06 жовтня 2025 рокуСправа №160/14527/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі заяву Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі №160/14527/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності ОСОБА_1 стосовно стягнення 483834,63 грн та оголошення "суворої догани" відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 1202.2025 №208;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про скасування притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності ОСОБА_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення, починаючи з 01.04.2025, яке стягнуто внаслідок протиправних дій Військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення до відповідальності відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 №208.
Позовна заява обґрунтована тим, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності ОСОБА_1 відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 №208 є протиправними.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
11.08.2025 від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 заяву Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі №160/14527/25 задоволено частково, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів, з моменту отримання копії ухвали, шляхом надання клопотання про поновлення строку звернення до суду з наданням належних доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду, з урахуванням правової позиції суду.
30.09.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду в якій останні зазначає, що позовні вимоги стосуються питання скасування притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності та ґрунтуються на тому, що вина позивача в Акті службового розслідування не доведена, був відсутній умисел та вина як склад до притягнення до відповідальності. Позовна заява не пов'язана з питанням проходження військової служби, а пов'язана з питанням безпідставного стягнення грошового забезпечення, тобто стягненням грошового забезпечення не за рішення суду, а лише владою командира, що є протиправним. Тому стосовно строків звернення до суду має застосовуватися не місячний термін відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а 6-ти місячний термін згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, строк на звернення до суду не був порушений, позивач звернувся до суду протягом шестимісячного строку з моменту коли дізнався про порушення своїх прав відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас, позивач зазначає, що дізнався про порушення його прав коли отримав відповідь військової частини з 28.04.2025 дізнавшись про порушення своїх прав, отримавши відмову у поновленні його прав відповіддю військової частини від 28.04.2025 №2154/3353. Тому вважається, що строк для звернення до суду визначається з моменту коли особа дізналася про порушення своїх прав, тобто з 28.04.2025.
01.10.2025 до суду від представника відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, в яких відповідач зазначає, що моментом, з якого починається перебіг строку звернення до суду у даній справі, є дата доведення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 до відома позивача, а саме 13.03.2025. Будь-які подальші події, зокрема, фактичне утримання із грошового забезпечення позивача, направлення його представником адвокатського запиту або отримання відповіді на такий запит, не змінюють початку перебігу процесуального строку, оскільки є лише наслідками реалізації оскаржуваного наказу та не утворюють нового чи самостійного порушення прав позивача. Отже, відрахування строку звернення до суду від зазначених подій суперечило б вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду, порушуючи принцип правової визначеності, у зв'язку із чим, просить суд у задоволенні клопотання відмовити.
Розглянувши вказані у заяві доводи позивача щодо поважності причин пропуску процесуального строку на звернення з цим позовом до суду, суд зазначає наступне.
Пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.
При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Частиною 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з ч. 1 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №362/643/21 від 08.06.2022:
«47. Для визначення юрисдикції суду у спорі з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження чи звільнення суд має встановити, чи проходила особа публічну службу, а також, у зв'язку з чим - прийняттям, проходженням або звільненням - виник спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №712/5476/19 (пункт 47)).
48. Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції). За змістом п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, військова служба теж була віднесена до служби публічної.
49. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 05.02.2018; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23.06.2018).
50. Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів».
В даному випадку судом встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та спірні відносини зазначені у позовній заяві, виникли саме з підстав проходження військової служби.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд наголошує, що ст. 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, визначено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Отже, строк оскарження дисциплінарного стягнення до суду становить один місяць.
Судом встановлено, що позовну заяву було надіслано на адресу суду засобами поштового відправлення «Укрпошта» від 13.05.2025 представником позивача адвокатом Поліщук М.І., що підтверджується наявним в матеріалах позовної заяви конвертом за трек-номером №0405300154140.
Позивач фактично оскаржує наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2025 №208 щодо притягнення його до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Водночас, відповідачем було надано до суду докази того, що з оскаржуваним наказом позивач був ознайомлений 13.03.2025, на підтвердження чого надано аркуш доведення, в якому міститься особистий підпис ОСОБА_1 .
Таким чином, місячний строк звернення до суду з позовом про оскарження означеного наказу розпочався 13.03.2025.
Разом з тим, до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся 13.05.2025, тобто з пропуском встановленого місячного строку звернення до суду.
Оцінюючи зазначені представником позивача доводи, суд вказує, що утримання з його розміру грошового забезпечення стягнень в квітні 2025 року, після отримання відповіді та доказів з військової частини лише 28.04.2025 не впливає на перебіг строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач був обізнаний про порушення його прав ще починаючи з 13.03.2025, що ним не заперечується, а навіть підтверджується в заяві про поновлення пропущеного строку та матеріалами справи.
При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача, як на поважну причину пропуску строку звернення до суду з цим позовом, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права оскільки це не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
За висновком Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується з принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п.п. 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з позовом до суду з урахуванням наведених висновків ЄСПЛ, суд робить висновок, що встановлені законом строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права) та метою звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таким чином, доводи, зазначені у заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі, не можуть свідчити про поважність причин пропуску такого строку, оскільки жодних перешкод щодо своєчасного з'ясування позивачем, що його право порушено, об'єктивно не існувало і позивачем це не спростовано, водночас, існування поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не доведено.
Частиною 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 15 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
За таких обставин суд робить висновок, що представником позивача належним чином не підтверджено наявності об'єктивних обставин, що зумовили поважність пропуску встановленого законом строку звернення до суду.
Тому адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії слід залишити без розгляду.
Керуючись ст. ст. 122, 160, 161, 169, 171, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними вказані представником ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду з позовом у справі №160/14527/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський