02 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/6273/24 пров. № А/857/7783/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 500/6273/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій,
суддя у І інстанції - Подлісна І.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення - 23 січня 2025 року,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі також відповідач), в якій просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії по втраті годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 померлого годувальника - судді у відставці з 22.07.2024 та з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 померлого годувальника - судді у відставці з 22.07.2024 та з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є вдовою судді та отримує пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області. На час виходу її покійного чоловіка у відставку був чинним Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010. Відповідно до ч.1 ст.138 цього Закону судді, який вийшов у відставку, при досягненні пенсійного віку виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України №3723 «Про державну службу» або, за його вибором, щомісячне довічне грошове утримання.
Вказує, що покійний чоловік позивача виходячи у відставку, мав право обрати пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання судді. Окрім того, він мав право на пенсію за віком на загальних підставах, визначених Законом №1058.
Позивач 22.07.2024 звернулась до відповідача із відповідною заявою щодо переведення її на пенсію у зв'язку із втратою годувальника та виплати їй пенсії у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 з дати подачі даної заяви та з урахуванням виплачених сум, однак відповідач відмовив у задоволені такої заяви, що і стало підставою для звернення до суду з метою захисту порушеного права.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті пенсії по втраті годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 померлого годувальника - судді у відставці з 22.07.2024 та з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2024 щодо виплати їй пенсії по втраті годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 померлого годувальника - судді у відставці з 22.07.2024, врахувавши висновки суду в даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що у пенсійного органу відсутні правові підстави для призначення позивачці пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, відповідно до 37 Закону України «Про державну службу».
Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
22.07.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із зверненням щодо переведення її на пенсію по втраті годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №6543-6395/Т-02/8-1900/24 від 05.08.2024 проінформовано позивачку щодо неможливості переведення її на пенсію по втраті годувальника у розмірі 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII.
Не погоджуючись із відмовою ГУ ПФУ в Тернопільській області, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що частину першу статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника, оскільки Закон України №1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом №3723 і за Законом №1058.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII в окремих випадках прямо передбачає гарантії судді та членів його сім'ї. Зокрема, у ч. 1, 2 ст. 140 цього Закону зазначено, що судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави. Відповідно до ч. 1 ст. 144 цього ж Закону суддя та члени його сім'ї мають право на безоплатне медичне обслуговування у державних закладах охорони здоров'я. Члени сім'ї судді можуть обслуговуватися в тих медичних закладах, де обслуговується суддя.
Однак Закон № 1402 не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті, а відтак не передбачено пенсії по втраті годувальника для членів сім'ї померлого судді.
Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України в «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII) з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.
Зокрема, п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частинами 12-13 ст. 37 Закону № 3723-XII передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Отже, утриманці державних службовців, що отримали право на пенсію за ст. 37 Закону № 3723, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.
У постанові від 09.11.2018 у справі №236/3193/16-а Верховний Суд дійшов висновку:
«… право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених ч. 10 ст. 37 Закону № 3723, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
… дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.
За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.12.2021 у справі № 440/7341/20 сформував висновок, що частину першу статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв'язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв'язку із втратою годувальника у розмірі:
(1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993, або
(2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах суддів.
Як зазначає пенсійний орган у своїй відповіді від 05.08.2024 за № 6543-6395/Т-02/8-1900/24 за даними персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.12.2011, при страховому стажі годувальника 36 років 01 місяць 08 днів, в тому числі 34 роки 01 місяць 12 днів - наявний стаж, 01 рік 11 місяців 26 днів - додатковий стаж.
Таким чином, оскільки позивач перебуваючи на посаді судді (стаж, на якій підлягає зарахуванню до державної служби) більше 20 років, помер, то його непрацездатна дружина, яка перебувала на його утриманні (що не заперечується відповідачем), має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії в разі втрати годувальника, призначеної їй на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на пенсію державного службовця у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 3723-XII.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність та необхідність скасування відмови ГУ ПФУ в Тернопільській області від 05.08.2024 та зобов'язання ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.07.2024.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 500/6273/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний