Справа № 275/658/25
02 жовтня 2025 року селище Брусилів
Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого - судді Миколайчука П.В.,
із секретарем судового засідання Довгаленко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЙКОНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Стислий виклад суті спору
Позивач ТОВ «ФК «АЙКОНС», в особі представника, звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 19.10.2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1161356 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Умовами договору визначено суму кредиту - 3 000 грн., дату надання кредиту - 19.10.2020, строк кредиту - 30 днів, валюту кредиту - UAH, знижену процентну ставку 0,01% від суми кредиту, стандартну процентну ставку 1,9% в день. Кредит надано у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 , зазначену позичальником в особистому кабінеті. ТОВ «ФК «АЙКОНС» зобов'язання за договором виконало, ОСОБА_1 зобов'язання належним чином не виконав.
28.04.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-28/04/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором №1161356 від 19.10.2020, укладеним з ОСОБА_1
28.04.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-28/04/2021, відступив право вимоги за кредитним договором №1161356 від 19.10.2020, укладеним з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «ФК «АЙКОНС», у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Станом на 21.03.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 9 810 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3 000 грн., заборгованості за комісіями і відсотками в розмірі 1 710 грн., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 5 100 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії
Ухвалою судді Брусилівського районного суду Житомирської області від 17.07.2025 відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
01.09.2025 від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, а саме: витрат на професійну правову допомогу в розмірі 10 500 грн.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позовної заяви та заяви про розподіл судових витрат просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав, не заперечив проти винесення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом надсилання судових повісток за зареєстрованою адресою проживання та шляхом особистого отримання повістки під власноручний підпис. Про причини неявки відповідачем суду не повідомлено, відзиву, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не подано.
На підставі ст. ст. 211, 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, відповідача та, відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
30.09.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення.
Фактичні обставини встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.10.2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 1161356 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний шляхом відтворення позичальником одноразового ідентифікатора, надісланого на номер телефону відповідача. Умовами договору визначено суму кредиту - 3 000 грн.; строк кредиту - 30 днів (з можливістю його пролонгації в порядку, визначеному розділом 4 договору, шляхом ініціювання клієнтом продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення кредиту укладанням додаткової угоди до договору); валюту кредиту - UAH; знижену процентну ставку 0,01% від суми кредиту (якщо клієнт в строк, визначений п.1.3 договору здійснить повне погашення кредитної заборгованості, або здійснить таке погашення протягом 3 днів що слідують за датою повернення кредиту, що вказана в графіку платежів), стандартну процентну ставку 1,9% в день (застосовується у разі невиконання умов для застосування зниженої процентної ставки). Кредит надається у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 , зазначену позичальником в особистому кабінеті (а.с.15-18).
ОСОБА_1 акцептував договір в інформаційно-телекомунікаційній системі http://credit7.ua/ 19.10.2020 одноразовим ідентифікатором А489, відправленим на номер телефону НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (а.с.12).
19.10.2020 в системі iPay.ua на картку - маска картки НОМЕР_3 перераховано 3 300 грн. з призначенням платежу: «зачисление 3 000 грн на карту НОМЕР_3 », що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих.№2643_250521092903 від 21.05.2025 (а.с.30).
28.04.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-28/04/2021, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором №1161356 від 19.10.2020, укладеним з ОСОБА_1 (а.с.11, 21-24, 28).
28.04.2021 ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору про відступлення права вимоги №1-28/04/2021, відступив право вимоги за кредитним договором №1161356 від 19.10.2020, укладеним з ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ТОВ «ФК «АЙКОНС», у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 (а.с.10, 13-14, 32).
З виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором №1161356 від 19.10.2020 встановлено, що станом на 21.03.2025 заборгованість за кредитним договором становить 9 810 грн., яка складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3 000 грн., заборгованості за процентами в розмірі 1 710 грн., простроченої заборгованості за процентами в розмірі 5 100 грн. (а.с.9).
28.03.2025 ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» направлено ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором №1161356 від 19.10.2020 на суму 9 810 грн. (а.с.8).
Інших доказів по суті позову суду не надано.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із частинами першою і другою статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Укладення ОСОБА_1 в електронній формі договору №1161356 від 19.10.2020 узгоджується з письмовими доказами по справі та відсутністю заперечень відповідача з цього приводу.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У частині першій статті 1048 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики, кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд визнає доведеним перерахування первісним кредитором коштів ОСОБА_1 , оскільки даний факт не спростовується відповідачем та підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих.№2643_250521092903 від 21.05.2025.
У ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено законом або договором, або розірвання договору, сплата неустойки.
Відповідно частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.
За правилами ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1161356 від 19.10.2020, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало ОСОБА_1 кредит у сумі 3 000 грн. (п.1.2 договору).
Пунктом 1.3. договору встановлено строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком №1 до договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього договору, однак, жодних доказів пролонгації відповідачем строку кредиту суду не надано.
В графіку платежів, що є додатком №1 до договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1161356 від 19.10.2020, вказана дата повернення позики та сплати нарахованих процентів - 18.11.2020.
Матеріали справи не містять і відповідачем не надано доказів сплати ОСОБА_1 суми основного боргу в розмірі 3 000 грн. за договором №1161356 від 19.10.2020, тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Позивачем не надано деталізованого розрахунку заборгованості за договором №1161356 від 19.10.2020, тому, суд перевіряє відповідність нарахувань умовам договору та нормам законодавства.
Згідно п.п. 1.2, 1.3 договору, відповідачу надано кредит в розмірі 3 000 грн., строком на 30 днів з можливістю пролонгації на умовах розділу 4 договору, встановлено знижену та стандартну процентні ставки (п.п.1.4.1, 1.4.2 договору).
Відомостей про пролонгацію договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1161356 від 19.10.2020 суду не надано, тому строк кредиту - 30 днів (з 19.10.2020 по 18.11.2020).
У зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем та непогашенням кредитної заборгованості в строк, визначений договором, або протягом 3 календарних днів, що слідують за датою повернення кредиту, проценти розраховуються за стандартною процентною ставкою 1,9% в день, згідно п.1.4.2 договору.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за кредитом в сумі 1 710 грн. (сума кредиту 3 000 грн. х 1,9% в день х 30 днів).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За змістом ст. 1048 ЦК України, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування позикою припиняється після спливу визначеного договором строку позики чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначені висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року по справі № 300/438/18.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
За п.3.1 договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Пунктом 9.11 договору сторони погодили, що проценти, нараховані згідно з цим договором, після строку користування кредитом, визначеного п.1.3 договору, чи продовженого відповідно до розділу 4 договору, є процентами, що має право нараховувати товариство за понадстрокове користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України. Нарахування коштів за понадстрокове користування грошовими коштами здійснюється в момент сплати.
Судом встановлено, що за умовами договору, заборгованість відповідача за процентами після строку користування кредитом складають 5 130 грн (сума кредиту 3 000 грн. х 1,9% в день х 90 днів). Однак, відповідачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 5 100 грн.
Суд, не виходячи за межі позовних вимог, приймає заявлену до стягнення суму 5 100 грн простроченої заборгованості за кредитом.
Вимога про стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості за процентами в розмірі 5 100 грн. відповідає вимогам закону та не порушує умов договору №1161356 від 19.10.2020, тому підлягає задоволенню.
За правилами ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату у будь-який передбачений договором спосіб, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Суд вважає доведеним набуття права вимоги ТОВ «ФК «АЙКОНС» за договором №1161356 від 19.10.2020 до ОСОБА_1 письмовими доказами по справі, а саме: договором факторингу №1-28/04/2021 від 28.04.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», платіжною інструкцією №37 від 28.04.2021, витягом з реєстру боржників до договору факторингу №1-28/04/2021 від 28.04.2021 щодо договору №1161356 від 19.10.2020, договором відступлення права вимоги №1-28/04/2021 від 28.04.2021 між ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» та ТОВ «ФК «АЙКОНС», платіжним дорученням №3 від 28.04.2021, витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №1-28/04/2021 від 28.04.2021 щодо договору №1161356 від 19.10.2020.
За таких обставин, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, до стягнення з ОСОБА_1 за договором №1161356 від 19.10.2020 підлягає заборгованість у загальній сумі 9 810 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 000 грн., заборгованість за процентами - 1 710 грн., прострочена заборгованість за процентами - 5 100 грн.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями ст.133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2 422,40 грн.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики.
Згідно з ч.1-4 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивач, на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правової допомоги від 16.06.2025 року, копію акта про отримання правової допомоги від 22.08.2025 згідно договору від 16.06.2025 року, копію рахунку на оплату № 22.08.2025-7 від 22.08.2025 року та копію платіжної інструкції № 11952 від 22.08.2025 року на оплату послуг у сумі 10 500 грн.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн. є неспівмірною, зокрема, із складністю справи та виконаними роботами, оскільки судові засідання у справі не проводилися, відзив від відповідача не надходив, чим було зменшено можливий обсяг правничої допомоги позивачу, тому суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн., які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Заяв про розподіл інших витрат не надійшло.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 514, 526, 536, 611, 625, 1050, 1054, 1077, 1078, 1081 ЦК України, 13, 76, 81, 89, 141, 280-284, 273, 274, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АЙКОНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1161356 від 19.10.2020 - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЙКОНС» заборгованість за договором про надання коштів на умовах фінансового кредиту №1161356 від 19.10.2020 у загальній сумі 9 810 (дев'ять тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 000,00 грн., заборгованість за процентами - 1 710,00 грн., прострочена заборгованість за процентами - 5 100,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЙКОНС» судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте Брусилівським районним судом Житомирської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не будуть подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд-якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02.10.2025.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АЙКОНС», адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12, нежитлове приміщення 1008, код ЄДРПОУ 44334170.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя П.В. Миколайчук