03 жовтня 2025 року № 320/483/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, у якому просила суд:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення №104650011282 від 22.09.2022 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови позивачці в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із недостатністю страхового стажу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2022 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подати у місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання постанови суду відповідно до статті 382 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка зверталась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак відповідачем не було враховано до страхового стажу позивачки період роботи з 03.09.1979 до 23.03.1985 у зв'язку із тим, що печатка підприємства - роботодавця на записах про прийом на роботу та звільнення з неї є не «нечитабельною»; період роботи з 01.05.1988 по 12.05.1988 - у зв'язку із тим, що відсутня назва підприємства (роботодавця) та відсутній підпис уповноваженої особи на запису про звільнення. Позивач, зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Щодо інших періодів, які мають бути зараховані до страхового стажу позивачка зазначає, що вона була зареєстрована як фізична особа - підприємець та сплачувала страхові внески з січня 2004 року по червень (включно) 2007 року (3 роки і 6 місяців). З листопада 2008 року до липень (включно) 2010 страхові внески сплачені роботодавцем ТОВ «Де Люкс» (1 рік і 9 місяців), з листопада 2020 року по лютий (включно) 2022 року страхові внески сплачені роботодавцем ФОП ОСОБА_2 (1 рік 4 місяці).
Також, на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивачка продовжувала знаходитися у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 , наказу або розпоряджень про призупинення дії трудового договору або відправлення позивачки у простій не видавалося. Позивач вважає, що вона має повне право на врахування періоду з лютого 2022 року по вересень 2022 року до страхового стажу для призначення пенсії, оскільки не повинна відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового та пільгового стажу при призначенні пенсії позивачці.
Позивачка вважає, що її страховий стаж складає 29 років 8 місяців 22 дні, що більше необхідного страхового стажу у 29 років, тому пенсія має бути призначена позивачці з дня звернення із заявою про призначення пенсії. У спірних правовідносинах, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та непропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та зазначає, що неможливо зарахувати період роботи з 03.09.1979 по 23.03.1985, оскільки відтиски печатки при звільненні неможливо прочитати; неможливо зарахувати період роботи з 01.05.1988 по 12.05.1988, оскільки відсутня назва підприємства та підпис відповідальної особи, що є недопустимим.
Відповідач вказує, що позивачка для підтвердження вищезазначеного періоду роботу не надала Головному управлінню жодних уточнюючих довідок, які б підтвердили вищезазначені періоди роботи та навчання. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області діяло в межах та спосіб, передбачений діючим законодавством.
Враховуючи вищевикладене, та у зв?язку з тим, що у позивача відсутній страховий стаж 29 років, тому відсутні правові підстави для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також відповідач вважає вимоги позивачки про надання звіту про виконання рішення суду відповідно до ст. 382 КАС України передчасними т такими, що спрямовані на майбутній захист порушених прав, оскільки ще не вирішено питання щодо призначення пенсії за віком.
У зв'язку зі звільненням судді, в провадженні якого перебувала справа №320/483/23, остання передана на повторний автоматизований розподіл між суддями, за результатами якого для розгляду справи визначено суддю Діску А. Б.
Ухвалою судді Діски А. Б. прийнято справу до свого провадження, ухвалено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 26.09.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 , відповідно до довідки від 26.04.2022 №3244-7001014955, є внутрішньо переміщеною особою та проживає в с. Петропавлівська Борщагівка, Київської області.
15.09.2022, після досягнення 60-річного віку, позивачка звернулась до пенсійного органу з заявою щодо призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.09.2022 № 104650011282 позивачці було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу 29 років.
На обґрунтування рішення зазначено, що страховий стаж особи становить 17 років 07 місяців 26 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи з 03.09.1979 по 23.03.1985, оскільки печатка при звільненні нечитабельна; з 01.05.1988 по 12.05.1988, оскільки відсутня назва підприємства та підпис відповідальної особи при звільненні.
Позивачка вважає рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, тому звернулась до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно вимог ч. 1, 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
На підставі ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
У відповідності до вимог ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок).
Пунктами 1, 3 Порядку також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На момент заповнення та внесення у трудову книжку позивача спірних записів у період до 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником.
Згідно вимог п. 2.3 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 162, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У постанові Ради Міністрів СССР від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Із аналізу вказаних правових норм вбачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічна правову позиція висловив Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Як вбачається з копії трудової книжки НОМЕР_1 , виданій на ім'я позивачки, вона з 03.09.1979 по 25.03.1985 працювала на Північно-Азовському науково-виробничому об'єднанні рибної промисловості «Севазрибпром» м. Бердянськ оператором Центральної бухгалтерії та в період з 01.05.1988 по 12.05.1988 позивач працювала касиром у Туристично-екскурсійному об'єднанні «Парус», про що в трудовій книжці міститься відповідні записи, підписи уповноважених осіб, печатки, номери і дати наказів на підставі яких здійснено записи про прийняття та звільнення з роботи.
Таким чином, вказані записи містять необхідні відомості про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату переведення з посади, зазначення відомостей, на підставі чого внесено відповідні записи (номери та дати наказів), а також містяться відповідні печатки. Крім того суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача є вчиненими у хронологічному порядку та правильній логічній послідовності.
Достовірність вищенаведених записів сумнівів не викликають.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що нечитабельність печатки на записі про звільнення позивачки з підприємства, на якому працювала позивач в період її трудової діяльності (з 03.09.1979 по 25.03.1985) при одночасній наявності дотримання послідовності записів, не може бути підставою для відмови в зарахуванні до її трудового стажу спірного періоду роботи, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу в спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача.
Щодо спірного періоду з 01.05.1988 по 12.05.1988, суд зазначає, що із запису № 10 копії трудової книжки вбачається, що позивач працювала касиром у Туристично-екскурсійному об'єднанні «Парус». У трудовій книжці відсутня назва підприємства при прийнятті, проте вказані записи є послідовними, чіткими, без перекреслень, містять підпис уповноваженої особи, печатки підприємств, номер і дату наказу про прийняття та звільнення з роботи. Однак, навіть за вказаних обставин, можна чітко ідентифікувати, посаду, підприємство на якому позивачка працювала.
Також, дослідивши копію трудової книжки позивачки, суд зазначає, що неможливо з достовірністю стверджувати про відсутність підпису уповноваженого працівника на записі про звільнення ОСОБА_1 за вказаний період період роботи.
Таким чином, посилання відповідача у спірному рішенні на відсутність назви підприємства та підпису відповідальної особи, як на підставу для не зарахування вищевказаного періоду роботи до страхового стажу позивачки, суд вважає необґрунтованим.
При цьому, суд зазначає, що жодних неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи позивача, у зв'язку з чим необхідно підтверджувати трудовий стаж, контролюючим органом не виявлено. Суд наголошує, що досліджені судом записи у трудовій книжці позивача свідчать про послідовність хронології подій періодів роботи позивача.
Вказані записи не містять виправлень/підтирань, які б давали підстави для сумніву у їх правдивості.
Суд вказує, що неналежне заповнення роботодавцем трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права зарахування до страхового стажу періодів роботи, зазначених у цій трудовій книжці.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд зазначає, що не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.09.1979, з 03.09.1979 по 25.03.1985, оскільки печатка підприємства при звільненні нечитабельна та з 01.05.1988 по 12.05.1988 через відсутність печатки та підпису відповідальної особи, буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
Водночас, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд звертає увагу, що недоліки трудової книжки щодо належного оформлення записів, які підтверджують страховий стаж позивачки виникли не з її вини та не залежали від волі позивача.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Враховуючи вищенаведене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не зарахувало до страхового стажу позивачки спірні періоди роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_1 від 18.09.1979, з 03.09.1979 по 25.03.1985 на Північно-Азовському науково-виробничому об'єднанні рибної промисловості «Севазрибпром» м. Бердянськ та з 01.05.1988 по 12.05.1988 у Туристично-екскурсійному об'єднанні «Парус». У зв'язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.09.2022 № 104650011282 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є необґрунтованим.
Звернувшись до суду позивачка просила визнати протиправними дії та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, водночас, за вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд, обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, дійшов висновку про задоволення позовної заяви шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення відповідача.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала, що відповідачем не зараховано до страхового стажу і інші періоди її роботи, зокрема, коли вона була зареєстрована як фізична особа - підприємець та сплачувала страхові внески, а також коли була найманим працівником у ТОВ «Де Люкс» та ФОП ОСОБА_2
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у оскарженому рішенні жодним чином не зазначено про не врахування будь-яких інших періодів роботи позивачки до страхового стажу.
При цьому, суд звертає увагу, що в позовних вимогах, позивач взагалі не просить суд зарахувати до страхового стажу будь-які періоди роботи.
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 15.09.2022 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, суд зазначає, що статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Таким чином, з урахуванням заявлених позовних вимог та дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні та враховуючи те, що відповідачем не надано обґрунтувань усіх підстав для неможливості призначення ОСОБА_1 пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.09.2022 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно клопотання позивачки про встановлення судового контролю та зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи із наступного.
Згідно з частиною першою статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконати без достатніх зволікань. У цій справі позивачем не обґрунтовано необхідність застосування заходів судового контролю, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.
Щодо клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на оплату судового збору, суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України "Про судовий збір".
В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Тобто, необхідною умовою розгляду судом позовної заяви є сплата особою, яка звертається з цією заявою, судового збору у визначеному розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено дві позовних вимоги немайнового характеру. При цьому, друга вимога є похідною від першої, а тому позивач мала сплатити судовий збір у цій справі за одну вимогу немайнового характеру.
Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач звернулась до суду у 2022 році.
Законом України "Про державний бюджет на 2022 рік" з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розмірі 2481,00 грн.
Відтак, сума судового збору за подання даного позову до суду складає 992,40 грн.
Таким чином, для звернення до суду із цим позовом позивачу необхідно було надати докази сплати судового збору в сумі 992,40 грн.
Як вбачається з КП «ДСС» позивачем по цій справі сплачено судовий збір на підставі двох квитанцій АТ КБ "ПРИВАТБАНК" №928471 та № 928475 від 24.01.2023 про сплату судового збору в сумі 2147,20 грн.
З огляду на вищевикладене та враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання позивачки та стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати в розмірі 992,40 грн., сплачених за квитанцією від 24.01.2023 № 928471.
Суд зазначає, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом в розмірі переплаченої суми.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.09.2022 № 104650011282 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком від 15.09.2022, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.