Постанова від 02.10.2025 по справі 910/15300/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2025 р. Справа№ 910/15300/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Тищенко О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін)

матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

на рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 (повний текст складено і підписано 23.06.2025)

у справі № 910/15300/23 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)»

про стягнення 145 457,30 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - позивач, ДП МА «Бориспіль») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» (далі - відповідач, ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)») про стягнення 148 768,64 грн., з яких: 104 940,91 грн. основного боргу, 37 366,50 грн. пені, 2 301,10 грн. 3% річних, 4 160,13 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

- 12.03.2015 між РВ ФДМ України по Київській області як орендодавцем та ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» як орендарем укладено договір нерухомого майна, що належить до державної власності №1670 (далі - Договір оренди);

- 29.05.2015 між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», як балансоутримувачем, та ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)», як орендарем, укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-42 (далі - Договір), до якого сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, угоду №3 від 21.06.2018, угоду №5 від 09.07.2021 та №6 від 01.11.2022;

- відповідно до пп. 1.1.1. п. 1.1. Договору в редакції додаткових угод № 5, № 6, у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування нежитлового приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу площею 16,20 кв.м. (далі - приміщення), які орендар має право використовувати за будь-яким цільовим призначенням, за виключенням наведених у такому пункті призначень, балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги за такими вартостями, зокрема згідно п. 6 наведеної у вказаному підпункті Таблиці №1 - створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль», щомісячна сплата в розмірі 5 000,00 грн без ПДВ;

- згідно пп. 1.1.3. п. 1.1. Договору в редакції додаткової угоди № 3 орендар раз на рік сплачує балансоутримувачу компенсацію земельного податку за звітний рік за оренду майна. Сума компенсації розраховується пропорційно площі орендованого майна. Сплата відбувається в термін, визначений в п. 2.2.2. договору, нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України;

- згідно з пп. 2.2.2. Договору щомісяця, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, балансоутримувач направляє орендарю за допомогою програмного забезпечення (ПЗ) М.Е.Doc рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату компенсації земельного податку згідно з пунктом 1.1.3. Договору. Як тільки рахунок і акт будуть прийняті у ПЗ М.Е.Doc, відправнику (балансоутримувачу) надійде повідомлення про доставку отримувачем (орендарем). Сторони домовились, що датою отримання рахунку та акту буде вважатись дата визначена у повідомленні про доставку рахунку та акту у ПЗ М.Е.Doc. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 (двадцятого) числа того ж місяця. Якщо протягом 5 робочих днів акт затверджений або відхилений за письмовою мотивованою відмовою не будуть направлені до балансоутримувача, акт вважається підписаним сторонами, а відмови направлені орендарем з порушенням п'ятиденного строку не будуть прийматись балансоутримувачем для розгляду;

- відповідно до п.п. 3, 13 та 15 додаткової угоди №6 сторони домовились, що:

1) тимчасово, починаючи з 24.02.2022, припинити надання послуг, визначених у пп. 2, 3, 4.1., 4.2. та 5 Таблиці №1 договору;

2) положення угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до її укладення, зокрема: пункти 1, 4 та 8 угоди - з 25.11.2021; пункти 3, 5, 7 та 9 угоди - з 24.02.2022;

3) підписуючи цю угоду, сторони підтверджують, що зареєстровані в системі електронного документообігу «М.Е.Doc» електронних документів, та згодні із відправкою електронних документів засобами системи електронного документообігу в системі «М.Е.Doc».

- на виконання взятих на себе зобов'язань позивачем у періоди з березня по грудень 2022 року та з січня по липень 2022 року були надані орендарю послуги, зазначені в пп. 1.1.1. п. 1 Договору;

- за вказані вище місяці позивачем виставлено/складено та направлено, а відповідачем отримано у ПЗ М.Е.Doc рахунки на оплату, акти приймання-здачі виконаних послуг, а також складені до рахунків за березень-жовтень 2022 року акти коригування;

- в порушення умов укладеного між сторонами Договору відповідач не сплатив позивачу як кошти за надані у березні 2022 року - липні 2023 року послуги, так і компенсацію земельного податку загалом на суму 104 940,91 грн., внаслідок чого у відповідача виник борг у відповідному розмірі;

- з метою врегулювання спору в досудовому порядку позивачем відповідачу було пред'явлено письмову претензію від 05.07.2023, в який останній вимагав від відповідача у місячний строк сплатити заборгованість за отримані послуги в березні-грудні 2022 року та січні-травні 2023 року на умовах Договору, яка залишена без відповіді відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором та порушенням строку оплати отриманих у період з березня 2022 року по липень 2023 року послуг і компенсації земельного податку, позивач просить суд стягнути з відповідача 148 768, 91 грн., з яких: 104 940,91 грн. становить заборгованість, 37 366,50 грн. - пеня, 2 301,10 грн. - 3% річних, 4 160,13 грн. - інфляційні втрати.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.10.2023 у справі № 910/15300/23 позовну заяву ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» про стягнення 148 768,64 грн. разом з доданими до неї матеріалами передав за підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- відповідач є орендарем приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу аеропорту;

- відповідач визнає обставини надання позивачем послуг з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії до вказаного приміщення за всі періоди на загальну суму 3 311,34 грн., послуг зі створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності у період до 24.02.2022;

- водночас, відповідач не визнає обставини надання позивачем послуг зі створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, без пекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності у період після 24.02.2022 (далі - спірні послуги), оскільки надання цих послуг залежить від здійснення господарської діяльності в орендованих приміщеннях, тоді як після 24.02.2022, з моменту введення в Україні воєнного стану, відповідач припинив здійснення господарської діяльності на території аеропорту;

- незважаючи на нездійснення господарської діяльності в орендованих приміщеннях компенсація послуг з виробництва та постачання теплової енергії у сумі 3 311,34 грн. відповідає вимогам закону та діловій практиці;

- нарахування боргу за спірні послуги суперечить як їх змісту, так і вимогам законодавства, оскільки:

1) конструкція договірного положення сформульована так, що надання зазначеної послуги напряму пов'язано із здійсненням відповідачем господарської діяльності, тобто така послуга надається для конкретної мети - для здійснення господарської діяльності;

2) означені послуги було внесено до умов Договору з метою виконання Правил здійснення господарської діяльності на території аеропорту «Бориспіль» №01-35-16 від 11.03.2019 (далі - Правила), які за наведеними у них визначеннями деталізують зміст спірних послуг зі створення та підтримання передумов;

3) Правила підтверджують, що спірні послуги надаються суб'єктам господарювання, які фактично здійснюють свою господарську діяльність на території аеропорту, використовуючи при цьому його інфраструктуру;

4) Правила не передбачають можливості надання чи споживання спірних послуг суб'єктами, які не здійснюють господарську діяльність на території аеропорту, і позивач такої можливості не довів.

5) спірні послуги за своїм змістом та призначенням є подібними до комунальних та тісно пов'язаними та похідними від оренди і орендної плати, тоді як згідно постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 та п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» орендарі, які використовують державне майно в аеропортах, звільняються від орендної плати, а споживачі комунальних послуг, мають право не оплачувати такі послуги у разі відсутності у житловому приміщенні понад 30 календарних днів;

6) діяльність відповідача пов'язана з обслуговуванням авіаційних вантажів, їх обробкою та митним оформленням, відтак за умови закриття повітряного простору України з 24.02.2022 ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» припинило здійснювати господарську діяльність, на підтвердження чого надано накази відповідача №№01-03-22, 2-01.03/22 від 01.03.2022;

7) відтак, відповідач припинив отримувати будь-який ефект від послуги - створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності, а тому ці послуги за спірний період не лише не надавались, а й не могли бути надані з об'єктивних причин;

8) більшість актів відповідачем не прийнято та не підписано (акти і рахунки за листопад, грудень 2022 року та січень-травень, липень 2023 року), тоді як акт разом з рахунком №61/838 від 30.06.2023 позивач взагалі не надав, а тому послуги за такими документами на суму 54 000,00 грн. не підтверджено жодними первинними документами, жодними належними доказами;

9) відповідач після отримання перших актів послідовно заперечував проти них, про що повідомляв позивача листами, в яких зауважив, що ним задовго до надісланої претензії повідомлено позивача про неотримання з 24.02.2022 спірних послуг за договором та про необхідність припинити виставляти рахунки, попри те позивач не надав жодного підтвердження реальності таких послуг, а власним листом від 01.02.2023 визнав безтоварність спірної послуги;

10) відповідач не використовує приміщення, зокрема, не зберігає там жодного майна/товару, та загалом спірна послуга жодним чином не пов'язана з обставинами зберігання майна в орендованому приміщенні;

- обов'язковою умовою для стягнення неустойки, 3% річних та інфляційних є порушення грошового зобов'язання, а тому, враховуючи відсутність обов'язку по сплаті послуг, відсутні і підстави для стягнення відповідно заявлених позивачем сум;

- окрім цього, відповідач зауважив на арифметичній помилковості проведеного позивачем розрахунку та неспівмірності відповідно нарахованих сум штрафних санкцій із заявленою сумою боргу - 42% від 104 940,91 грн.

Стосовно необхідності зменшення розміру штрафних санкцій відповідач звернув увагу на те, що:

- матеріали справи не містять доказі понесення позивачем збитків внаслідок неоплати відповідачем послуг;

- відповідач добросовісно здійснював оплату послуг, які надавались до 24.02.2022;

- у відносинах з позивачем поведінка відповідача була добросовісною - останній регулярно повідомляв позивача про причини відмови оплачувати рахунки;

- відповідач з об'єктивних причин обмежений у можливості здійснювати господарську діяльність та використовувати орендоване приміщення за призначенням;

- з огляду напрямку діяльності відповідача останній змушений був призупинити свою господарську діяльність за одним із ключових напрямів, що унеможливило отримання частини прибутку та вплинуло на його майновий стан;

- позивач звернувся до суду з вимогою про сплату боргу, що виник саме в період повновамасштабного вторгнення на територію України;

- пеня, інфляційні та 3 % річних нараховані за послуги, які фактично не надавались позивачем.

Під час розгляду справи судом першої інстанції учасниками справи було подано інші письмові пояснення, заперечення на підтвердження власних позицій.

Узагальнена позиція позивача наступна:

- уклавши 01.11.2022 додаткову угоду №6, сторони погодили необхідність продовження надання позивачем послуг, передбачених у п. 1 та п. 6 Договору, та надання спірних послуг не було зупинене, жодні зміни до Договору в частині спірних послуг сторонами не вносилися, договір не є розірваним;

- у разі якщо відповідач не вважає за доцільне нести витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та вирішив зупинити господарську діяльність, він не позбавлений можливості у встановленому порядку розірвати як Договір оренди, так і Договір, попри те відповідних дій відповідач не вчинив, навпаки, відповідач підписував частину з направлених позивачем актів приймання-здачі наданих послуг та не направляв позивачу вмотивованих відмов від підписання актів здачі-приймання наданих послуг за весь спірний період;

- спірні послуги є необхідним у зв'язку із отриманням відповідачем в оренду приміщення площею №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу ДП МА «Бориспіль» на підставі договору оренди;

- орендоване майно постійно має бути придатним до використання його відповідачем, шляхом створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов;

- умови Договору не ставлять в залежність вартість спірної послуги від здійснення орендарем господарської діяльності на території ДП МА «Бориспіль», тоді як вантажний термінал позивача здійснював та здійснює свою діяльність на видачу (обробку) наявних вантажів вантажоотримувачам;

- жодних рішень про припинення діяльності ДП МА «Бориспіль» та закриття доступу орендарям нерухомого майна на територію ДП МА «Бориспіль» не приймалося та на офіційному сайті не публікувалося;

- інформація, на яку посилається відповідач у запереченнях і у письмових поясненнях яка нібито розміщена на сайтах в мережі Інтернет, не стосувалася зупинення операційної і господарської діяльності позивача;

- позивач продовжує виконувати свої договірні зобов'язання в частині надання послуг, передбачених договором, та підтримувати територію аеропорту в придатному для відновлення систематичних польотів авіакомпаніями;

- тимчасове нездійснення відповідачем господарської діяльності на території аеропорту не звільняє відповідача від обов'язку по сплаті вартості послуг, які надаються згідно договору, адже систематичне надання послуг є необхідним для підтримання всіх необхідних передумов для забезпечення можливості здійснення такої діяльності відповідачем поки він є орендарем майна, яке розташоване на території аеропорту, відповідно до умов Договору оренди;

- ані Договір оренди №1670 від 12.03.2015, ані Договір №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 не містять положень, які б зобов'язували позивача надавати спірні послуги лише в ті дні, коли відповідач вирішить зайнятися господарською діяльністю в орендованому майні;

- позивач міг би не надавати відповідачу спірні послуги та не нарахування їх вартості лише у випадку розірвання відповідачем Договору оренди та повернення орендованого майна за актом приймання-передачі, про що зазначено в п. 6.4. договору;

- використання відповідачем орендованого майна у спірний період підтверджується відсутністю будь-яких обставин, які б унеможливлювали доступ відповідача до орендованого майна, в тому числі відсутністю рішень, прийняття законів чи нормативно-правових актів уповноваженими органами про закриття доступу орендарям державного нерухомого майна до орендованих приміщень, а також, відсутністю скарг відповідача та доказів про не надання доступу до орендованого майна, тощо;

- орендовані відповідачем приміщення, як і вся територію аеропорту є придатними для використання за призначенням та здійснення відповідачем діяльності, а реальність створення та підтримання аеропортом відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльності» після 24.02.2022 підтверджується тим, що ДП МА «Бориспіль», як експлуатант аеродрому, здійснює управління аеропортом.

Узагальнена позиція відповідача наступна:

- на власному офіційному вебсайті позивач 24.02.2022 та 19.06.2023 опублікував оголошення, які свідчать про те, що: аероропорт на час військового стану знаходиться у простої; аеропорт функціонує у дуже малому відстоковому співвідношенні, а тому у середині 2023 року оголошено тендер з метою підтримки приміщень у належному стані;

- в ЄДРСР розміщено рішення у спорах позивача з його працівниками щодо стягнення заробітної плати, а тому введений простій фізично перешкодив позивачу надавати спірні послуги;

- відповідно до умов Договору та Правил у відповідача виникає зобов'язання сплатити за створення та підтримання не будь-яких передумов, а лише тих, що пов'язані з господарською діяльністю відповідача;

- позивач не коментує реальність надання спірних послуг, обмежуючись посиланням на акти та не надаючи жодних доказів на підтвердження обставин обслуговування об'єкта, відтак означене відповідач оцінює як визнання позивачем нереальності послуг;

- додаткова угода №6 не містить умов щодо спірної послуги, а тому таким правочином надання цієї послуги сторони не погоджували і погоджувати не могли, оскільки у цьому була відсутня потреба - надання такої послуги, на відміну від призупинених, залежить від здійснення відповідачем господарської діяльності;

- сама по собі оренда не робить необхідним отримання відповідачем спірних послуг, а чинність договору та неповернення майна з користування не підтверджує його фактичне використання;

- надане у Договорі визначення спірних послуг свідчить про те, що вони надаються для конкретної мети - здійснення відповідачем неавіаційної господарської діяльності, зокрема у Правилах вказано, що розмір відповідної плати залежить від виду діяльності, яку здійснює суб'єкт господарювання на території аеропорту;

- надання спірних послуг залежить від здійснення господарської діяльності, а не від права на її здійснення, тоді як відповідач має конкретний вид діяльності і здійснювати інші види на території аеропорту не є можливим та доцільним;

- саме позивач зобов'язаний доводити обставини здійснення відповідачем господарської діяльності на території аеропорту, зокрема позивач мав би надати докази відновлення митних постів та авіаційного сполучення з аеропортом;

- п. 1.5 Договору про надання зауважень чи претензій щодо якості та обсягів послуг за договором застосовується за умови здійснення відповідачем господарської діяльності, а тому у спірній ситуації застосуванню такий пункт не підлягає;

- до укладення додаткової угоди №6 підписання актів в електронному вигляді взагалі не було передбачено умовами Договору, тоді як правило про те, що відповідач зобов'язаний контролювати отримання електронних листів, набуло чинності з моменту укладення відповідної угоди, тобто з 01.11.2022;

- сумнівними є обставини надіслання відповідачу рахунків та актів до 01.11.2022, тоді як після вказаної дати жодного підписаного відповідачем акта не існує;

- договір оренди не містить посилання на спірну послугу, тоді як вказані у ньому «витрати на утримання майна» очевидно не є рівнозначними послузі «Створення та підтримання відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення господарської діяльностіЙ», тоді як у 2015 році спірної послуги навіть не існувало, адже вона введена лише у липні 2021 року згідно додаткової угоди № 5;

- усі акти і рахунки, направлено відповідачу у період з лютого по листопад 2022 року не у спосіб, що передбачений договором.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем подано платіжну інструкцію №6951 від 27.05.2024 щодо сплати 3 311,34 грн. вартості поставленої теплової енергії у спірний період, з огляду на що позивачем було заявлено клопотання про закриття провадження у цій справі в частині стягнення заборгованості за теплову енергію за Договором №02.5-14/1-42 від 29.05.2015 у розмірі 3 311,34 грн.

Господарський суд Київської області ухвалою від 07.01.2025 у справі №910/15300/23 провадження в частині вимоги ДП «МА «Бориспіль» про стягнення з ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» 3 311,34 грн. основного боргу закрив, розгляд справи надалі здійснювався судом в частині решти заявлених до стягнення сум, зокрема вимоги про стягнення з відповідача 101 629,57 грн. основного боргу.

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»: 101 629,27 грн. основного боргу; 3 681, 23 грн. пені; 2 264,65 грн. 3% річних; 4 160,11 грн. інфляційних втрат; 2 673,09 грн. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що:

- метою укладеного між сторонами Договору є отримання відповідачем ширшого, ніж матеріалізований та індивідуально (персоніфіковано) визначений результат, спектру благ, які мають економічну цінність та корисний ефект і спрямовані загалом на утримання майна, частиною якого є передане у користування відповідачу приміщення;

- окрім постачання теплової енергії, прибирання приміщень, вивезення відходів, укладеним між сторонами Договором передбачено також фіксований розмір плати за створення і підтримання балансоутримувачем правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності в аеропорті, і означена послуга - це не орендна плата, а вартість комплексу здійснюваних балансоутримувачем майна дій для забезпечення належного утримання переданих в оренду приміщень, зокрема переданого у користування відповідача приміщення №78;

- здійснювані балансоутримувачем майна дії для забезпечення належного утримання як переданих в оренду приміщень, так і майна в цілому, безпосередньо пов'язані з фактом перебування приміщень в оренді відповідача; необхідність надання таких послуг обумовлена самим фактом перебування приміщень у оренді, і не залежить ані від наявності індивідуального запиту орендаря на вчинення цих дій, ані від безпосереднього здійснення відповідачем власної господарської діяльності в орендованих приміщеннях;

