03 жовтня 2025 рокусправа № 380/17225/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), від імені якого діє представник Сотник І.Е., звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Суд роз'єднав позовні вимоги в самостійні провадження, в провадженні цієї справи будуть розглядатися такі вимоги:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в місті Києві при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 шляхом (1) розрахунку базового розміру пенсії виходячи із 70% грошового забезпечення, із застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», а також обмеженням розміру пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування максимального розміру та понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про визначення порядку виплати пенсії деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», шляхом обчислення базового розміру пенсії виходячи із 90% грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомив, що отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262), призначену в 2010 році розмірі 90% грошового забезпечення (вислуга 40 років). Орган ПФУ на виконання Постанови КМУ №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 , визначивши її основний розмір як 70% відповідних сум грошового забезпечення, обмежив розмір пенсії максимальним, а також застосував понижуючі коефіцієнти, які встановлені Постановою №1 Кабінету Міністрів України від 03.01.2025. Позивач скерував ГУ ПФУ в м. Києві заяву від 05.03.2025, просив здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1, з урахуванням 90% відповідного грошового забезпечення та без обмеження пенсії максимальним розміром та всіх інших складових грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат. У відповіді, наданій листом №14541-11929/М-02/8-2600/25 від 31.03.2025 року ГУ ПФУ в м. Києві відмовило в задоволенні заяви від 05.03.2025, мотивуючи тим, що позивач не брав участі в антитерористичній операції.
Позивач обґрунтовує протиправність таких обмежень розміру його пенсії та наводить такі аргументи: 1) внесені Законом №3668 VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років визначають норми статті 63 Закону №2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону №3668-VІ та Закону №1166-VII не зазнала. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним; 2) з 20.12.2016, з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7 рп/2016, а не норми Закону№3668-VI. Цей висновок сформовано в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17, від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі №522/3093/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 12.03.2019 у справі №522/3049/17, від 14.05.2019 у справі №591/2109/17, від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі №522/22798/17, від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 17.05.2021 у справі №343/870/17, від 16.12.2021 у судовій справі№400/2085/19. Тому обмеження розміру нарахованої пенсії максимальним є протиправним; 3) у разі суперечності між нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України. Оскільки Законом № 2262 не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і Постанови № 1.
Ухвалою від 26.08.2025 суд відкрив провадження у цій справі, а також витребував у відповідача докази, необхідні для встановлення обставин справи, що входять в предмет доказування у цьому спорі. Територіальна підсудність справи визначена з урахуванням наданих позивачем доказів реєстрації його місця проживання на території Львівської області (а.с.15).
Відповідач ГУ ПФУ у м. Києві:
- відзиву на позов та будь-яких доказів на спростування аргументів позивача не надало, про причини неподання відзиву суд не повідомило;
- на виконання вимог ухвали суду від 26.08.2025 про витребування доказів надало запитувані судом документи (а.с. 57-60).
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами, а неподання відповідачем - суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин на підставі частини четвертої статті 159 КАС України кваліфікує як визнання позову.
Суд з'ясував зміст позовних вимог та заперечень на позов, дослідив долучені до матеріалів справи докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у м.Києві та отримує пенсію за вислугу років підставі Закону №2262, пенсія призначена з 01.05.2010 у розмірі 90% грошового забезпечення (вислуга років - 40) (а.с. 17,61).
Відповідно до довідки №11/19816-суд від 22.03.2024 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 для перерахунку пенсії (а.с.18) розмір грошового забезпечення позивача становить 66893,10 грн.
У зв'язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсії деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» ГУ ПФУ у м.Києві області провело перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 (а.с.60), відобразивши розпорядженні про перерахунок пенсії такі обчислення:
«Основний розмір пенсії: 70% грошового забезпечення (вислуга років 40) […]
Базовий розмір пенсії (66893,1*70%) […]
Підсумок пенсії (з надбавками): 49825,17 грн.
З урахуванням максимального розміру пенсії: 38051,37
Пониження суми 38051,37 згідно ПКМУ №1 від 03.01.2015:
Підсумок пенсії 28886,81. З 01.01.2025 - 28886,81 грн.».
Отже, суть спору зводиться до такого:
Позивач отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону №2262-ХІІ (з огляду на вислугу 40 років призначено в 2010 році в розмірі 90% грошового забезпечення), станом на 01.01.2025 відповідач обчислив її розмір як 70% від грошового забезпечення (66893,1*70%) в сумі 49825,17грн., а потім двічі її зменшив - спочатку шляхом «урахування максимального розміру пенсії» до 38051,37 грн., а надалі - до 28886,81 грн. шляхом “Пониження суми згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025».
Оцінюючи аргументи позивача, суд керується такими нормами права та мотивами щодо їх застосування/незастосування до спірних правовідносин:
І. спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Частиною першою статті 43 Закону №2262-ХІІ пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стаття 13 Закону №2262 у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, передбачала, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; […] Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Відповідно до Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 1 жовтня 2011 року, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри 90 замінено цифрами 80. Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 №1166- VII (далі - Закон №1166-VII), який набрав чинності з 1 квітня 2014 року, крім деяких положень, пунктом 23 Розділу ІІ внесено зміни до Закону №2262-ХІІ: у частині другій статті 13 цифри 80 замінено цифрами 70 . Ці зміни набрали чинності з 1 травня 2014 року. Таким чином, Законами №3668-VI та №1166-VII були внесені зміни до частини 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ, яким змінено відсоток грошового забезпечення, з якого розраховується розмір пенсії. Статтею 63 Закону №2262-ХІІ, у редакції, чинній з 1 січня 2017 року, визначено підстави перерахунку раніше призначених пенсій - перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. […] Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
При прийнятті рішення суд враховує висновки щодо застосування статей 13, 63 Закону №2262-ХІІ при перерахунку пенсій за вислугу років, призначених відповідно до цього закону, висловлені Верховним Судом у рішенні від 04.09.2020 за наслідками розгляду зразкової адміністративної справи №240/5401/18, а надалі підтримані ним як касаційним судом (напр., постанови КАС ВС від 02.03.2023 у справі № 300/5520/21, від 16.03.2023 у справі №580/8568/21). Так, Верховний Суд виснував, що внесені Законом №3668-VІ та Законом №1166-VII зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом - у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії; відсутні підстави для застосування механізму, передбаченого частиною другою статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується при призначенні пенсії, при здійсненні її перерахунку. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262, при її призначенні основний розмір пенсії (з огляду на вислугу, що становить 40 років) визначено в розмірі 90% від суми грошового забезпечення заявника. Норми Закону №2262, що регламентують порядок проведення перерахунку пенсії за вислугу років, не передбачають зміни (зменшення) відсоткового розміру основного розміру пенсії при проведенні її перерахунку. Отже, відсотковий розмір грошового забезпечення при перерахунку пенсії повинен залишатися сталим (не зменшуватися) та застосовуватися у розмірі, визначеному на момент призначення пенсії. Застосування відповідачем частини другої статті 13 Закону №2262 при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025 (на виконання Постанови №1) є помилковим; це помилкове правозастосування зумовило визначення пенсії позивача у розмірі, суттєво меншому за визначений Законом, що свідчить про протиправність оскаржених дій відповідача. Оскільки при перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період починаючи з 01.01.2025 відповідач невірно визначив (занизив) її основний розмір (70% від суми грошового забезпечення замість 90%), то суд дійшов висновку про порушення права позивача на соціальне забезпечення у розмірі, визначеному Законом №2262.
ІІ. Статтею 46 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX “Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон №4059) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до законів України […] "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої відповідно до статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», постановлено, що у період воєнного стану у 2025 році:
1) пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Законів України […] “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів (0,5, 0,4, 0,3, 0,2, 0,1) до відповідних сум перевищення;
2) коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) певних категорій осіб, визначених пунктом 2 Постанови №1, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Водночас слід врахувати, що статтею 1-1 Закону №2262 передбачено таке:
- законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів;
- зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішуючи питання щодо обрання норми права, що регулює спірні правовідносини, суд застосовує підхід, наведений в рішенні Конституційного Суду України 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020, справа № 3-189/2018(1819/18), який поділяє та вважає за доцільне в цьому рішенні навести такі цитати (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/va05p710-20):
“Особливу роль у системі інституційного забезпечення “верховенства права» (правовладдя) відведено судовій владі загалом, а зокрема - конституційному й адміністративному видам судочинства. Саме ці два види судочинства покликані забезпечувати узгоджений характер усієї юридичної системи в умовах співіснування суперечливих норм, завдяки чому досягається дієвість верховенства права (правовладдя), тобто його ефективність.
Принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): “закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - “закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - “закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali).
Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.».
Досліджуючи спірні правовідносини, що виникли між позивачем та органом ПФУ, суд дійшов таких висновків:
- спеціальним законом, що визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим законом, є Закон №2262;
- спеціальним законом чітко та недвозначно визначено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього закону, тобто до Закону №2262;
- запровадження статтею 46 Закону №4059 (а також прийнятою на її реалізацію Постановою №1) понижуючих коефіцієнтів для зменшення в 2025 році пенсій, призначених на підставі Закону №2262, застосування яких територіальними органами ПФУ призводить до істотно зменшення розміру цих пенсій, безсумнівно охоплюється поняттям “зміна умов і норм пенсійного забезпечення» в розумінні частини четвертої статті 1-1 Закону №2262.
- Закон №4059 не є законом про внесення змін до Закону №2262;
- ані Законом №4059, ані будь-яким іншим законом в Закон №2262 не вносилися зміни щодо запровадження в 2025 році понижуючих коефіцієнтів для зменшення розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262.
З огляду на наведені мотиви суд дійшов висновку, що стаття 46 Закону №4059 (загальний закон) не регулює спірні правовідносини в силу прямої вказівки ст.1-1 Закону №2262 (спеціальний закон).
Відповідно, Постанова №1 як підзаконний нормативно - правовий акт, що прийнятий урядом на реалізацію статті 46 Закону №4059, за своїм змістом (запровадження та визначення розміру понижуючих коефіцієнтів до пенсії) змінює умови і норми пенсійного забезпечення осіб, що отримують пенсію на підставі Закону №2262, що прямо суперечить нормі спеціального закону - ст.1-1 Закону №2262.
Суд при вирішенні цього спору керується частиною третьою статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, зменшення відповідачем з 01.01.2025 розміру пенсії позивача внаслідок застосування понижуючих коефіцієнтів, визначених Урядом в Постанові №1, що суперечить статті 1-1 Закону №2262, є протиправним та порушує право позивача на отримання пенсії в порядку та розмірах, що визначені Законом №2262.
