справа № 489/8182/23 провадження №2/489/82/25
Іменем України
02 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Лупової Є.І.,
в присутності:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в загального позовного провадження цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної шкоди
встановив:
У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої вирощуванням на його частці земельної ділянки АДРЕСА_1 фруктово-ягідних плодів та їх продажу, будуванням та використанням гаражу і лазні в сумі 98474756,00 грн., а також понесені ним витрати: на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.; залучення свідків, спеціалістів, експертів та проведення експертиз - 6000,00 грн.; витребування доказів, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів - 2000,00 грн.; витрати пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій - вартість мобільного зв'язку із адвокатом для отримання правничої допомоги 5850,00 грн.; вартість проїзду орендованим автомобілем з міста Первомайська до міста Миколаєва для очних консультацій з адвокатом, особистого пошуку доказів в справі - 68364,00 грн.; вартість електронного зв'язку в Інтернет мережі і необхідності використання електронним судом - 3900,00 грн.; вартість поштових послуг Укрпошти - 320,00 грн.; вартість послуг з копіювання, друку офіційних документів (паперу, заправлення картриджів) - 1500,00 грн.
Як на підставу позовних вимог позивач вказав, що в 1950 році була відведена під індивідуальне житлове будівництво земельна ділянка площею 600 кв.м по АДРЕСА_2 , пізніше будинку був присвоєний номер 73.
Відповідно до Генплану земельної ділянки АДРЕСА_3 , станом на 22.08.1953 загальна вартість земельної ділянки склала 818 кв.м, в т.ч. під городом 776 кв.м.
Після закінчення будівництва житлового будинку виконком Миколаївської міської ради депутатів трудящих 30.12.1963 рішенням № 1450/33 визнав право власності на збудований 2-квартириний житловий будинок за ОСОБА_5 і його бабою ОСОБА_6 , в рівних частках по , про що Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації 12.02.1976 видано відповідну довідку б/н.
10.03.1967 його баба припинила шлюб з ОСОБА_7 і обрала дівоче прізвище « ОСОБА_8 ».
За 13 років був побудований будинок та рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради депутатів трудящих від 13.10.1975 № 416 «Про прийняття будинку» був затверджений акт прийняття в експлуатацію 2-квартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , побудований ОСОБА_5 (вітчимом) і ОСОБА_9
26.01.1976 на підставі рішення Миколаївської міської ради депутатів трудящих № 1450/33 ОСОБА_9 отримала свідоцтво про право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 з усіма приналежними до нього будівлями і спорудами.
Після смерті баби ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач, як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.
Згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Ягужинською К.Т. 25.12.2008, ОСОБА_10 розпорядилася належним їй на праві власності житловим будинком в рівних частинах кожному сину і онуку. Батько відмовився від своєї частки на його користь, а тому він успадкував цілий будинок.
02.02.2022 ОСОБА_3 подав до Ленінського районного суду міста Миколаєва позов про виділ частки у праві спільної часткової власності та визначення порядку користування земельною ділянкою в розмірі 2/3.
В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 у складі з іншими особами з червня 1976 року по листопад 2023 шляхом квартирної крадіжки, зловживання нотаріусом, працівниками Миколаївського МБТІ та інших осіб службовим становищем і владою, службової недбалості заволоділи свідоцтвом про право власності ОСОБА_10 на частину домоволодіння і земельної ділянки АДРЕСА_1 , вчинили службове підроблення в цьому свідоцтві, внесли до нього завідомо неправдиві відомості, привласнили і розтратили спадкове майно позивача.
Згідно рішення суду з 600 кв.м земельної ділянки ОСОБА_3 заволодів загальною площею в 365,78 кв. м., з яких 207,37 кв. під будівлями і чистою землею 158,39 кв.м.
Йому (позивачу) залишені замість 300/316,5 кв.м. загальної площі лише 232,21 кв.м. з яких під будівлями 91,73 кв.м., під чистою земелею 138,46 кв.м.
