24 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 437/5910/12
провадження № 13-42зво25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_18 ,
прокурора ОСОБА_19 ,
розглянула в судовому засіданнізаяву ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2015 року щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом і
Зміст рішень національних судів, що переглядаються, та встановлені обставини кримінального провадження
1.Вироком від 11 липня 2014 року Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області визнав винуватим і засудив
ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) - до позбавлення волі на строк три роки шість місяців; частиною другою статті 194-1 КК України - до позбавлення волі на строк три роки три місяці; частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК України - до позбавлення волі на строк три роки, а на підставі частини першої статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців.
2. Суд залишив ОСОБА_20 раніше обрану міру запобіжного заходу - у вигляді тримання його під вартою до набрання чинності вироком та визначив рахувати початок строку відбування покарання ОСОБА_20 з 10 травня 2012 року, зарахувавши йому у строк відбуття покарання три дні перебування під вартою із 07 по 10 травня 2012 року.
3. Крім того, суд вирішив цивільні позови Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі - ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго») і Державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «Придніпровська залізниця»), а також питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
4. Цим же вироком були засуджені ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , судові рішення щодо яких Велика Палата Верховного Суду на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не переглядає.
5. Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 03 березня 2015 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_20 залишив без змін. Застосував до ОСОБА_20 статтю 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» та, врахувавши, що він відбув більше однієї чверті призначеного судом строку основного покарання, звільнив його від відбування подальшого покарання.
6.Ухвалою від 05 листопада 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2015 року щодо ОСОБА_20 залишив без змін.
7.Згідно з вироком ОСОБА_20 визнано винуватим у тому, що він, не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку приватним підприємцем, що офіційно займається різними видами діяльності, у тому числі купівлею-продажем мазуту та відпрацьованого трансформаторного масла, усвідомлюючи, що при офіційному і легальному перепродажі таких масел отримати великий прибуток неможливо, для здійснення неодноразових крадіжок чужого майна (трансформаторного масла) з об'єктів електроенергетики, встановлених на тягових підстанціях в Дніпропетровській області, з подальшим його перепродажем іншим особам з метою збагачення в середині травня - червні 2011 року залучив до злочинної групи співучасників злочину - ОСОБА_21 , ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , котрі володіли знаннями щодо роботи об'єктів електроенергетики, встановлених на тягових підстанціях, та ОСОБА_24 , у якого був в особистому користуванні автомобіль «МАЗ-5337», д/н НОМЕР_1 , з автоцистерною ємкістю 9,067 тонни.
У травні 2011 року ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 розробили план вчинення крадіжок чужого майна, розподілили між собою функції, ролі і способи поведінки при їх вчиненні та повідомили про розроблений злочинний план ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , а також роз'яснили їм функції при вчиненні злочинів.
ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 розуміли, що в результаті здійснення розкрадань з об'єктів електроенергетики відбуватимуться пошкодження цих об'єктів, що в подальшому могло призвести до порушення нормальної роботи таких об'єктів, а також достовірно знали, що об'єкти електроенергетики знаходяться на закритій території підстанцій, обладнані охоронною і звуковою сигналізацією, газовим захистом, спрацьовування яких автоматично передає сигнал тривоги на дистанційний пульт центрального диспетчера підстанції, а скоєння злочинів здійснюватиметься шляхом незаконного проникнення на територію підстанцій.
У період з 27 травня 2011 по 30 березня 2012 року в нічний час ОСОБА_20 , діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , а також у складі цих осіб та ОСОБА_24 , здійснивши підготовчі дії, з проникненням у сховище, повторно, за обставин, наведених у вироку, вчинили десять епізодів крадіжок трансформаторного масла марки Т-750 з масляних вимикачів та масляних трансформаторів тягових підстанцій, розташованих у Синельниківському, Самарському та Новомосковському районах Дніпропетровської області, що належать ДП «Придніпровська залізниця», у відомстві якого знаходиться окремий структурний підрозділ «Дистанція електропостачання Нижньодніпровськ-Вузел», та ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго».
Цими злочинними діями ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 умисно, повторно пошкодили об'єкти електроенергетики та заподіяли ДП «Придніпровська залізниця» і ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» матеріальну шкоду.
А саме:
ДП «Придніпровська залізниця» заподіяли матеріальну шкоду на такі суми:
- 7644 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 176,89 грн);
- 57 529,44 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 176,89 грн);
- 28 372 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 179,89 грн);
- 66 608,16 грн, яка є значною матеріальною шкодою (витрати на відновлювальні роботи становили 176,89 грн);
- 13 968,18 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 176,89 грн);
- 8955,20 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 176,89 грн);
- 26 763,84 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 3616,36 грн);
ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» заподіяли матеріальну шкоду на суми:
- 11 468,56 грн (витрати навідновлювальні роботи становили 1621,24 грн);
- 32 829,70 грн (витрати навідновлювальні роботи становили 3614,98 грн);
- 9360,86 грн (витрати на відновлювальні роботи становили 770,84 грн).
Крім того, ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 і ОСОБА_24 , продовжуючи свою злочинну діяльність, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднаного із проникненням у сховище, а також на умисне пошкодження об'єкта електроенергетики, повторно, в період з 23:00 до 23:30 03 травня 2012 року вчинили замах на таємне викрадення трансформаторного масла з трансформатора
ТДТН-25000/150 тягової підстанції «Восход-150», розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, с. Широкопілля, вул. Тристепна, 23, що належить ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго», і не довели свій злочинний намір до кінця з причин, які не залежали від їх волі, оскільки були затримані на місці скоєння злочину на території тягової підстанції «Восход-150».
У результаті злочинних дій ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 ОСОБА_23 та ОСОБА_24 умисно, повторно пошкодили тяговупідстанцію та заподіяли ПАТ «ДТЕК Дніпрообленерго» матеріальну шкоду на суму 16 441,94 грн, витратина відновлювальні роботи становили 12 567,94 грн.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
8. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) 19 червня 2025 року ухвалив остаточне рішення у справі «Кийко проти України» (Case of Kyykov. Ukraine, заява № 26371/16).
9. Суд оголосив прийнятними скарги за статтями 3, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року(далі - Конвенція) та констатував порушення Україною матеріального та процесуального аспекту статті 3 (жорстоке поводження та неефективне розслідування), статті 8 (незаконне прослуховування телефонних розмов) та статті 13 у поєднанні зі статтею 8 (відсутність ефективних засобів правого захисту) Конвенції.
10. У цьому ж рішенні ЄСПЛ оголосив скаргу за статтею 6 Конвенції неприйнятною та зазначив, що не може дійти висновку, що загальна справедливість кримінального провадження щодо заявника була підірвана. При цьому ця скарга є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
11. У зв'язку зі встановленими порушеннями Суд присудив заявнику 4000 (чотири тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та 3000 (три тисячі) євро відшкодування судових та інших витрат.
Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень. Позиція учасників судового провадження
12. 21 червня 2025 року ОСОБА_20 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою, у якій просить скасувати вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2015 року щодо нього та направити справу на новий судовий розгляд.
13. Обґрунтовуючи необхідність перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК України, ОСОБА_20 посилається на те, що у рішенні «Кийко проти України» ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції у зв'язку з незаконним прослуховуванням телефонних розмов. Вказані докази були покладені в основу вироку, а відтак, на його думку, вирок був винесений на підставі доказів, які є недопустимими.
14. Суддя Великої Палати Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2025 року відкрив провадження за заявою ОСОБА_20 про перегляд судових рішень за виключними обставинами, витребував з Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріали кримінальної справи, а з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 19 червня 2025 року у справі «Кийко проти України» завтентичним перекладом та ухвалою від 11 липня 2025 року призначив заяву до розгляду Великою ПалатоюВерховного Суду.
15.11 липня 2025 року із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшли матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_20 , а 15 липня 2025 року від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом з його автентичним перекладом українською мовою. 28 липня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_20 , в якій він просить здійснювати провадження за його відсутності в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 435 КПК.
16. У судовому засіданні прокурор ОСОБА_19 просила заяву ОСОБА_20 залишити без задоволення. Крім того, прокурор надала копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого вбачається, що до обласної прокуратури з Міністерства юстиції України надійшов лист щодо виконання рішення ЄСПЛ від 19 червня 2025 року у справі «Кийко проти України». З огляду на встановлені у рішенні ЄСПЛ порушення статті 3 Конвенції, для перевірки викладеного у ньому факту застосування 30 листопада 2013 року працівниками правоохоронних органів до ОСОБА_20 фізичної сили та кайданків, 16 липня 2025 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною другою статті 365 КК і наразі здійснюється досудове розслідування.
17. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, які з'явилися у судове засідання, перевірила викладені у заяві доводи, дослідила матеріали кримінальної справи, рішення ЄСПЛ у справі «Кийко проти України» і дійшла таких висновків.
Правові наслідки констатованих ЄСПЛ порушень Конвенції
18. Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенцію, тим самим узявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
19. Це відбувається шляхом урахування норм Конвенції і практики ЄСПЛ у національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
20. Відповідно до статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом № 3477-IV, іншими нормативно-правовими актами.
21. За змістом абзацу дев'ятого частини першої статті 1, глави 3 Закону
№ 3477-IV констатоване Судом порушення Конвенції може бути виконано шляхом виплати грошової компенсації, вжиття індивідуальних та/або загальних заходів.
22. Статтею 10 цього Закону передбачено, що додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
23. Оцінка достатності та ефективності вжитих договірними державами заходів на виконання рішень ЄСПЛ відповідно до положень пункту 2 статті 46 Конвенції належить до виключної компетенції Комітету міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ).
24. КМРЄ у своїй Рекомендації державам-членам від 19 січня 2000 року № R (2000) 2 «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» (далі - Рекомендація № R (2000) 2) зазначив, що повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, визнається адекватним способом поновлення прав і пропонується застосовувати, особливо:
- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції; б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
25.З метою допомогти державі-відповідачу виконати її зобов'язання за статтею 46 Конвенції ЄСПЛ може вказати тип індивідуальних і/або загальних заходів, до яких можна вдатися для того, щоб покласти край ситуації, яка призвела до встановлення порушення Конвенції [рішення у справах «Сусо Муса проти Мальти» (заява 42337/12, пункт 120, від 23 липня 2013 року), «Юксель Ялчинкая проти Туреччини (заява № 15669/20, пункти 418, 425, від 26 вересня 2023 року)].
26. Крім того, усвоїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що якщо особу було засуджено за результатами провадження, яке призвело до порушення вимог статті 6 Конвенції, повторний судовий розгляд або відновлення розгляду справи, за наявності відповідного клопотання, в принципі, є належним способом виправлення порушення.
27. Водночас у більшості випадків питання про вжиття конкретних заходів на виконання рішення ЄСПЛ лишається на розсуд держави-відповідача. На цьому наголошує ЄСПЛ у своїх рішеннях, вказуючи на переважно декларативний характер своїх рішень і на те, що, як правило, саме відповідна держава, під наглядом КМРЄ, обирає засоби, які будуть використовуватися в її внутрішньому правовому порядку для виконання її зобов'язань за статтею 46 Конвенції.
28. Виходячи з наведеного, з огляду на встановлення ЄСПЛ порушення Україною положень Конвенції, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_20 заходів індивідуального характеру, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі. Із цією метою здійснюється аналіз рішення ЄСПЛ у цій справі, зокрема в частині характеру (змісту) констатованих Судом порушень Конвенції.
Аналіз змісту й характеру встановлених ЄСПЛ порушень
Стверджувальне порушення статті 3 Конвенції
29. Відповідно до рішення «Кийко проти України» заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ним працівників правоохоронних органів і непроведення ефективного розслідування цього випадку.
30. Як убачається зі змісту рішення ЄСПЛ, 30 листопада 2013 року заявника та його співобвинувачених перевезли із Синельниківського міського відділу міліції УМВС України до СІЗО м. Дніпропетровська в установі виконання покарань № 4.
За твердженнями заявника, його мали вивести на прогулянку, коли працівники Синельниківського міського відділу міліції зайшли на подвір'я, застосували до нього силу та одягли на нього кайданки, сказавши, що він чинив опір перевезенню до СІЗО - хоча це не відповідало дійсності - і до нього буде застосовано силу. Під час посадки до службового транспортного засобу один із працівників міліції штовхнув заявника, через що той впав. У результаті він отримав тілесні ушкодження і перевозився у транспортному засобі із заведеними за спину руками в кайданках.
Коли заявник прибув до СІЗО того дня, його оглянув лікар-терапевт СІЗО. Згідно із записом у журналі тілесних ушкоджень СІЗО, який був наданий Суду заявником, лікар задокументував кільцеві почервоніння навколо обох зап'ясть заявника та забій в області правої надбрівної дуги.
31. Суд дійшов висновку, що скарги заявника свідчать про порушення процесуального та матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв'язку із жорстоким поводженням з ним.
32. ЄСПЛ у своєму рішенні встановив:
- у цій справі походження тілесних ушкоджень заявника, задокументованих лікарем СІЗО, ніколи не було належним чином встановлено в ході розслідування на національному рівні;
- у своїх зауваженнях уряд так само не зміг надати пояснення щодо походження згаданих тілесних ушкоджень, обмежившись повторенням висновків розслідування щодо послідовності подій у відповідний день та зазначивши, зокрема, що розслідування не підтвердило, що заявник отримав будь-які тілесні ушкодження.
33. За цих обставин Суд визнав, що уряд не зняв із себе тягаря доведення і не зміг задовільно встановити, що ушкодження заявника, задокументовані після його прибуття до СІЗО незабаром після відповідної події, були повністю спричинені чимось іншим, а не жорстоким поводженням під час перебування під вартою у відділі міліції. Таким чином, держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.
34. Зазначених висновків було достатньо для встановлення Судом того, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.
35. Також Суд зауважив, що тілесні ушкодження заявника, задокументовані лікарем СІЗО, становили небезпідставну скаргу, що він міг бути підданий жорстокому поводженню працівників міліції. Ці скарги призвели до виникнення зобов'язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження стверджуваних тілесних ушкоджень заявника, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження про жорстоке поводження виявляться правдивими.
36. ЄСПЛ дійшов висновку, що з наявних у нього документів не вбачається, що розслідування на національному рівні, хоча й було розпочате негайно, вказувало на серйозні зусилля щодо встановлення відповідних фактів.
Стверджувальне порушення статей 8, 13 Конвенції
37. Також заявник скаржився до ЄСПЛ на те, що його телефонні розмови були записані без попереднього дозволу суду, оскільки постанова, що санкціонувала перехоплення його мобільних телефонних розмов, надана йому не була, а також на відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту для оскарження законності перехоплення його мобільних телефонних розмов працівниками міліції.
38. Заявник наполягав, що не було судового рішення, яким би було санкціоновано проведення негласних слідчих дій, усупереч національному законодавству. Інформація, надана органами досудового розслідування та апеляційним судом із цього питання, була загальною та нечіткою. Національні суди прийняли існування постанови про санкціонування проведення негласних слідчих дій на віру без перевірки цієї постанови та без надання заявнику можливості її вивчити, попри його неодноразові клопотання щодо цього.
39. Ці скарги заявника Суд оголосив прийнятними та встановив порушення статті 8 Конвенції, статті 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.
40. ЄСПЛ зауважив, що в цій справі заявник не скаржився, що перехоплення телефонних розмов у його справі не ґрунтувалося на національному законодавстві або що якість закону не відповідала стандартам Конвенції. Він радше оскаржував відмову органів державної влади надати йому постанову суду, якою було санкціоновано оскаржуваний захід, і це заявник вважав доказом того, що такого дозволу в його справі надано не було всупереч вимогам національного законодавства.
41. З посиланням на свою практику ЄСПЛ зазначив, що інформація, що міститься в рішеннях, які санкціонують проведення негласного спостереження, може бути критично важливою для здатності особи ініціювати судовий розгляд, щоб оскаржити правові та фактичні підстави для надання такого дозволу на негласне спостереження (рішення у справі «Аванесян проти Росії», заява № 41152/06, пункт 29, від 18 вересня 2014 року).
42. На думку Суду, під час розгляду клопотання про надання рішення, що санкціонує негласну операцію, національні суди зобов'язані забезпечити належний баланс між інтересами суб'єкта спостереження та суспільним інтересом. Суб'єкту спостереження має бути надано доступ до відповідних документів, якщо немає вагомих причин відмовити йому в цьому (рішення у справі «Раджаб Магомедов проти Росії», заява № 20933/08, пункт82, від 20 грудня 2016 року).
43. У рішенні «Кийко проти України» ЄСПЛ встановив:
- у цій справі українські органи влади відмовилися надати постанову, якою санкціонувалося перехоплення телефонних розмов обвинувачених, ані заявнику в ході кримінального провадження щодо нього, ані Суду після повідомлення уряду про скаргу заявника;
- з поданих матеріалів також вбачається, що національні суди, які розглядали кримінальне провадження щодо заявника, також не мали доступу до відповідної постанови, оскільки державний орган, який здійснював зняття інформації, згідно з національним законодавством мав право на виключне розпорядження такими судовими дозволами;
- у відповідь на клопотання заявника про надання постанови суду, відхиляючи його клопотання про недопустимість відповідного аудіозапису, національні суди лише обмежилися твердженням, яке ґрунтувалося на загальній інформації, наданій їм працівниками міліції та апеляційним судом, що захід спостереження був санкціонований апеляційним судом і тому був законним, але відповідна постанова була засекречена. Вони не встановили балансу між інтересами заявника та інтересами суспільства у виявленні та притягненні до відповідальності за злочини і не пояснили, чому надання постанови - після того, як мобільні телефонні розмови між обвинуваченими вже були записані, а аудіозаписи вже були розкриті заявнику, - перешкодило б ефективному здійсненню правосуддя або будь-яким іншим законним суспільним інтересам;
- матеріали справи не вказували на те, що національні суди перевірили, чи справді існував судовий дозвіл, на який посилалися органи досудового розслідування, і чи був він частиною матеріалів справи, який був його зміст, чи існували відповідні та достатні підстави для дозволу на здійснення негласного спостереження або чи дотримувалися органи досудового розслідування умов судового дозволу під час здійснення спостереження;
- з огляду на ці упущення національні суди не здійснили ефективного судового перегляду законності та «необхідності в демократичному суспільстві» оскаржуваних заходів спостереження та не надали достатніх гарантій проти свавілля у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.
44. За цих обставин Суд дійшов висновку:
- під час кримінального провадження щодо нього заявник не міг перевірити, чи було втручання в його права за статтею 8 Конвенції здійснено на підставі попереднього судового дозволу;
- національні суди не забезпечили ефективного судового перегляду законності оскаржуваного заходу і такий перегляд не став додатковою гарантією проти свавілля у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.
- надана урядом копія постанови апеляційного суду від 11 липня 2012 року, якою було надано дозвіл на вилучення роздруківок вихідних та вхідних дзвінків з мобільних телефонів підозрюваних, не була беззаперечним доказом того, що подібний дозвіл існував для прослуховування мобільних телефонів підозрюваних.
45. З огляду на зазначені висновки щодо непроведення судом першої інстанції ефективного судового перегляду законності та «необхідності в демократичному суспільстві» оскаржуваних заходів спостереження, враховуючи, що уряд не припускав існування альтернативного засобу юридичного захисту, доступного заявнику, Суд констатував, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективних засобів юридичного захисту у зв'язку з його скаргою за статтею 8 Конвенції.
Стверджувальне порушення статті 6 Конвенції
46. Заявник скаржився, що результати запису його телефонних розмов були використані як докази проти нього в кримінальному провадженні. Згідно з твердженнями заявника поведінка національних судів та визнання відповідних телефонних записів допустимими доказами проти нього за відсутності доступу до постанови, якою санкціонувалося проведення такого заходу, зробили його обвинувальний вирок несправедливим.
47. У відповідь на ці твердження заявника ЄСПЛ зазначив, що хоча нерозкриття судового дозволу, якщо такий існував, на здійснення запису розмов становило порушення статті 8 Конвенції, з матеріалів справи випливало, що докази, зібрані в результаті проведення заходу спостереження, мали обмежений вплив на обвинувальний вирок заявника.
48. ЄСПЛ зауважив, що, як випливає з матеріалів справи, національні суди ґрунтували свої рішення на ширшому спектрі доказів, у тому числі зізнаннях, наданих двома співобвинуваченими заявника в присутності їхніх захисників під час розслідування, та одним з них у суді, які викривали причетність заявника до злочинів. Вони також посилалися на твердження, надані співобвинуваченими під час очних ставок та відтворення обстановки і обставин подій, а також інформацію щодо вихідних та вхідних дзвінків з мобільних телефонів обвинувачених у період з 01 до 04 травня 2012 року та місцезнаходження мобільних телефонів на момент вчинення злочинів. Усі ці докази були визнані достовірними та допустимими. Суди також взяли до уваги показання свідків та речові докази під час ухвалення своїх рішень.
49. Крім того, на думку ЄСПЛ, ніщо не свідчило, що відповідний запис був ненадійним або неточним. Насправді заявнику була надана необмежена можливість оскаржити автентичність запису в змагальному провадженні в трьох інстанціях, але він не навів жодного вагомого аргументу із цього питання. Хоча під час провадження на національному рівні він заявляв клопотання про недопустимість відповідного аудіозапису як доказу, стверджуючи, що не було проведено жодної технічної експертизи для перевірки того, чи належить голос на записі йому, він ніколи не припускав, ані у національних судах, ані у ЄСПЛ, що це був не його голос або що розмова ніколи не відбувалася або була сфальсифікована. Окрім того, сам заявник зазначав у суді пе ршої інстанції, що відповідний запис не містив прямих доказів його причетності до злочину.
50. У контексті зазначених міркувань ЄСПЛ не зміг дійти висновку, що загальна справедливість кримінального провадження щодо заявника була підірвана. Таким чином, ЄСПЛ визнав цю скаргу заявника явно необґрунтованою і відхилив її, а відповідно до резолютивної частини цього рішення (пункту 1) ЄСПЛ одноголосно оголосив скаргу за статтею 6 Конвенції неприйнятною.
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду при прийнятті постанови
51. Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини третьої статті 459 КПК України виключною обставиною для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
52. При цьому системне тлумачення положень глави 34 КПК України дає підстави для висновку про те, що перегляд за виключними обставинами є екстраординарною процедурою перегляду, коли після завершення розгляду кримінального провадження по суті пред'явленого обвинувачення встановлені виключні обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення.
53. Відповідно до наведених у Рекомендації № R (2000) 2 орієнтирів рішення національного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у разі встановлення ЄСПЛ фактів того, що воно суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Підстави для втручання в судові рішення в означений спосіб виникають у разі, коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
54. В інших випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення допущених порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
55. Посилаючись на встановлене ЄСПЛ порушення статті 8 Конвенції, у заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_20 зазначає, що вирок був винесений на підставі доказів, які є недопустимими, оскільки результати запису його телефонних розмов були використані як докази проти нього в кримінальному провадженні.
56. ОСОБА_20 наполягає на повторному розгляді справи судом, просить скасуватисудові рішення щодо нього та направити справу на новий судовий розгляд, тобто вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення можна усунути лише шляхом застосування такого додаткового заходу індивідуального характеру, як відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum).
57.Вище зазначалось, що рішення суду може бути переглянуте в разі встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
58.Доцільність перегляду справи на національному рівні як найбільш ефективного засобу поновлення прав заявника в рамках виконання рішення ЄСПЛ обумовлена впливом констатованих ЄСПЛ порушень на загальний результат провадження на національному рівні.
59.Досліджуючи вплив порушення за статтею 8 Конвенції на кримінальне провадження щодо заявника внаслідок використання записів відповідних телефонних розмов як доказів судом першої інстанції, ЄСПЛ зазначив, що докази, зібрані в результаті проведення заходу спостереження, мали обмежений вплив на обвинувальний вирок щодо заявника; національні суди ґрунтували свої рішення на ширшому спектрі доказів, які були визнані достовірними та допустимими.
60.Як наслідок, ЄСПЛ визнав необґрунтованими скарги заявника на несправедливість кримінального провадження за його обвинуваченням у зв'язку з використанням національним судом результатів запису його телефонних розмов як доказів проти нього.
61. Отже, у справі «Кийко проти України» ЄСПЛ не робив висновку про порушення національними судами таких конвенційних прав заявника, які б могли вплинути на загальну справедливість судового розгляду чи вирішення по суті кримінальної справи, що могло б поставити під серйозний сумнів законність рішень національних судів.
62. Даючи відповідь на питання, чи було провадження в цілому справедливим, ЄСПЛ врахував якість доказів та зазначив, що відповідний запис мав обмежений вплив на обвинувальний вирок заявника.
63.Таким чином, ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів такими, що по суті суперечать Конвенції, і не ставив під сумнів результат кримінального провадження на національному рівні, адже за змістом рішення міжнародної судової установи заявник хоч і скаржився на недодержання Україною його права на справедливий суд, проте його скарга в цій частині була визнана неприйнятною.
64. Крім того, у рішенні ЄСПЛ не міститься висновку про те, що в основі констатованих порушень статті 8 Конвенції лежали такі недоліки, які б ставили під сумнів результат провадження в цілому або що їх було спричинено ухваленими стосовно заявника рішеннями, котрі й надалі зумовлюють шкідливі наслідки, які не можна усунути в інший спосіб, ніж як скасування оспорюваних судових рішень.
65. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у заяві про перегляд судових рішень за виключними обставинами ОСОБА_20 не наводить доводів про те, що встановлене ЄСПЛ у рішенні «Кийко проти України» порушення матеріального та процесуального аспекту статті 3 Конвенції (жорстоке поводження та неефективне розслідування) вплинуло на результат оскарженого провадження на національному рівні, або те, що він й далі зазнає негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні у зв'язку із цими конвенційними порушеннями.
66. З огляду на висновки ЄСПЛ, зроблені у рішенні «Кийко проти України»про порушення статті 3 Конвенції, слід зауважити, щоповне відновлення юридичного стану шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_20 з призначенням нового розгляду справи не є можливим, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні встановив факт порушення Конвенції щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів саме під час досудового розслідування.
67. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що в рішенні у справі «Каверзін проти України» [(Kaverzin v. Ukraine), заява№ 23893/03, пункти 173-80, від 15 травня 2012 року] він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему в розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи і свою попередню практику Суд визнав, що вона є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.
68. Таким чином, у рішенні ЄСПЛ від 19 червня 2025 року у справі «Кийко проти України» вкотре йдеться про системну проблему, яка вирішується шляхом вжиття заходів загального характеру, і не міститься приписів щодо конкретних заходів індивідуального характеру, спрямованих на відновлення прав особи, на користь якої воно постановлене, окрім виплати йому грошової компенсації державою-відповідачем.
69. До того ж Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наразі негативних наслідків через констатовані ЄСПЛ порушення ОСОБА_20 не зазнає, він був звільнений від відбування покарання після застосування апеляційним судом Закону України «Про амністію у 2014 році».
70.Крім того, Суд постановив надати заявнику справедливу сатисфакцію у вигляді присудження 4000 (чотири тисячі) євро компенсації моральної шкоди.
71. Ураховуючи наведені вище Рекомендації № R (2000) 2, з огляду на зміст згаданого рішення ЄСПЛ та відсутність у ньому висновку про те, що встановлені порушення Конвенції вплинули на загальний результат кримінального провадження щодо заявника чи були спричинені такими рішеннями судів, існування яких і надалі зумовлює шкідливі наслідки, яких не можна усунути (виправити) іншим способом, аніж їх скасуванням, Велика ПалатаВерховного Суду висновує, що підстав для вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявника немає.
72. Тому повторний судовий розгляд у кримінальній справі щодо ОСОБА_20 , включаючи поновлення провадження, не може бути належним способом захисту його конвенційних прав, за порушення яких було визначено справедливою сатисфакцією виплату присуджених коштів.
72.З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_20 про перегляд оспорюваних судових рішень за виключними обставинами, їх скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
73. Аналогічний підхід є усталеним у практиці Великої Палати Верховного Суду у подібних справах, яка послідовно притримується позиції про відсутність підстав для перегляду судових рішень на підставі пункту 2 частини третьої статті 459 КПК України, якщо у рішенні ЄСПЛ не було констатовано порушень статті 6 Конвенції, які ставлять під сумнів законність оспорюваних рішень (постанова від 20 лютого 2018 року, справа № 775/15/15-к; постанова від 22 червня 2022 року, справа № 1-693/2010;постанова від 27 вересня 2023 року, справа № 1-8/2010).
74. Отже, рішення ЄСПЛ «Кийко проти України» не містить висновків про те, що встановлені стосовно заявника порушення Конвенції вплинули на загальну справедливість провадження на національному рівні або в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні і які не можуть бути усунуті в інший спосіб, ніж повторний розгляд справи, а тому й немає підстав для задоволення заяви ОСОБА_20 .
75. Відповідно до частини першої статті 467 КПК України за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може залишити заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами без задоволення.
Керуючись статтями 459, 467 та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, параграфом 3 розділу 4 «Перехідні положення» Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду
Заяву ОСОБА_20 про перегляд за виключними обставинами вироку Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2015 року щодо нього залишити без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_25 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17