Справа № 753/19758/24 Головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.
Провадження № 33/824/4544/2025 Головуючий у суді II інстанції Голуб С.А.
29 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., за участю представника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Медвідя Олега Петровича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу, а також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись з постановою суду, 20 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що постанова суду є незаконною, необґрунтованою, винесеною з грубим порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав ОСОБА_1 винним, оскільки розгляд справи відбувся без його участі. Після складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 139396, ОСОБА_1 очікував виклику до суду для розгляду справи, проте йому ні від поліції, ні від суду не надійшло жодного повідомлення про розгляд справи. При цьому він регулярно перевіряв наявність судового провадження у мобільному застосунку «Дія», а оскільки відповідно до скріншотів, долучених до апеляційної скарги, вказане судове провадження відсутнє, він вважав, що протокол 29 вересня 2024 року ЕПР1 № 139196 не був направлений до суду і відповідно відсутнє судове провадження.
З оскаржуваною постановою Дарницького районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року скаржник ознайомився в суді першої інстанції лише 7 серпня 2025 року.
Ознайомившись із оскаржуваною постановою суду першої інстанції та матеріалами справи ОСОБА_1 вказує, що наявна в матеріалах справи довідка про доставлення СМС-повідомлення є неналежним способом повідомлення про розгляд справи. Крім того, зазначений номер телефону у довідці (+38 050 682 26 86), був актуальним під час складення протоколу ЕПР1 № 139196, а не на час розгляду справи судом, що також свідчить про неотримання ним такого повідомлення.
ОСОБА_1 стверджує, що ним не подавалося клопотання про відкладення розгляду справи розміщене на а.с. 10 і йому невідомо хто його подав. При цьому, вказане клопотання не підписано електронним цифровим підписом, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», що унеможливлює встановлення особи, яка його подала.
Зазначає, що з 10 березня 2022 року ОСОБА_1 мобілізований до Збройних Сил України та наразі є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 і проходить службу у Чернігівській області на посаді механіка-водія, отже він направлену на його адресу реєстрації оскаржувану постанову суду не отримував і вона повернулась до суду за закінченням терміну зберігання.
У зв'язку з викладеними обставинами, посилаючись на неможливість бути вчасно обізнаним про дане судове провадження, захист своїх прав та інтересів, просить суд поновити строк на апеляційне оскарження.
Щодо суті правопорушення, яке ставиться йому в вину, в доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що 29 вересня 2024 року під час складення протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 139396 він автомобілем не керував, а знаходився біля нього та очікував товариша, який пішов у магазин, що і пояснив патрульному, який зазначене не взяв до уваги та склав незаконний протокол.
В матеріалах справи відсутні докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Отже єдиним «доказом» вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, є фактично сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення. Однак, зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові.
Інспектор, який прийняв постанову про адміністративне порушення, ніяким чином не надавав доказів щодо порушення ПДР України ОСОБА_1 ані йому при розгляді справи на місці зупинки, ані суду першої інстанції при розгляді справи, що підтверджується самим оскаржуваним судовим рішенням в якому не зазначено жодного доводу про правомірність дій інспектора та обґрунтованого прийняття постанови стосовно нього.
Отже, судом першої інстанції не встановлено наявність, та не витребувано інших доказів у підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення.
Викладені обставини суд першої інстанції залишив поза увагою, що є підставою для закриття провадження з підстави п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Медвідь О.П. підтримав доводи апеляційної скарги. Пояснив, що ОСОБА_1 не може з'явитись в судове засідання, оскільки перебуває на службі в ЗСУ.
Вислухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Згідно із ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Беручи до уваги ту обставину, що справа перебуває на стадії апеляційного перегляду, перш за все підлягає вирішенню питання про поновлення строку на звернення з апеляційною скаргою.
Згідно із ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право оскаржити постанову по справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, зокрема особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
В матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОСОБА_1 про судове засідання у встановленому законом порядку. Копія постанови суду була повернута на адресу суду без вручення ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки ОСОБА_1 проходить службу у ЗСУ, то його доводи про те, що він не міг отримати СМС повідомлення у зв'язку із втратою телефону, а також постанови суду за зареєстрованим місцем проживання можуть бути сприйняті як підстава для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Зі змісту ст. 283 КУпАП вбачається, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався не в повній мірі, оскільки не з'ясував повно і всебічно всіх обставин справи та не перевірив належним чином наявні в справі докази.
Так, щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №139396, відповідно до якого ОСОБА_1 о 16 год. 02 хв. 29 вересня 2024 року, керував транспортним засобом в м. Києві на проспекті Миколи Бажана, не маючи відповідного права керування транспортними засобами, при цьому правопорушення вчинено повторно протягом року, а саме постанова за ч. 2 ст. 126 КУпАП від 26 вересня 2025 року. Вказаним діями ОСОБА_1 , порушив п. 2.1 а ПДР України, тобто вчинив адміністративний проступок передбачений ч. 5 ст. 126 КУпАП.
До вказаного протоколу додано: постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 26 вересня 2024 року щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП; довідка про те, що громадянин ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП України та рапорт старшого лейтенанта поліції Стука В.М. на ім'я начальника УПП в м. Києві Департаменту патрульної поліції в якому він просив долучити до протоколу відео з мобільного телефону у зв'язку з тим, що боді камера разрядилась.
Дослідивши наявні в справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП України.
На думку апеляційного суду, такий висновок суду першої інстанції є передчасним, оскільки на його підтвердження достатніх доказів в матеріалах справи немає.
Згідно ч. 5 ст. 126 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Повторним відповідно до ст. 35 КУпАП визнається вчинене особою протягом року однорідне правопорушення, за яке її вже було піддано адміністративному стягненню.
Відповідно до п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з положеннями ч. ч. 9, 10 ст.15 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Визначення терміну керування транспортним засобом було наведено в п. 27 Пленуму ВС від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» за яким керування транспортним засобом виконання функцій водіння під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
В постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року зазначається, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Згідно із ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі - презумпції невинуватості. При цьому усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь (ст. 62 Конституції України).
У справі «Barbera, MesseguandJabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Тягар доведення в діях особи складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган.
Як встановлено в ході апеляційного розгляду, у матеріалах справи відсутні докази керування транспортним засобом ОСОБА_1 . Так в протоколі не були відсутні зазначені свідки. Проте в протоколі зазначено, що до нього долучено відео та рапорт. Однак будь-якого відео до матеріалів справи додано не було.
Відтак, враховуючи те, що ОСОБА_1 був відсутній при розгляді справи в суді першої інстанції і не наводив своїх заперечень щодо керування ним транспортним засобом, суд першої інстанції на відсутність доказів такого керування уваги не звернув.
Проте такі твердження апелянта містяться в апеляційній скарзі, а тому суд апеляційної інстанції зобов'язаний надати їм правову оцінку і з врахуванням наведеного вище дійшов висновку, що вони є обґрунтованими.
Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі «Надточій проти України», п. 33 рішення у справі «Гурепка проти України», ухваленого 6 вересня 2005 року).
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріпленні положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Презумпція невинуватості є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v.theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".
В свою чергу, суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», оскільки таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Отже суд апеляційної інстанції вважає, що уповноважена особа на складання протоколу про адміністративне правопорушення не надала до протоколу про адміністративне правопорушення доказів, які б давали суду підстави ж для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП
Суд першої інстанції повно і всебічно не з'ясував всіх обставин справи та не перевірив їх доказами, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вищевказаному правопорушенні є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки обставини, які викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова судді першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 13 листопада 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.А. Голуб