06 жовтня 2025 рокуСправа №640/38150/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 23 грудня 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якій позивач просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
-зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, а саме за період з 24.06.2021 (наступний день після періоду охопленого судовим рішенням у справі №640/18588/21) по 29.11.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 08.02.2019, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;
-зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 09.02.2019 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 29.11.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.01.2022 (суддя Погрібніченко І.М.) відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим виникли підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
16 лютого 2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених позовних вимог. Зокрема, відповідач вказав, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, оскільки позивач проходив військову службу, а не перебував у трудових відносинах з відповідачем. Також, зазначив, що статтею 117 КЗпП України встановлена відповідальність власника або уповноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні. З цих підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, відповідач заявив клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду на підставі п.8 ч. 1 ст. 240 КАС України - у зв'язку із пропуском позивачем місячного строку звернення до суду.
04.02.2025 на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/38150/21.
05.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сластьон А.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року справу №640/38150/21 прийнято до провадження судді Сластьон А.О. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 1994 року по 08.02.2019.
Наказом начальника Головного управління підготовки Збройних Сил України - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по стройовій частині) від 08.02.2019 №34 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу забезпечення підготовки Головного управління підготовки Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від "25" січня 2019 року №29 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок І військову службу" з правом носіння військової форми одяг), виключено зі списків особового складу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління підготовки Збройних Сил України. Серед іншого, зобов'язано Головне управління підготовки Збройних Сил України нарахувати та виплатити через Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік була здійснена 24.06.2021.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №640/18588/21, відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 09.02.2019 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 23.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
Рішенням від 03.08.2021 у справі №640/6104/21 Окружний адміністративний суд міста Києва позовні вимоги позивача задовольнив частково, а саме: зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 із врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для нарахування індексації - січня 2008 року.
30.11.2021 на картковий рахунок позивача надійшли кошти від відповідача у сумі 82 370,85 грн. (за вирахуванням обов'язкових платежів) на виконання судового рішення у справі №640/6104/21.
Тобто, остаточний розрахунок із позивачем щодо нарахування та виплати індексації за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 відбувся 30.11.2024.
Разом з тим, на підставі Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №640/18588/21, відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2019 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) до 23.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку в частині виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки).
Отже, затримка виплати позивачеві середнього заробітку існує тільки за період з 24.06.2021 до 29.11.2021.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку та компенсації втрати частини доходу за період з 24.06.2021 до 29.11.2021, які виникли за наслідком затримки розрахунку при звільненні в частині невиплаченої позивачу при звільненні індексації.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18.
Суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що встановлює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме: статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною станом на час звільнення позивача, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи, що позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі у день звільнення, суд вважає, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як роз'яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивача звільнено з військової служби з 08.02.2019, а виплата нарахованої за рішенням суду у справі №640/6104/21 індексації здійснена відповідачем. 30.11.2021, що не заперечується відповідачем.
При цьому, суд враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2021 у справі №640/18588/21 відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2019 (наступний день після дня виключення зі списків особового складу) по 23.06.2021 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).
Відтак, невиплаченим є середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в частині нарахованої та виплаченої за рішенням суду індексації за період з 24.06.2021 до 29.11.2021.
Так, згідно з наявною в матеріалах справи банківською випискою від 30.11.2021 позивачу виплачено грошове забезпечення за рішенням суду у справі №640/6104/21 в розмірі 82 370,85 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , розмір середньоденного заробітку складає: за грудень 2018 року - 17 061,70 грн., а за січень 2019 року - 26 051,61 грн. /62 день = 695,38 грн.
Відтак, сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні становить 110 565,52 грн. = 695,38 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 159 днів (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 до 29.11.2021).
Суд вбачає наявність підстав для зменшення суми середнього заробітку в спірних правовідносинах, з огляду на таке.
26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16.
Так, ВП Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.
На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
-розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
-період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
-ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
-інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таку точку зору у своїй постанові ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При вирішенні питання щодо зменшення суми середнього заробітку в спірних правовідносинах для суду є пріоритетним дослідження добросовісності користування позивачем своїми правами.
Отже, при наданні оцінки обставинам у цій справі та заявленим позовним вимогам, суд застосовує принципи:
(1) добросовісного користування позивачем своїми правами, а також
(2) принципу, за яким судовий захист надається тим, хто стежить за своїми правами та вчасно їх відстоює.
Судом встановлено, що позивач був звільнений зі служби 08.02.2019.
При звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку в частині компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення.
При цьому, звертаючись за захистом своїх прав до суду у вересні 2019 року позивачем було заявлено позовні вимоги виключно щодо компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій, без заявлення вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Так, вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення заявлено позивачем в рамках іншого судового провадження, ініційованого у березні 2021 року (справа №640/6104/21).
Відтак, звернення до суду за захистом своїх прав у справі №640/6104/21 не було реалізовано позивачем в максимально короткий строк з дати звільнення, як і не заявлено вимог щодо індексації в рамках судового процесу у справі №540/18490/19, що опосередковано вплинуло на збільшення періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.
Також, суд враховує, що сума виплаченої індексації становить 82 370,85 грн., а середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні щодо індексації - 110 565,52 грн.
При цьому, як вже зазначено судом, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2021 до 29.11.2021 виникла, в тому числі, за наслідком зволікання позивача у реалізації захисту своїх прав шляхом звернення до суду в максимально короткий строк з дати звільнення.
Також, суд бере до уваги, що в цій справі важливим є контекстуальний елемент: в країні триває війна, а позовні вимоги звернені до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, який наразі виконує критично важливі функції в умовах війни, забезпечуючи обороноздатність держави.
З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в межах 80 000,00 грн.
Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо дотримання строків звернення до суду в частині нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на правову позицію у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, особа може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у місячний строк з моменту, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Також, у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 Велика Палата сформувала висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) і не входить до структури заробітної плати. Таким чином, спір про стягнення такого відшкодування не є спором про оплату праці, а тому на нього не поширюються приписи статті 233 КЗпП, тоді як застосуванню підлягають положення частини п'ятої статті 122 КАС України.
Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 30.11.2021 (до завершення апеляційного розгляду справи №640/6104/21), саме в цю дату з позивачем проведено остаточний розрахунок, проте, не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку. Відтак, саме з цієї дати має розраховуватися строк звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку.
До суду з цим позовом позивач звернувся 23.12.2021 - тобто, в межах місячного строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав в цій частині дізнався 30.11.2021.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушеннями строків виплати грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1, 2, 3, 4, 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України постанову №159 від 21.02.2001 року, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
З аналізу вищевикладеного слідує, що право на компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків його виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (пенсія) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Суд зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Фактична виплата позивачу грошового забезпечення відбулася 30.11.2021.
Отже, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 09.02.2019 по 29.11.2021.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з п.1 ч.3 ст.134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст.134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 грудня 2021 року між Адвокатом Хлопецьким Олександром Олександровичем та ОСОБА_1 укладено Договір №224-21 про надання правничої (правової) допомоги.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.6. Договору гонорар - винагорода Адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів Клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором. Факт наданих послуг підтверджується актом виконаних робіт.
Згідно з актом виконаних робіт від 22 грудня 2021 року, Адвокат надав, а клієнт прийняв юридичні послуги у формі: усна консультація, аналіз правовідносин - 30 хв у розмірі 500, 00 грн. та написання позовної заяви та формування повного пакету документів для подачі до суду - 1 година 15 хв у розмірі 2500, 00 грн.
Згідно з довідкою про проведення готівкової оплати від 22.12.2021 клієнтом ОСОБА_1 сплачено гонорар Адвокату Хлопецькому О.О. за надані юридичні послуги у розмірі 3000, 00 грн.
У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з п.2 ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відтак, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, дослідженню підлягають обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, серед іншого, договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про фактичне надання послуг (виконання робіт).
Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з наданими до суду документами, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, є пропорційним до предмета спору.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Судом не вирішується питання стягнення судового збору у даній справі, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, який звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (Ідентифікаційний код: 22990368, місцезнаходження: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язанння вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 24.06.2021 до 29.11.2021 у сумі 80 000, 00 грн. (всімдесят тисяч гривень 00 копійок).
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 09.02.2019 до 29.11.2021 у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (Ідентифікаційний код: 22990368, місцезнаходження: 03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) витрати на правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон