02 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 285/518/16-к
провадження № 51-2896ск25
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянула касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року і
встановила:
за вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Немильня Новоград-Волинського району Житомирської області, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, на утриманні одна неповнолітня дитина, непрацюючого, раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України, із врахуванням положень ст. ст. 12, 49 КК України, звільнено ОСОБА_4 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Колегія суддів Житомирського апеляційного суду ухвалою від 30 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишила без задоволення, вказаний вирок суду першої інстанції - без змін.
Як встановлено судом першої інстанції та детально зазначено у вироку, 30 травня 2015 року близько 09 години ранку ОСОБА_4 , перебуваючи на території земельної ділянки, що по АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли з приводу належності цієї земельної ділянки, підійшов до ОСОБА_5 з лівого боку та кулаком правої руки умисно наніс удар у потиличну частину голови. Продовжуючи свої неправомірні дії, ОСОБА_4 штовхнув ОСОБА_5 в грудну клітину, від чого останній втратив рівновагу та впав на землю. Після цього, присутній на місці події прийомний син ОСОБА_4 - ОСОБА_6 почав утримувати ОСОБА_5 на землі в положенні лежачи. У цей же час, ОСОБА_4 пішов до автомобіля, з багажного відділення якого витягнув металеву палицю та повернувшись, умисно наніс нею близько 10 ударів ОСОБА_5 , який продовжував лежати на землі. Побачивши як ОСОБА_4 наносить удари по тілу її сина, ОСОБА_7 підбігла до них та захищаючи ОСОБА_5 , лягла на нього зверху, прикривши своїм тілом. ОСОБА_4 , не припиняючи свої злочинні дії, умисно наніс ще близько 3 ударів по ногах ОСОБА_5 та біля 11 ударів по зовнішній поверхні правого передпліччя, правого плеча в нижній частині, лівої лопаткової ділянки, надлопаткової ділянки, міжлопаткової ділянки, поперекової ділянки, лівого надпліччя ОСОБА_7 . Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_4 потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 заподіяні легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені стосовно нього судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає незаконними та необґрунтованими судові рішення та такі, що постановлені з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а саме у зв'язку з незастосуванням ст. 36 КК України. Зазначає, що письмовими доказами підтверджується, що він діяв у стані необхідної оборони, оскільки був змушений захищати себе і своє право власності на земельну ділянку від потерпілих. На його думку, відповідно ч. 3 ст. 36 КК України перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у разі умисного вбивства чи тяжкого тілесного ушкодження, а не у разі заподіяння легких тілесних ушкоджень.
У касаційній скарзі засуджений, крім іншого, просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень стосовно нього.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 426 КПК України касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Частиною 1 ст. 117 КПК України передбачено, що пропущений із поважних причин строк має бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Ураховуючи наведені в клопотанні доводи та надані на підтвердження копії документів, з метою недопущення надмірного формалізму та надання можливості реалізувати право на касаційний перегляд судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про необхідність поновити засудженому ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження.
Разом із тим колегія суддів касаційної інстанції, перевіривши аргументи, викладені в касаційній скарзі засудженого, а також надані до неї копії судових рішень, дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
У своїй касаційній скарзі, доводи якої майже аналогічні доводам його апеляційної скарги, засуджений посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування ст. 36 КК України.
Як убачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, такі доводи були предметом ретельної перевірки та їм дана належна правова оцінка.
Суд апеляційної інстанції з огляду на те, що він фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права на справедливий судовий розгляд, пославшись позиції Верховного Суду, дослідив докази, на які посилався засуджений у своїй апеляційній скарзі.
Перевіривши зазначені у апеляційній скарзі доводи у порядку апеляційної процедури, цей суд акцентував, що вказані докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Отже, доведено, що ОСОБА_4 умисно наносячи удари потерпілим, достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав, що внаслідок такої його поведінки буде спричинено шкоду здоров'ю потерпілих. Зазначене узгоджується з: протоколом слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_5 від 04.08.2015, показаннями потерпілих та висновками експертів №459 від 13.08.2015 та № 542 від 14.09.2015; протоколом слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_7 від 07.08.2015, показаннями потерпілих та висновками експерта №464 від 14.08.2015.
Крім того, враховуючи відсутність доказів нападу потерпілих на обвинуваченого, що підтверджується відсутністю тілесних ушкоджень у останнього, а також те, що удари металевою палицею ОСОБА_4 наносив не з метою захисту, а з метою спричинити шкоду потерпілим, колегія судів апеляційного суду зазначила, що дії засудженого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з цілком обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що доказів, які свідчили б про намір та можливість потерпілих застосувати до засудженого фізичне насильство з використанням засобу (способу), небезпечного для життя чи здоров'я ОСОБА_4 , після того як він взяв у руки металеву палицю, не вбачається.
Доводи касаційної скарги в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме вчинення злочину в стані необхідної оборони або з перевищенням її меж є необґрунтованими, дії ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК України та кваліфіковані вірно.
Апеляційний суд перевірив також правомірність застосування положень п.1 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, за якими та звільнено обвинуваченого ОСОБА_4 від призначеного покарання, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що як слушно вказав це суд узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду від 26 березня2020 року у справі № 730/67/16-к.
Вищевказане в сукупності спростовує доводи ОСОБА_4 щодо ухвалення постановлених судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зважаючи на зміст поданої касаційної скарги, не встановлено.
Щодо посилання засудженого на правові позиці викладені у постановах Верховного Суду, слід зазначити, що вони не є релевантними у цьому касаційному провадженні. Оскільки жодних висновків про необхідність встановлення факту вчинення особою кримінального правопорушення вказані постанови не містять.
Доводи касаційної скарги збігаються із основними доводами поданої апеляційної скарги, які, на думку колегії суддів, були всебічно розглянуті судом апеляційної інстанції.
За таких обставин переконливих аргументів, які би ставили під сумнів законність судових рішень та вмотивованість їх висновків з питань істотного порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність скаржником у касаційній скарзі не наведено і таких даних із змісту судових рішень не вбачається.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Ураховуючи наведене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
поновити засудженому ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження вироку Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року та ухвали Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 11 серпня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3