справа № 752/16079/22 головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.
провадження № 22-ц/824/14650/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Мазура Ю.Ю. у м. Києві, у справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: Голосіївській відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини, -
У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою, у якій просила суд встановити факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - є батьком малолітньої дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України; внести зміни до актового запису № 1579 від 23 вересня 2010 року про народження дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Київ, зазначивши у відомостях про батька дитини - громадянин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України.
Заява обґрунтована тим, що на початку 2009 року заявник познайомилась з ОСОБА_4 і вони майже одразу почали проживати однією сім'єю. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_5 . Оскільки пара не була одружена, то зі слів заявниці в свідоцтві про народження в графі батько було зроблено запис ОСОБА_6 , відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. До кінця 2013 року вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 . В кінці року ОСОБА_4 пішов з дому із-за сварки і переїхав на постійне місце проживання до матері в Кривий Ріг. 16 червня 2022 року до заявниці звернувся ОСОБА_4 з вибаченням і проханням налагодити відносини з сином, оскільки його мобілізовують на війну і ймовірно він не повернеться. Також виявив бажання допомагати матеріально, а саме: 29 серпня 2022 року перерахував 10 000,00 грн., на день народження сина ІНФОРМАЦІЯ_4 перерахував 3 000,00 грн., 11 жовтня 2022 року перерахував 10 000,00 грн. 18 жовтня 2022 року матір ОСОБА_4 повідомила заявницю, що останній помер. Зазначає, що за життя ОСОБА_4 визнавав себе біологічним батьком дитини.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер, стосовно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України. Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) № 1579 від 23 вересня 2010 року, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Київ, зазначивши у відомостях про батька дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України.
В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви ОСОБА_3 в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , зазначає, що вона є матір'ю ОСОБА_4 , який загинув виявивши стійкість та мужність при захисті Батьківщини поблизу м. Бахмут, Донецької області, а не помер, як зазначено в результативній частині оскаржуваного рішення суду. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/16079/22 від 29 травня 2023 року, яким встановлено факт батьківства ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_7 , прямо впливає на права та інтереси матері загиблого ОСОБА_1 (сімейне право ст. 257 258 Сімейного кодексу України, спадкове право, право на соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей), яку не було залучено при розгляді даної справи в якості відповідача, або заінтересованої особи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права. Звертає увагу суду, що саме ОСОБА_1 повідомила ОСОБА_3 про те, що її син - ОСОБА_4 загинув, і саме ОСОБА_1 наполягла на тому, щоб ОСОБА_3 визнала батьківство ОСОБА_4 щодо сина ОСОБА_8 , щоб він мав змогу отримувати одноразову грошову допомогупісля загибелі батька.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що обставина, що ОСОБА_4 визнавав себе батьком дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , приймав активну участь у його вихованні, турбувався про нього, спільно з ОСОБА_3 матеріально забезпечував дитину, підтверджуються витягами з рахунку заявниці та письмовими показами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . На підтвердження вимог заяви про встановлення факту батьківства заявником надані фото, на яких зображені ОСОБА_4 з сином на відпочинку, вдома тощо. Фото вказують на їх теплі та гарні стосунки. Суд бере до уваги дані фотознімки, оскільки вони відображають спілкування ОСОБА_4 з дитиною, вказують на родинне ставлення один до одного. З урахуванням наявності у справі належних та допустимих доказів на підтвердження факту батьківства ОСОБА_4 , який помер, стосовно ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що заява про встановлення факту батьківства підлягає задоволенню.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).
Вказана норма права визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 2-12341/10 (провадження № 61-6686св21) вказано, що «законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. З огляду на наведені норми закону право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їхні права та обов'язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду».
Тобто, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, особа, яка не брала участі в справі, має надати суду докази того, що оскарженим судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частиною 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Частиною 2 передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, яка вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.
Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в книзі реєстрації народжень учинено згідно зі ст. 135 СК України.
Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, а факту материнства - батько й інші перелічені особи.
Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини, коли відповідно до ч. 2 ст. 55 СК України про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
Таким чином, закон розрізняє порядок визначення походження дитини від батька шляхом визнання батьківства - про що позов заявляється до особи, яка вважається батьком дитини, або нею самою, та шляхом встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини.
Згідно із ст. 130 СК України, у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 134 СК України, на підставі заяв осіб, зазначених у ст. 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.
Предметом заяви є встановлення факту батьківства ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 відносно дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі, вказує, що вона є матір'ю загиблого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, ухвалене рішення суду першої інстанції стосується її прав та інтересів, оскільки вона є спадкоємицею першої черги після смерті сина.
Як вбачається з наданого апелянтом свідоцтва про право на спадщину, після смерті ОСОБА_4 спадщину по частині прийняли ОСОБА_1 та син померлого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 факт батьківства щодо якого було встановлено оскаржуваним рішенням.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вбачається спір про право, а саме право на спадщинуОСОБА_5 після загиблого ОСОБА_4 , яке у разі відсутності оскаржуваного рішення належало б апелянту ОСОБА_1 в повному обсязі.
Згідно ч. 1, п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Згідно ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
По справі вбачається, що судом першої інстанції, всупереч положень ч. 1, 4 ст. 294 ЦПК України, не було залучено до участі у справі матір загиблого ОСОБА_4 , в якості заінтересованої особи. При цьому суд не звернув уваги, що заінтересованою особою у справі має бути особа, чи особи на права чи обов'язки яких може вплинути прийняте рішення, тобто спадкоємці померлого чи особи які мають передбачене законом право на відшкодування у зв'язку з загибеллю військовослужбовця.
Голосіївський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в даному випадку не є заінтересованою особою.
З урахуванням викладених обставин є підстави вважати, що суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_1 не залучивши її до участі у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Згідно ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Вищевикладена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, а саме: Постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року по справі №207/3261/21, Постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року по справі №553/1936/21, Постанова Верховного Суду від 27 вересня 2024 року по справі №570/6628/23.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення є необґрунтованим, оскільки у даній справі наявний спір про право на спадкування.
Відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення серед іншого є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та залишення заяви ОСОБА_3 про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини без розгляду.
Доводи апеляційної скарги про необхідність відмови у задоволенні заяви колегія суддів відхиляє, так як вони не ґрунтуються на вимогах ст. 294 ЦПК України.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи (частина третя статті 42 ЦПК України).
Порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України.
Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на викладене відшкодування витрат на правничу допомогу та судового збору можливе у справах позовного провадження, у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.
Вказаного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_3 , заінтересована особа: Голосіївській відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_3 , що вона має право подати позов на загальних підставах.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.