03 жовтня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/1729/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 241670080673 від 16.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на підставі заяви від 07.01.2025 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", проте Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено у призначенні пенсії, з підстав, які не відповідають фактичним обставинам.
Позивач наголошував на тому, що станом на 01.01.1993 він проживав у селі Киселів Чернівецького району Чернівецької області більше ніж 3 роки, які передбачені п. 4 ч. 2 ст. 55 Закону № 796-ХІІ, тому має право на зменшення пенсійного віку у разі виходу на пенсію.
Враховуючи описане позивач вважає, що маю право на зменшення пенсійного віку на 6 років, а також зважаючи на наявність у нього страхового стажу більше ніж 15 років, може претендувати на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку по досягненню 55 років.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1) у відзиві на позовну заяву зазначило, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відсутній необхідний період проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області відзив до суду не подало. При цьому, про відкриття провадження у справі відповідача повідомлено шляхом надсилання на його офіційну електронну адресу ухвали про відкриття провадження у справі від 22.04.2025 в його електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, що підтверджується матеріалами справи. Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету відповідача 22.04.2025.
За приписами ч. 5 ст. 18 КАС України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області правом, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористався, заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з посиланням на відповідні докази та норми права, до суду не надало.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач є особою, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення (Категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.06.2000.
07.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. Вказана заява зареєстрована за вх. № 51 від 07.01.2025.
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За наслідками розгляду заяви про призначення пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 241670080673 від 16.01.2025 відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
У вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 54 роки. Загальний стаж позивача становить 30 років 10 місяців 02 дні.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії також зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивачу не зараховано: період навчання згідно диплома НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата вступу; згідно довідки від 16.12.2024 № 1872 не зараховані періоди проживання згідно навчання, оскільки необхідно надати довідку з місця проживання на момент навчання.
Враховуючи вищенаведене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії згідно ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки відсутній необхідний період проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
Про прийняте рішення, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівеькій області повідомило позивача листом від 24.01.2025.
Не погоджуючись із рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.91 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
За ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені уст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами ст. 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
Зі спірного рішення відповідача 1 та наявних документів у справі вбачається, що позивачу, серед іншого, не зараховано до страхового стажу періоди навчання згідно диплома НОМЕР_2 , оскільки відсутня дата вступу.
Стосовно не зарахування відповідачем 1 до страхового стажу періоду навчання позивача згідно диплома НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.
Згідно з п. "д" ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом п. 8 Порядку № 637 встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Отже, належними доказами для зарахування періоду навчання до страхового стажу є диплом, посвідчення, свідоцтво, а також довідки та інші документи, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання, дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
В матеріалах справи міститься диплом серії НОМЕР_2 від 26.06.1993 (реєстраційний № 42), із змісту якого видно, що позивач закінчив Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича за спеціальністю «Біологія». Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 26.06.1993 позивачу присвоєно кваліфікацію спеціаліста «Біолог. Викладач біології та хімії».
Як зазначалося вище, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди навчання згідно диплома НОМЕР_2 .
Не зарахування відповідачем до страхового стажу періодів навчання позивача в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича також підтверджується розрахунком стажу форми РС-право, згідно якого страховий стаж позивача становить 30 років 10 місяців 2 дні.
Із змісту трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 видно, що в трудовій книжці відсутні відомості про навчання позивача в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (довідки та інші документи, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання, дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів) на підтвердження періодів навчання позивача в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича.
Під час розгляду справи по суті, позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження періодів його навчання в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича.
Суд звертає увагу, що в порушення п. 8 Порядок 637 зі змісту диплома серії НОМЕР_2 від 26.06.1993 неможливо встановити період навчання позивач в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича, оскільки в дипломі міститься інформація лише щодо закінчив ним навчання за спеціальністю «Біологія» та присвоєння кваліфікацію спеціаліста «Біолог. Викладач біології та хімії».
Таким чином, суд вважає правомірними доводи пенсійного органу щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання згідно зі змісту диплома серії НОМЕР_2 від 26.06.1993.
Відтак, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Разом з тим, суд роз'яснює, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до пенсійного органу з відповідною заявою, до якої додати необхідні документи (довідки та інші документи, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання, дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів тощо) на підтвердження періодів навчання в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича.
Стосовно не зарахування відповідачем до страхового стажу періоду проживання під час навчання у зоні гарантованого добровільного відселення, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.
При цьому, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (ч. 2 та 3 ст. 55 Закону №796-XII).
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993.
Вказане пов'язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов'язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.
Положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 5 років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту ст. 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» село Южинець Кіцманського району Чернівецької області було віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону № 796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22 та від 02.10.2024 у справі № 500/551/23.
Розглядом справи по суті встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, серед іншого, посилалось на недостатню тривалість проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення.
Зокрема, у рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу позивачу згідно довідки від 16.12.2024 №1872 не зараховані періоди проживання згідно навчання, оскільки необхідно надати довідку з місця проживання на момент навчання.
З довідки Киселівської ОЗЗСО І-ІІ від 16.12.2024 № 1872 видно, що позивач дійсно навчалася з 1978 року по 1988 рік у Киселівській середній школі (отримала атестат № 239463 від 16.06.1988).
Із змісту довідки Киселівської ОЗЗСО І-ІІ від 16.12.2024 № 1872 також видно, що в:
- 1985/1986 навчальні роки позивач постійно навчалася з 01.09.1985 по 10.06.1986 (наказ № 117 по Киселівській середній школі від 10.06.1986 р. "Про випуск учнів 8 - х класів");
- 1986/1987 навчальні роки позивач постійно навчалася з 01.09.1986 по 25.05.1987 (згідно запису у Алфавітній книзі);
- 1987/1988 навчальні роки позивач дійсно постійно навчалася з 01.09.1987 по 16.06.1988 (наказ № 80 по Киселівській середній школі від 16.06.1988 "Про видачу атестата особливого зразка, золотої медалі").
Дослідженням довідки Веренчанської сільської ради № 572 від 18.12.2024 встановлено, що позивач з липня 1991 по даний час постійно проживав в АДРЕСА_1 - на території, яка згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.1994 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (третя категорія). Довідка видана на підставі погосподарських книг, акту від 18.12.2024.
Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази постійного проживання позивача на території с. Киселів, Кіцманського (Чернівецького) району, Чернівецької області у період з 17.06.1988 (дата після закінчення Киселівської середньої школи) по липень 1991 року (місяць з якого позивач проживає в с. Киселів), а також у період навчання в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича.
Під час розгляду справи по суті, позивач не надав до суду належні та допустимі докази постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю у період з 17.06.1988 по липень 1991 року, а також у період навчання в Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича.
З огляду на зазначене, суд вважає правильним висновок відповідача 1 про відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ, оскільки станом на 01.01.1993 він постійно не проживав у зоні гарантованого добровільного відселення.
Таким чином, оскаржуване рішення про відмову у позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням вимог ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є правомірним та не підлягає скасуванню.
Разом з тим, суд роз'яснює, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до пенсійного органу з відповідною заявою, до якої додати необхідні документи на підтвердження постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Під час розгляду справи по суті, позивачем не доведено обставин на яких ґрунтуються його вимоги.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Доводи позивача про протиправність оскаржуваного рішення, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки вони не спростовують матеріалами справи.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - відмови повністю.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345);
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровській область, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя В.К. Левицький