02 жовтня 2025 року справа №320/44423/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дії, стягнення заборгованості,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, про:
- визнання протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітку без урахування коефіцієнту підвищення посадових окладів при здійсненні розрахунку при звільненні у червні 2023;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заборгованість заробітку у розмірі 824 379,06 грн з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів;
- стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем при здійсненні розрахунку при звільненні не застосовано положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII та рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України. Враховуючи викладене, за висновком позивача, відповідачем протиправно не виплачено 824 379,06 грн, з них:
304 676,40 грн - різниця середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 березня 2020 року по 28 липня 2020 року (84 робочих дні), розрахована з урахуванням положень статті 81 Закону № 1697- VII та рішення КСУ № 6-р/2020;
24 086, 27 грн - різниця заробітної плати позивачу за 1 відпрацьований день (02 червня 2023 року), розрахована з урахуванням положень статті 81 Закону № 1697-VII та рішення КСУ № 6-р/2020;
70 632,56 грн - різниця допомоги для оздоровлення, розрахована з урахуванням положень статті 81 Закону № 1697-VII та рішення КСУ № 6-р/2020;
7 225,89 грн - різниця надбавки за вислугу років, розрахована з урахуванням положень статті 81 Закону № 1697-VII та рішення КСУ № 6-р/2020;
16 068, 29 грн_- різниця середньої заробітної плати для оплати часу відпустки з 26 травня по 01 червня 2023 року тривалістю 7 календарних днів;
401 689,65 грн - різниця компенсації за 159 днів невикористаних відпусток за період затримки виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2020 року у справі № 640/24864/19, розрахована з урахуванням положень статті 81 Закону № 1697-VII та рішення КСУ № 6-р/2020.
Як наслідок, позивач має право претендувати на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року поновлено строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, що відсутні підстави для перерахунку позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26.03.2020 по 28.07.2020 з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадового окладу.
На думку відповідача, необгрунтованими є також доводи позову щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора грошових коштів у розмірі: 24 086,27 грн - різницю заробітної плати за 1 відпрацьований день 02.06.2023; 70 632,56 грн - різницю допомоги для оздоровлення, виплачену у червні 2023 року; 7 225,89 грн - різницю надбавки за вислугу років, виплачену у червні 2023 року; 16 068,29 грн - різницю середньої заробітної плати для оплати часу відпустки з 26.05.2023 по 01.06.2023 тривалістю 7 календарних днів; 401 689,65 грн - різницю компенсації за 159 днів невикористаних відпусток за період затримки виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.06.2020 у справі № 640/24864/19 з урахуванням положень статті 81 Закону № 1697-VII та Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, оскільки позивачем помилково трактуються норми законодавства.
Натомість наголошено, що нарахування та виплата ОСОБА_1 за період з 19.05.2023 по 02.06.2023 заробітної плати за 1 день, надбавки за вислугу років у червні 2023 року, матеріальної допомоги для оздоровлення, оплати часу відпустки та грошової компенсації за невикористані відпустки, здійснено у повному обсязі відповідно до вимог чинного законодавства України.
Як наслідок, похідна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також не підлягає задоволенню.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 2006 року працював в органах прокуратури, з 17.08.2016 - на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.
Керуючись статтею 9 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", 15.11.2019 Генеральним прокурором прийнято наказ № 1529ц, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20.11.2019.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2020 року у справі № 640/24864/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення кадрової комісії № 1 від 4 липня 2019 року № 205 про неуспішне проходження прокурором відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використання комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора визнано протиправним та скасовано. Наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1529ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України визнано протиправним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 28 липня 2020 року в сумі 369 265,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 43 700,00 грн. Ухвалою Окружного адміністративного суду від 5 серпня 2020 року виправлено арифметичну помилку у п'ятому абзаці вступної частини та резолютивної частини рішення, вказавши середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 28 липня 2020 року в сумі 1 252 704,42 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року у справі № 640/24864/19 без. змін. Рішення набрало законної сили 22 грудня 2020 року.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2022 року рішення судів першої та другої інстанції змінено в частині мотивів, які викладені у редакції цієї постанови (адміністративне провадження № К/9901/15084/21). Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 640/24864/19 скасовано в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто із Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 28 липня 2020 року в розмірі 369 265 грн. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 640/24864/19 залишено без змін.
Державною казначейською службою України у квітні 2021 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.01.2021 у справі № 640/24864/19 з Офісу Генерального прокурора здійснено безспірне списання грошових коштів, а саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 1 252 704,42 грн (за виключенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів), що підтверджується меморіальним ордером, долученим до матеріалів справи.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 19 травня 2023 року № 616ц:
- скасовано наказ Генерального прокурора України від 15 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 26 травня 2023 року ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки з 26 травня по 01 червня 2023 року тривалістю 7 календарних днів за період роботи з 21 листопада 2022 року по 20 листопада 2023 року з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 29 травня 2023 року № 664ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 02 червня 2023 року.
Відповідачем здійснено розрахунок із позивачем за період з 26 травня 2023 року по 02 червня 2023 року, що становить 8 днів, у розмірі 9 818, 77 грн, з них: відпустка (7 днів) - 1 643,18 грн, матеріальна допомога до відпустки 7 139,94 грн, оклад (1 робочий день) - 324,55 грн; надбавка за вислугу років - 97,36 грн, компенсація за невикористану відпустку (159 календарних днів) - 613,74 грн, що підтверджується листами Офісу Генерального прокурора від 9 червня 2023 року № 21-1235вих-23, від 15 червня 2023 року № 07-1756-21, розрахунковим листом Офісу Генерального прокурора за червень 2023 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи прокуратури України та їх посадові особи зобов'язані діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII).
За приписами ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за вислугу років; виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону №1697-VII).
Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Відповідно до ст. 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.
Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що положення ст. 81, ч. 16-18 ст. 86, п. 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону №1697-УП зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур регулюється нормами статті 81 Закону № 1697-VII з дня ухвалення Рішення № 6-р/2020.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон №113-ІХ), який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, також внесені зміни до Закону №1697-VII, зокрема, замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено (ст. 7 Закону №1697-VII).
Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (є діючим та не визнаний неконституційним) до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Також, п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Згідно з наказом Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351 «Про день початку роботи Офісу Генерального прокурора» днем початку роботи визначено 02.01.2020.
Як вже зазначалось, yаказом Офісу Генерального прокурора від 19 травня 2023 року № 616ц поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 21 листопада 2019 року.
Отже, позивач впродовж спірного періоду роботи в органах прокуратури не мав статусу прокурора Офісу Генерального прокурора, атестацію пройшов не успішно та, відповідно, на нього не поширюється положення норм ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (з урахуванням ч. 4 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру») щодо розмірів посадових окладів.
Нарахування та виплата заробітної плати, її складових таким прокурорам здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме в постанові Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто відповідач діяв правомірно та в межах чинного законодавства.
Водночас, слід зазначити, що правомірність дій відповідача відповідає висновкам Верховного Суду викладених у постанові від 30.06.2021 у справі № 826/17798/14, де в пункті 62 вказано: «Отож, на дату поновлення позивача на посаді (відповідно до судового рішення) в системі органів прокуратури відбувалися зміни, супроводжувані, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. Зауважимо, що виплата заробітної плати згідно з Постановою № 1155 і статті 81 Закону №1697-VII пов'язувалася якраз із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-IX)».
В пункті 63 вказаної постанови Верховний Суд зазначає, що у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили.
Окрема стосовно посилання позивача на застосування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 у подібних правовідносинах суд зазначає таке.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).
Як встановлено судом, рішенням кадрової комісії № 1 від 04.11.2019 № 205 встановлено факт неуспішного проходження прокурором атестації.
Отже, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах належить застосовувати приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови №505.
Таким чином, прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора у ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 18 січня 2024 року у справі № 260/3758/20, від 25 травня 2023 року у справі №540/1218/21, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21.
Виходячи з вищевикладеного безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_1 щодо необхідності здійснювати розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 березня 2020 року по 28 липня 2020 року (84 робочих дні), заробітної плати позивачу за 1 відпрацьований день (02 червня 2023 року), допомоги для оздоровлення, надбавки за вислугу років, середньої заробітної плати для оплати часу відпустки з 26 травня по 01 червня 2023 року тривалістю 7 календарних днів, різниці компенсації за 159 днів невикористаних відпусток за період затримки виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 липня 2020 року у справі № 640/24864/19, на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на те, що на позивача не поширювалися положення норми ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів.
Більш того, суд наголошує, що спірні правовідносини щодо середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 26 березня 2020 року по 28 липня 2020 року (84 робочих дні) вже були предметом розгляду у справі № 640/24864/19, що також констатувалось і позивачем у позові.
Крім цього, суд звертає увагу позивача, що рішення Конституційного Суду № 8-р(II)/2023 у справі № 3-80/2022 ухвалено 13 вересня 2023 року.
Частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
А отже, друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнані неконституційними, втратили чинність із 13 вересня 2023 року, тобто поза межами спірних відносин, що вирішуються в межах даної справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення похідної вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, оскільки така вимога ґрунтувалась безпосередньо на наявності порушень з боку відповідача в частині розрахунку та здійсненні виплат без урахування положень статті 81 Закону № 1697-VII та висновків рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, що, в свою чергу, визнано судом вище хибним та здійсненим з помилковим трактування позивачем норм чинного законодавства України.
Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Судові витрати відповідно до положень ст. 139 КАС України суд залишає за позивачем.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дії, стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 02 жовтня 2025 року.
Суддя Кочанова П.В.