02 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10830/25 пров. № А/857/34466/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного виконавця виконавчого органу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого органу Львівської області Пиця Андрія Андрійовича про визнання протиправними та скасування постанов,
суддя у І інстанції Костецький Н.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 29 липня 2025 року,
16 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:
- визнати дії Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А.А. (далі - Виконавець) в межах виконавчого провадження № 76696998 щодо ОСОБА_1 протиправними;
- визнати протиправною та скасувати постанову Виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 03.12.2024, постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 03.12.2024, постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 03.12.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі №380/10830/25 вказаний позов було задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано постанови Виконавця від 03.12.2024 ВП №76696998 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та від 04.12.2024 ВП №76696998 про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що винесена відповідачем одночасно з відкриттям виконавчого провадження постанова від 03.12.2024 у ВП №76696998 про стягнення з боржника основної винагороди є обов'язком Виконавця, що відповідає законодавчим приписам частини 7 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження», а тому є правомірною та скасуванню не підлягає і у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування такої постанови слід відмовити.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанов про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив із того, що Виконавцем не надано доказів (документів) про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг, на підставі яких ним визначено розмір мінімальних витрат у постанові від 03.12.2024 та розмір додаткових витрат у постанові від 04.12.2024, а також доказів фактичного понесення ним мінімальних та додаткових витрат у виконавчому провадженні №76696998.
Окрім того, відповідачем не надано доказів направлення позивачу постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 03.12.2024 та постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, як це визначено пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено сторонами у справі.
У своїй скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні його позовних вимог та у цій частині прийняти нове рішення, яким такі вимоги задовольнити.
На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідачем порушено норми Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанови у виконавчому провадженні №76696998 позивачу не були надіслані, не проведено перевірку майнового стану боржника, а також не взято до уваги, що рішення про стягнення боргу за комунальні послуги не підлягає негайному виконанню. Додатково звертає увагу на те, що виконання рішення відбулося без жодного повідомлення позивача, що є підставою скасування оскаржуваних постанов.
Виконавець у своїй скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, посилається на те, що судом не досліджено матеріали виконавчого провадження. При цьому суд необ'єктивно встановив фактичні обставини, не надав належної оцінки доводам позивача та не встановив послідовності вчинення виконавчих дій на предмет перевірки їх законності.
Стверджує, що постанова про відкриття виконавчого провадження скерована на адресу позивача 04.12.2024, а тому позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами.
Окрім того звертає увагу на те, що позивачем оскаржувалась в апеляційному порядку ухвала Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07.02.2025 у справі №456/4533/24, встановлені у якій обставини свідчить про обізнаність позивача про оскаржувані постанови Виконавця від 03.12.2024.
Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апелянтів, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції, 05.11.2024 Стрийським міськрайонним судом Львівської області було видано судовий наказ №456/4533/24 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , жителів АДРЕСА_1 , на користь Комунального підприємства “Стрийводоканал», заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 2930,75 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі по 121,12 грн.
Постановою Виконавця від 03.12.2024 №76696998 відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу №456/4533/24, виданого 05.11.2024 Стрийським міськрайонним судом Львівської області. Боржник: ОСОБА_1 , стягувач: Комунальне підприємство “Стрийводоканал».
Вказаною постановою зобов'язано боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно, а також попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Про відкриття виконавчого провадження повідомлено боржника та стягувача листом Виконавця від 03.12.2024 №932752.
Постановою Виконавця від 03.12.2024 ВП №76696998 стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 305,18 грн.
Постановою Виконавця від 03.12.2024 ВП №76696998 стягнуто з боржника ОСОБА_1 мінімальні витрати виконавчого провадження у сумі 382,50 грн, у тому числі: користування АСВП - 69 грн, пошта рекомендоване відправлення - 72,00 грн, пошта просте поштове відправлення - 126,00 грн, папір - 10,80 грн, конверти С5 - 27,00 грн, копіювання та друк документів - 54,00 грн, канцтовари - 23,70 грн.
