02 жовтня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14050/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі адвоката Пилипчука Г. В., в інтересах ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною адвоката Пилипчука Геннадія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Одарюка М. П.
від 23 червня 2025 року
у цивільній справі № 367/6794/23 Ірпінського міського суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про розірвання шлюбу,
В вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі адвокат Пилипчук Г. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апелянт вважає, що така підстава для залишення позову без розгляду відсутня про що і апелянт і її представник активно наголошували в судовому засіданні 23.06.2025.
Зазначає, що відповідач надав апостильовану копію остаточного рішення про розлучення, ухваленого 16.10.2024 Судом Королівської Лави Саскачевану (відділ сімейного права), номер справи DIV-YT-00057-2023, яким шлюб, укладений 30.12.2020 в м. Києві, розірвано. Однак, станом на дату винесення оскаржуваної ухвали, провадження в Суді Королівської Лави Саскачевану було закінчене винесенням цього остаточного рішення, а отже, в жодному із судів не було в провадженні справи між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Крім того, апелянт наголошує, що вказане рішення суду іноземної держави не пройшло процедуру визнання в Україні, передбачену ст. ст. 471-473 ЦПК України. Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» та ч. 1 ст. 82 цього ж Закону, визнання рішення іноземного суду та поширення його законної сили на території України відбувається у порядку, встановленому законом, зокрема, Розділом ІХ ЦПК України. Відповідач не надав доказів такого визнання.
Апелянт стверджує, що лише після визнання в Україні остаточного рішення про розлучення від 16.10.2024, це могло б стати підставою для закриття провадження у справі № 367/6794/23 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (у зв'язку з наявністю рішення суду іноземної держави, визнаного в Україні), але в жодному випадку не є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.
Апелянт також звертає увагу на те, що суд відніс відповідача ОСОБА_2 до громадян Сполучених Штатів Америки та аналізував ситуацію з наявністю міжнародних договорів про правову допомогу між Україною та США, при тому, що відповідач є громадянином Канади, а Суд Королівської Лави Саскачевану знаходиться на території Канади. Питання наявності міжнародних договорів між Україною та Канадою судом не досліджувалося.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Губін О. Т., в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Підсудність справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі.
Зазначає, що у провадженні Суду Королівської Лави Провінції Саскачеван (Канада, Відділ сімейного права) з 20 липня 2023 року вже перебувала справа № DIV-YT-00057-2023 за позовом відповідача до позивачки про розірвання шлюбу та вирішення питання щодо опіки над дитиною.
Позивачці було достеменно відомо про наявність провадження у канадському суді на момент її звернення до українського суду, що підтверджується її відповіддю (відзивом) на позовну заяву від 20 вересня 2023 року. Провадження в українській справі було відкрито 23 жовтня 2023 року. Таким чином, на момент відкриття провадження в Україні, у провадженні іноземного суду вже перебувала тотожна справа, і позивачка брала в ній активну участь. Відтак, позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягали залишенню без розгляду згідно з нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та ЦПК України. Вважає, що суд першої інстанції правомірно посилався на релевантні правові висновки Верховного Суду, зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц.
Також відповідач заперечує твердження Апелянта про необхідність проходження процедури визнання рішення канадського суду (ст. ст. 471-473 ЦПК України) для посилання на його обставини. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, видані уповноваженими органами іноземних держав, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом чи міжнародним договором. Зауважує, що з 11 січня 2024 року у Канаді набула чинності Гаазька конвенція, яка скасовує процедуру легалізації документів 1961 року. Згідно з цією Конвенцією, єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності документа, є проставлення апостиля.
Вказує, що надав суду належним чином засвідчені документи з проставленим апостилем, зокрема, копії позовної заяви, відповіді позивачки та остаточного рішення про розлучення від 16 жовтня 2024 року. Таким чином, для використання цих офіційних іноземних документів як письмових доказів додатково проходити процедуру визнання відповідно до ст. ст. 471-473 ЦПК України не вимагається.
Відповідач визнає, що він є громадянином Канади, проте стверджує, що зазначення і посилання в окремих абзацах оскаржуваної Ухвали на зв'язок зі Сполученими Штатами Америки є лише технічною опискою і не впливає на законність рішення, адже між Україною та Канадою (як і між Україною та США) відсутня угода, яка б охоплювала питання правової допомоги в цивільних чи сімейних справах. Відтак, у будь-якому випадку застосуванню підлягають норми Закону України «Про міжнародне приватне право», які були належним чином застосовані судом першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Пилипчук Г. В. апеляційну скаргу підтримав із викладений у ній підстав та доводів.
Відповідач та/або його представник у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., прояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається у вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу до ОСОБА_2 , який є громадянином Канади.
Залишаючи позов без розгляду, суд вважав, що справа є цивільною справою з іноземним елементом, а тому, вирішуючи питання підсудності, слід керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право». Встановивши, що остаточним рішенням про розлучення, ухваленим Судом Королівської Лави Саскачевану ( Канада ) 16 жовтня 2024 року у справі № DIV-YT-00057-2023, шлюб, зареєстрований у м. Києві 30 грудня 2020 року, між сторонами розірвано, суд посилаючись на ч. 3 ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України дійшов висновку що позов підлягає залишенню без розгляду, адже позови є тотожними, оскільки збігаються сторони, предмет та підстави спору, а відповідний позов було подано до Суду Королівської Лави Провінції Саскачеван та відкрито провадження у справі «станом на момент подачі позову до суду про розірвання шлюбу» в Україні. При цьому, суд взяв до уваги, що між Україною та США міжнародні договори про правову допомогу не укладалися, тому визнання рішення залежить від принципу взаємності.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками з наступних підстав.
Процесуальне законодавство України чітко розмежовує підстави для залишення позову без розгляду (Стаття 257 ЦПК) та інші процесуальні дії.
Стаття 257 ЦПК, зокрема її пункт 4 частини 1, застосовується виключно у випадку lis pendens, тобто наявності активного провадження (справи, що «є у провадженні») між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Метою цієї норми є запобігання паралельному розгляду та винесенню суперечливих рішень.
Судом встановлено, що Судом Королівської Лави Саскачевану 16 жовтня 2024 року у справі № DIV-YT-00057-2023 ухвалене остаточне рішення про розлучення. Відповідачем до матеріалів справи надана копія цього остаточного рішення, яка була апостильована. Цей факт підтверджує юридичну силу документа в контексті Закону України «Про міжнародне приватне право» та Гаазької конвенції 1961 року. Приєднання Канади до Конвенції з 11 січня 2024 року означає, що Апостиль є єдиною формальною процедурою, необхідною для підтвердження автентичності канадського офіційного документа. Таким чином, апостильоване рішення іноземного суду є належним доказом вирішення спору компетентним судом.
Колегія суддів звертає увагу, що процедура визнання іноземного рішення, передбачена статтями 464-466 ЦПК України, є самостійною та окремою процедурою, необхідною для досягнення інших юридичних цілей, що стосуються надання іноземному акту юридичної сили національного рішення на території України. Водночас, відсутність пройденої процедури визнання іноземного рішення не впливає на процесуальний статус тотожного спору, адже не повертає провадження в іншому суді у статус «активного» і не відновлює спір як такий, що підлягає розгляду.
Оскільки наявність остаточного рішення свідчить про завершеність провадження в іноземній державі, а не про його поточний розгляд, підстава для залишення позову без розгляду, передбачена пунктом 4 частини 1 статті 257 ЦПК України, відсутня.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, за встановлених обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2025 року скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Пилипчука Геннадія Володимировича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2025 року скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 06 жовтня 2025 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов