Справа № 580/463/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ
03 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №232730026735 від 05.12.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи на Приватному акціонерному товаристві «Азот» з 02.07.1990 до 29.04.2009 до пільгового стажу за Списком № 2 та призначити пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 з 29.11.2024 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до знесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, обумовлена відсутністю необхідного стажу роботи в шкідливих та важких умовах праці та не досягненням пенсійного віку, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №232730026735 від 05.12.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи на ПАТ «Азот» з 02.07.1990 до 29.04.2009.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.11.2024 про призначення пільгової пенсії за віком за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017, а тому досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, для призначення пенсії особі необхідно було до 11.10.2017.
На думку апелянта, оскільки станом на вказану дату позивач не мала достатнього пільгового стажу (10 років), тому підстави для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону № 1788 відсутні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2025 прийнято до провадження дану справу та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 26 серпня 2025 року.
У силу вимог частини першої статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
У свою чергу, заява позивача про призначення пенсії на пільгових умовах розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області за принципом екстериторіальності, відповідно до Порядку №22-1.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №232730026735 від 05.12.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв'язку відсутністю необхідного пільгового стажу роботи та недосягненням пенсійного віку 55 років. При цьому повідомлено, що за наявними документами пільговий стаж роботи за списком №2 не підтверджений. До пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано пільгову довідку № 801- 58/241 від 25.11.2024, оскільки до електронної пенсійної справи не долучено документи про проведення атестації робочих місць та перелік професій. Також зазначено, що вік заявника 52 роки 8 місяців 12 днів, що не відповідає умовах виходу на пенсію на пільгових умовах.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 річного віку пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Крім того, оскільки записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у період з 02.07.1990 по 29.04.2009, тому даний період повинен бути зарахований до пільгового стажу позивача.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У силу вимог ст. 1 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 100 вказаного Закону особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:
а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;
б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до ст. 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому ст.ст. 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.
Так, згідно пункту «б» статті 13 вказаного Закону на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Вказані норми викладено у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Тобто, статтею 13 Закону № 1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
У подальшому, Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Так, вказаним Законом пункт «б» частини першої статті 13 Закону №1788-XII викладено в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
З аналізу вищевикладених норм вбачається поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).
При цьому, у пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).
Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
У першому пункті резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII.
Відтак, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Таким чином, Конституційний Суд в Рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Водночас, статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV) встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина перша).
Вказані положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є чинними та неконституційними не визнавалися.
Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Таким чином, положення пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 перешкоджають таким особам у реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VII.
З огляду на вказане, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VІІІ та пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у рішенні від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).
За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011.
Слід звернути увагу, що приписи статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі яких позивачу відмовлено у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт «б» частини першої статті 13), яку визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
За такого правового регулювання та встановлених обставин колегія суддів приходить до висновку, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, тому слід застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
До того ж, слід враховувати правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.
Таким чином, відмова відповідача в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 річного віку пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням недосягнення нею пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Щодо зарахування ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком №2 періоду роботи на ПАТ «Азот» з 02.07.1990 до 29.04.2009, слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №232730026735 від 05.12.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, зокрема у зв'язку відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, так як за наявними документами пільговий стаж роботи за списком №2 не підтверджений. До пільгового стажу роботи за Списком № 2 не зараховано пільгову довідку № 801- 58/241 від 25.11.2024, оскільки до електронної пенсійної справи не долучено документи про проведення атестації робочих місць та перелік професій.
Відповідно до ст. 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону № 1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеним нормам відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, згідно з п. 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок № 383) для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку №637.
Отже, законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
Як свідчать матеріали справи, у відповідності до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.06.1990, остання працювала на таких посадах:
- 02.07.1990 прийнята лаборантом хімічного аналізу по 3 розряду в лабораторію цехів по виробництву капролактаму згідно наказу 1322-ОК від 28.06.1990 (запис № 2 в трудовій книжці);
- 20.01.1992 присвоєно 4 розряд лаборанта хіманалізу лабораторії цехів виробництва капролактаму згідно наказу 45-К від 20.01.1992 (запис № 3 в трудовій книжці);
- наказом фонду державного майна України № 41-АТ від 24.06.1994 Черкаське виробниче об'єднання «Азот» перейменовано на Відкрите акціонерне товариство «Азот» (запис № 4 в трудовій книжці);
- 04.10.1996 на період зупинки виробництва капролактаму згідно з наказом 269 від 17.09.1996 переведена малярем працюючим з нітрофарбами і нітролаками 2 розряду ремонтно-будівельного цеху згідно наказу 2173-вк від 08.10.1996 (запис № 5 в трудовій книжці);
- 01.11.1998 переведена лаборантом хімічного аналізу (по обслуговуванню цехів капролактаму) 4 розряду згідно наказу 936-вк від 13.11.1998 (запис № 7 в трудовій книжці);
- 01.06.1999 переведена лаборантом хімічного аналізу 4 розряду бригади № 3 лаборантів хімічного аналізу з обслуговування цехів капролактаму згідно наказу 527-к від 19.04.1999 (запис 8 в трудовій книжці);
- рішенням чергових (річних) загальних зборів акціонерів ВАТ «Азот» від 21.06.2011, протокол № 25, Відкрите акціонерне товариство «Азот» м. Черкаси, перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Азот» м. Черкаси (запис № 9 в трудовій книжці);
- 18.10.2012 переведена робітником з благоустрою, дільниці з ремонту доріг та благоустрою території ремонтно-господарського цеху на період простою виробництва капролактаму згідно наказу 595-цк від 16.10.2012 (запис № 10 в трудовій книжці).
При цьому, трудова книжка містить посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, не містить виправлень, підчисток, тобто оформлена належним чином.
Крім того, спірний період роботи позивача підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 801-58/241 від 25.11.2024 та випискою з наказу-постанови Приватного акціонерного товариства «Азот» про результати атестації робочих місць від 31.05.1995 №400-К, від 01.06.2000 №460-К, від 30.04.2004 №260/П-75.
Отже, на підприємстві, де працювала позивач, було проведено атестацію робочих місць за умовами праці, за результатами яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за посадами, які займала позивач, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та копіями наказів про результати атестації робочих місць по умовам праці.
Вказані обставини на думку суду апеляційної інстанції підтверджують періоди роботи позивача за Списком №2, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо спірних періодів відповідач в оскаржуваному рішенні не навів, а також відсутні докази щодо відсутності необхідних записів або неправильних чи неточних записів про періоди роботи для підтвердження пільгового трудового стажу.
Враховуючи приписи законодавства та те, що записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у період з 02.07.1990 по 29.04.2009, тому даний період повинен бути зарахований до пільгового стажу позивача.
Як наслідок, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як територіального органу ПФУ, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача, повторно розглянути заяву позивача від 29.11.2024 про призначення пільгової пенсії за віком, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко