Справа № 515/422/25
Провадження № 2/515/655/25
Татарбунарський районний суд Одеської області
24 вересня 2025 року м. Татарбунари
Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Луцюка В.О.,
секретар судового засідання Чумаченко Д.М.,
з участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки - адвоката Давиденка К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,
21 березня 2025 року позивачка через свого представника - адвоката Давиденка К.В. звернулася до суду з вказаним позовом, який з урахуванням уточнень до позовних вимог від 07 квітня 2025 року та 02 вересня 2025 року, обґрунтувала таким.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Арцизі Болградського району Одеської області у віці 73 років помер її співмешканець ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 6,84 га, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами с. Жовтий Яр), яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ОД №066181, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією 18 серпня 2003 року.
З ОСОБА_3 позивачка перебувала у шлюбі з 1971 року, який розірвано, згідно з заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-671/2010.
Приблизно півроку окремого проживання вона із спадкодавцем знов почали проживати однією сім'єю, примирилися та жили за місцем свого проживання, без реєстрації шлюбу повторно.
Позивачка, як спадкоємець четвертої черги за законом, звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. з заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через ненадання доказів сумісного проживання із спадкодавцем понад п'ять років на час відкриття спадщини та рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання.
Інший спадкоємець: син позивачки та спадкодавця - ОСОБА_2 фактично на день відкриття спадщини не проживав із батьками, вже більше трьох років проживає на території російської федерації, а тому є таким, що фактично не прийняв спадщину після смерті батька відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України.
Згідно з ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 лютого 2025 року у справі № 515/1638/25, заяву позивачки про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем понад п'ять років на день відкриття спадщини було залишено без розгляду, оскільки вбачався спір про право з наданих пояснень заінтересованої особи Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, з позицією якої позивачка не згодна, оскільки працівник сільської ради приходив за місцем її проживання та проводив по господарський облік та скоріше за все просто переписали у нову книгу інформацію з попередньої.
Позивачка вважає, що встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку у порядку спадкування за законом є найефективнішим способом захисту її прав, а тому просить:
встановити факт її постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Арциз Болградського району Одеської області, понад п'ять років до часу відкриття спадщини;
визнати за нею право власності право власності на земельну ділянку площею 6,84 га, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами с. Жовтий Яр), в порядку спадкування за законом після смерті співмешканця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2025 року справу передано у провадження судді Луцюка В.О.
Згідно з ухвалою судді від 26 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачці часу для усунення недоліків. 07 квітня 2025 року надійшла заява на усунення недоліків.
Відповідно до ухвали судді від 07 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та розпочато підготовче провадження.
Згідно з ухвалою суду від 02 вересня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позові. Позивачка суду пояснила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 1971 року, з яким проживали у будинку АДРЕСА_1 . Після того, як будинок почав валитися, перейшли проживати за адресою: АДРЕСА_1 . У 2010 року шлюб розірвали, але десь через півроку примирилися та почали проживати без реєстрації шлюбу. Від шлюбу мають трьох дітей. Доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після закінчення школи виїхали за кордон, місце перебування сина ОСОБА_6 їй невідоме та інформація, чи взагалі перебуває він на території України, в неї відсутня. Також вказала, що має оригінал Державного акту на право приватної власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_3 , який надає для огляду у судовому засіданні.
Представник відповідача Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області В.Скалозуб надав суду заяву, у якій просив про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнав повністю (а.с. 34).
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно, що підтверджується рекомендованим повідомленням про повернення поштового відправлення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» та через оголошення, опубліковане на офіційному сайті суду на порталі Судова влада України. Про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав.
Судом ухвалено про слухання справи у відсутність нез'явившихся учасників справи.
Заслухавши позивачку та її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Арциз Болградського району Одеської області помер ОСОБА_3 , про що 19 квітня 2024 року в Книзі реєстрації смертей Татарбунарського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинено актовий запис № 174 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
Після його смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 6,84 га, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами с. Жовтий Яр), яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ОД №066181, виданого Татарбунарською районною державною адміністрацією 18 серпня 2003 року (а.с. 8-11).
Позивачка, як спадкоємець четвертої черги за законом, звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. з заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом відмовлено у відкритті спадкової справи до майна померлого через ненадання доказів сумісного проживання із спадкодавцем понад п'ять років на час відкриття спадщини та рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання (а.с. 7).
Інший спадкоємець: син позивачки та спадкодавця - ОСОБА_2 фактично на день відкриття спадщини не проживав із батьками, вже більше трьох років проживає на території російської федерації, а тому є таким, що фактично не прийняв спадщину після смерті батька відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України.
Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, про що приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. надано листа від 17 квітня 2025 року вих. № 38/01-16 та Інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 80873077 від 17 квітня 2025 року (а.с. 32-33).
Згідно з довідкою Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 02 липня 2025 року вих. № 39/08-10/08-07, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на день його смерті за даною адресою зареєстрованих осіб не було (а.с. 53).
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути у тому числі, визнання права.
Статтею 315 ЦПК України визначено факти, які можуть встановлюватись у судовому порядку. Частиною другою даної норми передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України та ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. Це означає, що особа є вільною у виборі місця проживання і може мати декілька місць проживання, а зареєстрованим може бути лише одне місце проживання.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення таких юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі №520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц, від 26 жовтня 2023 року у справі №522/10701/20, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22.
На підтвердження фактів постійного проживання із спадкодавцем однією сім'єю заявник надає:
копію заочного рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 27 жовтня 2010 року у справі № 2-671/2010, згідно з яким розірвано шлюб між позивачкою та спадкодавцем ОСОБА_3 . Рішення набрало законної сили 03 листопада 2010 року (а.с. 5).
копію постанови Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 липня 2011 року у справі №3-1137/2011, яка набрала законної сили 26 липня 2011 року, про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо дружини ОСОБА_1 08 липня 2011 року близько 15 години 00 хвилин за місцем проживання в с. Жовтий Яр Татарбунарського району Одеської області (а.с. 12);
копію постанови Татарбунарського районного суду Одеської області від 14 квітня 2023 року у справі №515/572/23, яка набрала законної сили 25 квітня 2023 року, про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства психологічного характеру щодо своєї дружини ОСОБА_1 07 квітня 2023 року о 15 годині 00 хвилин за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).
довідку Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 01 вересня 2025 року вих. № 904/02-32, згідно з якою ОСОБА_3 на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2011 року по день смерті проживав однією сім'єю з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 , з якою вів спільне господарство (а.с. 57);
сімейні фотознімки родини ОСОБА_7 , з зображенням, зокрема, спадкодавця ОСОБА_3 та позивачки у справі ОСОБА_1 , особу яких також у судовому засіданні підтвердили свідки (а.с. 38-43).
Так, свідки ОСОБА_8 (кума родини) та ОСОБА_9 (сусід) суду показали, що дійсно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з молоду перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвали. Потім зійшлися та проживали без реєстрації шлюбу у будинку АДРЕСА_1 , до цього проживали у будинку АДРЕСА_1 , який почав валитися. Від шлюбу у них народилося троє дітей: доньки одразу після закінчення школи виїхали за кордон, місце перебування сина їм невідоме. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вели спільне господарство, піклувалися один про одного. Позивачка доглядала за ОСОБА_3 та здійснила його поховання.
Позивачка обґрунтовує необхідність встановлення даного факту необхідністю оформлення спадкових прав.
Встановлення факту проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини має юридичне значення для визначення спадкоємців за законом, які можуть претендувати на цю спадщину після смерті ОСОБА_3 .
Приймаючи до уваги вищевикладене, надані докази, суд дійшов до висновку, що заявлена вимоги позивачки про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадкування.
При цьому в положенні п. 3.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13, роз'яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Відповідно до пункту 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Згідно із п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ч. 1 ст. 1296 ЦК України).
Згідно з усталеною судовою практикою свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц; від 30 березня 2020 року у справі № 755/7103/18; від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17; від 08 листопада 2023 року у справі № 742/20226/20.
Як вбачається з копії постанови приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Монастирліу О.П. від 30 липня 2024 року, нотаріусом відмовлено позивачці у відкритті спадкової справи до майна померлого лише через ненадання доказів сумісного проживання із спадкодавцем понад п'ять років на час відкриття спадщини та рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання (а.с. 7).
Крім того, у судовому засіданні позивачка зазначила про те, що оригінал правовстановлюючого документа - Державного акта на право власності на землю, виданий на ім'я ОСОБА_3 , знаходиться у неї. Оригінал вказаного правовстановлюючого документа досліджений судом у судовому засіданні.
Суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта … (постанова Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19).
За такого, позивачкою не доведено підстав звернення до суду з позовною вимогою про визнання права власності на нерухоме майно у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , порушення її прав та існування перешкод в подальшому оформленні спадкових прав у нотаріальному порядку.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268, 294, 319 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Чкалове Новотроїцького району Херсонської області, РНОКПП НОМЕР_2 , на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Арциз Болградського району Одеської області, понад п'ять років до часу відкриття спадщини.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.10.2025.
Суддя В.О. Луцюк