.11.2022 року у справі № 757/24677/18-ц, від 23.02.2022 року у справі № 363/3965/15, від 29.03.2023 року у справі № 607/955/21, від 13.09.2023 року у справі № 757/11769/22-ц та від 04.09.2024 року у справі № 718/2832/23.
У вищенаведених рішеннях Верховний Суд чітко зазначив, що нарахування 3 % річних і інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є складовою грошового зобов'язання за договором банківського вкладу, а отже, на такі вимоги позовна давність не поширюється.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених вимог ОСОБА_1 , правомірність застосування положень статті 625 ЦК України та відсутність підстав для застосування позовної давності у цій справі.
Доводи апеляційної скарги АТ «Сенс Банк» не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні норм матеріального права, зокрема положень статті 625 Цивільного кодексу України, а також на довільному тлумаченні правових висновків Верховного Суду.
При цьому, доводи скаржника про те, що нарахування 3 % річних можливе виключно за період прострочення виконання судового рішення, є помилковим і суперечить усталеній судовій практиці. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, три проценти річних та інфляційні втрати нараховуються з моменту прострочення виконання самого грошового зобов'язання, а не лише з моменту ухвалення чи виконання судового рішення.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникло цивільно-правове грошове зобов'язання за договором банківського вкладу, яке було порушене банком ще у січні 2015 року, коли останній відмовив позивачу у поверненні належних йому коштів. Судове рішення у справі № 718/1862/22 лише підтвердило наявність такого зобов'язання та визначило його розмір, але не створило нових прав і обов'язків між сторонами. Відповідно, моментом початку прострочення є дата відмови банку повернути вклад, а не дата набрання законної сили судовим рішенням.
Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, зокрема, викладеними у постановах від 23.02.2022 року у справі № 363/3965/15, від 30.11.2022 року у справі № 757/24677/18-ц, від 29.03.2023 року у справі № 607/955/21 та від 04.09.2024 року у справі № 718/2832/23, де наголошено, що нарахування 3 % річних та індексу інфляції є наслідком порушення грошового зобов'язання, а не невиконання судового рішення. Отже, доводи скаржника про можливість стягнення 3 % річних лише за сім днів є безпідставним і спростовується як фактичними обставинами, так і судовою практикою.
Щодо застереження скаржника про безпідставне стягнення судового збору в дохід держави, то такі доводи також не заслуговують на увагу. Суд першої інстанції правомірно здійснив розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141-142 ЦПК України, врахувавши обсяг задоволених позовних вимог і визначивши розмір судового збору, який підлягає сплаті в дохід держави.
При цьому, відповідно до процесуального законодавства, питання про повернення судового збору або усунення можливих арифметичних помилок у його розрахунку вирішується судом за заявою сторони шляхом ухвалення додаткового рішення чи постановлення ухвали. Однак, жодна зі сторін не скористалася цим правом, не подала відповідних заяв та не надала суду доказів неправильного визначення розміру судового збору.
Отже, підстав для перегляду розподілу судових витрат чи для висновку про його безпідставність колегія суддів не вбачає.
За наведених вище обставин, усі доводи апеляційної скарги носять формальний характер, не спростовують висновків суду першої інстанції та спрямовані лише на уникнення виконання законних зобов'язань перед вкладником. Суд першої інстанції належно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, а його рішення відповідає як вимогам закону, так і принципам справедливості та добросовісності.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Самокиші В. Ю. в інтересах АТ «Сенс Банк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Самокиші Вікторії Юріївни в інтересах Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура