24 вересня2025 року
м. Київ
справа № 619/3341/23
провадження № 14-104цс25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Губської О. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Ткачука О. С., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року у складі судді Нечипоренко І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., а також на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.
2. Заяву мотивував тим, що 04 жовтня 2002 року його було затримано і доставлено до Прокуратури Золочевського району Харківської області, де його звинуватили у кримінальних діяннях за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частинами першою, другою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
3. 10 березня 2009 року слідчий Прокуратури Золочевського району Харківської області Прокопенко А. С. виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно нього за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частинами першою, другою статті 368 КК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
4. Вказує, що знаходився під слідством з 04 жовтня 2002 року до 10 березня 2009 року.
5. У зв'язку з незаконними діями працівників прокуратури йому завдано моральну шкоду, пов'язану з незаконним обвинуваченням у кримінальних діяннях, обмеженням у правах та іншими негативними наслідками, обумовленими проведенням незаконного слідства відносно нього протягом більше ніж 6 років.
6. Ураховуючи зазначене та посилаючись на статтю 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР), ОСОБА_1 просив суд відшкодувати йому моральну шкоду за незаконне перебування під слідством у період з 04 жовтня 2002 року до 10 березня 2009 року у розмірі, визначеному законом, із розрахунку однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.
7. Питання про прийняття заяви ОСОБА_1 судами першої та апеляційної інстанцій розглядалося неодноразово.
8. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення наявних у ній недоліків, а саме: ОСОБА_1 мав звернутися до суду в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених статтями 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
9. Оскарженою ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року, заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.
10. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, повертаючи заяву, посилався на те, що ОСОБА_1 у встановлений судом строк не усунув недоліки та не надав до суду виправлену позовну заяву.
11. 05 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про часткове відновлення втраченого судового провадження у справі № 619/3341/23 за період з 12 липня 2023 року.
12. Дергачівський районний суд Харківської області ухвалою від 17 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про часткове відновлення втраченого судового провадження відмовив, встановивши, що жодного документа цивільної справи № 619/3341/23 не втрачено.
13. Не погодившись із вказаною ухвалою, 01 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
14. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення наявних у ній недоліків.
15. 28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву щодо виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначив, що не зрозумів, які недоліки заяви йому потрібно усунути.
16. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху для надання копій апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів для Харківської обласної прокуратури. Суд роз'яснив ОСОБА_1 , що у разі неусунення вказаних недоліків у встановлений строк апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута.
17. 11 листопада 2024 року від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій він зазначив, що вимога суду про надання копії апеляційної скарги для особи, яка не може бути учасником цієї справи, суперечить приписам частини першої статті 19 Конституції України. Ухвала Дергачівського районного суду Харківської області від 15 грудня 2023 року, якою Харківську обласну прокуратуру залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, якого не існує, постановлена з порушенням вимог частин четвертої, п'ятої статті 53 ЦПК України, без зазначення, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у цій справі. У зв'язку із цим ОСОБА_1 просив не покладати на нього обов'язки, не передбачені нормативною базою України.
18. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 17 вересня 2024 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.
19. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки апеляційна скарга була подана з порушенням приписів пункту 2 частини четвертої статті 356 ЦПК України та у встановлений судом строк ОСОБА_1 вимоги ухвал суду апеляційної інстанції від 17 та 31 жовтня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконав і наявні у ній недоліки не усунув, то відповідно до статті 357 ЦПК України така апеляційна скарга визнається неподаною та повертається скаржнику.
20. У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
21. Касаційну скаргу мотивовано тим, що, залишаючи без руху його заяву, суд першої інстанції порушив приписи частини першої статті 19 Конституції України, статей 12, 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), згідно з якими, якщо особа звертається з вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і вказує суму відшкодування на мінімальному рівні, у випадку відсутності спору не передбачено розглядати це питання через позовне провадження.
22. Вважає, що суд першої інстанції, визнавши його заяву позовною заявою, порушив порядок її розгляду, встановлений статтею 12 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, та знехтував висновками Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких позовна заява не подається, оскільки відсутній спір про суму стягнення коштів, бо ця сума визначена на мінімальному рівні.
23. Повертаючи заяву, суд першої інстанції порушив, зокрема, приписи частини шостої статті 185 ЦПК України, яка забороняє суду повторно повертати заяву, оскільки це питання вже було предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.
24. Вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу без наявності у матеріалах справи № 619/3341/23 документів, які б відображали розгляд справи за період з 12 липня 2023 року по 24 червня 2024 року, та без урахування постанови Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року.
25. Ухвалою від 10 жовтня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року з підстав, передбачених абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувала матеріали справи з Дергачівського районного суду Харківської області.
26. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року, в якій просить цю ухвалу скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
27. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не мав права вимагати від нього усунути якісь недоліки апеляційної скарги, оскільки суд сам вирішив, що у розгляді справи повинна брати участь третя особа на стороні неіснуючого відповідача.
28. Ухвалою від 19 грудня 2024 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року з підстав, передбачених останнім абзацом частини другої статті 389 ЦПК України, а ухвалою від 05 червня 2025 року призначила справу до судового розгляду.
29. 25 червня 2025 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною четвертою статті 403 ЦПК України, зокрема, для відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), шляхом їх конкретизації, щодо форми звернення до суду за Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і виду провадження (позовне, окреме).
30. Колегія суддів зазначила, що відповідно до частин першої та другої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
31. Структура національного законодавства України та його загальний зміст свідчить про те, що процесуальні питання розгляду справ у судах можуть бути врегульовані не тільки процесуальними кодексами, а й нормативними актами, які за своєю загальною суттю хоч і не є процесуальними, однак, врегульовуючи матеріально-правові відносини, містять процесуальні норми, що стосуються процедур такого врегулювання.
32. Саме до таких нормативних актів належить і Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, згідно з пунктом 5 статті 3 якого у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
33. Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).
34. Крім того, як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
35. Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).
36. Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури, на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцезнаходженням відповідного органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат (стаття 14 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР).
37. Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 також затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення), що визначає порядок застосування цього Закону.
38. Таким чином, Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та Положенням передбачено, що громадянин, який вважає, що йому завдано моральну шкоду незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, може звернутися до суду із відповідною заявою, який має вирішити питання відшкодування моральної шкоди відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно із частиною першою статті 12 цього Закону.
39. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, посилаючись на Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
40. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17 липня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху і надано йому строк для усунення наявних у ній недоліків. ОСОБА_1 слід було подати позовну заяву, яка б за формою та змістом відповідала вимогам статей 175, 177 ЦПК України, а саме вказати відповідачів та надати копії позовної заяви відповідно до кількості учасників справи.
41. 21 липня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій зазначив, що він не має бажання виконувати незаконні вимоги суду щодо подання окремої позовної заяви.
42. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала, через неусунення наявних у ній недоліків.
43. Не погодившись з цією ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
44. Постановою Харківського апеляційного суду від 20 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 08 серпня 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
45. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції безпідставно повернув заяву ОСОБА_1 через неусунення недоліків, оскільки обставини, вказані в ухвалі суду від 17 липня 2023 року, не можуть бути перешкодою в доступі до правосуддя. Суд першої інстанції помилково виснував щодо необхідності застосування до заяви ОСОБА_1 положень статей 175, 177 ЦПК України, оскільки останній просив про відшкодування моральної шкоди виходячи із гарантованого державою мінімального розміру, встановленого Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
46. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано йому строк для усунення наявних у ній недоліків. ОСОБА_1 мав звернутися до суду в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених статтями 175, 177 ЦПК України.
47. 04 липня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , у якій він відмовляється виконувати вимоги ухвали про залишення заяви без руху і повідомляє, що йому з цього приводу не потрібен строк у десять днів.
48. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 08 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто у зв'язку з тим, що останній не усунув у встановлений строк недоліки та не подав до суду виправлену позовну заяву. Апеляційний суд цю ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
49. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20, згідно з якими, якщо особа звертається з вимогами про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і вказує суму відшкодування на мінімальному рівні, у випадку відсутності спору не передбачено розгляд цього питання у позовному провадженні. Вважає, що суди, визнавши заяву ОСОБА_1 позовною заявою, порушили порядок її розгляду, встановлений статтею 12 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР.
50. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, при перегляді цієї справи у касаційному порядку Верховний Суд повинен дати оцінку доводам касаційної скарги, зокрема, чи може розглядатися судом заява про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України позовної заяви, що підлягає розгляду у позовному провадженні, у випадку відсутності спору.
51. Колегія суддів зазначила, що в пунктах 116-117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) зроблено висновки щодо розгляду заяв/вимог про відшкодування шкоди відповідно до Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР лише у позовному провадженні:
«Лише у ЦПК України 2004 року, як і в наступних редакціях цього Кодексу, у параграфі 1 глави 1 розділу 3 розмежовуються поняття «заява у позовному провадженні» та «позовна заява».
За таких обставин термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України».
52. Крім того, у пунктах 121-128 постанови зроблено висновки про те, що:
«Правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб'єктивні права.
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, міститься в частинах другій та третій статті 293 ЦПК України. Разом з тим, як випливає зі змісту частини третьої цієї статті, у порядку окремого провадження розглядаються також і інші справи у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Таким чином, вирішальним питанням, що постає перед судами при зверненні особи до суду з відповідною заявою, що за формою і змістом не відповідає позовній заяві, є те, чи існує в спірних правовідносинах спір про право.
Дуалізм окремого і позовного провадження полягає в різній сутності та специфічній матеріально-правовій природі, яка визначається певними особливостями об'єктів та способів судового захисту.
У цьому сенсі звертає на себе увагу положення частини третьої статті 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, за змістом якого відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір».
53. Також колегія суддів звернула увагу на те, що в пункті 147 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду, відхиляючи доводи касаційної скарги, зазначила, що доводи касаційної скарги про те, що Закон від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР дозволяє звернутися до суду саме із заявою про відшкодування моральної шкоди без зазначення відповідача, а не лише з позовною заявою, є безпідставними, оскільки, як зазначалося вище, у цьому випадку заявник просить про відшкодування моральної шкоди в більшому розмірі, ніж визначений частиною третьою статті 13 цього Закону, що вимагає доведення визначеного ним розміру на підставі наданих ним доказів. При цьому орган державної влади, що представляє державу у цих правовідносинах, у свою чергу має право на спростування цього розміру.
54. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведене у пунктах 121-128, 147 зазначеної постанови дає підстави вважати, що коли особа подає заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, саме в гарантованому державою мінімальному розмірі, така заява може розглядатися судом за відсутності оформленої відповідно до вимог статті 175 ЦПК України позовної заяви і не у позовному провадженні.
55. Крім того, колегія суддів звернула увагу, що у пункті 132 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що моральна шкода у цих правовідносинах у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії, без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні.
56. Колегія суддів також зазначила, що 27 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши справу № 638/10545/23 (провадження № 61-659св24) за іншою заявою ОСОБА_1 (яка теж стосувалася відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом у мінімально гарантованому державною розмірі), застосував висновки, викладені у пунктах 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність звернення до суду з вимогою саме в порядку позовного провадження з дотриманням вимог, передбачених положеннями статей 175, 177 ЦПК України.
57. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає суперечливим зміст окремих пунктів постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), а тому слід відступити від наведених висновків, конкретизувавши їхній зміст щодо процесуальної форми звернення особи за відшкодуванням моральної шкодиза час перебування під слідством чи судом та виду судового провадження цієї категорії справ, а саме вказати:
«Заява про відшкодування на підставі частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом у гарантованому державою мінімальному розмірі може розглядатися судом за правилами окремого провадження за відсутності оформленої відповідно до вимог статей 175, 177 ЦПК України позовної заяви.
Якщо заявник претендує на отримання відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом на підставі вказаного Закону у більшому розмірі, ніж мінімально визначений у частині третій статті 13, заява такого заявника повинна відповідати вимогам статей 175, 177 ЦПК України та підлягає розгляду судом у позовному провадженні».
58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.
59. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).
60. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).
61. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики [пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII)].
62. Судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини перша, четверта статті 263 ЦПК України).
63. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам'ятати також і про обов'язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
64. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
65. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.
66. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.
67. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
68. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
69. Щоб гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, пункти 43-45, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, пункт 41).
70. Тож Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно вмотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
71. Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
72. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично не погоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), щодо форми звернення до суду за Законом від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР і виду провадження (позовне, окреме).
73. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду розтлумачила положення статей 12, 13 Закону від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР у контексті процесуальної форми вимоги потерпілої особи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, та виду судового провадження, у якому така вимога підлягає розгляду.
74. Також у пункті 125 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вирішальним питанням, що постає перед судами при зверненні особи до суду з відповідною заявою, що за формою і змістом не відповідає позовній заяві, є те, чи існує в спірних правовідносинах спір про право.
75. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у її постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) вирішувалося питання відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, у розмірі 1 500 000,00 грн. Указаний розмір не був мінімальним розміром відшкодування моральної шкоди, що встановлений законом, а значно більшим від гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди, який повинен визначити суд у будь-якому випадку. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку позовного провадження, де позивачем є сама потерпіла особа, відповідачем має бути держава в особі відповідного органу.Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню при розгляді відповідної вимоги, поданої у будь-якій формі з дотриманням необхідних, передбачених статтею 175 ЦПК України елементів у позовному провадженні.
76. Колегія суддів не навела, а Велика Палата Верховного Суду не встановила очевидні вади попереднього рішення, його неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.
77. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не обґрунтувала доцільності перегляду зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21), що відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України є підставою для повернення справи відповідній колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
78. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
79. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
80. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
1. Справу за заявою ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, - повернути на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. А. Воробйова
Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. Л. Булейко М. В. Мазур
О. А. Губська С. О. Погрібний
І. В. Дашутін Н. С. Стефанів
А. А. Ємець Т. Г. Стрелець
Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач
В. В. Король О. С. Ткачук
С. І. Кравченко Н. В. Шевцова