ІІІ. Верховний Суд у складі різних колегій суддів Судової палати з розгляд справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду тричі відмовив у відкритті провадження зразковій справі (ухвали №520/909/25 від 06.02.2025, №440/532/25 від 26.02.2025, №200/116/25 від 25.02.2025) за аналогічними до цього спорами та, серед іншого, мотивував ці судові рішення такими висновками щодо (1) доцільності вирішення зразкової справи та (2) можливості застосування до спірних правовідносин Постанови №1:
1) доцільність ухвалення зразкового рішення у певній категорії типових спорів має виводитися передусім через призму завдання Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою забезпечувати сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII). Тобто “доцільність» є дещо ширшою категорією, аніж “кількість» однотипних спорів, які потребують однакового підходу до їх вирішення, тож не може визначатися виключно кількісним показником справ, які у розумінні пункту 21 частини першої статті 4 КАС України мають ознаки типових, тому механізм ухвалення зразкового рішення не потрібно використовувати лише як спосіб зменшити навантаження на суди першої інстанції. Основним орієнтиром для застосування цього механізму має бути необхідність усунення (вирішення) проблеми неоднакового чи суперечливого застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права у справах, спори у яких виникли за аналогічних обставин справи та однакового правового регулювання спірних відносин. Тобто має існувати чітко окреслена проблема чи складність у правозастосуванні (зумовлена, зокрема, невизначеністю чи суперечливістю законодавчого регулювання певних суспільних відносин) на прикладі типових справ, кількість яких у поєднанні з необхідністю узгодження підходів до їх вирішення і визначатиме доцільність ухвалення зразкового рішення в певній категорії спорів;
2) наголосив, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо застосування норм Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього закону. Зокрема, у постановах від 16 грудня 2021 року (справа №400/2085/19), 20 липня 2022 року (справа № 340/2476/21), 25 липня 2022 року (справа №580/3451/21), 30 серпня 2022 року (справа № 440/994/20), 17 березня 2023 року (справа №340/3144/21) та інших Верховний Суд наголошував, що норми Закону № 2262-XII щодо призначення та перерахунку пенсій повинні тлумачитись із врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, таким чином, будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262, є протиправним.
Отже, Верховний Суд не бачить в цій категорії спорів ані чітко окресленої проблеми, ані складності у правозастосуванні (зумовленої, зокрема, невизначеністю чи суперечливістю законодавчого регулювання певних суспільних відносин), а також наголошує, що з цього питання касаційний суд займає чітку та недвозначну позицію щодо протиправності будь-якого обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262. Так, в постановах Верховного Суду (зокрема, від 16.12.2021 (справа №400/2085/19), від 20.07.2022 (справа №340/2476/21), від 25.07.2022 (справа №580/3451/21), від 30.08.2022 (справа № 440/994/20), від 17.03.2023 (справа №340/3144/21) та інших) щодо застосування Закону №2262-ХІІ у питанні обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців сформовано такі висновки, що: «[…] буквальне розуміння змін внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими. Отже, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774 до частини 7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження […]застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI».
Суд на підставі частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує наведені усталенні висновки щодо застосування норм права, та з огляду на це визнає дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача з 01.01.2025 максимальним розміром протиправними та такими, що призводять до заниження належного розміру пенсійного забезпечення. Суд, керуючись наведеними нормами процесуального закону, не застосовує до спірних правовідносин у цій справі: - Постанову №1 (регламентує застосування понижуючих коефіцієнтів); - частину сьому статті 43 Закону №2262-ХІІ щодо обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність; - частину 2 статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо обмеження розміру пенсії при її призначенні 70% грошового забезпечення.
Підсумовуючи наведені мотиви, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно з 01.01.2025 знизив розмір пенсії позивача, обчисливши основний (базовий розмір пенсії як 70%, а не як 90% грошового забезпечення), а також зменшивши суму до виплати шляхом застосування максимального розміру пенсійної виплати на підставі частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ та її подальшого зниження шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів на підставі Постанови КМУ №1 від 03.01.2025. Суд на підставі ст.ст. 9, 245 КАС України при формулюванні резолютивної частини рішення обирає спосіб захисту прав, свобод, інтересів особи, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на висновок суду по суті позову понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9,19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025: - виходячи з 70% відповідних сум грошового забезпечення замість 90%; - із застосуванням до нарахованого розміру пенсії обмеження «максимальним розміром», а також понижуючих коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше проведених виплат) пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2025 в такий спосіб:
1) здійснити обчислення основного розміру пенсії як 90% суми грошового забезпечення, вказаного в довідці Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22 березня 2024 року №11/19816-суд;
2) утриматися від зменшення суми нарахованої пенсії («підсумок пенсії (з надбавками)») шляхом її обмеження «максимальним розміром» («з урахуванням максимального розміру пенсії»);
3) утриматися від застосування понижуючих коефіцієнтів на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 1211 одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що постановив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович