Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/5586/25
Провадження № 2/711/2621/25
23 вересня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та зобов'язання брати участь у додаткових витрат на утримання дитини,-
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- розірвати шлюб між нею ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_3 , зареєстрований Відділом реєстрації актів громадського стану Черкаського міськвиконкому, актовий запис серія І-СР №027619 виданий 05 вересня 1998р.;
- стягнути із ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 в розмірі 25 000 грн. (1/4 частина всіх видів заробітків та доходів відповідача щомісячно) щомісяця, починаючи з дня подачі позовної заяви і до досягнення донькою повноліття;
- зобов'язати ОСОБА_2 брати участь у додаткових витратах на доньку, пов'язаних із лікуванням, розвитком та навчанням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову вказує, що 05.09.1998 року між нею та відповідачем був укладений шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому, актовий запис №1288.
Від шлюбу сторони мають одну неповнолітню дитину: дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також вказує, що спільне життя з відповідачем не склалось, оскільки з 2017 року відповідач проживає в Чеській Республіці, і з цього часу не приймає фінансової участі в утриманні домогосподарства та спільної доньки, і всі ці фінансові витрати вона (позивачка) несе самостійно.
Також вказує, що, відповідач не має інших неповнолітніх дітей, аліменти нікому не сплачує та ніякі стягнення за виконавчими документами з нього не проводяться.
А тому, просить суд: 1) розірвати шлюб між нею (позивачкою) та відповідачем ОСОБА_2 розірвати, не надаючи терміну на примирення; 2) стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25 000 грн. (1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно); 3) зобов'язати ОСОБА_2 брати участь у додаткових витратах на доньку, пов'язаних з лікуванням, розвитком та навчанням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, позивачка просить суд стягнути з відповідача на її користь судові витрати, а також розглянути справу без її участі.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.06.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та зобов'язання відповідача брати участь у додаткових витрат на утримання дитини прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам встановлено строк для подачі заяв.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилась, хоча про день, час та місце розгляду справи була повідомлена в установленому законом порядку. При цьому, судом враховано, що в прохальній частині позову позивачка ОСОБА_1 просила розглянути справу без її участі, із заявами про залишення позову без розгляду чи закриття провадження у справі, до суду не звернулась.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 також не з'явився. Про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судових повісток-повідомлень за зареєстрованим місцем проживання засобами поштового зв'язку відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України. Натомість судові повістки-повідомлення повернулись до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.
Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, внаслідок чого на підставі ч. 4 ст. 223, ч. 1 ст. 280 ЦПК України судом прийнято рішення про заочний розгляд справи.
Дослідивши письмові матеріали справи, а також оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За приписами ч. 3 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно зі статтею 110 СК, один з подружжя має право пред'явити до суду позов про розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , 05.09.1998 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому, актовий запис №1288 /а.с. 5/.
Від шлюбу сторони мають одну неповнолітню дитину: дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач - ОСОБА_2 , що стверджується відповідним свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_2 /а.с. 6/.
Також в судовому засіданні встановлено, що на даний час подружні відносини між сторонами не підтримуються, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведеться, шлюб носить формальний характер.
Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, оскільки її перебування у шлюбі з відповідачем не ґрунтується на принципі вільного волевиявлення, а за таких обставин позовна вимога про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом зі своєю матір'ю - позивачкою ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, про що остання вказує в своїй позовній заяві.
Відповідно до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей.
Згідно з частинами 1-3 ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України (в ред., що діє з 08.07.2017 року) визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначаються судом.
При визначенні розміру аліментів враховуються такі доходи платника аліментів як: основна заробітна плата, усі види доплат і надбавок до заробітної плати, премії та винагороди, пенсії, стипендії, допомоги по безробіттю, дивіденди та інші доходи, що передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб».
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , який є батьком неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свій обов'язок по утриманню неповнолітньої дочки не виконує, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дочки.
В позовній заяві позивачка просила стягнути аліменти в розмірі 25 000 грн. щомісячно (1/4 частина всіх видів заробітків та доходів відповідача). Семантичний аналіз викладу змісту відповідної позовної вимоги свідчить, що така вимога по суті є умовно-альтернативною і передбачає два рівнозначні способи визначення розміру аліментів - тверда грошова сума та частка від доходу.
В той же час суд бере до уваги, що в обґрунтування таких вимог позивачка посилалася на те, що сума коштів в розмірі 25 000 грн. відповідає реальному розміру 1/4 частини заробітку відповідача, який за твердженням позивачки працює в Чеській Республіці офіційно і має стабільний дохід, а відтак грошовий вираз розміру аліментів визначений позивачкою з прив'язкою до частки доходу відповідача.
Надаючи оцінку доводам позивачки щодо визначення розміру аліментів суд бере до уваги, що діюча редакція ч. 3 ст. 181 СК передбачає виключне право отримувача аліментів визначати спосіб їх стягнення. Визначальним є якнайкраще забезпечення інтересів дитини і її потреб. Натомість варто зауважити, що визначення розміру аліментів у частці від доходів батька є більш надійним способом захисту інтересів дитини, оскільки в такому випадку розмір матеріального забезпечення дитини є гнучким (змінюваним) і залежить від об'єктивних факторів та показників економічного розвитку суспільства (заробітна плата (мінімальна і середня), прожитковий мінімум тощо).
Варто звернути увагу, що законом не передбачений конкретний порядок визначення судом розміру аліментних платежів пропорційно доходам платника аліментів при визначенні аліментів у твердій грошовій сумі. Натомість орієнтований розмір такої частки передбачений ч. 5 ст. 183 СК і складає одну чверть доходу платника аліментів у випадку їх стягнення на одну дитину. Отже законом передбачено, що такий розмір частки доходів відповідає засадам справедливості та є належним і достатнім заходом матеріального забезпечення дитини та виконання батьківського обов'язку. Відступлення від такого розміру допускається з урахуванням конкретних обставин спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У постанові від 22.09.2021 у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, слід виснувати, що враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову, саме на позивачку в даному випадку покладається обов'язок надати суду докази на підтвердження обґрунтованості потреби конкретного розміру аліментів та доказування існування обставин, на які посилається позивачка.
Натомість всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України суду не надано жодних доказів щодо розміру доходів відповідача, а також обґрунтованості потреби у визначенні розміру аліментів в твердій грошовій сумі на рівні 25 000 грн. на місяць. Не надано позивачкою і доказів щодо того, що відповідна тверда грошова сума (25 000грн.) не є меншою аніж 1/4 частка реальних доходів відповідача.
Отже, оцінивши обставини справи та наявні в матеріалах справи докази суд доходить висновку, що з огляду на принцип паритетності побудови сімейних відносин (ч. 2 ст. 1 СК) та зміст засад справедливості, добросовісності і розумності (ч. 9 ст. 7 СК), відповідач зобов'язаний надавати своїй дитині матеріальну допомогу у вигляді аліментних платежів в розмірі 1/4 частки з усіх видів його доходів, що є належним, більш надійним та достатнім заходом матеріального забезпечення дитини.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 191 СК аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви, а відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Позовна заява надійшла до суду 23.06.2025р., а отже саме з цієї дати слід призначити стягнення аліментів з відповідача на користь позивачки та допустити рішення суду до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стосовно вимог в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_2 брати участь у додаткових витратах на дитину, пов'язаних із лікуванням, розвитком та навчанням неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічне за змістом положення закріплене і у ч. 1 ст. 16 ЦК.
Аналіз наведених вище норм процесуального законодавства свідчить, що передумовою ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог є наявність протиправних дій або бездіяльності з боку відповідача по відношенню до позивача, яка свідчить про порушення, невизнання або оспорення законних прав, свобод та інтересів позивача.
Одним із різновидів аліментних зобов'язань між батьками і дітьми є зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину (ст. 185 СК): той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Згідно ч. 2 ст. 185 СК розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
У постанові Верховного Суду України від 13.09.2017р. у справі №6-1489цс17 зроблено висновок, що СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.
Надаючи оцінку обґрунтованості таких вимог суд виходить з того, що додаткові витрати на дитину в розумінні положень ч. 1 ст. 185 СК мають бути викликані особливими обставинами, які виправдовують об'єктивну необхідність здійснення таких витрат, що обумовлена фактами та обставинами за відсутності яких не було б потреби у здійсненні таких витрат. Натомість з огляду на зміст засад змагальності наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення.
Згідно позовної заяви, підставою зазначеного позову в частині зобов'язання відповідача брати участь в додаткових витратах на дитину є бездіяльність відповідача, який в добровільному порядку не приймає участі в додаткових витратах на неповнолітню дитину, тому позивачка і просить зобов'язати відповідача брати участь у додаткових витратах на дитину, які пов'язані з лікуванням, розвитком та навчанням дитини. В той же час всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачкою не надано будь-яких доказів того, що вона понесла чи планує нести відповідні додаткові витрати на дитину, як і не доведено розміру таких витрат.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачкою не визначений спосіб виконання відповідачем зобов'язання в участі у додаткових витратах на доньку (одноразова тверда грошова сума, щомісячні виплати тощо). Позовна вимога про покладання на відповідача відповідного обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину не відповідає критеріям ефективності способу захисту, оскільки не містить визначення (конкретизації) її змісту.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині, а відтак, і підстав для їх задоволення суд не вбачає.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене суд доходить висновку про часткове задоволення позову.
При цьому варто звернути увагу, що відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, внаслідок чого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідачем не надано суду будь-яких заперечень проти позовних вимог та не повідомлено про обставини, які б спростували правомірність заявлених позивачкою вимог та встановлених судом обставин спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд звертає увагу, що згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову були три вимоги, з яких дві вимоги немайнового характеру (розірвання шлюбу; зобов'язання брати участь у додаткових витратах) та одна майнового характеру (стягнення аліментів). За вимогою про розірвання шлюбу позивачкою сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а за іншими вимогами позивачка звільнена від сплати судового збору. Беручи до уваги, що за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, то позивачці слід компенсувати витрати з оплати судового збору в сумі 1211,20 грн. за рахунок відповідача та стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 24, 46, 84, 105, 112, 155, 179, 180, 181, 183 СК України, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273,280-284 ЦПК України (в ред. від 03.10.2017 року), Законом України «Про судовий збір», суд, -
вирішив:
Позовні ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та зобов'язання брати участь у додаткових витрат на утримання дитини - задовольнити частково.
Шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), зареєстрований 05.09.1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому, актовий запис №1288 - р о з і р в а т и.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23.06.2025 року і продовжувати до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 29.09.2025 року.
Головуючий : В.М. Скляренко