03 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8425/24
Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У вересні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 143050005476 від 23.08.24 р. Про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1, у відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 16.08.2024 року;
- вирішити питання судових витрат.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.08.24 р. № 143050005476. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви - 16.08.24 р. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення суду судом першої інстанції проігноровано той факт, що згідно пп. 1 п. 2 ст. 114 розділу XIV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пільгова пенсія призначається жінкам після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 07 років 06 місяців на роботах, зайнятих повний робочий день із шкідливими та важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, і за результатами атестації робочого місця. Апелянт зазначає, що з набранням чинності Закону №2148 з жовтня 2017 підлягають до застосування положення Закону, що вимагають досягнення жінками віку 50 років для визначення права на призначення пенсії за віком по Списку №1. Положення ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи Пенсійного фонду не застосовують, а керуються розділом ХІV «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону №1058 при визначенні права на пільгові пенсії. У зв'язку з чим, Головне управління звертає увагу на те, що позивач помилково вважає, що її заява на призначення пенсії за віком на пільгових умовах розглядалася у відповідності до норм Закону №213 від 02.03.2015. Вказує, що Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788, який був прийнятий до прийняття Конституції України, передбачав право на пенсійне забезпечення, яке за своєю природою та принципами відрізнялось від гарантованого Основним Законом загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, апелянт зазначає про безпідставне стягнення судового збору та вказує, що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження.
28 травня 2025 року до суду від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16.08.2024 р. ОСОБА_1 після досягнення 45 річного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та рішенням № 143050005476 від 23.08.2024 р. відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
В рішенні зазначено, що пенсійний вік визначений підпунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1) становить 50 років. Вік заявниці - 45 років 03 місяці.
Зазначено, що необхідний страховий стаж визначений підпунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить не менше 20 років. Страховий стаж особи становить 24 роки 02 місяці 04 дні. Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1, визначений підпунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Списком №1) становить 7 років 6 місяців. Пільговий стаж становить - 23 роки 01 місяць 17 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності. До пільгового стажу за Списком №1 не враховано: період роботи з 01.07.2024 по 18.07.2024 згідно пільгової довідки № 0034.07/09-398 від 18.07.2024, оскільки відсутня сплата в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
В рішенні вказано, що заявниця працює. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 20.04.2029. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 143050005476 від 23.08.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до підпункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Списком №1) у зв'язку з відсутністю необхідного віку - 50 років (а.с. 48-49).
Позивачка, не погоджуючись з рішенням відповідача 2, вважаючи, що застосуванню у даному випадку підлягає ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788) в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 р. № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 р. на посадах, визначених у вказаних нормах, звернулась до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачка досягла 45 років, має загальний страховий стажу більше 15 років, та пільговий стаж за списком № 1 більше 7 років і 6 місяців, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.20 р., у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірного рішення, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Надаючи об'єктивну оцінку факту порушеного права позивачки, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд першої інстанції дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 з 16.08.24 р.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області не здійснювало розгляд заяви позивачки, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Суд вважав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке прийняло оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії позивачці, є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення позивачці пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року, в редакції до 01.04.2015 року (далі Закон № 1788-XII), було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII (набрав чинності 01.04.2015 року) були внесені зміни, зокрема, до п. «а» ст. 13 Закону № 1788-XII.
Згідно пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII, в редакції Закону № 213-VIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року доповнено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-IV) розділом XIV-1, згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 114 якого, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, а також визначено, що ці положення закону втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно п. 3 рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року застосуванню підлягають стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме, зокрема:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішуючи справу, колегія суддів враховує, що питання щодо застосування норм Закону № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, та Закону № 1058-ІV при призначенні особам пенсії за віком на пільгових умовах було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Отже, ВП ВС в зразковій справі № 360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
За наведеного правового регулювання та висновків ВП ВС в зразковій справі № 360/3611/20, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова управління ПФУ в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Під час розгляду справи колегією суддів враховано правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 16 травня 2023 року у справі № 160/5189/20.
Щодо втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
З урахуванням встановлених у даній справі обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем дотримано усі передбачені законом умов для отримання позитивного результату, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивачки у цій справі є покладення на уповноважений орган обов'язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви - 16.08.24 р.
З огляду на зазначене доводи апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області є безпідставними.
Що стосується доводів апелянта про безпідставне стягнення з відповідача на користь позивача судового збору, колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За таких обставин, оскільки колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість часткового задоволення позовних вимог, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко