П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4993/25
Перша інстанція: суддя Бжассо Н.В.,
повний текст судового рішення
складено 24.04.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2023 по 30.11.2023 включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 30.05.2023 по 30.11.2023 включно відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі №420/13596/24;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 року по справі №420/13596/24.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з грудня 2005 року по 24.03.2023, але при звільненні з військової служби, позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення. Лише 16.01.2025, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/13596/24, позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Враховуючи викладене, позивач вказував, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2023 по 30.11.2023 включно. Також, позивач вважав, що йому протиправно не було компенсовано суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі №420/13596/24.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2025 року позов задоволений частково:
- визнані протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2023 по 29.11.2023 включно;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 30.05.2023 по 29.11.2023 включно, тобто за шість місяців (184 календарних дні), відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- визнані протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі №420/13596/24;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 по справі №420/13596/24;
- в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу, не пов'язане з законодавством в галузі регулювання трудових відносин.
Крім того, апелянт зазначає, що позивач звільнений з військової служби та не отримує грошове забезпечення, а у відповідності до норм ПК України та Порядку №44, виплата грошової компенсації здійснюється військовослужбовцям одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та таке грошове забезпечення повинно бути одержано військовослужбовцями у зв'язку з виконанням ними обов'язків під час проходження військової служби, тому позивач не має права на виплату грошової компенсації суми податку на доходи фізичних осіб.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та суд першої інстанції встановив, що позивач проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та в НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні.
Наказом начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.05.2023 №274-ОС, позивача виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.
Відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 у справі №420/13596/24, яке набрало законної сили 18.11.2024, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.
16.01.2025 військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 70846,61 грн. індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/13596/24.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, однак, листом від 01.02.2025 №09/Д-48/64 відповідач відмовив у задоволенні вказаної заяви.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 29.05.2023 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарних днів, тобто до 29.11.2023 включно.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку правильним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Викладене спростовує доводи апеляційної скарги щодо непоширення на спірні правовідносини норм ст.116 та ст.117 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 29.05.2023, а лише 16.01.2025, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Щодо не обрахунку судом першої інстанції розміру середнього заробітку, судова колегія зазначає таке.
Сталою є правова позиція Верховного Суду, зокрема у постанові по справі №340/7458/23 від 24 червня 2025 року та у справах №280/4812/23, №360/700/23, №280/4745/23, №440/1497/22, №580/602/22, що спонукаючий спосіб захисту прав та інтересів позивача і питання визначення у судовому рішенні конкретної суми, яка належить до нарахування та виплати відповідачем позивачу, враховуючи характер спірних правовідносин, є належним і ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову. Тому, для належного і ефективного захисту прав та інтересів позивача, судам необхідно перевірити обґрунтованість розрахованих позивачем сум, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми, на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити. Отже, встановивши, що позивач має право на отримання відшкодування за час затримки розрахунку та що це право порушене відповідачем, суди мають провести відповідний розрахунок і визначити суму, яка підлягає до нарахування та виплати позивачу.
Як вбачається з рішення суду першої інстанції, суд відповідний розрахунок не навів, у зв'язку із чим, не визначив конкретну суму середнього заробітку позивача за шість місяців, який підлягає стягненню на його користь.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата позивача за останні повні два місяці перед звільненням, з урахуванням постійних його складових становить 49983,60 грн (24967,10 + 25016,50).
Судова колегія враховує, що відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при обрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача, відповідно до Порядку №100 та Порядку №260, для визначення середньоденної заробітної плати військовослужбовця необхідно поділити заробітну плату за останні два місяці на календарні дні.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 819,40 грн (49983,60 /61) (а.с. 23-зворот).
Період затримки розрахунку при звільненні в даному випадку рахується в календарних днях та становить 6 місяців, а саме з 30.05.2023 по 30.11.2023, що дорівнює 184 дні.
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні з позивачем становить 150769,60 грн (819,40 грн *184 дні).
Додатково, колегія суддів наголошує, що в незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 6 місяців.
Так, середній заробіток за період з 30.05.2023 по 30.11.2023 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі №380/15041/22 від 31 січня 2025 року, по справі №520/22859/23 від 30 квітня 2025 року.
Тобто після 19 липня 2022 року позивач, в не залежності від складових недоплаченого при звільненні грошового забезпечення та дат їх виплати, має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише за 6 місяців.
Разом з тим, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні нараховується та виплачується без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові та не підлягає зменшенню.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не обрахував суму, яка підлягає виплаті на користь позивача, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Щодо вимог про нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (в подальшому - Порядок №44), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пунктом 3 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпеченнях, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до п.п.4, 5 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування та виплата індексації повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки відповідачем під час виплати позивачу індексації грошового забезпечення не виплачено компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частинні визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача та періоду його стягнення.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року - змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 30.05.2023 року по 29.11.2023 року включно, відповідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 в сумі 150769,60 грн (сто п'ятдесят тисяч сімсот шістдесят дев'ять гривень 60 коп.).».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія