03 жовтня 2025 рокусправа № 380/15757/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 13.05.2025;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день фактичної виплати 13.05.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) до 07.05.2024. Зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №380/14715/25 відповідач здійснив перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (основні та додаткові види) за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704. Однак, при здійсненні такого нарахування і виплати відповідач не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Для відновлення свого порушеного права позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 05.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 12.08.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Статтею 7 Закону № 2050-III визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідно до ст. 5 Закону № 2050-III своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає. З питань виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати позивач до Центру (до відповідача) не звертався, відповідач у такій виплаті не відмовляв. Відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Відповідач не порушував строки виплати грошового забезпечення, а нараховував та виплачував таке у встановлені терміни, відповідно позивач набув права на перерахунок грошового забезпечення виключно на підставі рішення суду у справі №380/14715/24, яке набрало законної сили 20.03.2025, відповідно й саме з цієї дати повинно розглядатись питання компенсації втрати частини доходів. Окрім наведеного, рішенням суду у справі №380/14715/24 не встановлено, що позивачу було нараховано та не виплачено чи була заборгованість із виплати грошового забезпечення чи його складових тощо.
Також відповідач вважає, що позивач повинен сплатити судовий збір за подання вказаного позову, оскільки аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону «Про судовий збір» в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Отже, сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів. Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, підставою для звернення до адміністративного суду з позовною заявою стало нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів за відсутності будь-яких встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільг, правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання до суду цієї позовної заяви не вбачається. Тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.05.2024 №240-ОС підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру з персоналу, звільненого з військової служби наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.05.2024 №202-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 07 травня 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №380/14715/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2025, зобов'язано Львівський військово-медичний клінічний центр (клінічного госпіталю) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні та додаткові види) за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум; перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020 - 2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704; перерахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
На виконання вказаного рішення суду відповідач провів нарахування та виплату недоотриманого грошового забезпечення із 29.01.2020 на загальну суму 395 056,73 грн, яка надійшла на банківський рахунок позивача 13.05.2025.
Вважаючи, що він має право на виплату компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
Щодо доводів відповідача про необхідність сплати судового збору суд зазначає таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Так, згідно зі ст.2 вказаного Закону, платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 5 Закону №3674-VI встановлено пільги зі сплати судового збору. Зокрема, пунктом 1 частини першої вказаної статті встановлено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон України №108/95-ВР).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 2 Закону України №108/95-ВР, до структури заробітної плати входять: основна заробітна плата винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 34 Закону України №108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З наведених норм випливає, що передбачена Законом №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) є компенсаційною виплатою, передбаченою чинним законодавством, що відносить її до складових заробітної плати в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці".
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі №380/8976/21, від 29.11.2023 у справі №560/11895/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а та від 14.12.2023 у справі №600/4606/23-а.
Таким чином, оскільки спір у вказаній справі виник щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів, яка є складовою заробітної плати, до вказаних правовідносин має застосовуватись пункт 1 частини першої статті 5 Закону №3674-VI, який передбачає звільнення від сплати судового збору позивачів у справах щодо нарахування заробітної плати. Тому вказані доводи відхиляються судом як необґрунтовані.
Щодо позовних вимог по суті суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Вілповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статті 3 Законі № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159.
Відповідно до пункту 2 цього Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Як встановлено судом, відповідач порушив право позивача на своєчасне отримання належних грошових виплат при звільненні. Відповідач донарахував позивачу недоотриману суму грошового забезпечення, яка була виплачена на банківський рахунок позивача 13.05.2025.
Суд приходить до висновку, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення у повному обсязі, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати з лютого 2020 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 20.05.2023, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
При розгляді справи суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, згідно з яким умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до підприємства, установи чи організації за виплатою такої компенсації. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку роботодавця) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі сум індексації грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону№ 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі військовою частиною, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Отже, за встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про наявність в спірному випадку підстав для задоволення позовних вимог та необхідність зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати з лютого 2020 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при поданні даного адміністративного позову його не сплачував, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день її фактичної виплати 13.05.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати з лютого 2020 року по день її фактичної виплати 13.05.2025 - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна