. 02 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 640/20824/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд:
- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 29.04.2021 по 21.05.2021 у розмірі 27435,38 грн з відрахуванням з нього податків і обов'язкових платежів;
- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення суду від 29.04.2021 у справі №640/10729/20 відповідачем позивача було поновлено на роботі лише 21.05.2021. Таким чином, у цій справі вимушений прогул, за який позивач просить стягнути середній заробіток, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2021 відкрито провадження у справі №640/20824/21, розгляд якої ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
У серпні 2021 року до суду від ДФС України надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання проти задоволення позовних вимог заперечує. Свою позицію мотивує тим, що виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватися як плата за виконану роботу. Тобто, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника або різниця у заробітку не входить до структури заробітної плати, а є соціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. А тому, такі вимоги обмежуються місячним строком звернення до суду. У спірному випадку перебіг строку звернення до суду розпочався з 21.05.2021, що визнається позивачем у позовній заяві. Разом з тим, цей позов до суду подано 26.07.2021, тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, що має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.
На виконання положень Закону України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (в редакції Закону України від 16.07.2024 №3863-IX "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ") матеріали судової справи №640/20824/21 14.03.2025 надійшли до Полтавського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 19.03.2025 справу прийнято до провадження судді Чеснокової А.О.; замінено відповідача у справі з Державної фіскальної служби України ( код ЄДРПОУ 39292197) на Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053); розгляд справи вирішено розпочати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/10729/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано Висновок щодо перевірки фактів, викладених у скаргах директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України Рахуби Андрія Миколайовича, затверджений в.о. голови Державної фіскальної служби України Сергієм Солодченком 31.03.2020.
Визнано протиправним та скасовано Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників самостійних структурних підрозділів апарату ДФС, які займають посади державної служби категорії "Б" у 2019 р., затверджений наказом Державної фіскальної служби України від 18.12.2019 № 2054-о "Про затвердження Висновків щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників самостійних структурних підрозділів апарату ДФС, які займають посади державної служби категорії "Б" у 2019 р.", у частині результатів оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 за 2019 р. на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України (посада державної служби категорії "Б").
Визнано протиправними та скасовано накази Державної фіскальної служби України від 21.12.2019 p. № 2095-о "Про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 " та від 30.03.2020 р. № 293-о "Про звільнення з посади ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 31 березня 2020 року.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2020 року по 29 квітня 2021 року у розмірі 533 030,24 грн (п'ятсот тридцять три тисячі тридцять гривень 24 копійки).
Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Присуджено на користь ОСОБА_1 здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2522,40 грн з бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197).
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 31 березня 2020 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 41 153,07 грн (сорок одна тисяча сто п'ятдесят три гривні 07 копійок).
05.05.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчі листи у справі №640/10729/20.
Листом ДФС України від 14.05.20212 №135/зпі/99-99-08-01-14 на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 06.05.2021 щодо надання інформації про виконання ДФС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва №640/10729/20 від 29.04.2021 повідомлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі № 640/10729/20 Управлінням роботи з персоналом ДФС України підготовлено проєкт наказу щодо скасування наказів ДФС України від 21.12.2021 №2095-о "Про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 ", від 30.03.2020 №293-о "Про звільнення з посади ОСОБА_1 " та поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України. Про прийняте рішення заявника буде повідомлено додатково та запрошено до ДФС з трудовою книжкою для внесення запису про поновлення на роботі.
У подальшому, 21.05.2021 головою ДФС України В. Мельник прийнято наказ №796-о "Про виконання рішення суду та поновлення на роботі ОСОБА_1 ", пунктами 1, 2, 3 якого наказано:
1. Скасувати накази ДФС України від 21.12.2019 №2095-о "Про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 " та від 30.03.2020 №293-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 31.03.2020. Підстава: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/10729/20.
3. Попередити ОСОБА_1 про скорочення посади, на якій його поновлено, та наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", у зв'язку із зміною структури (накази ДФС від 21.12.2019 №791, від 14.01.2021 №11 "Про введення в дію року Структури Державної фіскальної служби України") та введення в дію штатного розпису (наказ ДФС від 27.01.2021 №1-ф "Про введення в дію Штатного розпису на 2021 рік Державної фіскальної служби України" (зі змінами) через 30 календарних днів з дня ознайомлення з наказом.
Про прийняття вищевказаного наказу позивача повідомлено листом ДФС України від 21.05.2021 №665/Р/99-99-08-01-14, в якому зазначено про необхідність ОСОБА_1 з'явитися до ДФС України для ознайомлення з цим наказом.
Позивач, не погоджуючись із затримкою виконання ДФС України рішення суду про поновлення його на роботі, звернувся до суду з цим позовом про стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 29.04.2021 по 21.05.2021 у розмірі 27435,38 грн з відрахуванням з нього податків і обов'язкових платежів, а також стягнення з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як слідує з матеріалів справи, наказом ДФСУ від 21.12.2019 №2095-о "Про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 " відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 5 ст. 87 Закону України "Про державну службу" припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФСУ у зв'язку з отриманням державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності у 2019 році, визначивши датою звільнення перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .
Наказом ДФСУ від 30.03.2020 №293-о "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до ч. 5 ст. 87 Закону України "Про державну службу" наказано вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений з посади директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, 30.03.2020.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/10729/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Висновок щодо перевірки фактів, викладених у скаргах директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України Рахуби Андрія Миколайовича, затверджений в.о. голови Державної фіскальної служби України Сергієм Солодченком 31.03.2020. Визнано протиправним та скасовано Висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників самостійних структурних підрозділів апарату ДФС, які займають посади державної служби категорії "Б" у 2019 р., затверджений наказом Державної фіскальної служби України від 18.12.2019 № 2054-о "Про затвердження Висновків щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників самостійних структурних підрозділів апарату ДФС, які займають посади державної служби категорії "Б" у 2019 р.", у частині результатів оцінювання службової діяльності ОСОБА_1 за 2019 р. на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України (посада державної служби категорії "Б"). Визнано протиправними та скасовано накази Державної фіскальної служби України від 21.12.2019 p. № 2095-о "Про припинення державної служби та звільнення з посади ОСОБА_1 " та від 30.03.2020 р. № 293-о "Про звільнення з посади ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 31 березня 2020 року. Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2020 року по 29 квітня 2021 року у розмірі 533 030,24 грн (п'ятсот тридцять три тисячі тридцять гривень 24 копійки). Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Присуджено на користь ОСОБА_1 здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2522,40 грн з бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197). Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 31 березня 2020 року. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053; ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 41 153,07 грн (сорок одна тисяча сто п'ятдесят три гривні 07 копійок).
Фактичне ж поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури Державної фіскальної служби України з 31.03.2020 відбулося лише 21.05.2021 в результаті винесення головою ДФС України В. Мельник наказу №796-о від 21.05.2021 "Про виконання рішення суду та поновлення на роботі ОСОБА_1 ".
Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При цьому, вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема, не пред'явив відразу рішення до примусового виконання, що б вказувало на його бажання бути поновленим на роботі у найкоротші терміни після прийняття відповідного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: - присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; - поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню негайно з часу його прийняття в судовому засіданні.
Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, відповідач був зобов'язаний негайно виконати рішення суду у справі №640/10729/20 з моменту його постановлення.
Отже, обов'язковість рішень суду віднесена пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, який полягає у тому, що роботодавець повинен видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу ж після ухвалення рішення суду, незалежно від того, чи буде таке рішення суду в подальшому оскаржуватися в апеляційному чи в касаційному порядку, та цей обов'язок не може ставитися в залежність від подання чи неподання працівником, що був незаконно звільнений із займаної посади, заяв до роботодавця з вимогою поновити його на роботі.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відтак, правова природа діяльності органів виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі рішень судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок з часу набрання рішення законної сили. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Враховуючи те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/10729/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України з 31.03.2021 фактично виконане лише 21.05.2021 в результаті винесення головою ДФС України В. Мельник наказу №796-о від 21.05.2021 "Про виконання рішення суду та поновлення на роботі ОСОБА_1 ", суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 29.04.2021 по 21.05.2021 відповідно до статті 236 КЗпП України.
Слід зазначити, що в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.04.2021 у справі №640/10729/20 встановлено та не заперечується учасниками цієї справи, що згідно з довідкою ДФС України середньоденний розмір заробітної плати позивача складає 1959,67грн.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 7 Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №640/10729/20 за період з 29.04.2021 по 21.05.2021 складає 27435,38 грн. (1959,67грн. х 14 робочих днів).
Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
З приводу доводів відповідача у відзиві на позовну заяву про звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом з пропуском встановленого строку звернення, суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Наведене свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30.06.1961, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Конституційним Судом України констатовано, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13.02.2020 у справі №818/1095/16.
Отже, підстави для застосування до позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів за час вимушеного прогулу, заявлених до ДФС України, строків звернення до суду, визначених у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в даному випадку відсутні, оскільки приписи статей КЗпП України є спеціальними, а тому вони мають пріоритет над приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладених обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з ДПС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 29.04.2021 по 21.05.2021 в сумі 27435,38 грн.
Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Як зазначено Верховним Судом у постанові 04.07.2018 у справі № 638/14260/16-ц: деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Як наведено у постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 823/2108/18: відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Водночас, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно зі статтею статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак, позивачем у даній справі не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань поведінкою відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20000,00 грн.
Таким чином, позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) про стягнення коштів за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 29.04.2021 по 21.05.2021 в сумі 27435,38 грн (двадцять сім тисяч чотириста тридцять п'ять гривень тридцять вісім копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.О. Чеснокова