ЄУН: 336/9448/25
Провадження №: 1-кс/336/776/2025
03 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 на незаконне затримання особи,
До суду в порядку ст. 206 КПК України звернулася ОСОБА_3 із скаргою на незаконне затримання її чоловіка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його безпідставне тримання у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Частина 2 ст. 206 КПК України визначає, що якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Дану заяву слідчий суддя розцінює як повідомлення про те, що в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Запоріжжя знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, що зумовлює необхідність вжиття передбачених процесуальним законом заходів щодо захисту прав людини.
Ухвалою слідчого судді від 26.09.2025 зобов'язано уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 :
-доставити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у судове засідання на 26.09.2025 о 14 год. 40 хв;
- надати терміново (але не пізніше 14 год. 40 хв. 26.09.2025 року) на адресу суду:
- відомості про місце перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На час судового засідання, ухвала слідчого судді виконана не була.
Слідчим суддею постановлено повторно аналогічного змісту ухвалу із зобов'язанням уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 : надати вказану інформацію та доставити ОСОБА_4 до суду до 16:00 год. 30.09.2025.
Проте і вказана ухвала посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 не була виконана.
У зв'язку із чим, ухвалою слідчого судді від 30.09.2025 року зобов'язано уповноважених осіб Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки:
- надати суду відомості про підстави затримання та перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у ІНФОРМАЦІЯ_2 (інформацію надати до 15-30 год 03.12.2025);
- у разі перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у ІНФОРМАЦІЯ_2 або будь-якому іншому районному ІНФОРМАЦІЯ_5 чи в ІНФОРМАЦІЯ_6 , доставити його до суду до 15-30 год 03.10.2025;
03.10.2025 представником ІНФОРМАЦІЯ_6 до суду було надано наступні документи: довідку про доставлення (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; протокол № 1965 від 26.09.2025 року про адміністративне правопорушення; витяг із наказу № 697 від 26.09.2025 року; поіменний список військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_7 , та відправленні у складі команди НОМЕР_1 від 26.09.2025 року № 23353/1.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1, 2 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи. Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
При цьому слідчий суддя враховує, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Слідчим суддею встановлено, що згідно до витягу із наказу № 697 від 26.09.2025 року; поіменного списку військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_7 та відправленні у складі команди НОМЕР_1 від 26.09.2025 року № 23353/1 ОСОБА_4 був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У пункті 59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено у п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З огляду на вищезазначену норму та встановлених фактичних обставин, слідчий суддя доходить висновку, що станом на 26.09.2025 для солдата ОСОБА_4 розпочалася військова служба, а тому, у розумінні вищевказаного рішення ЄСПЛ, останній має статус військовослужбовця, а отже не зазнав втручання у права та основоположні свободи, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Суд зауважує, що призов громадянина на військову службу під час мобілізації в особливий період не є позбавлення особи права на свободу, а є обов'язком громадянина України, який передбачений ст.65 Конституції України, а отже не є незаконним утриманням особи.
Як вбачається із змісту скарги та долучених до справи письмових доказів, у даному випадку має місце незгода жінки ОСОБА_3 із діями уповноважених органів, пов'язаними з мобілізацією.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу на те, що у разі порушення прав чи інтересів ОСОБА_3 службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, останній не позбавлений права звернутись для судового захисту із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, - до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи вищенаведене слідчий суддя вважає, що скарга до задоволення не підлягає.
Відповідно до правового висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, що викладений у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 766/22242/17 (провадження № 51-7276 кмо 18), ухвала, постановлена слідчим суддею за наслідком розгляду скарги в порядку ст. 206 КПК України, апеляційному оскарженню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 206 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні скарги ОСОБА_3 про незаконне затримання особи відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1