про забезпечення позову
м. Вінниця
03 жовтня 2025 р. Справа № 120/13825/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подана разом із позовною заявою,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та до військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює в комунальному закладі "Якушинецький ліцей" Вінницької області від 19 вересня 2025 року № 03-02/414 на посаді педагога-організатора на повному тижневому навантаженні (1,0 ставки) за основним місцем роботи.
Станом на 20 вересня 2025 року позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації терміном до 05 листопада 2025 року відповідно до пункту 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як педагогічний працівник закладу середньої освіти, який працює за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Незважаючи на надану позивачу відстрочку, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 позивача було доставлено до приміщення територіального центру комплектування, де начальником цього центру видано наказ про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
20 вересня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 271 (по стройовій частині), яким ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 вересня 2025 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .
Позивач не погоджується із такими рішеннями органів військового управління, а тому оскаржив їх в судовому порядку.
Одночасно з адміністративним позовом позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову у спосіб заборони військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії, спрямовані на направлення/переведення ОСОБА_1 з навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу у складі військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Подана заява обгрунтована тим, що мобілізація позивача є очевидно протиправною, оскільки відповідач призвав на військову службу особу, яка мала відстрочку від призову на військову службу.
Відтак, на думку позивача, невжиття судом заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахуванням наведеної норми суд вирішив розгляд заяви про забезпечення позову здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В силу приписів частини першої статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 826/14951/18).
Суд зауважує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Відтак суд, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих йому доказів, повинен встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду та/або (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
Заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 11 липня 2022 року у справі № 640/18852/21, від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20, від 16 серпня 2022 року у справі № 640/35685/21.
У поданому до суду адміністративному позові представник позивача просить суд визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 вересня 2025 року в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Крім того, позивач оскаржує наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20 вересня 2025 року № 271 (по стройовій частині), яким ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20 вересня 2025 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 .
Отже, накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 вересня 2025 року та командира військової частини НОМЕР_1 від 20 вересня 2025 року є предметом судового оскарження.
Оцінюючи наведені заявником аргументи, суд враховує те, що обраний ним спосіб забезпечення позову обґрунтовується з посилання на очевидну протиправність здійснення призову позивача на військову службу під час мобілізації з огляду на те, що позивач не підлягав мобілізації.
Відповідно, внаслідок таких неправомірних рішень та дій відповідачів порушується право позивача на відстрочку, термін дії якої на момент призову і на цей час не закінчився, що свідчить про незаконність направлення його для проходження та проходження ним військової служби.
В контексті наведеного слід врахувати те, що відповідно до пункту 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Відповідно до частин 7 та 8 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, в ході розгляду поданої заяви установлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2025 року працює педагогом-організатором у комунальному закладі "Якушинецький ліцей" Вінницької області, що підтверджується наказом директора комунального закладу "Якушинецький ліцей" Вінницької області від 19 серпня 2025 року № 92-к/тр та довідкою цього комунального закладу від 19 вересня 2025 року № 03-02/414.
Відповідно до довідки № 13281, виданої начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 12 вересня 2025 року, ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" як педагогічному працівника закладу загальної середньої освіти, який працює за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки, на строк до 05 листопада 2025 року.
Водночас в силу приписів пункту 2 частини 3 статті 23 Закону про мобілізаційну підготовку та мобілізацію призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають зокрема й наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів фахової передвищої освіти, професійної освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Тобто, військовозобов'язані, які мають відстрочку від призову на військову службу на підставі зокрема на підставі пункту 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак суд вважає переконливими твердження заявника про те, що його призвано на військову службу всупереч наявному у нього права на відстрочку терміном до 05 листопада 2025 року.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача у разі задоволення пред'явленого ним позову, зумовить необхідність докладати значні зусилля для поновлення цих прав у спірних правовідносинах або навіть може призвести до незворотніх наслідків.
Крім того, на переконання суду, шкода, якої можна запобігти у разі вжиття заходів забезпечення позову, превалює над наслідками вжиття таких заходів.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина 2 статті 3 Основного Закону України).
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказано і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопад 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02) засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Доран проти Ірландії" (Doran v. Ireland, № 50389/99) поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав на те, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що поданими матеріалами підтверджується факт мобілізації заявника та призначення на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , тому суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача та заборонити військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії, спрямовані на направлення/переведення ОСОБА_1 з навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу у складі військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
На переконання суду, вказаний спосіб забезпечення позову відповідає критерію адекватності та ефективності у ситуації, що склалася, а також гарантуватиме можливість поновлення порушених прав позивача та виконання судового рішення у майбутньому, у разі задоволення позову.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заяву про забезпечення позову слід задовольнити.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 248 КАС України,
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Заборонити військовій частині НОМЕР_1 в особі її посадових/службових осіб вчиняти дії, спрямовані на направлення/переведення ОСОБА_1 з навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу у складі військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Копію ухвали негайно надіслати ОСОБА_1 та військовій частині НОМЕР_1 .
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович