ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2025Справа № 910/4245/25
За позовом Фізичної особи-підприємця Плюта Вікторії Миколаївни
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 2 447 787,65 грн
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Вапельник С.Д. (адвокат за ордером серія АІ№1863426 від 27.03.2025);
від відповідача: Зубчук О.Р. (адвокат за ордером серія АІ№;1863321 від 03.04.2025).
04.04.2025 року через підсистему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Плюта Вікторії Миколаївни (позивач) про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (відповідач) суми основної заборгованості в розмірі 2 106 030,42 грн, суми 3% річних в розмірі 64 653,77 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 277 103,46 грн, у зв'язку з невиконанням Договору №12 від 02.01.2024 року в частині оплати наданих позивачем послуг.
Ухвалою від 15.04.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
16.04.2025 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.06.2025.
06.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у зв'язку з припинення відокремленого підрозділу юридичної особи філії «Вищедубечанське лісове господарство» через значне фінансове навантаження відповідач не мав змоги своєчасно виконати свої зобов'язання за Договором. Відповідачем запропоновано позивачу укласти мирову угоду.
16.05.2025 до суду від представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 задоволено заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В підготовчому засіданні 17.06.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 22.07.2025.
09.07.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що припинення відокремленого підрозділу не звільняє відповідача від виконання обов'язку за Договором. Щодо мирової угоди, то позивачем вказано, що він не має такого волевиявлення що спрямоване на укладення мирової угоди з відповідачем та вважає за необхідне скористатись правом на вирішення спору результатом якого є рішення суду.
22.07.2025 до суду від відповідача надійшла заява про надання часу на узгодження проекту мирової угоди до якої прикладено текст проекту мирової угоди.
Представник позивача в підготовчому засіданні 22.07.2025 повідомив, що позивач ознайомлений з проектом мирової угоди та не потребує часу для її узгодження.
Ухвалою від 22.07.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 23.09.2025 року.
В судовому засіданні 23.09.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
02.01.2024 року між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в особі директора філії «Вищедубечанське лісове господарство» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Плютою Вікторією Миколаївною (виконавець) укладено Договір №12 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується виконати роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Замовник доручає, а виконавець виконує послуги по навантаженню та перевезенню лісопродукції. (п. 1.2. Договору).
Робота вважається виконаною після підписання уповноваженим представником замовника акту виконаних робіт. Замовник приймає виконану роботу і оплачує її результат на умовах Договору. (п. 1.3. Договору).
Пунктом 2.1. Договору сторонами передбачено, що загальна ціна Договору орієнтовно складає до 5 000 000,00 грн (з ПДВ).
Розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів на р/р виконавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання повноважними представниками обох сторін акту виконаних робіт чи іншого документу, що підтверджує виконання робіт та отримання рахунку-фактури на оплату та податкової накладної. (п. 2.4. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 вересня 2024 року. (п. 6.1. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 29.03.2024 року).
Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору. (п. 6.10. Договору).
Так, на виконання умов Договору між сторонами підписано Акти виконаних робіт на загальну суму в розмірі 5 927 720,33 грн, а саме:
- Акт виконаних робіт за січень 2024 року на суму 187 416,87 грн;
- Акт виконаних робіт за січень 2024 року на суму 418 040,48 грн;
- Акт виконаних робіт за лютий 2024 року на суму 459 468,90 грн;
- Акт виконаних робіт за лютий 2024 року на суму 153 691,80 грн;
- Акт виконаних робіт за лютий 2024 року на суму 457 206,53 грн;
- Акт виконаних робіт за березень 2024 року на суму 111 161,53 грн;
- Акт виконаних робіт за березень 2024 року на суму 216 364,74грн;
- Акт виконаних робіт за березень 2024 року на суму 808 136,78 грн;
- Акт виконаних робіт за квітень 2024 року на суму 499 113,18 грн;
- Акт виконаних робіт за квітень 2024 року на суму 120 709,98 грн;
- Акт виконаних робіт за квітень 2024 року на суму 41 536,44 грн;
- Акт виконаних робіт за квітень 2024 року на суму 10 366,80 грн;
- Акт виконаних робіт за травень 2024 року на суму 456 429,23 грн;
- Акт виконаних робіт за травень 2024 року на суму 173 881,08 грн;
- Акт виконаних робіт за травень 2024 року на суму 24 615,60 грн;
- Акт виконаних робіт за червень 2024 року на суму 194 895,30 грн;
- Акт виконаних робіт за червень 2024 року на суму 695 193,91 грн;
- Акт виконаних робіт за червень 2024 року на суму 16 980,24 грн;
- Акт виконаних робіт за липень 2024 року на суму 158 353,20 грн;
- Акт виконаних робіт за липень 2024 року на суму 707 093,61 грн;
- Акт виконаних робіт за липень 2024 року на суму 17 064,00 грн.
В подальшому, відповідачем проведено частковий розрахунок з позивачем на суму в розмірі 3 821 689,91 грн згідно наступних платіжних інструкцій:
- №1768 від 21.03.2024р.. на суму 200 000,00 грн;
- №1771 від 22.03.2024р.. на суму 405 457,35 грн;
- №2028 від 22.05.2024р.. на суму 671 726,40 грн;
- №2175 від 21.06.2024р. на суму 200 000,40 грн;
- №2176 від 25.06.2024р. на суму 454 925,91 грн;
- №2235 від 10.07.2024р. на суму 200 000,40 грн;
- №2256 від 12.07.2024р. на суму 200 000,40 грн;
- №2331 від 26.07.2024р. на суму 507 069,44 грн;
- №2442 від 21.08.2024р. на суму 200 000,00 грн;
- №2460 від 22.08.2024р. на суму 400 000,00 грн;
- №2496 від 27.08.2024р. на суму 100 000,00 грн;
- №2503 від 28.08.2024р. на суму 100 000,00 грн;
- №2524 від 30.08.2024р. на суму 82 510,81 грн;
- №2612 від 20.09.2024р.. на суму 100 000,00 грн.
У зв'язку з непроведенням повної оплати вартості послуг 25.02.2025 року позивачем направлено відповідачу лист-претензію щодо оплати, відповідно до якого він вимагав відповідача здійснити розрахунок за Договором.
У зв'язку з неотриманням відповіді від відповідача та непроведенням розрахунку за Договором, позивач звернувся до суду з даним позовом, і з вимогою про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 2 106 030,42 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 277 103,46 грн, та суми 3% річних розмірі 64 653,77 грн.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив щодо пропозиції укласти мирову угоду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.
Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 5 927 720,33 грн, що підтверджується переліченими вище актами виконаних робіт.
Відповідно до п. 2.4. Договору сторонами передбачено, що Розрахунок проводиться шляхом перерахування грошових коштів на р/р виконавця протягом 10 календарних днів з моменту підписання повноважними представниками обох сторін акту виконаних робіт чи іншого документу, що підтверджує виконання робіт та отримання рахунку-фактури на оплату та податкової накладної.
Отже, сторонами в Договорі узгоджено, що оплата за надані послуги здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту підписання повноважними представниками обох сторін акту виконаних робіт.
Враховуючи, що акти виконаних робіт сторонами підписано без зауважень, тому термін для здійснення оплати вартості послуг настав та виконаний відповідачем був лише частково на суму в розмірі 3 821 689,91 грн, що підтверджується неведеним вище переліком платіжних інструкцій.
Проте, суд зазначає, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору виконавець бере на себе обов'язок надати послуги і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник зі свого боку набуває права вимагати від виконавця передачі цих послуг та зобов'язаний здійснити їх оплату.
Як вже зазначено, п. 2.4 Договору сторонами визначено кінцевий строк здійснення відповідачем оплати наданих позивачем послуг.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що послуги позивачем надані, а відповідачем прийняті, проте оплачені останнім лише частково, відповідач є таким, що не виконав свого обов'язку передбаченого умовами укладеного між сторонами Договору.
Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату наданих позивачем послуг в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 530 ЦК України та п. 2.4. Договору, строк, заборгованість за надані послуги в розмірі 2 106 030,42 грн, погашена не була; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 2 106 030,42 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 64 653,77 грн суми 3% річних та 277 103,46 грн суми інфляційних втрат, нарахованих за період з 08.03.2024 року по 02.04.2025 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що здійснений він вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сум 3% річних в розмірі 64 653,77 грн та сумі інфляційних втрат в розмірі 277 103,46 грн, у з в'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 2 106 030,42 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 277 103,46 грн та суми 3% річних в розмірі 64 653,77 грн.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 40 000,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2025 року між адвокатським бюро «Вапельник і партнери» та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги №2025/27/03, відповідно до якого адвокатське бюро зобов'язалось надати клієнту правничу допомогу з представлення його інтересів.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 02.04.2025 року на суму в розмірі 40 000,00 грн до Договору про надання правничої допомоги №2025/27/03 від 27.03.2025 року;
- платіжна інструкція №161 від 03.04.2025 року на суму в розмірі 40 000,00 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, заперечення відповідача, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Судовий збір, у розмірі 29 373,46 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв'язку із поданням до суду позовної заяви в електронній формі, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 44768034, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А) в особі філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ідентифікаційний код 45530596, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 30) на користь Фізичної особи-підприємця Плюта Вікторії Миколаївни (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості в розмірі 2 106 030,42 грн (два мільйона сто шість тисяч тридцять гривень 42 копійки), суму 3% річних в розмірі 64 653,77 грн (шістдесят чотири тисячі шістсот п'ятдесят три гривни 77 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 277 103,46 грн (двісті сімдесят сім тисяч сто три гривни 46 копійок), суму судового збору в розмірі 29 373,46 грн (двадцять дев'ять тисяч триста сімдесят три гривни 46 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 03.10.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