Постановою Виконавця від 04.12.2024 ВП №76696998 стягнуто з боржника ОСОБА_1 додаткові витрати виконавчого провадження у сумі 178,10 грн, у тому числі: пошта просте відправлення - 108,00 грн, папір - 6,40 грн, конверти С5 - 18,00 грн, копіювання та друк документів - 32,00 грн, канцтовари - 13,70 грн.
Постановою Виконавця від 05.12.2024 ВП №76696998 виконавче провадження закінчено у зв'язку із виконанням рішення суду. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Позивач не погодився із такими постановами Виконавця та звернувся до суду із адміністративним позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 74 Закону України “Про виконавче провадження» №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Вирішуючи питання про обґрунтованість апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку.
У свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.
Отже, строк повинен бути пропущений виключно з поважних причин.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, вирішальним у визначенні строків звернення до адміністративного суду є встановлення фактів, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення своїх прав та зміг вчинити дії, направлені на їх відновлення.
Звернення до суду з позовом є способом реалізації права на захист порушених прав і свобод особи, які така особа вважає порушеними у зв'язку з виникненням певних обставин, що впливають на її права. Отже, початок перебігу строку звернення до суду пов'язується саме з виникненням оспорюваних правовідносин, тобто предметом позовних вимог та часом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про такі обставини, адже наслідки для особи настають незалежно від підстав, за яких прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії, а з моменту прийняття такого рішення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом, що розглядається, є дії Виконавця в межах виконавчого провадження № 76696998 та оскарження постанов від 03.12.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій та про стягнення з боржника основної винагороди.
Із позовом, що розглядається, представник позивача адвокат Карпінець В.Ю. звернулася до Львівського окружного адміністративного суду лише 16.05.2025.
При цьому апеляційним судом встановлено, що ухвала Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07.02.2025 у справі № 456/4533/24 за скаргою ОСОБА_2 на дії Виконавця оскаржувалась у апеляційному порядку позивачем. Зі змісту вказаного судового рішення видно, що у ньому судом першої інстанції досліджувались обставини виконання судового наказу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 27.08.2024 №456/4533/24 про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь в Комунального підприємства “Стрийводоканал» боргу та судового збору в межах виконавчого провадження № 76696998.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
Частиною 5 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.
Згідно із частиною 1 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки.
При цьому апеляційна скарга на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07.02.2025 у справі № 456/4533/24, підписана 27.02.2025, була подана до Львівського апеляційного суду представником позивача 03.03.2025, а отже про порушення своїх прав ОСОБА_1 на той час мав знати, однак з позовом, що розглядається, звернувся до адміністративного суду лише 16.05.2025, тобто із пропуском встановленого законом строку.
Водночас апеляційний суд вважає безпідставними покликання позивача на те, що про виконавче провадження №76696998 йому нічого не було відомо, а постанова про відкриття виконавчого провадження надійшла на адресу адвоката Карпінець В.Ю. лише 06.05.2025, оскільки це не відповідає фактичним обставинам, встановленим у ході апеляційного розгляду.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка вважає, що рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи законні інтереси, повинна подати відповідну позовну заяву у визначений законодавством строк, а у випадку його пропуску з поважних причин в найкоротший час після того, як відпали обставини, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
У рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011 Конституційний Суд України роз'яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Позивачем у межах справи що розглядається, не було надано належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що позивач не навів належних доказів поважності пропуску десятиденного строку, передбаченого статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.05.2025 при розгляді справи № 154/548/21 та від 20.06.2025 при розгляді справи № 140/12307/24, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення цього спору.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду зазначені у статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини “Пономарьов проти України» (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (“Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).
Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос» проти Росії»).
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
За правилами частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що позивач при подачі позову 16.05.2025 пропустив строк звернення до суду за відсутності поважних причин такого пропуску, а тому підстав для висновку про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду немає.
Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 268, 272, 287, 308, 310, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційні скарги ОСОБА_1 та приватного виконавця виконавчого органу Львівської області Пиць Андрія Андрійовича задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2025 року у справі №380/10830/25 та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Постанова у повному обсязі складена 03 жовтня 2025 року.