справа №757/30121/25-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/5496/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
29 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №62024000000001059 від 27 листопада 2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 426-1, частиною четвертою статті 28, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною першою статті 366, частинами першою, другою, третьою статті 255 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене 16 червня 2025 року під час затримання підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мано, а саме на:
- два смартфони (зі слів підозрюваного) фірми «САМСУНГ».
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого про арешт майна відмовити.
Уважає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та належним чином невмотивованою, істотно порушує конституційні права власника майна, а відтак підлягає скасуванню.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що підстави для арешту майна та ризики, визначені абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України, відсутні; клопотання про арешт майна необґрунтоване, частина інформації, яка міститься у ньому, взагалі не відповідає дійсності.
Також посилається на нерозумність, неспівмірність обмеження права власності та неврахування наслідків арешту майна для підозрюваного.
Вказує, що підозрюваний під час затримання надав паролі доступу до обох мобільних телефонів, що повністю унеможливлює необхідність їх примусового відкриття чи додаткового процесуального втручання, оскільки у слідчого була можливість безперешкодно скопіювати всю необхідну інформацію; попри наявність доступу, слідчими не було здійснено жодного фактичного огляду мобільних телефонів, не проведено огляд вмісту, не зафіксовано дані, які потенційно могли б мати доказове значення; станом на момент подачі апеляційної скарги жодних судових експертиз (технічних, комп'ютерно-технічних тощо) мобільних телефонів не призначалось, що свідчить про відсутність реального процесуального інтересу до їхнього вмісту з боку сторони обвинувачення.
Зазначає, що у протоколі затримання особи не зазначено жодних обставин, які б обґрунтовували необхідність вилучення мобільних телефонів, не вказано з якою метою їх було вилучено, які саме процесуальні дії плануються із цим майном або яка загрозу існувала для досудового розслідування у разі їх не вилучення.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , який підтримав подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №62024000000001059 від 27 листопада 2024 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 426-1, частиною четвертою статті 28, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною першою статті 366, частинами першою, другою, третьою статті 255 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що у не встановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше січня 2024 року, ОСОБА_8 , діючи спільно з іншими не встановленими в ході досудового розслідування особами, на території Одеської області вирішив створити стійке ієрархічне об'єднання - злочинну організацію, діяльність якої спрямована на вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, пов'язаних з незаконним заволодінням бюджетними коштами, які виділялись на закупівлю продуктів харчування (комплект продуктів харчування за Каталогом продуктів) для особового складу (годування штатних тварин) військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України (далі - військові формування та установи) в стаціонарних та польових умовах на 2024 та 2025 роки.
Відповідно до свого злочинного плану створення та діяльності злочинної організації ОСОБА_8 розподілив ролі та функції між майбутніми співучасниками вчинення злочинів, а також розробив механізм та ієрархічну структуру підпорядкування учасників злочинної організації, забезпечив їх організацію у внутрішньо й зовнішньо стійке, згуртоване, ієрархічне об'єднання.
Найвищу (першу) ланку у злочинній організації ОСОБА_8 відвів собі, тому йому, як організатору злочинної організації та її вищому керівнику, повинні були підпорядковуватися всі інші учасники злочинної організації, які мали безумовно, чітко і своєчасно виконувати всі його накази, вказівки, настанови та вимоги.
Другу ланку у злочинній організації ОСОБА_8 відвів своїм найбільш довіреним особам, які безпосередньо підпорядковувались йому та яких він визначив керівниками і власниками ТОВ «ГРАНПРІ ЛТД» - ОСОБА_11 та ТОВ «АСІКС ГРУП» - ОСОБА_12 . Останні забезпечували підбір та, з погодження ОСОБА_8 , залучали до злочинної організації інших учасників, здійснювали керівництво залученими до злочинної організації особами, а також особами, які використовувались при вчиненні злочинів та не були обізнаними про протиправну діяльність членів злочинної організації, особисто брали участь у вчиненні злочинів, контролювали вчинення злочинів окремими учасниками, забезпечували зовнішню безпеку існування та діяльності злочинної організації, не допускаючи поширення інформації про діяльність її членів.
Третю ланку в ієрархії злочинної організації ОСОБА_8 визначив за співробітниками ТОВ «Асікс груп» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які поділяли його погляди щодо можливості вчинення злочинів з метою отримання прибутку та, будучи членами злочинної організації, мали виконувати вказівки і доручення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , безпосередньо вчиняючи злочини відповідно до відведеної їм ролі та розробленого злочинного плану.
Четверту ланку в ієрархії злочинної організації, за вказівкою та з погодження ОСОБА_8 , сформовано ОСОБА_11 та ОСОБА_12 шляхом залучення до участі у злочинній організації військових службових осіб Збройних Сил України, а саме: начальника продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_15 , начальника продовольчої служби відділення матеріально-технічного забезпечення Інститут BMC НУ «ОМА» ОСОБА_16 , начальника продовольчої служби логістики військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_17 та начальника продовольчої тилу логістики служби військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_18 .
Зазначені військові службові особи брали участь у частині заволодіння бюджетними коштами на оплату послуг з постачання продуктів харчування безпосередньо до свого військового формування чи установи, забезпечуючи як військова службова особа складання замовлень із завищеною або безпідставною номенклатурою та кількістю необхідних продуктів харчування, які направлялись ДОТ МО України для виконання ТОВ «ГРАНПРІ ЛТД» і ТОВ «АСІКС ГРУП».
Крім того, кожен з них забезпечував прийняття дійсної кількості продукції та підписання уповноваженими особами військових формувань та установ документів ТОВ «ГРАНПРІ ЛТД» і ТОВ «АСІКС ГРУП» із внесеними завідомо неправдивими відомостями щодо номенклатури та кількості поставлених до військових формувань та установ продуктів харчування, у тому числі шляхом використання осіб, які не були обізнані про протиправну діяльність злочинної організації.
16 червня 2025 року під час затримання підозрюваного ОСОБА_8 було вилучено наступне: два смартфони (зі слів підозрюваного) фірми «САМСУНГ».
17 червня 2025 року постановою слідчого вказані вище предмети визнані речовими доказами.
25 червня 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про арешт майна у кримінальному провадженні №62024000000001059 від 27 листопада 2024 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 426-1, частиною четвертою статті 28, частиною четвертою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 28, частиною першою статті 366, частинами першою, другою, третьою статті 255 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 , погоджене прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 , про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на тимчасово вилучене 16 червня 2025 року під час затримання підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мано, а саме на:
- два смартфони (зі слів підозрюваного) фірми «САМСУНГ».
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, а саме: два смартфони (зі слів підозрюваного) фірми «САМСУНГ», вилучене 16 червня 2025 року під час проведення затримання підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тих підстав, що вилучені мобільні телефони містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи скаржника про те, що підстави для арешту майна та ризики, визначені абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України, відсутні; клопотання про арешт майна необґрунтоване, частина інформації, яка міститься у ньому, взагалі не відповідає дійсності; у протоколі затримання особи не зазначено жодних обставин, які б обґрунтовували необхідність вилучення мобільних телефонів, не вказано з якою метою їх було вилучено, які саме процесуальні дії плануються із цим майном або яка загрозу існувала для досудового розслідування у разі їх не вилучення, а також посилання на нерозумність, неспівмірність обмеження права власності та неврахування наслідків арешту майна для підозрюваного, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні містять сукупність підстав та розумних підозр уважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що вилучені мобільні телефони містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті майна виникла з тих підстав, що вилучені мобільні телефони містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження, при цьому постановою слідчого від 17 червня 2025 року вилучені під час затримання підозрюваного ОСОБА_8 мобільні телефони визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №62024000000001059 від 27 листопада 2024 року, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що підозрюваний під час затримання надав паролі доступу до обох мобільних телефонів, що повністю унеможливлює необхідність їх примусового відкриття чи додаткового процесуального втручання, оскільки у слідчого була можливість безперешкодно скопіювати всю необхідну інформацію; попри наявність доступу, слідчими не було здійснено жодного фактичного огляду мобільних телефонів, не проведено огляд вмісту, не зафіксовано дані, які потенційно могли б мати доказове значення; станом на момент подачі апеляційної скарги жодних судових експертиз (технічних, комп'ютерно-технічних тощо) мобільних телефонів не призначалось, що свідчить про відсутність реального процесуального інтересу до їхнього вмісту з боку сторони обвинувачення.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4