Справа №372/4290/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2876/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
23 вересня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12024116230000203 від 02.07.2024 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зі змінами захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2024 року щодо
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який не працюючого, не одруженого, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 31.10.2023 Києво-Святошинським районним судом за ч. 1 ст. 309 КК України до обмеження волі строком на 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, -
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_8 ,
Вироком Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2024 року ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначено йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання - у виді 2 місяців за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року, та остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у вигляді 1 (одного) року 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21.11.2024 виправлено описку у вироку Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2024 року та постановлено вважати правильним по тексту вироку Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2024 року міру покарання ОСОБА_9 призначену вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 жовтня 2023 року - обмеження волі.
Вироком суду встановлено, що статтею 12 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» (далі по тексту - Закон) передбачено, що обіг психотропних речовин, включених до таблиці 2 «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (далі по тексту - Перелік) тобто і амфетаміну, включеного до таблиці 2 вказаного Переліку, допускається лише в цілях, передбачених статтями 19 та 20 цього Закону.
Таким чином, Закон допускає наступні випадки законного обігу психотропних речовин, включених до таблиці 2 Переліку:- використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у експертній і оперативно-розшуковій діяльності (ст. 19 Закону);- діяльність з використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у наукових та навчальних цілях, яка дозволяється лише юридичним особам за наявності відповідної ліцензії (ст. 20 Закону).
Всупереч зазначеним вимогам Закону, ОСОБА_9 , маючи не відбуту та не погашену встановлену Законом судимість за вчинення ним кримінального правопорушення - проступку пов'язаного з незаконним обігом наркотичних засобів, тобто за ч. 1 ст. 309 КК України, на шлях виправлення не став та протягом року після засудження за цією статтею, вчинив новий умисний злочин за наступних обставин.
02.07.2024 у вечірню годину (точний час в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_9 , перебуваючи біля бесідки, яка розташована на відстані 500 метрів від заправки «БРСМ-Нафта» за адресою: Обухівський район, Київська обл., с. Підгірці, вул. Боровкова, 81, діючи умисно, переслідуючи мету незаконного придбання та зберігання психотропних речовин, знайшов на столі вищевказаної бесідки, таким чином придбав один поліетиленовий пакет, в якому знаходились два згортки порошкоподібної речовини, зовні схожі на психотропні речовини, обіг яких обмежено - «амфетамін», які в подальшому поклав до кишені власних джинсових шортів та почав рухатись в сторону заправки «БРСМ-Нафта», таким чином незаконно зберігав психотропні речовини для власного вживання, без мети збуту до затримання 02.07.2024 року 17 год. 19 хв.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вирок Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2024 року в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання невідбутого покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31.10.2023 та остаточно призначити покарання у виді 2 місяців обмеження волі та штрафу в розмірі 34 000 грн., які на підставі ч. 3 ст. 72 КК України виконувати самостійно.
В змінах до апеляційної скарги захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить скасувати вирок Обухівського районного суду Київської області від 08.11.2024 щодо ОСОБА_9 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник вказує, що судом першої інстанції допущено істотні порушення вимог КПК, які є безумовною підставою для скасування вироку. Так, судом прийнято рішення про дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
За змістом ч. 4 ст. 349 КПК України суд зобов'язаний допитати обвинуваченого, водночас, якщо суд прийняв рішення обмежитись лише допитом обвинуваченого, то особливе значення має якість цього допиту, підтвердження фактичних обставин обвинуваченим, відсутність будь-яких сумнівів, що він визнає всі фактичні обставини, які мають значення для висновку про винуватість особи та правильність кваліфікації його дій. При цьому, будь-яких спрощень, поверховості в допиті, не з'ясування фактичних обставин, які мають істотне значення, не допускається.
Так, згідно обвинувального акту і мотивувальної частини вироку зазначено, що ОСОБА_11 діючи умисно, переслідуючи мету незаконного придбання і зберігання психотропної речовини, знайшов на столі бесідки один поліетиленовий пакет, в якому знаходились два згортки порошкоподібної речовини, зовні схожі на психотропні речовини обіг яких обмежено-«амфетамін», які в подальшому поклав до кишені власних джинсових шортів та почав рухатись в сторону заправки «БРСМ-Нафта», таким чином незаконно зберігав психотропні речовини для власного вживання, без мети збуту до затримання 02.07.2024 року 17 год.19 хв.
Відповідно до протоколу затримання, 02.07.2024 року працівниками поліції у період часу з 17 год. 19 хв. по 19 год.05 хв. у ОСОБА_9 виявлено та вилучено два згортки з фольги із вмістом порошкоподібної речовини бежевого кольору.
Під час судового засідання був допитаний ОСОБА_11 , досліджено висновок експертизи та протокол затримання, відеозапис до протоколу затримання не досліджувався.
Як зазначає апелянт, при прослуховуванні аудіозапису фіксації судового засідання від 08.11.2024 року встановлено, що вона в частині допиту обвинуваченого, відповідей обвинуваченого на запитання суду і прокурора є нечіткою, що не надає в повній мірі провести аналіз показань та відповідей на запитання суду та прокурора обвинуваченого. Однак, при неодноразовому прослуховуванні аудіозапису судового засідання від 08.11.2024 року встановлено, що ОСОБА_9 лише формально визнав себе винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні, без будь-якої деталізації обставин, які підлягають доказуванню, а саме в частині придбання і зберігання ним психотропної речовини.
Так, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 зазначив: «Що на столі в бесідці побачив три пакунки, один із яких лише розвернув і побачив речовину рослинного походження, після чого поклав їх до кишені штанів і направився до заправки, де був зупинений працівниками поліції, які запитали у нього чи є заборонені предмети, на що він відповів, що є і, все». На запитання судді, ОСОБА_11 відповів, що розумів, що це речовина зеленого кольору, що він один згорток розвернув і побачив, що це речовина зеленого кольору.
На запитання прокурора ОСОБА_11 повідомив, що він розумів, що це конопля, тобто фактично заперечив наявність суб'єктивної сторони кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а саме того факту, що він мав умисел на придбання і зберігання саме психотропної речовини, а не наркотичної речовини-канабісу, отже його показання по суті свідчать про незгоду з обставинами, які відносяться до предмету доказування, і ставить під сумнів придбання і зберігання ОСОБА_12 саме психотропної речовини, оскільки він зазначає, що знайшов лише три пакунки, в одному з яких перебувала речовина рослинного походження, що підтверджується протоколом затримання і висновком хімічної експертизи. В такому випадку виникає питання, а звідки взялись ще два пакунки саме із психотропною речовиною, якщо ОСОБА_11 відразу був затриманий працівниками поліції?
Таким чином, на думку апелянта, суд зобов'язаний був з'ясувати під час судового засідання кількість придбаних і вилучених пакунків, їх ідентифікуючі ознаки, конкретно з'ясувати у обвинуваченого, щодо його усвідомлення стосовно придбання і зберігання саме психотропних речовин, оскільки в обвинувальному акті і мотивувальній частині вироку зазначено, що ці були пакунки із фольги, а обвинувачений вказував на те, що він на столі в бесідці знайшов лише три пакунки, а досліджені суддею висновок хімічної експертизи і постанови про визнання речових доказів містять взагалі іншу кількість пакунків, але судом не було взято ці протиріччя до уваги. В такому випадку, суддя суд першої інстанції не поставив повторно на обговорення сторін питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження і залишив попередньо визначений порядок та обсяг дослідження доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого, чим, порушив вимоги ч. З ст. 349 КПК, що, у свою чергу, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Як зазначає апелянт, за відсутності факту з'ясування усіх обставин вчинення цього кримінального правопорушення, його об'єктивних та суб'єктивних ознак, суд першої інстанції був позбавлений можливості зробити висновки про те, що обвинувачений у повній мірі визнав свою вину у його вчиненні, тобто не оспорював фактичних обставин кримінального провадження у цій частині.
Проте, у вироку суду зазначено, що судом достовірно встановлено, що ОСОБА_11 своїми умисними протиправними діями, які виразились у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини, вчиненому протягом року після засудження за цією статтю, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 309 КК України, визнав вину в повному обсязі і показав, що дійсно, за вказаних в обвинувальному акті обставин, він вчинив дане кримінально карне діяння, в повній мірі усвідомив протиправний характер своїх дій, хоча під час допиту обвинуваченого обставини викладені в обвинувальному акті досліджувались поверхнево. Тобто, місцевий суд всупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК, у мотивувальній частині вироку виклав лише формулювання обвинувачення пред'явлене ОСОБА_9 органом досудового розслідування, проте своїх висновків щодо встановлених фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не навів та не з'ясував чи дійсно ОСОБА_11 придбав і зберігав психотропні речовини, що істотно вплинуло на судове рішення. Сам факт визнання обвинуваченим своєї вини не може вважатися допитом обвинуваченого судом у розумінні ст. 351 КПК України.
Отже, на думку апелянта, з огляду на вищевказане, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_12 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому вирок місцевого суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу зі змінами, думку прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги зі змінами, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга зі змінами підлягає задоволенню, з таких підстав.
Положеннями ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Частиною другою цієї статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого
Відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.
Положенням ч. 3 ст. 349 КПК України визначено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Згідно із ч. 4 ст. 349 КПК України обов'язково здійснюється допит обвинуваченого. Застосування вказаної норми закону викликано необхідністю з'ясування дійсності визнання обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження, усвідомлення ним сутності цього обвинувачення, з'ясування факту доведеності обставин, визначених у ч. 1 ст. 91 КПК, унаслідок чого відпадає необхідність дослідження доказів у суді першої інстанції.
У ході судового розгляду в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України учасники судового провадження обмежуються законодавцем у можливості оскарження вироку в частині обставин, докази щодо яких не було досліджено, що викликає в суду обов'язок не тільки належного з'ясування зазначених вище обставин, а й роз'яснення наслідків у виді обмеження на апеляційне оскарження та з'ясування того, що учасники судового провадження правильно розуміють сутність цих наслідків.
Між тим, під час розгляду кримінального провадження та ухвалення вироку щодо ОСОБА_9 суд першої інстанції вказаних вимог кримінального процесуального закону належним чином не дотримався.
Так, відповідно до технічного запису судового засідання від 08.11.2024, суд, з'ясувавши позицію учасників щодо обсягу та порядку дослідження доказів, ухвалив рішення про їх дослідження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК і перейшов до допиту обвинуваченого.
Оскільки суд прийняв рішення обмежитися лише допитом обвинуваченого, особливе значення має якість цього допиту, підтвердження фактичних обставин обвинуваченим, відсутність будь-яких сумнівів, що він визнає всі фактичні обставини, які мають значення для висновку про винуватість особи та правильність кваліфікації його дій. При цьому, будь-яких спрощень, поверховості в допиті, нез'ясування істотних фактичних обставин не допускається.
Однак, з пояснень обвинуваченого ОСОБА_9 вбачається, що останній фактично не визнав в повному обсязі інкриміновані йому та викладені в обвинувальному акті обставини вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. ст.309 КК України.
Так, відповідно до технічного запису судового засідання від 08.11.2024, обвинувачений ОСОБА_9 пояснив, що проходячи повз бесідку в с. Підгірці неподалік заправки «БРСМ-Нафта» помітив, що там спить якійсь чоловік, підійшовши ближче побачив, що на столі лежать пакунки, зокрема, три згортки у фользі, одразу відкрив один із згортків та помітив, що там конопля, інші не відкривав, потім поклав їх до кишені шортів та почав рухатись в сторону заправки «БРСМ-Нафта», де був зупинений працівниками поліції, на запитання яких, повідомив, що має при собі заборонені речовини. Після чого, поліцейські викликали слідчо-оперативну групу, яка вилучила згортки. Коли працівники правоохоронних органів відкрили інші згортки, то в них виявилось, щось інше - порошок. На уточнюючі запитання, вказав, що коли брав згортки, розумів, що це речовина зеленого кольору - конопля. Вину визнає, кається у вчиненому.
Отже, з наведеного вбачається, що ОСОБА_9 , хоч і визнав у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, однак, заперечував кількість пакетиків, які він знайшов та фактично заперечив наявність умислу на незаконне придбання та зберігання саме психотропної речовини, тобто, обставину, яка впливає на правову кваліфікацію інкримінованого йому кримінального правопорушення, що не лише не узгоджуються з фактичними обставинами провадження, викладеними в обвинувальному акті, а й свідчить про не правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
За таких обставин, суду першої інстанції необхідно було повернутися до обговорення питання про визначення обсягу доказів та встановлення порядку їх дослідження, оскільки наявність зазначених вище невідповідностей свідчить про те, що обвинувачений фактично оспорював обставини вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, і суд мав розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, а не застосовувати процедуру, що визначена ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к (провадження № 51-380 км 17), відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов'язує суд установити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Колегія суддів зауважує, що обов'язковими передумовами можливості розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України є: повне визнання вини обвинуваченим, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження, кваліфікації дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин.
За відсутності факту з'ясування усіх обставин вчинення кримінального правопорушення, його об'єктивних та суб'єктивних ознак, суд першої інстанції був позбавлений можливості зробити висновки про те, що обвинувачений у повній мірі визнав свою вину у його вчиненні, тобто не оспорював фактичних обставин кримінального провадження у цій частині.
За таких обставин, ухваливши рішення про можливість проведення розгляду справи в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, тобто без дослідження доказів у цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, яке, на переконання колегії суддів, є істотним, оскільки позбавило можливості суд першої інстанції ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
Зважаючи на наявність указаного істотного порушення вимог процесуального закону, яке є підставою для скасування оскаржуваного вироку суду та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів, не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам, викладеним у апеляційній скарзі зі змінами захисників.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга зі змінами захисника підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані сторонами, дати їм належну оцінку й відповідно до вимог статей 94, 349, 370 КПК України ухвалити законне та обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 зі змінами в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2024 року у кримінальному провадженні №12024116230000203 від 02.07.2024 щодо ОСОБА_9 - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3