Коростишівський районний суд Житомирської області
Справа № 935/1632/25
Провадження № 1-кп/935/125/25
Іменем України
01 жовтня 2025 року м.Коростишів
Коростишівський районний суд Житомирської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в режимі відеоконференції в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024100150001084 від 24.07.2024 стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , утримується в Державній установі «Житомирська установа виконання покарань (№8)», у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України,
встановив:
До Коростишівського районного суду Житомирської області надійшов обвинувальний акт у вказаному кримінальному проваджені.
У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки до обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, міра покарання за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, у зв'язку із цим, наявний ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України та наявні підстави вважати, що будь-який з інших більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не зможе запобігти настанню вказаного ризику, не забезпечить належну поведінку підозрюваного, та належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Також, існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки військовослужбовець ОСОБА_4 , будучи мобілізованим у 2024 році та перебуваючи на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , 18.06.2024 самовільно залишив місце служби та понад 13 місяців проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням службових обов'язків до 26.05.2025. Разом з тим, відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, просив змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, просив застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, приходить до висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, виходячи з такого.
При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у інкримінованому вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх обставин підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч. 5 ст. 9 КПК України.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійснення з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Судом враховано практику Європейського суду з прав людини (Рішення Летельє проти Франції від 26.06.1991 та Мартенко проти України від 10.12.2009), відповідно до якої рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
У справі "Волосюк проти України" (рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, що «національні судові органи мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою»
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» (рішення від 23 лютого 2012 року) наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, зазначено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватись в світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бакчиєв проти Молдови).
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2025 року ОСОБА_4 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 03 жовтня 2025 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що згідно обвинувального акту останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, у зв'язку з чим наявний ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України та наявні підстави вважати, що будь-який з інших більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, не зможе запобігти настанню вказаного ризику, не забезпечить належну поведінку підозрюваного, та належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Також, існує ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки військовослужбовець ОСОБА_4 , будучи мобілізованим у 2024 році та перебуваючи на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , 18.06.2024 самовільно залишив місце служби та понад 13 місяців проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням службових обов'язків до 26.05.2025.
Отже, ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли, а інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України, доказів, які б спростовували наявні ризики та вказані обставини, стороною захисту суду не надано та не зазначено про їх існування.
Крім того, Верховною Радою України 16 серпня 2022 року ухвалений Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексів України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану», реєстр № 7431.
Військовий злочин, вчинений військовослужбовцем під час дії правового режиму воєнного стану, свідчить про його максимальний ступінь суспільної небезпеки, а відтак до такого військовослужбовця може бути застосовано виключно запобіжний захід - тримання під вартою.
Зазначеним Законом статтю 176 Кримінального процесуального кодексу України доповнено частиною сьомою, відповідно до якої «Під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176», тобто тримання під вартою.
Також суд враховує лист Верховного Суду від 03.03.2022 № 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», в якому вказано, що вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів, і не здійснювати надмірного витребування матеріалів у сторін кримінального провадження.
Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали, тому є всі підстави для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України - під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 117 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст. 407 КК України.
Керуючись ст. 27, 76-178, 183-184, 193-197, 314, 331, 369-376 КПК України, суд,
постановив:
Задовольнити клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою терміном на шістдесят днів.
Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на шістдесят днів, тобто по 29 листопада 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду через Коростишівський районний суд Житомирської області протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1