Позивач вважає, що на належній йому та привласненій ОСОБА_3 частині земельної ділянки відповідачем ОСОБА_3 здійснено: по-перше, самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво під час побудови сіней у 1974 році та подальшого їх переобладнання у гараж в 1984 році згідно рішення №13 від 18.01.1985 (не було надано згоди на переобладнання від іншого співвласника ОСОБА_10 ); по-друге самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво під час побудови лазні (баня) літ. Р, яке здійснено у 1999 році (згідно із рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23.03.2022) та будинку А-3
Згідно рішенню судді Микульшиної Г.А. площа захопленої земельної ділянки 65,78 кв.м. Але згідно геодезичного плану захоплена площа земельної ділянки складає 108,5 кв.м. На цих площах було побудовано гараж Б, 1974 року, площею 24.1 кв. м. та лазню (баня) літ.Р, 1999 року, площею 19.2 кв. м. на іншій частині земельної ділянки не зайнятої доріжками з 1950 р. були висаджені фруктові дерева: персик, слива, яблуня, алича, груша, айва; та 4 куща винограду. Використані від продажу фруктів і ягід на його частці земельної ділянки АДРЕСА_1 відповідач використав на власну користь.
У зв'язку з цим, на думку позивача, йому спадкодавцю ОСОБА_8 було завдано майнової та моральної шкоди, а також позбавлено можливого доходу в розмірі:
1) з 1974 року - вводу в експлуатацію гаражу зі світлом, ямою та балкою для демонтажу двигуна авто - 49 років, беручи до уваги середню вартість оренди схожого гаражу у 12000,00 грн. на місяць , сума збитку склала 49 х 12 х 12000 = 7 056 000,00 грн.;
2) з 1999 року, після вводу в експлуатацію лазні на чотири персони із окремим душем, кухнею з посудом комбінованою з кімнатою для відпочинку, мангалом та не великим двором - 24 роки з середньою вартістю за годину 400 грн./год з людини (100,00 грн. з людини), сума збитку складає 24 х 365 х 24 х 400 = 84 096 000,00 грн.
3) з початку першого зайняття земельної ділянки від 1974 року пройшло 49 років і враховуючи те, що з одного дерева або куща в середньому за рік можна зібрати від двох відер (20 л відро) урожаю збитки сягають: персик - 99,00 грн. х 40 х 49 = 194 040,00 грн.; слива - 113,00 грн. х 40 х 49 = 221 480,00 грн.; яблука - 60,00 грн. х 40 х 49 = 117 600, 00 грн.; алича - 44,00 грн. х 40 х 49 = 86 240,00 грн.; груша - 113,10 грн. х 40 х 49 = 221 676,00 грн.; айва - 123,00 грн. х 40 х 49 = 241 080,00 грн.; виноград 4 х 796,00 грн. х 40 х 49 = 6 240 640,00 грн. враховуючи вищевикладене загальна сума збитку сягає 98 474 756,00 грн.
В квітні 2023 року було встановлено, що ОСОБА_3 самовільно зайняв його частку земельної ділянки ї самовільно, всупереч установленому законом порядку здійснив самовільне будівництво прибудов, господарських будівель і споруд. Тобто самовільно вчинив дії, правомірність яких ним оспорюється, так як цими діями була заподіяна значна шкода його інтересам як володільця земельної ділянки, землекористувача, особи, яка має право постійного користування земельними ділянками для забудови (суперфіцій).
Права землекористувачів збігаються з правами власників земельних ділянок, зокрема, про права: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження плодово-ягідних та інших культур, на вироблену, вирощену продукцію тощо, а тому шкода склала 98 474 756,00 грн.
21.04.2023 ним було складено і 01.05.2023 подано до відділення поліції №2 заяву про вчинення щодо нього і його майна, майнового та немайнового права та інтересу злочинів, передбачених в статтею 197-1 КК України, з кваліфікацією за: частиною першою - самовільне зайняття земельної ділянки площею в (633 кв.м.: 2) =316,5кв.м. - 365,78 кв.м.)=49,28 кв.м.), яким завдано значну шкоду законному володільцю; частиною другою - самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене групою осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 ; частиною третьою - самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті.
Уповноважені особи ВП №2 МРУП ГУНП в Миколаївській області внесли зазначені в заяві відомості до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень за ознаками статті 356 та частини першої - третьої статті 191 КК України. Загалом до ЄРДР внесені відомості про вчинені 5 організованими групами фізичних, службових і посадових осіб кримінальних правопорушень щодо мене і мого майна за № 12023152040000708, 12023152040000707, 12023152040000706, 12023152040000705, які об'єднані в одне провадження досудового розслідування за 12023152040000705, а також 12023152040000161 для здійснення дізнання.