- обставини здійснення або нездійснення господарської діяльності у переданих відповідачу в оренду приміщеннях не впливають на необхідність аеропорту підтримувати весь майновий комплекс в придатному для функціонування стані, чим власне і обумовлюється необхідність у вчиненні безпекових, організаційних, технічних, майнових дій, відтак аеропорт не надає такі послуги як індивідуальні, за потребою орендаря, як і не вчиняє аеропорт такі дії з метою ведення спільної діяльності разом з відповідачем та/або іншими орендарями, а також не контролює орендарів на предмет здійснення/нездійснення ними господарської діяльності;

- підписання сторонами Договору без будь-яких зауважень чи заперечень щодо його змісту свідчить про погодження, зокрема, відповідача з умовами відповідно укладеного правочину та, з урахуванням обставин перебування у користуванні відповідача приміщення №78 та направлення йому позивачем актів, рахунків на плату та актів коригування за період з березня 2022 року по липень 2023 року, породжує для відповідача обов'язок по сплаті вартості оформлених такими документами послуг у передбачений п. 2.2.2 Договору строк;

- підписуючи угоду №6, сторони за власною волею погодили, що порядок надіслання актів і рахунків через систему M.E.Doc, а також передбачений п. 8.15. Договору обов'язок відповідача слідкувати за надходженням електронних документів, діяв з 24.02.2022 та, власне, протягом періоду надання послуг за цим спором - з березня 2022 року по липень 2023 року, відтак, підписанням вказаної угоди відповідач підтвердив, що для нього є прийнятними відповідно сформульовані договірні положення, тоді як саме лише суб'єктивне тлумачення відповідачем умов підписаного ним договору/угоди та/або не розуміння таких умов не звільняє відповідача від обов'язку виконувати передбачені договором обов'язки, у тому числі і в період, на який такий правочин поширює свою дію;

- відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача у будь-який прийнятний спосіб комунікації з метою повідомлення відсутності можливості отримати, з моменту введення військового стану на території України з 24.02.2022, доступу до території аеропорту або ж з метою повідомити про об'єктивну неможливість отримати рахунки та акти у системі M.E.Doc та, власне, отримати ці документи самостійно, як те передбачено п. 2.2.2. Договору у редакції додаткової угоди №6;

- твердження відповідача про те, що послуги, обумовлені Договором, які надавались позивачем відповідачу, для останнього не є актуальними та він їх не споживає, не є тотожним ненаданню таких послуг, оскільки неможливість використання орендованого майна, тобто повна відсутність доступу до орендованих приміщень не є тотожною неможливості здійснювати звичайну господарську діяльність у таких приміщеннях з метою отримання прибутку в очікуваному розмірі;

- в матеріалах справи відсутні докази припинення чи розірвання Договору оренди у спірний період, зокрема суду не надано акта повернення з користування приміщення №78, тобто відповідач продовжує орендувати таке приміщення та не обмежений у своїх правах на його використання, тоді як згідно чинного з 25.11.2021 п. 1.5. Договору в редакції додаткової угоди №6 нарахування оплати за послуги відбувається до дати фактичного повернення майна;

- введення військового стану в країні само по собі не свідчить про автоматичну неможливість використання відповідачем орендованого майна;

- відповідач доказово не підтвердив обставин повного припинення ним господарської діяльності, зокрема, внаслідок відсутності доступу до майна, як і не надав відповідач доказів вчинення, у тому числі і позивачем, перешкод у користуванні приміщенням №78 та/або ненадання доступу до території аеропорту;

- позивач не є тією особою, яка впливає на особисту волю відповідача та його працівників реалізувати своє право на перебування в орендованому приміщенні;

- посилаючись на неможливість користування орендованим майном, відповідач не вчиняв жодних дій, спрямованих на припинення дії Договору оренди та Договору з підстав неможливісті/небажанням використовувати приміщення №78 та, власне, отримувати обумовлені договором послуги.

Окрім цього, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність включення позивачем ПДВ до суми відшкодування витрат відповідачем компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022 з посиланням на те, що:

- за умовами Договору, сплачуючи позивачу погоджену договором плату як відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку, відповідач не оплачує надані йому позивачем товари чи послуги, а повертає плату за землю, законодавчий обов'язок сплати якої покладено на позивача як власника об'єкту(ів) нерухомості, який(і) знаходяться на земельній ділянці;

- грошові кошти, які отримуються балансоутримувачем (позивачем) у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів/послуг і, як наслідок, не є об'єктом оподаткування ПДВ в розумінні п. 185.1 ст. 185 ПК України;

- зазначення у п. 1.1.3. Договору про те, що нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України, не спростовує вказаного вище, як і не встановлює такий пункт прямого правила про відповідне оподаткування ПДВ плати за землю/земельного податку.

Відтак, суд першої інстанції виснував, що арифметично правильною та обґрунтованою є сума компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022 у розмірі 1,50 грн. без обрахованої у такому рахунку суми ПДВ - 0,30 грн..

З огляду на вказане, суд першої інстанції, встановивши, що станом на день прийняття рішення відповідач вартість послуг за Договором позивачу сплатив лише частково та не компенсував земельний податок, а також враховуючи встановлений судом арифметично привальний розмір боргу (без обрахованої суми ПДВ за земельний податок), дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 101 629,57 грн. основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 101 629,27 грн.

Враховуючи арифметично правильну суму компенсації земельного податку, а також заявлені позивачем періоди нарахування 3 % річних, пені та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 36 812,25 грн. пені, 2 264,65 грн. 3 % річних та 4 160,11 грн. інфляційних втрат.

Окрім цього, враховуючи, що:

- предметом спору у даній справі є сума штрафу, що, своєю чергою, не є основним доходом позивача і не може впливати на його господарську діяльність;

- доказів понесення будь-яких збитків, майнових та/або фінансових втрат саме у зв'язку з відмовою відповідача виконати власні договірні обов'язки позивачем не надано, тоді як обставини збитковості у діяльності аеропорту загалом не впливають на відповідне питання у цьому спорі;

- розмір заявленого до стягнення штрафу очевидно не може бути співмірним не зазначеному та доказово не підтвердженому розміру збитків позивача, що в такому випадку може бути рівним нулю;

- предметом розгляду спору у даній справі, окрім пені, є також стягнення передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сум 3% річних та інфляційних втрат, які компенсують позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору;

- обидві сторони намагались врегулювати спірні відносини у досудовому порядку, і поведінка відповідача у такому врегулюванні не була пасивною,

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі;

- застосування до відповідача пені у заявленому до стягнення розмірі не може відповідати критеріям розумності та справедливості;

- за суттю правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, обумовлені господарською діяльністю в період воєнного стану ризики несуть обидві сторони, попри те у даній ситуації одна із сторін не може ставитись у більш вигідне фінансове становище за рахунок стягнення надмірно великих сум неустойки,

суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення в порядку ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 3 ст. 551 ЦК України розміру заявленої до стягнення та арифметично правильної суми пені (36 812,25 грн.) на 90% - до 3 681,23 грн., відтак, частково задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 681,23 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 04.07.2025 Державне підприємство Міжнародний аеропорт Бориспіль через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у встановлений процесуальний строк звернулось з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДХЛ Логістика (Україна)» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»: 0,30 грн. - основного боргу, 33 685,27 грн. - пені, 36,45 грн. - 3% річних, 0,02 грн. - інфляційних втрат, 11,00 грн. - судового збору, 200,00 грн. - витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій (поштові витрати).

У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції із порушенням норм процесуального та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, також, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до помилкового незадоволення частини позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- суд першої інстанції помилково не задовольнив вимогу позивача про стягнення 0,30 грн. ПДВ, що входять до складу наданих послуг позивачем, а саме - відшкодування земельного податку. Враховуючи помилкове зменшення суми основного боргу на 0,30 грн., суд першої інстанції здійснив і помилковий перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- оподаткуванню ПДВ підлягають операції з постачання товарів/послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до п. 185.1 ст. 185 розділу V ПК України, зокрема, операції з надання майна в оренду. Отримання суб'єктом господарювання грошових коштів (у тому числі як відшкодування (компенсація) понесених витрат зі сплати земельного податку) не є окремим об'єктом оподаткування ПДВ та може розглядатися як оплата вартості поставлених чи тих, що будуть постачатися у майбутньому, товарів/послуг;

- грошові кошти, які отримуються орендодавцем у зв'язку з наданням в оренду майна (у тому числі отримані у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку, що може бути передбачено безпосередньо договором оренди чи окремим договором щодо такого відшкодування), за своєю економічною сутністю є оплатою вартості поставлених товарів/послуг (у тому числі послуг з оренди земельних ділянок) та включаються до бази оподаткування ПДВ їх отримувачем;

- суд першої інстанції безпідставно застосував до даних спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, що призвело до майже повного зменшення розміру пені на 90%, та, як наслідок, нівелювання договірних умов, визначених сторонами у п. 4.2 Договору;

- ухвалюючи оскаржуване рішення в частині застосування дискреційних повноважень щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій судом не було враховано наступні обставини:

1) відповідачем не було вжито негайного добровільного усунення порушення та його наслідків;

2) тривалий термін порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати за надані послуги згідно умов Договору за період з березня 2022 року по липень 2023 року, що підтверджує той факт, що таке порушення було допущено відповідачем свідомо;

3) відповідачем не було наданого жодного належного, допустимого і достовірного доказу на підтвердження існування виняткових обставин, наявність яких спричинила порушення відповідачем взятого на себе на умовах п.п. 2.2.2 п. 2.2 Договору зобов'язання;

4) у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.»;

5) позивач зазнавав і продовжує зазнавати фінансових втрат через коронавірусні заходи. Особливих фінансових втрат позивач зазнає із початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, оскільки позивач є суб'єктом цивільної авіації; ДП МА «Бориспіль» не отримує прибутку від своєї основної господарської діяльності, починаючи із моменту повномасштабного вторгнення рф на територію України, оскільки повітряний простір для цивільної авіації зачинений;

6) позивач має фінансові зобов'язання перед своїми контрагентами за договорами та зобов'язан вчасно сплачувати заробітну плату своїм працівникам. В іншому випадку на позивача будуть покладені штрафні санкції, що погіршить фінансове становище останнього. Таким чином, в разі не задоволення повного розміру пені, позивач втратить кошти, на які розраховував на підставі погоджених сторонами умов п. 4.2 Договору.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2025 справа № 910/15300/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн. * 100 = 302 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 910/15300/23.

30.07.2025 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Відповідач, у порядку ст. 263 ГПК України своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався

Станом на дату ухвалення постанови інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

У період з 21.09.2025 по 28.09.2025 суддя Хрипун О.О., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, перебував у відрядженні, а у період з 29.09.2025 по 30.09.2025 - у відпустці.

Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню та зміні з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено і підтверджується матеріалами справи наступне.

12.03.2015 між РВ ФДМ України по Київській області як орендодавцем та ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» як орендарем укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1670 (Договір оренди).

Пунктами 1.1. та 5.3. Договору оренди погоджено, що:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу, площею 16,2 кв.м., реєстровий номер 20572069.64.НЛТНПД064, що розміщене за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - майно) та перебуває на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач);

- орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу, компенсувати експлуатаційні витрати та витрати на утримання майна, у тому числі податку на землю, незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно підписаного 12.03.2015 сторонами договору оренди Акта приймання-передачі (далі - Акт) державного майна, за погодження балансоутримувача, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування визначене договором оренди майно.

У подальшому 29.05.2015 між ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» як балансоутримувачем та ТОВ «ДХЛ Логістика (Україна)» як орендарем укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №02.5-14/1-42 (Договір), до якого сторонами укладено ряд додаткових угод, зокрема, угоду № 3 від 21.06.2018, угоду № 5 від 09.07.2021 та № 6 від 01.11.2022.

Відповідно до пп. 1.1.1. п. 1.1. Договору в редакції додаткових угод № 5, № 6, у зв'язку з наданням орендарю в строкове платне користування нежитлового приміщення №78 на другому поверсі бізнес-центру вантажного терміналу площею 16,20 кв.м., які орендар має право використовувати за будь-яким цільовим призначенням, за виключенням наведених у такому пункті призначень, балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги за такими вартостями, зокрема, згідно пункту 6 наведеної у вказаному підпункті Таблиці №1 - створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, безпекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності в ДП МА «Бориспіль», щомісячна сплата в розмірі 5 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно пп. 1.1.3. п. 1.1. Договору в редакції додаткової угоди № 3 орендар раз на рік сплачує балансоутримувачу компенсацію земельного податку за звітний рік за оренду майна. Сума компенсації розраховується пропорційно площі орендованого майна. Сплата відбувається в термін, визначений в п. 2.2.2. Договору. Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Сплата за послуги, вказані в таблицях № 1, № 2 здійснюється орендарем з 12.03.2015 . Сплата за послуги, які надавались в період з дати підписання сторонами Акту до дати укладення цього Договору здійснюється окремо на підставі виставленого балансоутримувачем рахунку та в термін, визначений в п. 2.2.2. Договору (п. 1.2. Договору).

Розмір оплати за послуги залежить від фактичного їх об'єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов'язаних з обсягом послуг у період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України (п. 1.3. Договору).

В разі припинення надання в строкове платне користування майна, нарахування оплати за послуги відбувається до дати фактичного повернення майна (включно), що фіксується у відповідному акті, який складається за формою, що розробляється Фондом державного майна України, станом на дату повернення орендованого майна до договору оренди №1670 від 12.03.2015 (п. 1.5. Договору в редакції додаткової угоди № 6).

Вартість послуг може змінюватись у разі зміни витрат балансоутримувача, пов'язаних з наданням цих послуг, та інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Балансоутримувач зобов'язаний повідомити орендаря в письмовій формі (рекомендованим листом з повідомленням або вручити уповноваженій особі під розписку) не пізніше, ніж за 15 календарних днів до введення їх в дію, а орендар зобов'язаний прийняти їх для розрахунків. Даний лист буде вважатися невід'ємною частиною договору. При цьому сторони визнають юридичну чинність такого листа та не здійснюють жодних дій щодо внесення змін в договір. Якщо не пізніше ніж за 5 календарних днів до дня введення нової вартості в дію орендар не повідомить письмово балансоутримувача про відмову прийняття до розрахунку нової вартості послуг, вона вважається прийнятою. Якщо орендар не приймає нову вартість, про це він письмово повинен повідомити балансоутримувача до дня введення в дію нової вартості. В такому разі, балансоутримувач має право розірвати договір в односторонньому порядку з дати введення в дію нової вартості послуг. Балансоутримувач інформує орендаря про розірвання договору листом, який буде вважатися невід'ємною частиною договору. При цьому сторони визнають юридичну чинність такого листа та не здійснюють жодних додаткових дій щодо розірвання договору (п. 1.8. Договору в редакції додаткової угоди № 3).

Щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти орендарю рахунок-фактуру (далі-рахунок) за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг (далі-акт), який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості (п. 2.1.6. Договору в редакції додаткової угоди № 3).

Щомісяця, з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, балансоутримувач направляє орендарю за допомогою програмного забезпечення (ПЗ) М.Е.Doc рахунок, акт та раз на рік рахунок-фактуру на оплату компенсації земельного податку згідно з пунктом 1.1.3. договору. Як тільки рахунок і акт будуть прийняті у ПЗ М.Е.Doc, відправнику (балансоутримувачу) надійде повідомлення про доставку отримувачем (орендарем). Сторони домовились, що датою отримання рахунку та акту буде вважатись дата визначена у повідомленні про доставку рахунку та акту у ПЗ М.Е.Doc. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 20 (двадцятого) числа того ж місяця.

Якщо протягом 5 робочих днів акт затверджений або відхилений за письмовою мотивованою відмовою не будуть направлені до балансоутримувача, акт вважається підписаним сторонами, а відмови направлені орендарем з порушенням п'ятиденного строку не будуть прийматись балансоутримувачем для розгляду (п. 2.2.2. Договору в редакції додаткової угоди № 6).

Орендар зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором (п. 4.2. Договору).

Договір набирає чинності з 29.05.2015 та діє до 11.03.2026 (п. 6.1. Договору в редакції додаткової угоди № 6).

Договір припиняє свою дію з дати припинення орендних відносин по договору оренди №1670 від 12.03.2015, що підтверджується підписанням акта повернення (п. 6.4.1. Договору в редакції додаткової угоди № 6).

Всі документи (листи, повідомлення, інша кореспонденція тощо), що будуть відправлені балансоутримувачем на адресу орендаря, вказану в договорі, вважаються такими, що були відправлені належним чином належному отримувачу до тих пір, поки орендар письмово не повідомить балансоутримувача про зміну свого місцезнаходження (із доказами про отримання балансоутримувачем такого повідомлення). Уся кореспонденція, що направляється балансоутримувачем, вважається отриманою орендарем не пізніше 14 календарних днів з моменту її відправки балансоутримувачем на адресу орендаря, зазначену в договорі, якщо інше не передбачено умовами договору (п. 8.9. Договору в редакції додаткової угоди № 3).

Орендар зобов'язаний слідкувати за надходженням електронних первинних документів та своєчасно здійснити їх приймання та перевірку (п. 8.15. Договору в редакції додаткової угоди № 6).

Якщо балансоутримувач направив електронний первинний документ орендарю, а останній не підписав його у триденний строк з дня отримання, абож не відхидив його із зауваженнями, на четвертий робочий день електронний первинний документ вважається таким, що прийнятий орендарем без зауважень (п. 8.16. Договору в редакції додаткової угоди № 6).

31.05.2019 сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору, якою викладено п.1.1.1. Договору (Таблицю №1) в наступній редакції: балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги:

1) теплова енергія, вартістю 2 080,00 грн. за 1 Гкал, орієнтовний щомісячний обсяг теплової енергії становить 1,134 Гкал;

2) забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника за місяць, вартістю 42,00 грн., кількістю 4 працівника;

3) вода, використана для прибирання 1 кв.м приміщення самостійно, вартістю 3,00 грн, площею 16,2 кв.м;

4) прибирання та вивезення твердих побутових відходів вартістю за 1 куб.м 110, 00 грн;

5) прибирання 1 кв.м приміщення загального користування в будівлі бізнес-центру вантажного терміналу площею 8,586 кв.м, вартістю 40, 00 грн;

6) підтримання в належному стані території, прилеглої до орендованого майна, використання мереж освітлення території аеропорту, обслуговування внутрішньо портових доріг та підїзних шляхів, забезпечення функціонування приміщень загального користування - щомісячна сплата в розмірі 5 000,00 грн. без ПДВ.

09.07.2021 сторонами укладено додаткову угоду №5 до договору, якою викладено п.1.1.1. Договору (Таблицю №1) в наступній редакції: балансоутримувач надає, а орендар отримує та оплачує наступні послуги:

1) теплова енергія, вартістю 2 350,00 грн. за 1 Гкал, орієнтовний щомісячний обсяг теплової енергії становить 1,134 Гкал;

2) забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника за місяць, вартістю 50,00 грн., кількістю 4 працівника;

3) вода, використана для прибирання 1 кв.м приміщення самостійно, вартістю 4,00 грн, площею 16,2 кв.м;

4) прибирання та вивезення твердих побутових відходів вартістю за 1 куб.м 145, 00 грн;

6) створення та підтримання балансоутримувачем відповідних правових, технічних, майнових, організаційних, без пекових та інших передумов для здійснення орендарем господарської діяльності в ДП МА «Борисвіль» - щомісячна сплата в розмірі 5 000,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п.п. 3, 13 та 15 додаткової угоди №6 від 01.11.2022 сторони домовились, що:

1) тимчасово, починаючи з 24.02.2022, припинити надання послуг, визначених у пп. 2, 3, 4.1., 4.2. та 5 Таблиці №1 Договору (лист №2-23.08/22 від 23.08.2022 (вх. №01-16-2649 від 25.08.2022));

2) положення угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до її укладення, зокрема:

- пункти 1, 4 та 8 угоди - з 25.11.2021;

- пункти 3, 5, 7 та 9 угоди - з 24.02.2022;

На виконання умов Договору позивач у період з березня 2022 року по липень 2023 року надав відповідачу послуги (враховуючи компенсацію за земельний податок у 2022 та 2023 роках) на загальну суму 104 940,91 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами та актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

В подальшому в зв'язку з коригуванням об'ємів наданих орендарю послуг позивачем було здійснено коригування виставлених до сплати сум за надані послуги, про що було складено відповідні коригуючі акти приймання-здачі виконаних послуг.

Зазначені рахунки-фактури та акти приймання-здачі виконаних послуг були підписані електронним підписом позивача та відправлені ним через програму документообігу M.E.Doc і отримані відповідачем, що підтверджується відповідними відмітками у вказаній програмі.

Позивачем направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 35-28/5-173 від 05.07.2023, в якій останній просив сплатити заборгованість за отримані послуги в період з березня 2022 року по травень 2023 року у загальному розмірі 92 940,91 грн. Претензія отримана відповідачем 27.02.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0830107235089.

Позивач зазначає, що відповідачем заборгованість за отримані послуги за Договором за період з березня 2022 року по травень 2023 року в повному обсязі не сплачена.

Відтак, спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, у частині своєчасної та повної оплати отриманих послуг, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 101 629,57 грн. основного боргу (з урахуванням клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості за теплову енергію), 37 366,50 грн. пені, 2 301,10 грн. 3% річних, 4 160,13 грн. інфляційних втрат.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції визнав, що вимоги позивача про стягнення вартості наданих за Договором послуг є обгрнуьваними, проте дійшов висновку пробезпідставність включення позивачем ПДВ до суми відшкодування витрат відповідачем компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022.

За таких обставин, суд першої інстанції виснував, що арифметично правильною та обґрунтованою є сума компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022 у розмірі 1,50 грн. без обрахованої у такому рахунку суми ПДВ - 0,30 грн. та, з огляду на вказане, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 101 629,57 грн. основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 101 629,27 грн. (101 629,57-0,30).

Крім того, враховуючи арифметично правильну суму компенсації земельного податку, а також заявлені позивачем періоди нарахування 3 % річних, пені та інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 36 812,25 грн. пені, 2 264,65 грн. 3 % річних та 4 160,11 грн. інфляційних втрат.

Окрім цього суд першої інстанції дійшов висновку про можливість зменшення в порядку ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 3 ст. 551 ЦК України розміру заявленої до стягнення та арифметично правильної суми пені (36 812,25 грн.) на 90% - до 3 681,23 грн., відтак, частково задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 681,23 грн.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції позивачем оскаржується лише в частинах відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 0,30 грн. - основного боргу, 33 685,27 грн. - пені, 36,45 грн. - 3% річних, 0,02 грн. - інфляційних втрат, 11,00 грн. - судового збору, 200,00 грн. 00 - витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій (поштові витрати), а також в частині зменшення розміру пені на 90 %, а відтак, враховуючи, що рішення в частині задоволених позовних вимог апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.

При цьому колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що принцип «заборони повороту до гіршого» («non reformatio in peius») відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21.06.2023 у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).

Верховний Суд у постанові від 24.05.2023 у справі № 179/363/21зауважив на тому, що обсяг апеляції був обмежений рішенням суду щодо заборгованості за аліментами, які ще не були виплачені, та скасування списання заборгованості у разі недотримання цього зобов'язання, а відтак суд не повинен був самостійно погіршувати позицію заявника скарги в тій частині, в якій рішення суду не було оскаржене.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.07.2025 та від 08.10.2025 у справі № 922/1715/22, якими були скасовані постанови апеляційного суду в частині розгляду тих позовних вимог, які апелянтом не оскаржувались з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано принципу «заборони повороту до гіршого».

При цьому слід відзначити, що відповідачем не було подано апеляційної скарги.

Вказане свідчить про відсутність у суду апеляційної інстанції підстав для перегляду рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 101 629,27 грн. основного боргу, 3 681, 23 грн. пені; 2 264,65 грн. 3% річних, 4 160,11 грн. інфляційних втрат та 2 673,09 грн. судового збору.

Як встановлено вище, суд першої інстанції здійснив власний математичний перерахунок суми боргу з урахуванням висновку про те, що позивачем безпідставно включено суму ПДВ у розмірі 0,30 грн. до суми компенсації за земельний податок в 2022 році згідно рахунку-фактури №61/754 від 12.09.2022.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ч. 1 до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено принцип свободи договору.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об'єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст. 3 ЦК України.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пп.14.1.185 п. 14.1 статті 14 ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Колегія суддів звертає увагу, що оподаткуванню ПДВ підлягають операції з постачання товарів/послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до п. 185.1 ПК України, зокрема, операції з надання майна в оренду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, сплачуючи позивачу погоджену договором плату як відшкодування витрат, пов'язаних із сплатою земельного податку, відповідач не оплачує надані йому позивачем товари чи послуги, а повертає плату за землю, законодавчий обов'язок сплати якої покладено на позивача як власника об'єкту нерухомості, який знаходяться на земельній ділянці, відтак, грошові кошти, які отримуються позивачем у вигляді відшкодування (компенсації) понесених витрат зі сплати земельного податку за своєю економічною сутністю не є оплатою вартості поставлених товарів/послуг.

Колегія суддів зазначає, що отримання суб'єктом господарювання грошових коштів (у тому числі як відшкодування (компенсація) понесених витрат зі сплати земельного податку) не є окремим об'єктом оподаткування ПДВ відповідно до переліку, зазначеного в п. 185.1 ПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для включення сум компенсації земельного податку до бази оподаткування ПДВ, визначеної п. 188.1 ст. 188 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 27.08.2019 у справі № 804/5226/16.

Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про часткову відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення боргу у розмірі 0,30 грн. (включена сума ПДВ до суми компенсації за земельний податок в 2022 році), отже рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно зі ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2. Договору орендар зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором та порушенням строку оплати отриманих у період з березня 2022 року по липень 2023 року послуг і компенсації земельного податку, позивачем має право на стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів зазначає, що здійснений судом першої інстанції перерахунок розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат з урахуванням арифметично правильної суми компенсації земельного податку, а також заявлені позивачем періоди нарахування 3 % річних, пені та інфляційних втрат, є вірним, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на стягнення 36 812,25 грн. пені, 2 264,65 грн. 3 % річних та 4 160,11 грн. інфляційних втрат.

При цьому, колегія суддів зазначає про те, що:

- в апеляційній скарзі апелянт фактично не наводить окремого обґрунтування для скасування рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 36,45 грн. та інфляційних втрат в розмірі 0,02 грн.;

- враховуючи те, що відмова у задоволенні позовних вимог у вказаній вище частині є наслідком відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу розмірі 0,30 грн. (включена сума ПДВ до суми компенсації за земельний податок в 2022 році);

- відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 в сумі 0,30 грн.;

- за приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги;

- за змістом положень ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках,

рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про 36,45 грн. - 3% річних, 0,02 грн. - інфляційних втрат залишається без змін.

Стосовно доводів позивача про безпідставність застосування до даних спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, що призвело до майже повного зменшення розміру пені на 90%, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи зі змісту положень чинного законодавства вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Таким чином, наведені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру до заподіяних збитків, з метою забезпечення дотримання розумного балансу інтересів кредитора та боржника.

Слід зазначити, що поняття «значно» та «надмірно», при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Правила встановлені цими нормами направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора в порушенні зобов'язання боржником.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від установлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Законодавством не встановлений перелік виключних обставин, виходячи з яких має бути прийняте рішення щодо зменшення штрафних санкцій, так само як і не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Дане питання вирішується господарським судом, відповідно до статті 86 ГПК України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає про те, що:

- доказів понесення будь-яких збитків, майнових та/або фінансових втрат саме у зв'язку з відмовою відповідача виконати власні договірні обов'язки позивачем не надано;

- неспівмірність розміру пені з непідтвердженим розміром майнових збитків позивача через порушення відповідачем договірного обов'язку;

- обидві сторони намагались врегулювати спірні відносини у досудовому порядку, і поведінка відповідача у такому врегулюванні не була пасивною;

- господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, а наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;

- в період воєнного стану ризики, пов'язані зі здійсненням господарської діяльності, несуть обидві сторони, попри те у даній ситуації одна із сторін не може ставитись у більш вигідне фінансове становище за рахунок стягнення надмірно великих сум неустойки.

З огляду на вказані обставини колегія суддів дійшла висновку про те, що:

- у спірних правовідносинах стягнення з відповідача повного розміру пені є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення та несправедливим щодо відповідача, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним;

- вина відповідача у порушенні зобов'язання частково обумовлена неможливістю останнього з об'єктивних причин здійснювати господарську діяльність та використовувати орендоване приміщення за призначенням;

- наслідки невиконання відповідачем зобов'язання не спричинили позивачу збитків (матеріали позову відповідних доказів не містять),

та вважає, що судом першої інстанції правомірно зменшено розмір пені на 90 %, з огляду на що рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору за подачу позову, слід зазначити наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів зазначає про те, що у випадку зменшення судом розміру неустойки (штрафу, пені) на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 05.04.2018 у справі №917/1006/16, від 03.04.2018 у справі №902/339/16.

З огляду на викладене вище рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору в сумі 11,00 грн. залишається без змін.

Стосовно вимоги апелянта про стягнення з відповідача 200,00 грн. витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій (поштові витрати), в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає про наступне.

З матеріалів справи слідує, що позивачем у позовні заяві було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 200,00 грн. витрат, пов'язаних з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки її до розгляду - відправка засобами поштового зв'язку кореспонденції іншим учасникам справи, проте судом першої інстанції рішення щодо вказаної вимоги прийнято не було.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 128 ГПК України розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. У випадках, коли сума витрат пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 200,00 грн. витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій (поштові витрати), в суді першої інстанції повинна розглядатись судом, який ухвалив оскаржуване рішення, відтак апелянт не позбавлений можливості звернутись до Господарського суду Київської області з заявою про ухвалення додаткового рішення.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.01.2025 у справі № 910/15300/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 02.10.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

О.В. Тищенко

Попередній документ

130752379

Наступний документ

130752381

Інформація про рішення:

№ рішення:	130752380
№ справи:	910/15300/23
Дата рішення:	02.10.2025
Дата публікації:	07.10.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Подано апеляційну скаргу (22.07.2025)
Дата надходження:	23.10.2023
Предмет позову:	Стягнення 148768,64 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

15.01.2024 11:00	Господарський суд Київської області
12.02.2024 10:30	Господарський суд Київської області
08.04.2024 10:15	Господарський суд Київської області
22.04.2024 12:15	Господарський суд Київської області
25.06.2024 15:00	Господарський суд Київської області
16.07.2024 15:00	Господарський суд Київської області
16.09.2024 12:30	Господарський суд Київської області
08.10.2024 15:20	Господарський суд Київської області
22.10.2024 17:00	Господарський суд Київської області
17.12.2024 15:35	Господарський суд Київської області
30.12.2024 12:30	Господарський суд Київської області
07.01.2025 16:30	Господарський суд Київської області