Посилаючись на наведені обставини, які на думку позивача вказують на порушення відповідачем його прав та інтересі, він звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Ленінського ( на теперішній час - Інгульський) районного суду міста Миколаєва Костюченком Г.С. завлено самовідвід у справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2023 справу розподіллено судді Коваленку І.В.
Ухвалою суду від 19.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 21.02.2024 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі № 489/649/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки із спільної часткової власності та визначення порядку користування земельною ділянкою.
Ухвалою суду від 09.12.2024 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 10.02.2025 витребувано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) інформацію про наявність актового запису про смерть ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 27.03.2025 до участі в справі в якості відповідача в порядку процесуального правонаступництва замість померлого ОСОБА_3 залучено ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 27.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Цією ухвалою відмовлено представнику позивача у витребуванні доказів.
Протокольно ухвалою суду від 02.10.2025 відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи.
У судовому засіданні 02.109.2025 позивач та його представник, які приймали участь в режимі відеоконференції, позов підтримали та просили задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином.
Направлена на адресу відповідача судова кореспонденція повернута до суду поштовим зв'язком із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд.
Правом на дання відзиву відповідач не скористалася.
Відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи.
Суд, вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що в 1950 році була відведена під індивідуальне житлове будівництво земельна ділянка площею 600 кв.м по АДРЕСА_2 пізніше будинку був присвоєний номер 73.
31.10.1975 випискою з рішення виконавчого комітет Ленінської районної ради депутатів трудящих №416 «Про прийняття будинку» був затверджений акт прийняття в експлуатацію двох квартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , побудований ОСОБА_5 і ОСОБА_9 .
26.01.1976 виконком Миколаївської міської ради депутатів трудящих на підставі рішення виконкому міської ради від 30.12.1963 № 1450/33 видав свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, за яким частина житлового будинку АДРЕСА_1 з усіма приналежними до нього будівлями і спорудами належить ОСОБА_6 .
Як зазначає позивач, після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , він, як спадкоємець, який постійно поживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що фактично прийняв спадщину.
Із позову вбачається, що в квітні 2023 року в ході розгляду цивільної справи № 489/649/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки у спільній часткові власності та визначення порядку коригування земельною ділянкою, позивач встановив, що ОСОБА_3 за життя ОСОБА_1 самовільно зайняв належну позивачу в порядку спадкування частку земельної ділянки і самовільно, всупереч установленому законом порядку здійснив самовільне будівництво прибудов, господарських будівель і споруд, а також починаючи з 1974 року збирав урожай з фруктових дерев та винограду, які росли на земельній ділянці, що належала його бабі ОСОБА_1 , яку той самовільно та протиправно зайняв. Так як права землекористувачів збігаються з правами власників земельних ділянок, зокрема; правом самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження плодово-ягідних та інших культур, на вироблену, вирощену продукцію тощо, позивач вважає, що завдана ОСОБА_3 майнова шкода склала 98474756,00 грн.
Із цих підстав, 01.05.2023 позивач звернувся до відділення поліції № 2 із заявою про вчинення відносно і його майна, майнового та немайнового права і інтересу ряду злочинів, які були зареєстровано в ЄРДР.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер та спадщина прийнята його дружиною ОСОБА_4 , що підтверджується матеріалами спадкової справи №57/2024 від 02.07.2024, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В., яка була предметом дослідження судом у справі № 489/1748/23 та вирішена рішенням Інгульского районного суду міста Миколаєва від 28.05.2025, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.
У зв'язку із цим, в порядку процесуального правонаступництва ухвалою від 27.03.2025 ОСОБА_4 залучено до участі у справі відповідачем.
Правове обґрунтування та мотиви суду.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За частиною третьою цієї норми процесуального закону, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, є слідством такої протиправної поведінки.
Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише тоді, коли особа могла реально отримати вигоду, якби не протиправна поведінка відповідача.
Отже, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.
Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до вимог частини першої, третьої статті 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У ході розгляду справи судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23.03.2023 у справі № 489/649/22, зміненим постановою Миколаївського апеляційного суду від 19.04.2024 в частині визначення порядку користування земельною ділянкою та розподілу судового збору, прийнятого за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про виділ частки у спільній часткові власності та визначення порядку коригування земельною ділянкою, проведено реальний поділ житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 з прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визначено порядок користування земельною ділянкою.
Крім того, в провадженні Інгульського районного суду міста Миколаєва перебувала цивільна справа № 489/1748/23 за позовом ОСОБА_12 до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Ягужинської Катерини Тарасівни, третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсними відомостей в договорі дарування від 05.05.2021, відповідно до якого ОСОБА_3 передано в дар 2/3 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 28.05.2025, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, так як внесені нотаріусом до договору дарування від 05.05.2021 відомості щодо частки обдарованого відповідають правовстановлюючим документам дарувальника та записам державного реєстру.
Також суд встановив, що згідно рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 06.02.2023 по справі № 489/6124/21, яке в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили, ОСОБА_1 належить право власності на 1/3 частку житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд зазначає, що за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У даному випадку, позивач просить стягнути з відповідача доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин спадкодавець та він, якби право його баби ОСОБА_10 не було порушене (упущена вигода).
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується наведеними вище судовими рішеннями, ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому позивачу, який не був співвласником домоволодіння та набув право на спадкове майно лише після смерті ОСОБА_10 , ніяк не могла бути завдана майнова шкода у вигляді упущеної вигоди, починаючи з 1974 року.
Крім того, за життя ОСОБА_10 виділ в натурі частко у праві спільної часткової власності та визначення порядку користування земельною ділянкою не здійснювалося. Такий виділ спільного майна та порядок користування земельною ділянкою здійснено лише 19.04.2024, про що свідчить наведена вище постанова апеляційної інстанції.
Крім того, як встановлено судом з пояснень позивача, ОСОБА_10 до суду про стягнення із співвласника ОСОБА_3 упущеної вимоги не зверталася, що додатково вказує на безпідставність позовних вимог.
Також позивачем не надано доказів отримання співвласником ОСОБА_3 доходів від використання будівель і споруд та плодових дерев і винограду, які належать йому після набуття ним права власності на частку в домоволодінні і поділу домоволодіння в натурі із встановленням порядку користування земельною ділянкою в судовому порядку, а також те що вони є наявними і приносили дохід.
Стосовно звернення позивача до поліції та внесення уповноваженими особами ВП №2 МРУП ГУНП в Миколаївській області відомості до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень за ознаками статті 356 та частини 1 - 3 статті 191 КК України, то така реєстрація кримінальних правопорушень не може свідчити про неправомірність дій ОСОБА_3 та інших осіб, на які вказує в позові позивач, оскільки відсутній обвинувальний вирок, а відповідно до вимог КПК України реєстрація поліцією заяви про вчинення кримінального правопорушення в ЄРДР обов'язковою.
Таким чином, враховуючи обставини справи та те, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної дії відповідача, негативного результату такої дії (заподіяння збитків), причинного зв'язку між протиправною дією та збитками, а також вини останнього, суд приходить до висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
При зверненні до суду позивач судовий збір не сплатив, вважаючи, що він звільнений від його сплати через те, що матеріальна шкода, завдана йому кримінальним правопорушенням, посилаючись на подані ним заяви до поліції, за якими порушено кримінальні провадження.
Суд з такими доводами позивача не погоджується, так як предметом позову є відшкодування збитків (упущеної вигоди), що відноситься до цивільно-правового спору, а не кримінального правопорушення, а тому наявні підстави для сплати судового збору за ставкою на момент звернення позивача до суду для позову майнового характеру, встановленою Законом України «Про судовий збір».
Із позову вбачається, що ціна позову визначена позивачем в сумі 98567690,00 грн.
Таким чином, при зверненні до суду позивач, відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» мав сплатити судовий збір в розмірі 13420,00 грн.
Так як судовий збір позивачем сплачено не було, а спір вирішено судом по суті і в позові відмовлено повністю, відповідно з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13420,00 грн.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 158, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 13420,00 грн. (тринадцять тисяч чотириста двадцять гривень 00 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ;
відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_5 .
Повний текст судового рішення складено 06.10.2025.
Суддя І.В.Коваленко